Ухвала

від 03.02.2025 по справі 400/965/25

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

03 лютого 2025 р.№ 400/965/25

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощук В.Г., ознайомившись з позовною заявою:

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

доДержавної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)", вул. Київська, 300, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56501,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу, починаючи з 24.02.2022 по 18.10.2022 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168);

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 19.07.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно, з урахуванням виплачених сум;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за період з 19.07.2022 по 18.10.2022 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано її з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визначення причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону, суд прийшов до висновку, що вона подана щодо частини позовних вимог після закінчення строків, установлених законом.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України:

враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі Порядок № 925/5), грошове забезпечення рядового і начальницького складу виплачується за поточний місяць раз на місяць до 20 числа (з урахуванням пункту 11 цього розділу).

Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць позивач дізнавався 20 числа місяця, за який йому здійснювалася виплата грошового забезпечення.

Крім цього він не був позбавлений права під час проходження служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведення утримань податку та інших обов`язкових платежів.

Отож про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за жовтень 2022 року позивач дізнався не пізніше 20.10.2022.

Тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому грошового забезпечення за жовтень 2022 року, враховуючи пункт 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, сплив через три місяці з дня відміни вищевказаного карантину (30.06.2023), тобто 01.10.2023.

Оскільки він звернувся із адміністративним позовом 30.01.2025, тобто після 30.09.2023, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу індексації, яка є складовою його грошового забезпечення, за період з 19.07.2022 по 18.10.2022 подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Водночас у позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду за період з 19.07.2022 по 18.10.2022, яке умотивував тим, що:

до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України, тобто тримісячний строк, з дня коли він дізнався про порушення свого права, а саме: з 07.01.2025 дня отримання ним відповіді відповідача на відповідний адвокатський запит його представниці;

з 03.11.2023 по теперішній час він проходить військову службу у військовій частині Національної гвардії України, що позбавило його можливості вчасно звернутися до адвоката за правовою допомогою та звернення до суду.

Розглянувши наведене клопотання, суд зазначає таке.

Представниця позивача звернулася до відповідача щодо надання відомостей про нараховане і виплачене позивачу грошове забезпечення 24.12.2024, тобто більш чим через 1 рік 2 місяці з дня його звільнення (31.10.2023) з Державної установи «Вознесенська виправна колонія «№ 72)» відповідно до наказа відповідача від 25.10.2023 № 102/ос-23 «Про звільнення».

У постанові від 06.12.2024 у справі № 400/5432/24 Верховний Суд визнав безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа відповідача від 01.05.2024 № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов`язкових платежів.

Відтак дата отримання позивачем від відповідача відповіді на його заяву про нарахування та виплату йому грошового забезпечення за відповідний період не є датою, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про можливе порушення його прав. Такою датою є дата отримання грошового забезпечення за відповідний період.

Як вище суд встановив, про розмір виплаченого грошового забезпечення за жовтень 2022 року позивач дізнався (повинен був дізнатися) 20.10.2022, а не 07.01.2025, як він необґрунтовано стверджує.

Що стосується таких підстав для поновлення строку як проходження ним військової служби, суд звертає увагу на наступне.

У пункті 57 мотивувальної частини постанови від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.»

Таким чином, для сам факт проходження позивачем військової служби у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.

При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з`ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов`язків служби (службових обов`язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.

Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.01.2025 № 96 позивач проходить з 03.11.2023 по теперішній час військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Місцезнаходженням вказаної військової частини в цій довідці зазначено населений пункт, який розташований у тому ж районі, в якому позивач постійно проживає з 29.03.2006, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 10.06.2022 № 2022/000017296.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, населені пункти проходження позивачем військової служби і його проживання у спірний період (з 19.10.2022 по 30.01.2025 (день подання цього позову) не відносились і не відносяться до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні і достовірні докази перебування позивача в районах ведення бойових дій та / або його відрядження в інші населені пункти з пункту постійної дислокації військової частини, де він проходив військову службу.

Відтак згідно з наявними матеріалами справи у період з 03.11.2023 по 30.01.2025 позивач:

проходив військову службу у населеному пункті, який знаходиться у тому ж районі, де він проживав, і на території якого не ведуться і не велися бойові дії;

не відряджався (не перебував) під час проходження військової служби в районах ведення бойових дій.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що у період з 03.11.2023 по 30.01.2025 (тобто протягом 2 років 02 місяців 27 днів) позивач не був обмежений у доступі до правової допомоги, мав можливість займатися особистими справами, зокрема ініціювати судові спори.

Тому наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави не визнаються судом поважними, і ця заява задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, позивач повинен подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 18.10.2022, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.

Оскільки позовна заява та додані до неї документи подані до суду в електронній формі через електронний кабінет, і відповідач зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд проводитиме розгляд матеріалів справи в електронній формі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву без руху.

2. Розглядати матеріали справи в електронній формі.

3. Надати ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/965/25 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період з 19.07.2022 по 18.10.2022 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

4. Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

6. Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя В.Г.Ярощук