Постанова

від 03.02.2025 по справі 140/8670/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/8670/24 пров. № А/857/31590/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/8670/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

місце ухвалення судового рішення м. ЛуцькРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїСтецик Н.В.дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/8670/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області від 10 липня 2024 року №Ф-9539-0320.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 не менше 819,06 грн. за місяць. Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік 9 лютого 2018 року та від цього року внесок сплачується щокварталу по строку 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 9 лютого 2019 року ) в день подання такого звіту. Звільнення від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для ФОП, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу; у 2018 році для ФОП, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. З 2017 року у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774). Також, скаржник не погоджується із стягнутою сумою витрат на правову допомогу, вважаючи не спів мірною із наданими адвокатом послугами.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у спірний період був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не має обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

При вирішенні питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд першої інстанції виходив із того, що ця справа належить до справ незначної складності та її розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відтак, зважаючи на складність справи, значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання кожної із послуг (зокрема, враховуючи наявність вирішеного аналогічного спору між цими сторонами про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 №Ф-1267-0320), виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 08.08.2001 по 15.10.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як слідує із наданих відповідачем даних Інтегрованої картки платника по єдиному соціальному внеску, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн. виникла внаслідок нарахування податковим органом позивачу єдиного внеску в мінімальному розмірі, встановленому законодавством за період з 2017 року по третій квартал 2019 року включно.

У зазначений період ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТзОВ Виробниче підприємство Електросервіс (ідентифікаційний код 36064089) та з ТзОВ Західбуденергоресурс (ідентифікаційний код 40643742), які сплачували за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-7).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 у справі №140/3555/21 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Волинській області від 12.06.2019 № Ф-6704-55.

08.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1267-0320, у якій повідомило про наявність у позивача станом на 31.01.2024 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн, яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі №140/3459/24 визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2024 року №Ф-1267-0320.

Однак ГУ ДПС у Волинській області повторно сформувало 10.07.2024 вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у сумі 26 539,26 грн за період з 2017 року по третій квартал 2019 року включно за №Ф-9539-0320.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі -Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.

Разом з тим у спірний період (з 2017 року по третій квартал 2019 року) Законом №2464-VI не були врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що у вказаний період, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТзОВ Виробниче підприємство Електросервіс (ідентифікаційний код 36064089) та з ТзОВ Західбуденергоресурс (ідентифікаційний код 40643742), які сплачували за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-7).

Отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності за цей період судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, належних та допустимих доказів вказаного скаржник не надав.

Водночас, заборгованість з несплати єдиного внеску нарахована позивачу за періоди з 2017 року по третій квартал 2019 року.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень, а також мети встановлення розміру мінімального страхового внеску, можна дійти висновку, що особа, яка є найманим працівником, є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідність сплати єдиного внеску особами, які є фізичними особи - підприємцями та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 17 червня 2020 року (справа №400/2263/19), від 19 грудня 2022 року (справа № 640/9262/19), від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, від 19 червня 2024 року (справа № 480/4744/18), від яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Крім того, як вірно враховано судом першої інстанції, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі №140/3459/24 визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2024 року №Ф-1267-0320, якою нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ за аналогічний період, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги від 10.072024 №Ф-9539-0320.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги слід задовольнити.

Відносно ж доводів апеляційної скарги стосовно вартості послуг правничої допомоги, то колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів ураховано, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в тому числі і "гонорару адвоката" є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутації сторони. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Також при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката та інші обставини. Відшкодування судових витрат, повинен бути співрозмірним з ціною позову та її значення для позивача та правовими наслідками.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам складу та розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, та урахувавши відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також те, що підготовка та подання позову до суду у даній справі не потребувала надмірного, значного обсягу юридичної роботи, з врахуванням сталої судової практики у цій категорії справ, колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 3000,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем при поданні апеляційної скарги приведених положень ч.7 ст.134 КАС України дотримано не було. Відповідач не привів суду жодних доказів, які вказували на не співмірність присуджених на користь позивача витрат на професійну правову допомогу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/8670/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос