Ухвала

від 28.01.2025 по справі 240/9028/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2025 року

м. Київ

справа №240/9028/24

адміністративне провадження № К/990/33634/24, К/990/33566/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Рейтаровської О.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача-2 - Глібко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за касаційними скаргами Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 (головуючий суддя - Попова О.Г.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 (головуючий суддя - Курко О.П., судді - Боровицький О.А., Шидловський В.Б.)

у справі № 240/9028/24

за позовом ОСОБА_1

до Вищого адміністративного суду України,

Верховного Суду

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України (далі - відповідач-1), Верховного Суду (далі - відповідач-2), у якому просила:

- визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді ОСОБА_1 , який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VI, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 , недоотримані за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472 грн 14 коп. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує на протиправне нарахування та виплату відповідачем-1 у спірний період суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги із застосуванням положень статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI. За позицією позивача, нарахування суддівської винагороди мало здійснюватися із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Позивач зауважує, що неправильний розрахунок посадового окладу позивача, з якого обчислюється суддівська винагорода, спричинив зменшення як розміру належної до виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, так і зменшення виплаченої вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, а також допомоги на оздоровлення. Крім того, позивач зазначає, що при розрахунку посадового окладу відповідачем-1 протиправно не застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», натомість застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102 грн. З огляду на те, що Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів, позивач уважає, що належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн. Стягнуто з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27.12.2023 по 08.02.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 305 472 грн 14 коп. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

4. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не враховано положень пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, які встановлюють імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих, зокрема, суддів Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку. З огляду на вищезазначене дійшли висновку, що при розрахунку суддівської винагороди та інших належних ОСОБА_1 виплат за спірний період, відповідач-1 усупереч пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII неправомірно продовжував керуватися положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI. Також суди виснували про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Підсумовуючи, суди указали, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2 684 грн, на 01.01.2024 - 3 028 грн. Крім того, суди дійшли висновку, що належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд, позаяк Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та, відповідно, розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Верховного Суду

5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем-2 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач-2 указує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, положень пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах.

7. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-2 указує, що, приймаючи Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21.11.2023 № 3481-IX, яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII доповнено, зокрема, пунктом 14-3, законодавець мав на меті визначити процедуру, за результатами проведення якої суддям вищих спеціалізованих судів, які перебувають у статусі ліквідації буде змінено порядок їхніх соціальних гарантій у вигляді суддівської винагороди у випадку переведення до інших судів або довічного грошового утримання судді у разі звільнення у відставку. За позицією відповідача-2, для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України у разі продовження ними суддівської кар`єри, гарантії, зокрема, щодо отримання винагороди судді, буде визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII лише після їх переведення до відповідних судів, а для суддів, які виявили бажання звільнитися у відставку відповідні гарантії починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21.11.2023 № 3481-IX. Відповідач-2 зазначає, що вищенаведеними змінами суддям спеціалізованих судів, що ліквідуються, надано можливість для визначення ними своїх подальших дій, а отже, їх статус за рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів міг бути прирівняний лише після їх зарахування до штату відповідного суду або після прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку. Відповідач-2 зауважує, що, враховуючи те, що позивач на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21.11.2023 № 3481-IX перебувала на посаді судді Вищого адміністративного суду України, а 08.02.2024 звільнена у відставку, у відповідача-1 не було підстав для нарахування позивачу суддівської винагороди відповідно до приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Також скаржник зазначає, що відповідач-1 під час розрахунку базового розміру посадового окладу судді законно та обґрунтовано керувався положеннями абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Крім того, заявник касаційної скарги указує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вищий адміністративний суд України перебуває в стані припинення, ліквідаційну процедуру не завершено. Ліквідаційна комісія Вищого адміністративного суду України продовжувати діяти відповідно до прийнятих на себе зобов`язань щодо нарахування суддівської винагороди суддям і заробітної плати працівникам апарату Вищого адміністративного суду України. Тому, за доводами скаржника, з моменту призначення ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, виключно її голова повноважний здійснювати нарахування і виплату заробітної плати працівникам і апарату Вищого адміністративного суду України. Зауважує, що саме голова ліквідаційної комісії відповідає за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди, а Верховний Суд як головний розпорядник бюджетних коштів Вищого адміністративного суду України, після звернення до нього ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, виділяє останньому як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетні асигнування на погашення таких потреб, затверджує кошторис відповідних видатків та здійснює контроль за їх витрачанням.

Позиція інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач указує на необґрунтованість доводів касаційної скарги Верховного Суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Вищого адміністративного суду України

9. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Вищим адміністративним судом України також подано касаційну скаргу, у якій вказано на помилкове застосування судами норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи. Скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

10. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач-1 зауважує на неврахування судом апеляційної інстанції в контексті спору, що виник між сторонами положень пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який саме урегульовує спірні правовідносини, а саме право судді звільнитись у відставку. Скаржник звертає увагу на те, що право позивача на прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів, у разі виявлення позивачем бажання звільнитися у відставку регламентується виключно у спосіб, передбачений пунктом 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Указує, що рішенням Вищої ради правосуддя від 08.02.2024 № 368/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, і саме з цього моменту держава гарантувала призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Позиція інших учасників справи

11. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України не скористалася.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Верховного Суду.

13. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вищого адміністративного суду України.

14. Ухвалою від 06.11.2024 Верховний Суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 19.11.2024.

15. У судовому засіданні 19.11.2024 судом оголошено перерву у розгляді справи до 21.01.2025 до 16 год 00 хв.

16. Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених в касаційній скарзі, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

17. Позивач у судовому засіданні заперечувала проти вимог касаційних скарг Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України, просила відмовити у задоволенні касаційних скарг.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 25.09.2008 № 597-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково.

19. Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.02.2024 № 368/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку» ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

20. Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Романківа І.П. «Про відрахування судді зі штату суду» від 09.02.2024 № 6-к ОСОБА_1 відрахована зі штату суду 08.02.2024 із виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород та компенсації за невикористані 10 робочих днів щорічної та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13.20.2023 по 08.02.2024.

21. Не погодившись із розміром нарахованої та виплаченої суддівської винагороди, позивач 20.02.2024 звернулась до Вищого адміністративного суду України із запитом про правові підстави нарахування суддівської винагороди та просила надати їй письмовий розрахунок виплат, проведених відносно неї на виконання наказу Вищого адміністративного суду України від 09.02.2024 № 6-к.

22. Листом від 26.03.2024 за № 34/1-14/24 Вищий адміністративний суд України повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.

23. Здійснення відповідачем-1 неправильного розрахунку при звільненні зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Суд касаційної інстанції, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

25. До повноважень Верховного Суду, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана із наявністю правових проблем.

26. Відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

27. Згідно з частинами першою та четвертою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

28. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

29. Так, ураховуючи доводи касаційних скарг, відзиву на касаційну скаргу, установлені судами обставини справи, а також зміст і приписи законодавства України про судоустрій і статус суддів, колегія суддів уважає наявними підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому, колегія суддів зазначає, що у цій справі існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, а саме: невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема.

30. Спірним питанням у цій справі є, зокрема, наявність (відсутність) підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді Вищого адміністративного суду України із застосуванням посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

31. При цьому, ключовим аспектом під час вирішення цього спору є встановлення дати, з якою закон пов`язує прирівнення суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, до суддів вищих спеціалізованих судів, оскільки вказане питання немає чіткого законодавчого врегулювання та допускає неоднозначне тлумачення норм, якими урегульовано спірні правовідносини.

32. Ще однією із проблем, що потребує розв`язання в межах розгляду цієї справи, є визначення належного відповідача у справі в частині позовних вимог про стягнення сум суддівської винагороди.

33. Відповідь на поставлені запитання є неможливими без вирішення виключної правової проблеми, а саме: надання системного тлумачення норм чинного законодавства України, яке було прийнято на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, якими законодавець передбачив порядок переведення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до апеляційного суду чи місцевого суду, а також щомісячного довічного грошового утримання при звільненні у відставку.

34. Так, на виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII) Верховною Радою України прийнято Закон № 1402-VIII, в якому передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.

35. Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (пункти 5, 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402-VIII).

36. Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України.

37. Також у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

38. Верховною Радою України 21.11.2023 прийнято Закон України № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» (далі - Закон № 3481-IX), який набрав чинності 27.12.2023.

39. Указаним Законом розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено пунктами 14-1-14-4, якими передбачено порядок переведення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до апеляційного суду чи місцевого суду, а також щомісячного довічного грошового утримання при звільненні у відставку.

40. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», метою законопроекту є приведення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні - Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар`єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів.

41. Відповідно до пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів.

42. За позицією позивача, під час здійснення остаточного розрахунку при звільненні відповідачем-1 проігноровано приписи пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, відповідно до яких з 27.12.2023 (дата набрання чинності Законом № 3481-IX) позивач за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюється до суддів вищих спеціалізованих судів, суддівська винагорода яких визначена приписами статті 135 Закону № 1402-VIII.

43. Водночас за доводами скаржників, право на отримання суддівської винагороди на підставі положень статті 135 Закону № 1402-VIII до звільнення у відставку мають лише ті судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які переведені до інших судів, за спеціальною процедурою, передбаченою пунктом 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Відповідачі зауважують, що оскільки ОСОБА_1 з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX і до 08.02.2024 (дата звільнення у відставку) перебувала на посаді судді Вищого адміністративного суду України, підстав для нарахування їй суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII не було.

44. Аналіз пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів, за наступних умов:

- якщо такі судді переведені до інших судів;

- якщо такі судді виявили бажання звільнитися у відставку.

45. Очевидним є те, що відповідно до наведеної норми, судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які переведені до інших судів, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів.

46. Що ж стосується суддів, які виявили намір звільнитися у відставку, то у пункті 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII законодавець не визначив дати, з якої судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів: з моменту подання заяви про відставку, з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення судді у відставку або ж з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.

47. Розділ II «Прикінцеві положення» Закону № 3481-IX також не містить положень щодо особливостей застосування пункту 14-3 цього Закону.

48. Ймовірно, що таке прирівняння мало б відбуватися з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX (27.12.2023).

49. Водночас у пункті 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що у разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

50. Аналізуючи приписи пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у їх сукупності, є підстави для висновку, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду, які переведені до інших судів, мають право на суддівську винагороду відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VIII, а суддям, які виявили бажання звільнитися у відставку гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

51. Отже, викладення законодавцем положень пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у такий спосіб дозволяє неоднозначне їх тлумачення і, як наслідок - різне застосування, залежно від того застосовувати норму пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII окремо або у системному зв`язку з пунктом 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

52. Дискусійним також є питання щодо визначення Верховного Суду як відповідача у справі в частині позовних вимог про стягнення сум суддівської винагороди.

53. Так, відповідно до частин першої, другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

54. За приписами частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

55. Абзацом третім пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що особові справи суддів, зазначених у цьому пункті, підлягають зберіганню у Верховному Суді, на який покладається видача документів для призначення/перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

56. Відповідно до абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

57. За позицією судів попередніх інстанцій, саме Верховний Суд є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення коштів, оскільки Вищий адміністративний суд України не має свого фінансування, а його ліквідація та, відповідно, розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів.

58. На противагу таким висновкам, Верховний Суд зазначає, що виключно голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України повноважний здійснювати нарахування і виплату заробітної плати працівника апарату і суддям Вищого адміністративного суду України, а тому саме голова ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України відповідає за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

59. Так, відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

60. Пунктом 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

61. За правилами пунктів 3-5 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу.

62. Пунктами 7, 9 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

63. З наведеного можна дійти висновку, що головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення суддів, зокрема, Вищого адміністративного суду України (до завершення ліквідаційних процедур) є саме Верховний Суд.

64. Водночас аналіз положень Бюджетного кодексу України у зіставленні з обставинами цієї справи дає підстави для висновку, що Верховний Суд, як головний розпорядник бюджетних коштів Вищого адміністративного суду України, після звернення до нього ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, виділяє останньому як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетні асигнування на погашення таких потреб, затверджує кошторис відповідних видатків та здійснює контроль за їх витрачанням.

65. Вищенаведене дає змогу дійти висновку, що справа № 240/9028/24 містить виключні правові проблеми і ці проблеми не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

66. Виключність наведеної правової проблеми, на переконання колегії суддів, полягає в такому:

1) у спірній ситуації судове рішення не може бути ухвалене відповідним касаційним судом у межах звичайної оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

2) відповідність якісному критерію - неоднозначність чинного законодавства, що об`єктивно призводить до широкого правозастосовчого розсуду (а саме щодо моменту визначення дати, з якої судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили намір звільнитися у відставку, прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів);

3) вирішення цієї виключної правової проблеми відповідає кількісному критерію - зачіпає права інших суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

67. Вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2, 6 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадить єдині підходи до правозастосування адміністративними судами при вирішенні спорів щодо надання суддям вищих спеціалізованих судів у відставці довідок для перерахунку їх щомісячного довічного грошового утримання.

68. Крім того, при винесенні цієї ухвали, Суд ураховує, що лише до компетенції Великої Палати Верховного Суду віднесено питання вирішення виключної правової проблеми, яка сформована відповідним касаційним судом та відповідає двом обов`язковим ознакам: спрямованість на розвиток права в цілому та спрямованість на формування єдиної правозастосовчої практики.

69. Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб та є також запорукою довіри громадян до судової влади.

70. Вирішуючи виключну правову проблему суд на прикладі конкретної справи роз`яснює зміст (розуміння) певної норми акта законодавства або сукупності відповідних норм, в аспекті їх розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні певної норми права, але не нав`язуючи при цьому судам нижчої інстанції результату вирішення конкретної судової справи.

71. Значення рішень, які спрямовані на вирішення виключної правової проблеми, полягає у тому, що сформована правова позиція має обов`язкове значення не лише для учасників справи, але й для суддів під час вирішення інших справ аналогічного характеру.

72. Саме у таких рішеннях повною мірою знаходить свій вираз призначення Верховного Суду як «суду права», оскільки відбувається розгляд спору, що має найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, насамперед, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми).

73. Указаний підхід був сформульований Верховним Судом в ухвалі від 02.04.2019 у справі № 510/1286/16-а.

74. На підставі вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 240/9028/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 346, 348, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 240/9028/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк