Постанова

від 28.01.2025 по справі 760/4274/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/4274/20 Головуючий у 1 інстанції: Будзан Л.Д.

провадження №22-ц/824/867/2025 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчук Олександр Владиславович, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МЕЙЄР», ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва зі скаргою, в якій просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука О.В. від 14 лютого 2024 року, постановлену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Скаргу обгрунтовував тим, що у листопаді - грудні 2023 року він дізнався від державного виконавця про відкрите стосовно себе виконавче провадження щодо стягнення у примусовому порядку на користь ОСОБА_3 грошових коштів. Не погоджуючись з сумою, нарахованою до стягнення, та ухваленою постановою щодо звернення стягнення на доходи, заявник просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржникові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовано тим, що апелянт дізнався про відкриття, чи поновлення виконавчого провадження в кінці 2023 року, та проти цього не заперечує, а оскаржує саме незаконну на його думку постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Боярчука О.В. у ВП НОМЕР_1 від 14.02.2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, так як вона суперечить правовідносинам, які на справді існують, дійсним обставинам справи та законодавству України.

Наголошує на тому, що скарга на дії державного виконавця (на постанову від 14.02.2024 року) була складена та відправлена до суду 11.03.2024 року без пропуску строку, визначеного статтею 449 ЦПК України, оскільки, у частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Вказує, що дізнався про існування оскаржуваної постанови від ТОВ «ГРАНД МЕЙЄР» 11.03.2024 року, про що зазначав в своїй скарзі, поданій до Подільського районного суду м.Києва. Проте, вказане було проігноровано.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що скаргу на дії державного виконавця скаржником направлено до суду поштовим відправленням 12 березня 2024 року, тобто не у строк, передбачений ст.449 ЦПК України та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження».

Так як заявником пропущено строк звернення до суду зі скаргою і клопотання про його поновлення він не подавав, заявник не зазначив обґрунтування підстав поважності пропуску строку звернення до суду, то суд вірно вважав за необхідне скаргу залишити без розгляду.

Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року в справі №466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва зі скаргою, в якій просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боярчука О.В. від 14 лютого 2024 року, постановлену у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Зі змісту поданої скарги встановлено, що скаржник дізнався про порушення свого права у кінці листопада - грудні 2023 року, про що особисто зазначив у скарзі.

Встановлено, що скаргу на дії державного виконавця скаржник направив до суду поштовим відправленням 12 березня 2024 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст.449 ЦПК України та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», проте клопотання про поновлення цього строку не подав та не обґрунтував поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою.

Інших доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку подання скарги скаржником не надано.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що вищезазначену скаргу подано ОСОБА_1 з пропуском строку, визначеного статтею 449 ЦПК України, і тому її слід було повернути скаржнику.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що підставою для поновлення строку для подання скарги є факт пропуску заявником такого строку з поважних причин.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Як вірно зазначено судом, перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява

№23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ №14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

За таких обставин, оскільки заявником пропущено строк звернення до суду зі скаргою, клопотання про його поновлення він не подавав та не зазначив обґрунтування підстав поважності пропуску строку звернення до суду, то суд вірно вважав за необхідне скаргу залишити без розгляду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 03 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: