Постанова

від 03.02.2025 по справі 380/7594/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7594/24 пров. № А/857/18092/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові 02 липня 2024 року у справі № 380/7594/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

09.04.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просила:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 14 лютого 2024 року №Ф-3611-1301 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 7744,00 грн.;

зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 суму боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, в розмірі 7744,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в тому числі по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати єдиного внеску такою особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, не виникає. Суд першої інстанції вказав, що рішенням у справі №380/3527/22 судом встановлено, що позивач починаючи з 2017 року не здійснювала підприємницької діяльності та 27.11.2017 було зареєстровано припинення підприємницької діяльності. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав жодної іншої інформації чи доказів, які саме виплати у спірний період позивач отримував як застрахована особа (у тому числі соціальна допомога по догляду за дитиною), та чи здійснювались у такому випадку страхувальником відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування і в якому розмірі, обмежившись констатацією наявності заборгованості позивача. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 14 лютого 2024 року №Ф-3611-1301, а також відсутності у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, також суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області вилучити з обліку інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суму боргу в розмірі 7744,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до Головного управління ДПС у Львівській області не надходило жодних відомостей з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , та по платнику податків проводилось нарахування ЄСВ. Скаржник вказує, що згідно з даними інформаційними баз даних ДПС України по коду платежу 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по ОСОБА_1 на центральному рівні проведено щоквартальні нарахування: за 2017 рік - 7 744,00 грн. Скаржник зазначає, що особа, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Скаржник зауважує, що Закон №2464-VI не містить норм щодо звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес не приносить доходів.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована з 19.05.2009 як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ 27.11.2017 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з інтегрованими картками платника, заборгованість ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.12.2023 становить 7744,00 грн. (дата виникнення 28.11.2017).

14.02.2024 Головним управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу №Ф-3611-1301 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 7744,00 гривень.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги (далі -Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) 14.12.2021 №Ф-112876-51 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 7744,00 грн., яка рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 у справі №380/3527/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9-го січня 2023 року, визнана протиправною та скасована.

Під час розгляду справи №380/3527/22, судом встановлено, що підставою для прийняття вимоги 14.12.2021 №Ф-112876-51, за позицією податкового органу, слугувала наявність в інформаційній системі органу доходів і зборів інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 7744,00 грн, на суму якої оформлено спірну у цій справі вимогу.

Згідно з копією свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народила ІНФОРМАЦІЯ_1 доньку ОСОБА_2. Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України ОСОБА_1 отримувала соціальну допомогу.

У справі №380/3527/22 суд зазначив, що у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в тому числі по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати єдиного внеску такою особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, не виникає.

Водночас, судами у вказаній справі встановлено, що позивач, починаючи з 2017 року не здійснювала підприємницької діяльності та 27.11.2017 зареєстровано припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

За приписами абзацу 7 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Як передбачено абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги, (далі - Порядок № 178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Пунктом 2 Порядку № 178 визначено, що єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.

Таким чином, протягом січня-грудня 2017 року відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу позивач з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), на суми допомоги по догляду за дитиною, що виплачувалася позивачу, Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (ідентифікаційний код 26256754) нараховувався єдиний внесок та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Крім того, за правилами частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги, (далі - Закон № 1105-ХІV) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1105-ХІV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг - допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною)

Пунктом 4 частини 1 статті 22 Закону № 1105-ХІV встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, догляду за дитиною віком до трьох років.

Скаржник вказує, що згідно з даними інформаційних баз даних ДПС України по коду платежу 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по ОСОБА_1 на центральному рівні проведено щоквартальні нарахування: за 2017р. - 7 744,00 грн.

Таким чином, оскільки протягом 2017 року позивач у встановленому порядку одержувала щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, вказаний період включений до страхового стажу позивача, до того ж, підприємницьку діяльність позивач не здійснювала та доходів від неї не отримувала, тоді як контролюючий орган не надає доказів отримання позивачем інших виплат, а лише констатує наявність заборгованості позивача, тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги від 14.12.2021 № Ф-112876-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 7744 грн.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, за наведених вище мотивів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана вимога відповідача не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України для такого роду рішень та прийнята з порушенням положень Закону №2464-VI, тому її необхідно визнати протиправною і скасувати, задовольнивши позов.

Щодо зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 суму боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, в розмірі 7744,00 грн., то суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 № 5, (далі - Порядок №5) інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку за визначеними параметрами, яка містить інформацію щодо облікових даних платника та призначена для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з реквізитів первинних документів, оброблених засобами ІКС ДПС (податкових декларацій, звітності з єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень, рішень податкового органу, повідомлень економічних операторів, отриманих з Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, про розраховану (зменшену) суму акцизного податку за сформовані (деактивовані) унікальні ідентифікатори, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань чи податкового боргу, даних Казначейства про надходження платежів тощо).

Відповідно до пункту 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку №5 для забезпечення ведення оперативного обліку податків, зборів, платежів, єдиного внеску в ІКС ДПС відкриваються ІКП за кожним кодом класифікації доходів бюджету / технологічним кодом єдиного внеску щодо кожного платника, територіального органу ДПС, що відповідає місцю обліку платника або обліку об`єкта оподаткування, коду території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року № 290.

Податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку №5 територіальні органи ДПС формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску за формами, визначеними Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року № 462) (далі - Порядок № 1588), та Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162), та проводять заходи, пов`язані з ліквідацією або реорганізацією платників податків.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу V Порядку №5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних ІКС ДПС вносять дані до ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених ІКС ДПС із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 17.06.2021 (справа №520/7599/19), від 25.03.2021 (справа №280/4506/18), від 02.06.2022 (справа № 360/2838/20) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Враховуючи викладене та наявність у платника податків права на відображення в його особовій картці платника дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, суд апеляційної інстанції погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав позивача, а саме про зобов`язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 7744,00 гривень.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 380/7594/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко