Рішення

від 28.01.2025 по справі 906/1169/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1169/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фабрика м`яких меблів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фіто"

про стягнення 107208,53грн

Приватне акціонерне товариство "Фабрика м`яких меблів" звернулося з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фіто" заборгованості у сумі 107208,53грн, з яких: 45127,31грн основного боргу, 13538,19грн штрафу, 26648,28грн пені, 18206,78грн інфляційних нарахувань, 3687,97грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 від 07.07.2021 у частині сплати орендної плати за користування об`єктом оренди і комунальних платежів, які передбачені договором.

Правовими підставами позову зазначено ст.526, 530, 549, 625, 762 Цивільного кодексу України, ст.193, 283, 286 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 14.01.2025 постановлено подовжити строк розгляду справи по суті; відкласти розгляд справи по суті на 28.01.2025 о 09:30.

16.01.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу з додаванням додатками на його обґрунтування та доказами надіслання на адресу відповідача.

Представник позивача в судове засідання 28.01.2025 не з`явився, про час, дату, місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить відповідна розписка у справі (а.с. 48).

Відповідач у судове засідання 28.01.2025 також не прибув. За інформацією з офіційного сайту "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за номером (штрихкодовий ідентифікатор) 0610224745608, яке суд адресував відповідачу рекомендованим листом з копією ухвали від 14.01.2025, повернуто відправнику через відсутність адресата за вказаною адресою (запис від 27.01.2025) (а.с. 56-57).

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що 18.12.2024 до суду повернулася направлена на адресу відповідача, зазначену в ЄДРЮОФОПГО, копія ухвали суду від 25.11.2024 з відміткою відділення поштового зв`язку: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 40-24).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сторони мали доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, позивача та відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання суду в справі №906/1169/24.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

07.07.2021 між Приватним акціонерним товариством "Фабрика м`яких меблів" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Фіто" (орендар, відповідач) укладено договір оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 (далі - Договір) (а.с. 7-11).

У відповідності до п.1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) приміщення загальною площею 789,36 квадратних метрів, яке розміщене за адресою: м. Житомир, вул. Кооперативна, 1.

Згідно з п.7.1-7.2.1 Договору плата за оренду приміщення нараховується з дати приймання і до дати закінчення, якщо тільки більш тривалий період не встановлений у цьому договорі.Якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 1-го числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє Орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до цього договору. Орендар зобов`язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до цього договору.

За змістом п.7.6-7.7 Договору орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення, водовідведення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування будівлі, які розподіляються між всіма орендарями будинку пропорційно площі об`єкта оренди до загальної площі будівлі. Компенсація витрат на комунальні послуги не входить до розрахунку плати за оренду та оплачується орендарем за діючими тарифами. Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно отриманих від орендодавця розрахунків фактичних витрат, а також у випадку встановлення орендодавцем лічильників - на підставі їх показників. Сторони погодили, що перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або Актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та Акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов`язок щодо отримання вказаного рахунка та Акта покладається на Орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги Орендарем, останній зобов`язаний сплатити таку компенсацію у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, що передує оплачуваному.

Відповідно до п.9.1 Договору у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не більш встановленої чинним законодавством.

Крім зазначеного вище у п.9.1 цього договору сторони встановили, що до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань: якщо період прострочення становить 2 (два) і більше календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання (п.9.2 Договору).

За змістом п.3.1 Договору термін користування приміщенням починається з дати початку та триває до 31.07.2022.

01.08.2021 між сторонами складено та підписано Акт №1 прийому-передачі приміщення в оренду, за умовами якого відповідно до договору оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 від 07.07.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв у оренду нежитлове приміщення, яке розташоване в будівлі за адресою: Житомирська область, місто Житомир, вул. Кооперативна, 1, загальною площею 789,36кв.м. (а.с. 12 на звороті).

Позивачем на підтвердження заявлених вимог у матеріали справи подано копії актів здачі-прийняття наданих послуг та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №4373 від 31.01.2022 (на суму 20454,05грн), №4435 від 28.02.2022 (на суму 17019,96грн), №4419 від 28.02.2022 (на суму 1840,33грн), №4468 від 31.03.2022 (на суму 5721,97грн) (а.с. 13-16), а також виставлені відповідачу рахунки-фактури на внесення орендної плати, на компенсацію вартості комунальних послуг (а.с. 17-20).

Водночас, відповідач свої зобов`язання за договором оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 від 07.07.2021 в частині внесення орендної плати за користування об`єктом оренди та комунальних платежів не виконав, що спонукало позивача звернутися до суду з позовом про стягнення з нього 107208,53грн, з яких: 45127,31грн основного боргу, 13538,19грн штрафу, 26648,28грн пені, 18206,78грн інфляційних нарахувань, 3687,97грн 3% річних.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасником справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ст.286 ГК України).

Згідно зі ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ч.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як судом зазначалося вище, позивачем умови договору оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 від 07.07.2021 виконано належним чином, на підтвердження ним у матеріали справи подано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №4373 від 31.01.2022 (на суму 20454,05грн), №4435 від 28.02.2022 (на суму 17019,96грн), №4419 від 28.02.2022 (на суму 1840,33грн), №4468 від 31.03.2022 (на суму 5721,97грн) (а.с. 13-16), а також виставлені відповідачу рахунки-фактури на внесення орендної плати, на компенсацію вартості комунальних послуг (а.с. 17-20).

Водночас, відповідач свої зобов`язання за договором оренди нежитлових приміщень №1ФММ0210018 від 07.07.2021 в частині внесення орендної плати за користування об`єктом оренди та комунальних платежів не виконав.

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру основного боргу (з орендних та комунальних платежів) за січень-лютий 2022 року (а.с. 21), та звіривши його зі змістом актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), судом встановлено невідповідність суми боргу з орендної плати за січень 2022 року із розміром вартості оренди за даний місяць, вказаним в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) №4373 від 31.01.2022, який становить 20454,05грн (а.с. 13).

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 45036,31грн основного боргу (20454,05грн + 17019,96грн + 1840,33грн + 5721,97грн). У стягненні 91,00грн (45127,31грн - 45036,31грн) основної заборгованості суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на свою користь 13538,19грн штрафу та 26648,28грн пені (за періоди 08.02.2022-30.06.2023, 08.03.2022-30.06.2023, 11.03.2022-30.06.2023, 12.04.2023-30.06.2023).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, відповідно до п.7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п.9.1 Договору у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не більш встановленої чинним законодавством.

Крім зазначеного вище у п.9.1 цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань: якщо період прострочення становить 2 (два) і більше календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання (п.9.2 Договору).

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру пені (а.с. 21-22) та наведений у тексті позову розрахунок суми штрафу, враховуючи правильну суму боргу з орендних платежів за січень 2022 року - 20454,05грн, суд виявив у них арифметичну помилку.

Таким чином, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом здійснено перерахунок пені за січень 2022 року на суму основного боргу 20454,05грн. З огляду на викладене, загальний розмір пені, який підлягає задоволенню, становить 12300,45грн. У стягненні 54,72грн (26648,28грн - 26593,56грн) пені суд відмовляє.

Також, перерахувавши суму штрафу (з врахуванням правильного розміру вартості оренди за січень 2022 року), суд встановив, що остання становить 13510,89грн (45036,31грн х 30%), тому задовольняє вимогу про стягнення штрафу саме в цій частині. У стягненні 25,30грн (13538,19грн - 13510,89грн) штрафу суд відмовляє.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 18206,78грн інфляційних нарахувань, 3687,97грн 3% річних (за періоди 08.02.2022-18.11.2024, 08.03.2022-18.11.2024, 11.03.2022-18.11.2024, 12.04.2023-18.11.2024).

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру 3% річних (а.с.23-24), враховуючи правильну суму боргу з орендних платежів за січень 2022 року - 20454,05грн, суд виявив у них арифметичну помилку в розрахунку 3% річних.

Таким чином, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом здійснено перерахунок 3% річних за січень 2022 року на суму основного боргу 20454,05грн. З огляду на викладене, загальний розмір 3% річних, який підлягає задоволенню, становить 3680,38грн. У стягненні 7,59грн (3687,97грн - 3680,38грн) 3% річних суд відмовляє.

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру інфляційних втрат (а.с.23), суд дійшов до висновку про його правильність та обґрунтованість, тому задовольняє позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача 18206,78грн інфляційних втрат.

Відповідач позов не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач позов не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - в частині вимог про стягнення 45036,31грн основного боргу, 13510,89грн штрафу, 26593,56грн пені, 18206,78грн інфляційних втрат, 3680,38грн 3% річних. У частині вимог щодо стягнення 91,00грн основного боргу, 27,30грн штрафу, 54,72грн пені, 7,59грн 3% річних суд відмовляє в позові.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000,00грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Як вказав Конституційний Суд у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб`єктами права. Також, Конституційний Суд України зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з положеннями ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 126 ГПК України).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та у постановах від 13.02.2020 у справі №910/2170/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00грн позивачем подано копії договору про надання правових послуг №17/04 від 17.04.2023 (а.с.26), додатку №1 (Договірна ціна) до нього від 17.04.2023 (а.с.27), Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.01.2025 (а.с.55), Звіту про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 15.01.2025 (а.с.54), ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1107479 від 18.11.2024 (а.с.53), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000997 від 07.11.2018 (а.с.28).

Згідно про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 15.01.2025 виконавець (адвокат) передав, а замовник (позивач) прийняв наступну допомогу:

- складання позовної заяви про стягнення з ТОВ "Світ Фіто" заборгованості по договору, формування додатків та здійснення розрахунків до позовної заяви 12000,00грн;

- участь в судовому засіданні 14.01.2025 складає 3000,00грн.

Варто зауважити, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення, що складається з основного боргу, штрафу, пені, інфляційних нарахувань та 3% річних і, як наслідок, підготовка справи не потребувала пошуку та вивчення адвокатом позивача значної кількості судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання, аналізу великої кількості доказів, значних затрат часу та зусиль. Судова практика у спорах про стягнення заборгованості за договорами оренди нежитлового приміщення є сталою, а розрахунок пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних по справі не є складним та об`ємним, так як обраховується по існуючим формулам.

Як вбачається зі Звіту про надану професійну правничу допомогу та розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу від 15.01.2025 та Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.01.2025, до складу наданих послуг адвокатом включено, в тому числі, послугу зі здійснення розрахунків до позовної заяви. Водночас, варто зауважити, що при проведенні розрахунків, зокрема, сум основного боргу, пені, 3% річних, штрафу, допущено арифметичні помилки.

Крім того, суд враховує, що судове засідання у даній справі 14.01.2025, в якому взяв участь адвокат, було нетривалим за часом (близько 20 хвилин), про що свідчить протокол судового засідання від 14.01.2025 (а.с. 47), тому і в цій частині вартість послуг завищена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу порівняно з предметом спору та складністю справи є неспіврозмірними та достатньо завищеними, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у даній справі.

За таких обставин, суд вважає, що справедливими, співрозмірними є витрати на професійну правничу допомогу, про які заявлено у заяві про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 50) у розмірі 7000,00грн.

Витрати в зазначеній сумі є достатніми для наданих адвокатом видів професійної правничої допомоги позивачеві під час підготовки та розгляду даної справи у суді.

З огляду на викладене, зазначене вище клопотання представника позивача підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 7 000,00грн. У стягненні 8000,00грн витрат на професійну правничу допомогу (15000,00грн - 8000,00грн) суд відмовляє.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фіто" (04073, м.Київ, проспект Степана Бандери, буд.8, офіс 711; ідентифікаційний код 40638224) на користь Приватного акціонерного товариства "Фабрика м`яких меблів" (10001, м.Житомир, вул.Кооперативна, буд.1; ідентифікаційний код 32744146):

- 45036,31грн основного боргу;

- 13510,89грн штрафу;

- 26593,56грн пені;

- 18206,78грн інфляційних втрат;

- 3680,38грн 3% річних;

- 2418,32грн судового збору;

- 7000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 91,00грн основного боргу, 27,30грн штрафу, 54,72грн пені, 7,59грн 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.02.25

Суддя Шніт А.В.

Відправити:

1 - позивачу через електронний кабінет

2 - відповідачу (ідентифікаційний код 40638224) (рек.з пов.)