Постанова

від 23.01.2025 по справі 639/3533/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/3533/24 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.

Провадження № 22-ц/818/994/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Заява про забезпечення (скасування забезпечення) позову або доказів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря Холод М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11липня 2024року,у справі№ 639/3533/24(провадження2-з/639/32/24)за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Довіра та Гарантія" до ОСОБА_2 , третя особа: АТ «Сенс Банк» про визнання права іпотекодержателя,-

в с т а н о в и в :

До Жовтневого районного суду м. Харкова у червні 2024 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання права іпотекодержателя на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та про поновлення запису про іпотеку позивача як іпотекодержателя.

Разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заяви були зазначені наступні аргументи.

Заявник на підставі договору факторингу, укладеного між АТ «Сенс Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», є правонаступником кредитора - права грошової вимоги, а також права іпотекодержателя до боржника ОСОБА_2 , які існують за кредитним договором № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 та іпотечним договором №839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007, укладених між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_2 . Кредит було надано з метою фінансування будівництва квартири відповідно до договору № КШ-1-160 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 27.09.2007, укладеного між ОСОБА_2 і АТ «Укрсоцбанк». Відповідно до п.1.9 іпотечного договору №839/4/27//38/7-14 від 08.10.2007 після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а також після оформлення та реєстрації права власності на нього за ОСОБА_2 збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

19.09.2018 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відступило право вимоги до ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укрфінстандарт», а в подальшому ТОВ «Укрфінстандарт» відступило право вимоги на користь фізичної особи - ОСОБА_3 .

Однак, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.08.2019 у справі №639/6370/18, яке залишено без змін апеляційною та касаційними інстанціями, договори відступлення (факторингу) визнано недійсними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.01.2022 у справі № 639/5905/21 договір факторингу від 19.09.2018, укладений між АТ «Укрсоцбанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» визнано недійсним, постановою Полтавського апеляційного суду від 15.08.2022 рішення залишено без змін, але Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.01.2022 та постанову Полтавського апеляційного суду від 15.08.2022 скасовано, у задоволенні вимог про визнання договору відступлення (факторингу) від 19.09.2018 недійсними відмовлено.

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.11.2022 у справі № 639/6487/21 вказану іпотеку було припинено. Таким чином, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» залишилося іпотекодержателем/заставодержателем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , однак будь-які відомості з цього приводу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наразі відсутні. Зазначену квартиру може бути відчужено на користь третіх осіб без згоди ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що суттєво ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. На підставі вказаного позивач просив суд заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11липня2024року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду Жовтневого району м. Харкова від 11.07.2024 року про забезпечення позову та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року у справі №639/6370/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання недійсним договору було задоволено. Визнано недійсним Договір №344/1 б/н від 19.09.2018 року про відступлення права вимоги за Кредитним Договором №839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року та відступлення права вимоги за Іпотечним Договором №839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт» та фізичною особою ОСОБА_3 . Вказане рішення було залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.08.2021 року по справі № 639/6370/18, провадження № 61-2747св20 також містить певний висновок: «…Фактично АТ «Укрсоцбанк», ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_3 уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу кредитного та іпотечного договорів від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін…».

З наведених підстав апелянт вважає, що вказаними рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року по справі № 639/6370/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року встановлено удаваність низки правочинів, спрямованих на приховування дійсних намірів сторін з метою переходу права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. А тому, на думку апелянта позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо визнання права іпотекодержателя передчасними, безпідставними та необґрунтованими.

Вказує, що на цей час не існує будь-якого права вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на визнання права іпотекодержателя, оскільки до суду не надано копії додаткових угод до договорів факторингу між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», не підтверджено повернення коштів за вказаними правочинами та не надано Актів прийому-передачі оригіналів документів, які було передано за попередніми правочинами. Таким чином, висновок суду першої інстанції, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є іпотекодержателем/заставодержателем трикімнатної квартири АДРЕСА_2 вважає помилковим.

Крім того, ухвалу суду Жовтневого району м. Харкова від 11.07.2024 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 винесено з порушенням визначених ч. 1 ст. 153 ЦПК України - пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Але суд розглянув заяву про забезпечення позову 11. 07. 2024 р., та не з`ясував, що іпотекодавець ОСОБА_2 вже не є власником предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 , та що апелянт ОСОБА_1 , 08.07.2024 р. на підставі відповідного договору дарування вже набула від іпотекодавця право власності на вказану квартиру, оскільки під час укладання договору дарування ніякої заборони щодо неї квартири не існувало. Внаслідок цього суд порушив права апелянта, наклавши арешт на квартиру, що належить їй на праві власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.367ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1ст.368ЦПКУкраїни справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним єрішення,ухваленесудомвідповідно донормматеріальногоправа іздотриманнямнормпроцесуального права. Судоверішеннямаєвідповідати завданнюцивільногосудочинства,визначеномуцимКодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд зазначив, між сторонами дійсно існує спір. Який перебуває на розгляді у суді, спірне нерухоме майно, щодо якого заявник просять застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту; є предметом спору.

Вказано, що арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатися цими об`єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків., не призведе до надмірного обмеження прав відповідача на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.

Відповідно дост.2ЦПК Українизавданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб,заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому суд має діяти відповідно до принципу пропорційності, який визначений у ст. 11 ЦПК України, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при й застосуванні відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, шо не € п учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такі висновкищодо змістувказаних нормцивільного процесуальногоправа,якими врегульованийрозгляд заявпро забезпеченняпозову,-наведені упостанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від15вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, тобто наявність спору, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Виходячи з наведеного перед колегією суддів для перевірки доводів скарги постає питання з`ясування наявності реального спору по справі, що згідно згаданих норм цивільного процесуального права та правових висновків касаційного суду є необхідною підставою для застосування відповідних заходів забезпечення позову.

Відповідно дост.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції вважав встановленим, що між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а спірне нерухоме майно, щодо якого заявник просить застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту, є предметом спору.

Однак, всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд при вирішенні заяви про забезпечення позову не з`ясував, що надані позивачем документи з обґрунтованою розумною достатньою необхідністю (вірогідністю) не підтверджують такого висновку.

Так, згідно фотокопії іпотечного договору № 839//4/27/38/7-714 від 08.10.2007, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , останній передав в іпотеку банку майнові права на об`єкт інвестування трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 , які належать - відповідачу ОСОБА_4 на підставі Договору про відступлення майнових прав № 839/9/27-38/7-23 від 08.10.2007, укладеного іпотекодавцем з АКБ «Укрсоцбанк» - в рахунок забезпечення основного зобов`язання повернення кредиту в сумі 440609,00 грн. (а.с. 5-6).

Відповідно до фотокопії договору кредиту № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 АКБ «Укрсоцбанк» надав відповідачу ОСОБА_2 у кредит 440609,00 грн. зі сплатою відповідних процентів річних з кінцевим строком повернення згідно графіку погашення до 07 жовтня 2022 року (а.с. 7-10).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 372678704 від 03.04.2024 щодо відповідача ОСОБА_2 міститься наступна інформація (а.с. 10 на звороті а.с. 14):

1.Запис про державну реєстрації іпотеки від 08.10.2007 під номером 45187963 на майнові права на об`єкт інвестування трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_5 , та заборону на нерухоме майно реєстраційний номер обтяження 5793760, а також 16.11.2021, які були 19.04.2023 припинені на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.11.2022 по справі № 639/6487/21;

2.Запис про іпотеку від 08.10.2007 під № 27993145 (спеціальний розділ) на підставі Іпотечного договору № 1708 від 08.10.2007, в іпотеку передані майнові права на об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_5 ; іпотекодержатель ОСОБА_3 .

3.Запис реєстрації 19.09.2018 15:25:36 зміни іпотеки № 27993145 (спеціальний розділ): від іпотекодержателя АКБ «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) до ТОВ «Фінасова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239).

4.Запис реєстрації 19.09.2018 15:36:23 зміни іпотеки № 27993145 (спеціальний розділ): іпотекодержателя ТОВ «Фінасова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239) змінено на іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ 41153878).

5.Запис реєстрації 19.09.2018 15:48:23 зміни іпотеки № 27993145 (спеціальний розділ): іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ 41153878) змінено на іпотекодержателя ОСОБА_3 (реєстрацій номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

6.У Державному реєстрі речових прав 16.11.2021 під номером 2512329863120 було зареєстроване право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 92,9 кв.м, житлова 57,1 кв. Реєстрація права власності відбулася на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва КШ-1-160, виданий 27.09.2007, та додатковими угодами і актом приймання-передачі об`єкта інвестування, виданого 21.10.2014 управителем ПАТ «Укрсоцбанк». 16.11.2021.

Згідно наданого позивачем фотокопії договору факторингу від 19 вересня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) відступив право вимоги за договором кредиту № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007, що був укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 , позивачу по цій справі ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239) (а.с. 15-16).

Відповідно до копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року у справі № 639/6370/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання недійсним договору задоволено.

Визнано недійсним Договір № 344/1 б/н від 19.09.2018 року про відступлення права вимоги за Кредитним Договором № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року та відступлення права вимоги за Іпотечним Договором №839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт» та фізичною особою ОСОБА_3 (а.с. 78-83).

Копією постанова Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у вказаній вище справі № 639/6370/18 апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року залишено без змін (а.с. 84-86).

Внаслідок цього згадане рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року у справі № 639/6370/18 набрало законної сили.

Копією постанови КЦС ВС від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18 було касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Березовський Євген Валентинович,залишено без задоволення.

РішенняЖовтневого районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 рокузалишено без змін (а.с. 87-90).

Згідно копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 рокуу справі № 639/5905/21 позовну заяву ОСОБА_2 доАкціонерного товариства "Альфа-Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія", третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, провизнання недійсним договору факторингу задоволено.

Визнано недійсним договір факторингу № б/н від 19.09.2018 року, укладений між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» таТовариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія" яким відступлено право вимоги за кредитним договором № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року та іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року.

Відповідно до копії постанови Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року у згадані справі № 639/5905/21 апеляційну скаргу АТ "АльфаБанк"- залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 року залишено без змін (а.с. 69-74). Внаслідок цього згадане рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 рокуу справі № 639/5905/21 набрало чинності 15 серпня 2022 року.

Копією постанови КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у вищевказаній справі № 639/5905/21 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»(тепер Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»),було задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року щодо визнання недійсним договору факторингу від 19 вересня 2018 року б/н, укладений між АТ «Укрсоцбанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», яким відступлено право вимоги за кредитним договором від 08 жовтня 2007 року № 839/3/27/38/7-476 та іпотечним договором від 08 жовтня 2007 року № 839/4/27/38/7-714 - скасовано.

Узадоволенніпозову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк»(тепер Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання недійсним вищевказаного договору факторингу- відмовлено.

При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами, що при укладенні оспорюваного правочину воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені оспорюваним правочином, немає і правових підстав для задоволення позовних вимог. Саме по собі укладення останнього правочину з фізичною особою не свідчить про удаваність попередніх договорів. Спір щодо розміру заборгованості не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, як не є такою підставою і оплатність/неоплатність цього правочину. Сам факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі (а.с. 75-77).

Згідно копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2022 рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про скасування запису про іпотекодержателя задоволено.

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43086415 від 19.09.2018 15:27:58, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, на підставі договору відступлення права вимоги № 344/1 від 19.09.2018 року, яким внесений запис про іпотекодержателя ОСОБА_3 , Номер запису про іпотеку: 27993145, реєстраційний номер обтяження 5793760, Підстава виникнення іпотеки - Іпотечний договір, серія та номер: р.№ 1708, виданий 08.10.2007, видавник: ПН ХМНО Левковець О.Л., предмет іпотеки: майнові права на об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_5 .

Скасовано Рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 61751159 від 22.11.2021 року, вчинене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, номер запису про іпотеку: 45187963, підстава для державної реєстрації: Іпотечний договір, серія та номер, р. № 1708 від 08.10.2007 року видавник ПН ХМНО Левковець О.Л., яким внесений запис про Іпотекодержателя ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 ,. виданий 28.07.1998 року Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, перенесено із запису 27993145, опис предмета іпотеки: майнові права на об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_5 (а.с. 59-63).

Вказане рішення суду не оскаржувалось, див в ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/108177675.

Судом першої інстанції при розгляді доводів заяви про забезпечення позову не було з`ясовано належним чином, чи є реальним спір про право, з приводу чого була заявлена вказана заява.

Суд всупереч вимог ст. 89 ЦПК України не з`ясував, що згаданою постановою КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 639/5905/21, яку позивач надав до суду на підтвердження своїх доводів, встановлені наступні обставини:

« ОСОБА_2 надійшли листи від ПАТ «Укрсоцбанк» від 19 вересня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за договором факторингу від 19 вересня 2018 року; від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 19 вересня 2018 року № 142/7 про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Укрфінстандарт» за договором факторингу від 19 вересня 2018 року № 344/ФК-18; від ТОВ «Укрфінстандарт» від 19 вересня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь фізичної особи ОСОБА_3 за договором відступлення права вимоги від 19 вересня 2018 року № 244/1.

19 вересня 2018 року між АТ «Укрсоцбанк» (клієнт) і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (фактор) укладено договір факторингу, за яким фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за договором кредиту, що укладений між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 (основний договір). Згідно з пунктом 1.2 за основним договором відступаються такі права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 401 433,46 грн; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором, нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 420 861,48 грн, а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому; право вимоги сплати пені, що була нарахована та буде нарахована в майбутньому.

Згідно з пунктом 1.4 в день підписання цього договору до фактора переходять також права, що виникають з іпотечного договору, що укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 ; в пункті 1.5 вказано, що права за договором забезпечення, вказані в п.1.4 цього договору, переходять до фактора без будь-якої плати будь-якого характеру виключно у силу положень українського законодавства.

Того ж дня між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» і ТОВ «Укрфінстандарт» укладено договір відступлення права вимоги № 344/1, за пунктом 1.1 якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договором кредиту від 08 жовтня 2007 року № 839/3/27/38/7-476, позичальником за яким є ОСОБА_2 .

Крім того, 19 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (цедент) і ОСОБА_3 (цесіонарій) укладено договір (цесії) передачі прав за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року у справі № 639/6370/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТОВ «Укрфінстандарт», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір від 19 вересня 2018 року № 344/1 про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладений між ТОВ «Укрфінстандарт» і фізичною особою ОСОБА_3 » (а.с. 75-77)

Суд першої інстанції при розгляді не звернув уваги, що внаслідок скасування касаційним вищевказаних рішень судів першої інстанції на день розгляду заяви про забезпечення позову був чинним договір відступлення права вимоги № 344/1 від 19 вересня 2018 року, згідно пунктом 1.1 якого цедент (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія») передає, а цесіонарій (ТОВ «ФК «Укрфінстандарт») приймає права вимоги за договором кредиту від 08 жовтня 2007 року № 839/3/27/38/7-476, позичальником за яким є відповідач у даній справі ОСОБА_2 .

Внаслідок ухвалення вищевказаних судових рішень у вищевказаному витязі з державних реєстрів на день розгляду заяви про забезпечення позову є чинним запис про реєстрацію 19.09.2018 о 15:36:23 інформації про те, що іпотекодержатель спірної квартири є ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ 41153878) (а.с. 13).

Вказана інформація узгоджується з вищевказаним договором № 344/1 від 19 вересня 2018 року, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» і ТОВ «Укрфінстандарт», та з урахуванням зазначеного у витягу з Державних реєстрів часу реєстрації вказаних договорів про передачу права вимоги за договором іпотеки, які були укладені в один день, 19.09.2018, слід вважати, що переуступлення права вимоги за вказаним іпотечним договором щодо спірної квартири відбувалось у наступному порядку: від АКБ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»; від ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» - до ТОВ «Фінансова компанія Укрфінстандарт»; від ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» - до ОСОБА_3 (а.с. 12 на звороті а.с. 13).

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

У частині5статті 12ЦПК Українивизначено,що суд,зберігаючи об`єктивністьі неупередженість,зокрема: 1)керує ходомсудового процесу; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно доч.ч.1ст.12,81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом з тим, принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс, див. з цього приводу праві висновки, які були висловлені у постановах ВС від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 05 грудня 2023 року у справі № 922/527/23.

Такий підхід щодо судового керівництва при організації доказової діяльності сторін відповідно до принципу змагальності був підтриманий у правому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 зі справи № 129/1033/13-ц: принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи N 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи N 925/2301/14).

Відповідно доч.ч.5-7ст.81ЦПК Українидокази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції всупереч вказаних норм цивільного процесуального права, які зазначені у ст.ст. 2, 12, 81, 214 ЦПК України, та згаданих правових висновків касаційного суду щодо забезпечення судом достатнього стандарту доказування, не звернув увагу, що на день надання до суду разом з позовною заявою інформації стосовно іпотекодержателя спірної квартири, яка міститься у наданому позивачем витягу з державних реєстрів, 19 червня 2024 року, - актуальність якого з огляду на сплив значного часу після її отримання 03 квітня 2024 року викликає сумнів у добросовісності здійснення заявником своїх прав та обов`язків щодо доказування. Внаслідок цього суд в межах розгляду заяви про забезпечення позову був зобов`язаний самостійно перевірити належність наданих заявником доказів та достовірність інформації про те, що заявник є іпотекодержателем спірної квартири.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1050090 від 21.01.2025, яку суд апеляційної інстанції витребував в межах доводів скарги, з урахуванням недобросовісної процесуальної поведінки заявника, та відповідно до вищевказаних процесуальних обов`язків суду: спірна квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2512329863120 на підставі договору дарування від 08.07.2024 з 08.07.2024 зареєстрована на праві власності за апелянтом ОСОБА_1 .

З цих підстав колегія суддів вважає, що доводи скарги є доведеними та спростовують висновки суду. Заявник ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не довів, що у нього за заявленими вимогами спір виник саме з відповідачем ОСОБА_2 . При цьому накладення судом першої інстанції арешту на спірну квартиру також порушує право власності апелянта ОСОБА_1 , яка не є учасником спірних правовідносин, а тому застосований засіб забезпечення не є співмірний (є непропорційний) заявленим позивачем вимогами.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з`ясував необхідні для розгляду заяви про забезпечення позову підстави, які вважав встановленими, наведені у оскарженій ухвалі висновки суду не відповідають обставинам справи, внаслідок чого суд з порушенням норм цивільного процесуального права ухвалив помилкове судове рішення, яке відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, за недоведеністю зазначених у ній підстав.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11липня2024року скасувати.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 29 січня 2025 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегія Ю.М.Мальований

О.В.Маміна