Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/15059/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/15059/24За позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК"; 2) Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації

про визнання трудових відносин припиненими, внести запис про звільнення

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Корольова Є.О.;

від відповідача -1 - не з`явився.

від відповідача -2 - Лимич Л.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК" (далі - відповідач-1) та Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2) з позовними вимогами про:

- припинення повноважень та визнання трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК" припиненими з 30 листопада 2024 року, у зв`язку зі звільнення ОСОБА_1 із займаної посади генерального директора за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язання Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації вчинити реєстраційну дію щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі "Відомості про керівника юридичної особи" запис про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15059/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 15.01.2025.

Через систему "Електронний суд" 27.12.2024 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.01.2025.

Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не подавав, у судові засідання 15.01.2025 та 29.01.2025 свого представника не направляв, хоча ухвали суду надсилалися на його юридичну адресу відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.01.2025 представник позивача підтримав вимоги позову, просив суд позов задовольнити, представник відповідача-2 заперечив проти позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Протоколу № 1 Установчих зборів засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК» (далі - відповідач-1, Товариство) від 20.11.2007 вирішено призначити громадянку України ОСОБА_1 на посаду Генерального директора Товариства.

На виконання зазначеного рішення, згідно наказу № 1-К від 12.12.2007 позивачка прийняла на себе обов`язки Генерального директора з 12.12.2007, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.12.2007, учасниками (засновниками) якого є: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та володіє 100% Статутного капіталу Товариства.

16.10.2024 ОСОБА_1 підписала заяву про звільнення її з посади генерального директора ТОВ «ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК» за власним бажанням.

Разом з заявою про звільнення, позивачкою було підготовлено повідомлення про скликання Загальних Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК» (дата проведення зборів: 15.11.2024; місце проведення зборів: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61; час початку об 11:00 год.; порядок денний: про звільнення з посади Генерального директора Товариства, про призначення на посаду нового Генерального директора Товариства, про затвердження умов трудового договору, який укладатиметься із новим Генеральним директором, встановлення розміру його винагороди, про уповноваження особи діяти від імені Товариства та вживати всі необхідні заходи для виконання державної реєстрації прийнятих протоколом рішень та внесення змін до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

16.10.2024 позивачка направила на адресу Товариства та адресу місця проживання учасника Товариства заяву про звільнення та повідомлення про скликання позачергових Загальних Зборів Учасників Товариства. Зазначені документи були направленні цінним листом із описом вкладення на адресу місцезнаходження Товариства, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку та накладної за трекінг-номером 0408200014927.

Також зазначені документи були направлені на адресу місця реєстрації єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК» ОСОБА_2, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Іспанія, область Ріоха, місто Трісіо, вулиця Пілар Саларульяна, будинок 16, шляхом відправки документів з допомогою оператору поштового зв`язку ТОВ «НОВА ПОШТА».

15.11.2024 у зв`язку із неявкою представників учасників на Загальні збори, Загальні Збори Учасників ТОВ «ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК» не відбулися. Вказаний факт було зафіксовано позивачкою у Акті про неявку учасників Загальних зборів Учасників Товариства від 15.11.2024, який підписано позивачкою.

У зв`язку із вказаним, 29.11.2024 позивачкою було видано наказ № 2911/24-1 про припинення трудового договору, яким звільнено себе від обов`язків генерального директора Товариства 30.11.2024, згідно дати звільнення зазначеної у заяві.

Позивачка зазначає, що станом на дату звернення із цим позовом, її волевиявлення щодо припинення трудових відносин із відповідачем-1 не реалізовано, що порушує конституційне право позивачки на працю, яку вона має право вільно обирати або на яку вільно погоджується, що стало підставою на звернення до суду із позовною заявою про припинення трудових відносин із внесенням відповідного запису до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За приписами частини 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено у пункті 10.1 Статуту Товариства.

Згідно з п. 10.6 Статуту Товариства виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є дирекція до складу якої входять Генеральний директор.

Згідно з ч. 1, 2 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Позивач зазначив, що між нею та Товариством не укладалося жодних контрактів чи договорів.

Таким чином, можливість звільнення директора вирішується тільки за рішенням Загальних Зборів учасників відповідача-1, тому позивачка як генеральний директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади генерального директора.

Відповідно до п. 10.2.1 Статуту Товариства учасники повідомляються про проведення Загальних Зборів Учасників персонально з визначенням часу і місця проведення Зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за тридцять днів до скликання Загальних Зборів Учасників.

Наявними у справі доказами підтверджується, що позивачкою, на виконання наведених вище вимог Статуту Товариства, було за 30 днів до призначеної дати Загальних Зборів Учасників повідомлено його єдиного учасника шляхом направлення відповідного повідомлення шляхом направлення поштовим відправленням з описом вкладення на юридичну адресу Товариства та на особисту адресу засновника ОСОБА_2.

Процедура звільнення за ініціативою працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Однак, до цього часу заява позивачки про звільнення Загальними Зборами Учасників Товариства у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачкою дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, судом враховано, що оскільки питання щодо звільнення директора у Товаристві може бути вирішеним за рішенням загальних зборів відповідно до Статуту відповідача, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", діючого на час виникнення спірних обставин, то сам директор який є відповідальною особою, яка користується правом підпису в товаристві, має печатку товариства, та має право користуватись рахунками та коштами товариства в межах своєї компетенції, згідно зі Статутом Товариства, не міг самостійно себе звільнити.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Отже, неявка учасників Товариства на Загальні Збори Учасників для розгляду питання щодо звільнення позивачки фактично нівелює положення закону щодо письмового попередження керівником учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає, хоча згідно ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Судом також враховано, що перебування на посаді керівника товариства особи поза волею цієї особи покладає на неї правовий тягар, оскільки така особа має певні обов`язки як керівник (наприклад, з подання податкової звітності тощо) та обмежена у певних своїх правах (наприклад, не може влаштуватись на державну службу тощо).

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі №758/1861/18).

Уповноважений на звільнення Генерального директора орган Товариства проігнорував повідомлення позивачки про її звільнення і не розглянув по суті заяву позивачки про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків.

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві. Комплексний аналіз законодавства дає можливість дійти висновку, що частка у статутному капіталі товариства є майном учасника.

Згідно статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивачки в межах статутної діяльності Товариства відповідачем-1 були порушені трудові права позивачки, зокрема, її право бути звільненою із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для її реалізації.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Цими ж положеннями передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи положення наведених норм чинного законодавства України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки у спірних відносинах є визнання припинених трудових відносин з 29.01.2025 (дата прийняття рішення суду) між нею та відповідачем-1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 внести відповідний запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК", суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що наявність повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи наведене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача в цій частині та зобов`язати Дарницьку районну у місті Києві державну адміністрацію внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК"

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який сплачений позивачем за подання даного позову до господарського суду, покладається на відповідача-1, оскільки спір виник саме через неправомірні дії останнього.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 231, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61, ідентифікаційний код 35617899) припиненими з 29.01.2025 на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Дарницьку районну у місті Києві державну адміністрацію (м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 11, ідентифікаційний код 37388222) внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) як генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61, ідентифікаційний код 35617899).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРАНС-ЛОГІСТИК" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корпус 61, ідентифікаційний код 35617899) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судовий збір у сумі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.02.2025.

Суддя Р.Б. Сташків