Рішення

від 04.02.2025 по справі 910/13469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2025Справа № 910/13469/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 46, ідентифікаційний код 259559784)

до Акціонерного товариства "КРИМЗАЛІЗОБЕТОН" (03134, місто Київ, проспект Корольова Академіка, будинок 1, офіс 6, ідентифікаційний код 01267308)

про стягнення 4 473 євро, що еквівалентно 200 003,93 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "КРИМЗАЛІЗОБЕТОН" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 92/В/08 від 11.07.2008 у розмірі 4 473 євро, що еквівалентно 200 003,93 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.

15.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2008 між Закритим акціонерним товариством «Сбербанк Росії» (далі - банк) та Відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон» (далі - клієнт) було укладено кредитний договір №92-В/08, відповідно до умов якого банк надає кредит в Євро, що далі іменується «Кредит», надає позичальнику грошові кошти (далі - кредит) в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.2. кредитного договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та виконати інші умови кредитного договору.

16.11.2021 року проведено державну реєстрацію змін до Статуту Акціонерного товариства "Сбербанк", які були 22.11.2021 року погоджені Національним банком України.

Відповідно до п. 1.3. Статуту Банку, викладеного в новій редакції, Акціонерне товариство "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства "Сбербанк", Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії".

На виконання п.п. 1.1. кредитного договору в редакції, викладеній в п. 1 додаткової угоди № 1 від 25.09.2008 до кредитного договору банком було надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 2 146 389 25 євроцентів, з кінцевим терміном повернення кредитору кредиту -11 липня 2013 року.

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору в редакції, викладеній в п. 1 додаткової угоди № 1 від 25.09.2008 до кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути Кредитору Кредит таким чином:

- починаючи з 17 серпня 2009 і по 17 червня 2013 станом на 17 число кожного місяця загальна заборгованість за кредитом за цим договором зменшувалась на 44 780,00 Євро;

- починаючи з 18 червня 2013 року і по 11 липня 2013 року станом на 11 число кожного місяця загальна заборгованість за кредитом за цим договором зменшувалась на 41 729,25 євро.

При цьому, позивач стверджує, що заборгованість позичальником по тілу кредиту не була погашена взагалі, що суперечить приписам кредитного договору та вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до п. 9.1. Кредитного договору, надання, повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюються в валюті кредиту. Передбачені цим Договором комісії, пеня та штрафи розраховуються в валюті кредиту і сплачуються в гривнях в еквіваленті до офіційного курсу Раціонального банку України на день їх сплати.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на 28.10.2024 року, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 2 146 389 25 євроцентів - тіло кредиту, що підтверджується виписками по рахунках позичальника.

Однак, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 25.02.2022 №91-рш/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.02.2022 №131 "Про початок процедури ліквідації АТ "МР Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк".

Згідно з зазначеним рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ "МР Банк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ст. ст. 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків Луньо Іллю Вікторовича строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

Отже, з огляду на фінансове становище банку, останнім заявлено позовні вимоги лише на частину заборгованості за кредитним договором укладено кредитний договір №92-В/08 від 11.07.2008 у розмірі 4473,00 євро.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення кредитного договору №92-В/08 від 11.07.2008 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З доданих до справи доказів судом встановлено, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по поверненню суми кредитних коштів за кредитним договором №92-В/08 від 11.07.2008 у розмірі 2 146 389 євро 25 євроцентів.

Однак, відповідач у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору не здійснив погашення заборгованості за акредитивом, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача частини заборгованості в розмірі 4473,00 євро (що в гривневому еквіваленті становить 200 003,93 грн) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "КРИМЗАЛІЗОБЕТОН" (03134, місто Київ, проспект Корольова Академіка, будинок 1, офіс 6, ідентифікаційний код 01267308) на користь Акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК" (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 46, ідентифікаційний код 259559784) заборгованість у розмірі 4 473 (чотири тисячі чотириста сімдесят три) євро 00 євроцентів, що еквівалентно 200 003 (двісті тисяч три) грн 93 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.02.2025

Суддя І.О. Андреїшина