Ухвала від 03.02.2025 по справі 380/1738/25

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

03 лютого 2025 рокусправа № 380/1738/25

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Морська Галина Михайлівна, перевіривши у м. Львові матеріали позову ОСОБА_1 до Перемишлянського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про оскарження рішення, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Перемишлянського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , в якому просить:

- зобов`язати Перемишлянський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 05.10.2009 у справі № 1-30/2009 ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна. У власності ОСОБА_1 з 2005 року перебуває житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . В цьому будинку проживає ОСОБА_1 та члени його сім`ї. За цією адресою він зареєстрований з 24.12.2003 року. Судовий наказ щодо конфіскації майна з ОСОБА_1 перебував у провадженні Відділу державної виконавчої служби Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області. 28.01.2010 Відділ державної виконавчої служби Перемишлянського районного управління юстиції у Львівській області наклав обтяження на вказаний будинок. Наразі орган державної виконавчої служби реорганізовано в Перемишлянський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Адвокат Астапович О.В. подавав до Золочівського районного суду Львівської області клопотання про зняття арешту пов`язаного із виконанням вироку. Ухвалою від 18.11.2024 Золочівський районний суд Львівської області у справі № 445/1654/24 провадження № 1-в/445/62/24. Цією ухвалою Суд повернув клопотання захисника вказавши наступне обґрунтування. Під час вирішення клопотання у цій справи Суд застосував правовий висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2020 року по справі №823/564/17, та подібні висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 у справі № 757/61236/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 586/77/17, від 19.06.2019 у справі № 383/493/18.

Золочівський районний суд Львівської повернув адвокату Астаповичу О.В. подане клопотання, роз`яснивши можливість звернутись до суду в порядку адміністративного судочинства.

Представник Позивача звернувся до Відповідача із заявою про зняття арешту, яку було подано 13.01.2025 на електронну адресу Відповідача, про що додається роздруківка. Відповідач відповів листом від 13.01.2025, що був надісланий поштовим відправленням 14.01.2025 та вручений представнику Позивача 20.01.2025, про що додається роздруківка. Відповідач не відповів по суті запиту, не зняв арешт і не відмовив у знятті арешту, а лише констатував, що у провадженні колись перебував виконавчий документ щодо виконання вироку щодо Позивача, а саме в частині конфіскації всього майна. А також Відповідач вказав на знищення документів виконавчого провадження. Тож вважаємо таку відповідь відмовою у знятті арешту із майна Позивача.

Із вказаних підстав просить задовольнити позов.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; ….

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми слідує, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, позивач не посилається на протиправність дій державного виконавця, оскільки останній виконував Вирок суду в частині «… засудив: ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна…» на підставі виконавчого листа від 05.10.2009.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, пов`язаних з порушенням його права володіти власним майном.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19.

Також необхідно зазначити, що у Постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/1247/18 вказано, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України, статті 20 Господарсько-процесуального кодексу України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №815/4232/17; від 22.04.2019 у справі №757/53656/17-а, від 12.02.2020 у справі №813/1341/15 (11-38апп19), від 05.05.2020 №554/8004/16-ц (14-431цс19), у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №643/5597/19.

Отже, даний спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Також суддя враховує висновки Верховного Суду у справі № 363/2043/20 від 17.03.2023

«…Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17, провадження № 14-181цс19, якщо арешт, накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства…».

Необхідно зауважити, що під час ухвалення вироку суд не зазначив яке майно позивача не належить конфісковувати, державний виконавець під час виконання вироку наклав арешт на усе наявне у позивача майно.

Відтак у даному випадку наявне порушення цивільного права позивача щодо володіння майном, а не неправомірні дії державного виконавця.

Із встановлених обставин слідує, даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу зняття арешту з майна боржника не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги зазначене, наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Перемишлянського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про оскарження рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна