Рішення

від 04.02.2025 по справі 910/13070/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2025Справа № 910/13070/24Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67; ідентифікаційний код 41289707)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" (03022, м. Київ, Смольна, 9, оф. 1, ідентифікаційний код 34702946)

про стягнення 753 433,68 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" про стягнення збитків за довгостроковим договором оренди автомобіля № 20200800220 від 24.02.2021 у розмірі 753 433,68 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 прийнято справу № 910/13070/24 до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачам строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

18.11.2024 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, відповідач просить розгляд справи здійснити у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Крім того, 18.11.2024 від відповідача надійшло клопотання про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання відповідача про розгляд справи № 910/13070/24 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін мотивоване тим, що на думку відповідача, безпосередня участь сторін під час розгляду даної справи дасть можливість суду з`ясувати всі обставини щодо правовідносин сторін під час дії договору та використання автомобіля.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

28.11.2024 до суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.

05.12.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

20.12.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на заперечення.

26.12.2024 до суду відповідачем подано клопотання, в якому останній просить суд не брати до уваги та не враховувати подану позивачем відповідь на заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЛІС СЕМЕНС УКРАЇНА", яке з 31.08.2022 змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна", (далі - орендар, відповідач) було укладено довгостроковий договір оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору строк довгострокової оренди автомобіля (далі - строк оренди), що надається за цим Договором, становить не менше 12 місяців та не більше 48 місяців. Умови оренди будуть визначені нижче та/або відповідно до додатків до договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість і моделі автомобіля/автомобілів, що є предметом цього договору, визначаються в додатках до договору. Додатки будуть складатися для автомобілів, які додаються/включені в сферу дії цього договору та/або термін дії яких продовжуються.

Згідно з п. 2.3 договору датою передачі автомобіля орендарю - є дата, вказана в акті приймання-передачі автомобіля, що є невід`ємною частиною договору. Орендар зобов`язується користуватися автомобілем з обережністю, уберігати його від будь-яких пошкоджень, втрат, включаючи викрадення (угон), жодним чином не псувати автомобіль, уникати недбалого ставлення.

Пунктом 2.6 договору визначено, що відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних обставин, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені договором платежі.

Згідно з п. 3.7. договору всі ризики, пов`язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання Акту приймання-передачі. Орендар несе встановлену законом відповідальність перед орендодавцем та/або третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди та/або нанесення збитків прямо та/або опосередковано, пов`язані з користуванням автомобілем.

Відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 договору орендар не має права, зокрема, перебувати на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до пп. 4.4.7 п. 4.7 договору заборонено використання автомобіля поза межами України, на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до п. 8.1 договору умови здійснення сплати щомісячної орендної плати визначається в додатках до договору. Якщо умови здійснення щомісячної орендної плати та/або сплати штрафних санкцій не виконуються, орендодавець має право негайно розірвати Договір в односторонньому порядку без попередження та вимагати повернення автомобіля.

Згідно з п. 8.4 договору орендар зобов`язаний сплачувати щомісячну орендну плату однією загальною сумою та в повному обсязі. Якщо орендар не сплачує щомісячну орендну плату протягом 1 місяця, цей договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку та буде застосовано положення про неустойку, невиконання платіжних зобов`язань та інші договірні санкції протягом дійсного строку оренди.

Відповідно до п. 8.9 договору на чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування автомобілем внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних, або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов`язання орендаря, в тому числі платіжні зобов`язання, залишаються чинними в повному обсязі.

Згідно з п. 8.10 договору орендар не може вимагати від орендодавця жодного відшкодування або зміни суми платежів за договором у випадку перерви в експлуатації автомобіля, незалежно від причин виникнення такої перерви. Орендар не має права затримувати платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження автомобіля. Щомісячна орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь-яких обставин, пов`язаних з роботою або перервою в роботі автомобіля та економічною ефективністю його роботи протягом строку оренди, крім випадків, прямо передбачених цим договором або спеціальним законодавством.

Відповідно до п. 8.11 договору щомісячна орендна плата та/або інші платежі відповідно до даного договору не зменшуються та не припиняються під час технічного обслуговування, ремонту, модифікації автомобіля, або в іншому випадку, коли орендар не може використовувати автомобіль за призначенням з причин, які виникли не з вини орендодавця.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 14.8 договору).

До довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 сторонами були укладені додаток № 1.2 від 24.02.2021, в якому визначені умови передачі в оренду конкретного автомобіля, та додаток № 2.2 від 11.05.2021, який є Актом приймання-передачі автомобіля (далі - відповідно додаток № 1.2 та додаток № 2.2 (а.с. 28-31 т. 1)). Наведені додатки № 1.2 , № 2.2 є невід`ємною частиною договору (п. 14.2 договору, п. 14 додатку № 1.2, п. 6 додатку № 2.2).

На підставі договору та додатків № 1.2, № 2.2 відповідачу було передано в оренду автомобіль: RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6; рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; номер кузова (VIN) НОМЕР_2 ; колір білий лід (далі - автомобіль або ТЗ) на строк 36 місяців з дати приймання-передачі автомобіля, дата повернення автомобіля з оренди - 10.05.2024, яка може бути змінена у разі продовження строку оренди за замовленням орендаря (пункт 1.1, 1.2 договору, пункти 1, 4 додатку № 1.2, пункти 1, 5 додатку № 2.2.

Пунктом 6.2 додатку № 1.2 визначено щомісячну орендну плату: 15 362,97 грн, в т.ч. ПДВ 2 560,50 грн, що еквівалентно 553,20 доларам США, за курсом Національного Банку України на день підписання цього додатку, а також узгоджено, що орендна плата розраховуються на змінній основі і сплачується орендарем в гривнях.

Відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 додатку № 1.2 нарахування орендної плати та частини попередньої оплати (авансу) здійснюється орендодавцем 1 (першого) числа поточного місяця, в якому будуть надані послуг оренди ТЗ.

Відповідно до пп. 6.2.2 додатку № 1.2 орендар здійснює сплату щомісячної орендної плати протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання рахунку від орендодавця. Сторони цим домовились, що надіслання орендодавцем рахунку електронною поштою вважається достатнім для здійснення оплати орендарем.

Пунктом 7 додатку № 1.2 визначено, що розрахунок всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривні, згідно з офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату виставлення відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до п.п. 4.4.7. договору використання автомобіля поза межами України, на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, районах проведення антитерористичної операції

Відповідно до п.п. 4.4.9. договору у випадку забороненого використання автомобіля. орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки за шкоду, завдану в результаті такого використання.

Позивач у позовній заяві зазначає, що оскільки відповідач сам стверджує у всіх своїх листах, що автомобіль потрапив під окупацію, починаючи з 03.03.2022 року, тобто, під дію п.п. 4.4. договору, то до всіх збитків завданих позивачу повинно бути застосовано п.п. 4.4.9. договору, а тому відповідач повинен відшкодувати позивачу всі завдані йому збитки.

Таким чином, позивач стверджує, що автомобіль потрапив на окуповану територію з вини відповідача, і автомобіль було викрадено на окупованій території, що є не страховим випадком, так як дана подія сталася на території, яка є виключенням з території, на якій діє договір страхування КАСКО, то відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки 753 433,68 грн, завдані в момент відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування - 03.05.2023.

03.03.2023 року позивач направив відповідачу листа №03-03/23, в якому повідомив про те, що у зв`язку з тим, що втрата автомобіля на окупованій території не підтверджена жодним належним та допустимим доказом, та не є страховою подією, AT СК «ІНГО» відмовило у визнанні страховою подією, у зв`язку з чим позивач просив відповідача сплатити на користь позивача збитки, завдані у зв`язку з втратою автомобіля у розмірі страхової суми по даному автомобілю - 753 433,68 грн.

У відповідь на лист №03-03/23 від 03.03.2023 року відповідач надіслав позивачу листа від 13.03.2023 року, в якому зазначав, що не визнає вимоги позивача про сплату орендної плати та відшкодування збитків, завданих в результаті втрати автомобіля, у розмірі 753 433,68 грн, у зв`язку з тим що, на думку відповідача, він втратив автомобіль не з його вини, а внаслідок дії форс-мажорних обставин (військових дій), на які він не мав змоги вплинути, і він не порушував умов страхування, а отже - і не повинен відшкодовувати вартість автомобіля у розмірі страхової суми.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання по Договору, допустив «Незаконне використання» (п. 4.4. договору) автомобіля, що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, в свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, то відповідно до п.п. 4,4.9., п. 3.6., п. 3.7. договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення автомобіля) становила 753 433,68 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 1, 3, 5 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт укладення Договору та отримання в оренду відповідачем автомобіля RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS), реєстраційний номер НОМЕР_1 з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі автомобіля від 11.05.2021 (додаток № 2.2 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надіслав позивачу лист від 12.09.2022, у якому зазначив, що переданий відповідачу в оренду автомобіль був наданий уповноваженому водію відповідача (менеджеру зі збуту) для виконання своїх посадових обов`язків, в тому числі на території Запорізької області; автомобіль знаходився в смт. Кам`янка Пологівського району, Запорізької області на дату початку військової агресії рф проти України. 09.03.2022 о 18:00 на смт. Кам`янка був напад збройних формувань держави агресора, автомобіль було переміщено представниками збройних формувань; у подальшому було виявлено, що автомобіль має пошкодження та не заводиться: вдарено передній бампер та акумулятор; зважаючи на перебування автомобіля на окупованій території, відсутність можливості користуватися ним внаслідок форс-мажорних обставин, відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 12.09.2022 на період дії форс-мажорних обставин.

Листом № 27-9/22 від 27.09.2022 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, згідно якого, посилаючись на умови договору (п. 2.6, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, п. 8.9, п. 8.10, п. 8.11, п. 13.2, п. 13.4), просив відповідача надати належні та допустимі докази, які підтвердять викладені в листі від 12.09.2022 обставини; зазначив, що для посилання на форс-мажорні обставини відповідачу необхідно надати Сертифікат ТПП України, в якому буде вказано, як саме настання форс-мажорних обставин вплинуло на можливість використання автомобіля та обов`язок відповідача сплачувати орендну плату; повідомив про відсутність законних підстав для звільнення відповідача від нарахування та сплати щомісячної орендної плати за автомобіль.

Відповідач надіслав позивачу лист від 14.12.2022, згідно з якого повідомив відповідача про таке: перебування території, де знаходився автомобіль, під окупацією підтверджується офіційними даними (https://deepstatemap.live/#9/47.4337/36.7245); 12.12.2022 родичі працівника відповідача виявили втрату автомобіля, відповідач готує заяву до правоохоронних органів щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом); посилаючись на перебування автомобіля на окупованій території та його викрадення, відповідач вказав на відсутність можливості користуватися автомобілем, просив погодити припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 14.12.2022.

Листом №27-12/22 від 27.12.2022 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, у якому, посилаючись на умови договору (п. 2.6, 3.6, 3.7, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, п. 8.9, п. 5.7.2 п. 5.7, п. 8.10, п. 8.11), зазначив про заборону відповідачу користуватися автомобілем на окупованій території та на території, що не підконтрольна органам державної влади України; повідомив, що у випадку забороненого використання автомобіля, орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки за шкоду, завдану в результаті такого використання; звернув увагу, що за період з березня по грудень 2022 року відповідачем не було вжито жодного заходу для вивезення автомобіля на територію, де не ведуться бойові дії, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин пошкодження та втрати автомобіля; позивач звернув увагу, що Договором передбачено перелік заходів, які орендар зобов`язаний вжити у разі викрадення (угону) автомобіля та що неможливість користування автомобілем не є підставою для звільнення від сплати орендних платежів, тому позивач повідомив відповідача, що не має можливості звільнити відповідача від сплати орендних платежів.

Відповідач надіслав позивачу лист від 02.02.2023, в якому повідомив, що 12.12.2022 було виявлено, що автомобіль відсутній за адресою свого розташування (вул. Мічуріна 8, смт. Кам`янка, Пологівського району, Запорізької області), про відсутність автомобіля уповноважений водій негайно повідомив письмово відповідача, а відповідач подав до Національної поліції заяву про вчинення кримінально правопорушення, передбаченого cт. 289 КК України, на підставі якої відкрито кримінальне провадження №12023100010000000 (копія витягу з ЄРДР додано до листа відповідача). Керуючись приписами ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідач повідомив позивача про звільнення відповідача від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля через неможливість користування цим транспортним засобом у зв`язку з обставинами, що не залежать від відповідача.

Листом №10-02/23 від 10.02.2023 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, у якому зазначив, що позивач так і не отримав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження пошкодження та втрати автомобіля; позивач вважає, що оскільки автомобіль в період з 24.02.2022 по 03.03.2022 знаходився на не окупованій території, то у відповідача була можливість перевезти автомобіль на більш безпечну територію, саме дії та бездіяльність відповідача призвели до втрати автомобіля; позивач вважає посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України безпідставним; позивач повідомив, що у випадку якщо обставини викрадення автомобіля будуть визнані страховою подією і страхова компанія виплатить страхове відшкодування за втрачений автомобіль, то відповідач буде звільнений від відповідальності за втрату даного автомобіля, тому позивач чекає на передачу відповідачем відповідних документів та речей для їх подання до страхової компанії, підстави для звільнення відповідача від сплати орендних платежів відсутні.

14.02.2023 відповідач передав позивачу по Акту приймання-передачі до додатку № 1.2 до договору два комплекта ключів від автомобіля та документи для подання заяви про настання страхового випадку, зокрема оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля; копію посвідчення водія-працівника орендаря, уповноваженого на управління автомобілем; копію довіреності, що підтверджує право уповноваженого водія-працівника орендаря на управління автомобілем; копію витягу з ЄРДР № 12023100010000029 за фактом незаконного заволодіння автомобілем. Наведений Акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

17.02.2023 Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" надало письмову відмову № 5380560 у визнанні обставин втрати автомобіля, на які посилається відповідач, страховим випадком, так як кримінальне провадження № 12023100010000029 було відкрито на підставі ч. 1 ст. 438 КК України "Порушення законів та звичаїв війни", а не внаслідок викрадення або угону, і дана обставина відбулася на окупованій території внаслідок дій військових російської федерації.

Позивач направив відповідачу лист №03-03/23 від 03.03.2023, в якому повідомив, що отримав відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що втрата автомобіля відповідачем не є страховою подією, у зв`язку з чим просив відповідача сплатити на користь позивача збиток у зв`язку з втратою автомобіля у розмірі страхової суми по даному автомобілю у розмірі 753 433,68 грн.

У відповідь на лист позивача №03-03/23 від 03.03.2023, відповідач у листі від 13.03.2023 зазначив, що в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідача звільнено від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля, через неможливість користування автомобілем у зв`язку з обставинами, що не залежали від відповідача, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих в результаті втрати автомобіля у розмірі страхової суми.

Також, відповідач надіслав позивачу лист від 02.03.2023, у якому на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України заперечив проти включення до акту надання послуг вартості послуг оренди спірного автомобіля за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 у сумі 20 229,75 грн з ПДВ.

Листом № 27-03/23 від 27.03.2023 позивач надав відповідь на лист відповідача від 13.03.2023, в якому наголосив на тому, що відповідач втратив автомобіль саме через свою бездіяльність, оскільки не перемістив автомобіль у безпечне місце, чим порушив мови Договору стосовно забороненого використання, та порушив умови страхування, оскільки втратив автомобіль на непідконтрольній органам державної влади території.

Відповідач надав позивачу копію витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12023100010000029 після його перекваліфікації з ч. 1 ст. 438 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України.

Листом № 5380560 від 03.05.2023 АТ СК "ІНГО" повторно відмовило у визнанні даної події страховим випадком, у зв`язку з тим, що дана подія сталася на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору.

Відповідно до п.п. 4.4.9., п. 4.4. ст. 4 договору у випадку забороненого використання автомобіля орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки та шкоду, завдану в результаті такого використання.

Відповідач зазначає, що автомобіль потрапив під окупацію починаючи з 03.03.2022 року, тобто, під дію п.п. 4.4. договору «Заборонене використання автомобіля», а тому суд зазначає, що до всіх збитків, завданих позивачу, повинно бути застосовано п.п. 4.4.9. договору, тобто, відповідач повинен відшкодувати позивачу всі завдані йому збитки.

Відповідно до п. 3.7. договору всі ризики, пов`язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання Акту приймання-передачі. Орендар несе встановлену законом відповідальність перед орендодавцем та/або третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди та/або нанесення збитків прямо та/або опосередковано, пов`язаної з користуванням автомобілем.

Відповідно до п. 3.6. договору у випадку, якщо через невиконання орендарем вимог цього розділу договору та/або порушення умов страхування, орендодавець не отримає належні йому страхові платежі, що пов`язані з пошкодженням або втратою автомобіля, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві збитки у розмірі повної вартості ремонту автомобіля - у випадку його пошкодження, або у розмірі повної страхової суми автомобіля, що вказана у договорі страхування, який діяв на момент завдання таких збитків - у випадку його втрати.

Разом з тим, згідно з п. 13.1 договору сторони не несуть відповідальності та невиконання умов договору, якщо це не виконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторони, яка не виконує своє зобов`язання, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/7877/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідеа Україна» про стягнення 46 993,87 грн на підставі довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 та укладених до нього додатку № 1.2 від 24.02.2021, Додатку № 2.2 від 11.05.2021, а саме: 40 459,50 грн заборгованості з орендної плати, 3 491,71 грн пені, 2 022,98 грн штрафу, 279,34 грн 3% річних, 740,34 грн інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2023, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі №910/7877/23, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" 9 392,40 грн основного боргу, 1 260,90 грн пені, 1 011,40 грн штрафу, 75,65 грн 3% річних, 226,82 грн інфляційних нарахувань.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі №910/7877/23 встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль, який є об`єктом оренди за договором з додатком №1.2 до договору, дійсно знаходився на окупованій території (як стверджував відповідач, за місцем реєстрації та проживання працівника відповідача, за яким був закріплений орендований автомобіль - смт. Кам`янка (Більмацька селищна територіальна громада), Пологівський район, Запорізька область). Зокрема, такими доказами могли бути фото- або відеофіксація автомобіля з прив`язкою до місцевості у відповідний час, тощо. Проте, додані до відзиву на позовну заяву копії наказу №01-22 від 04.01.2022 "Про закріплення службових автомобілів за працівниками" та додатку № 1 до цього наказу "Відомості щодо транспортних засобів та закріплених за ними працівників", карта окупованих територій (https://deepstatemap.live/#9/47.3508/36.5961) фактично не підтверджують, що автомобіль знаходився на окупованій території у спірний період.

Судом також встановлено, що вперше відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів на період дії форс-мажорних обставин у вересні 2022 року листом від 12.09.2022. Проте, до цього листа не був доданий відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України про факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як це було передбачено п. 13.4 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

У якості додатку до листа від 12.09.2022 відповідач додав лист ТПП України "Всім кого це стосується" від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Судом досліджено, що Сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати № 03.3/419 від 07.04.2023 відповідач надав позивачу лише 23.06.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а отже з порушенням п. 13.4 договору.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, які б були підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з 01.02.2023 по 13.02.2023 (13 днів).

Більше того, після дослідження всіх матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено однозначний висновок, що форс-мажорні обставини, які вказані в Сертифікаті ТПП №03.3/419 від 07.04.2023 року, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань по договору.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі №910/7877/23.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Обставини щодо того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль, який є об`єктом оренди за договором, дійсно знаходився на окупованій території (як стверджує відповідач, за місцем реєстрації та проживання працівника відповідача, за яким був закріплений орендований автомобіль - смт. Кам`янка (Більмацька селищна територіальна громада), Пологівський район, Запорізька область) та обставини відсутності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору встановлено судовим рішенням у справі №910/7877/23, а тому такі обставини повторному доказуванню не підлягають.

За таких обставин, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що сторони договору погодили наслідки «Забороненого використання» - відшкодування збитків завданих позивачу, та погодили розмір таких збитків - у розмірі повної страхової суми автомобіля, що вказана у договорі страхування, який діяв на момент завдання таких збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, у зв`язку з тим що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання по договору, допустив «Незаконне використання» (п. 4.4. договору) автомобіля, що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, в свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, то відповідно до п.п. 4,4.9., п. 3.6., п. 3.7 договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення Автомобіля) становила 753 433,68 грн.

Судом також враховано, що на момент укладання договору КАСКО від 16.06.2022 року страхова сума автомобіля, з врахуванням положень п. 1.3. договору КАСКО, визначалась виходячи з ринкової вартості автомобіля визначеної в доларах США по курсу НБУ 29,2524 грн. за 1 долар США, та на 16.06.2022 року становила 684 939,71 грн. Тобто, ринкова вартість Автомобіля станом на 16.06.2022 року становила 684 939,71 грн / 29,2524 грн = 23 414,82 Доларів США.

Однак у зв`язку зі збільшенням офіційного курсу НБУ гривні до долара США, позивач 03.08.2022 року (до моменту отримання від відповідача першого повідомлення про те, що автомобіль знаходиться на окупованій території - початок вересня 2022 року) уклав з страховою компанією додаткову угоду №2 до договору страхування № 250559266.22 від 16.06.2022 року, якою переглянув ринкову вартість всіх застрахованих автомобілів, у тому числі і автомобіля, та змінив страхові суми застрахованих транспортних засобів, в тому числі і автомобіля.

Оскільки на момент укладення додаткової угоди №2 офіційний курс НБУ гривні до долара США становив 36,5686 грн за 1 долар США, то сторони погодили що ринкова вартість автомобіля, а отже і страхова сума буде становити 753 433,68 грн.

Оскільки відповідач допустив зникнення належного позивачу майна протягом тривалого часу та не може повернути позивачу автомобіль RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6, рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки, які становлять вартість втраченого майна, а саме 753 433,68 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідач на момент прийняття рішення у даній справі не надав суду доказів на підтвердження відшкодування збитків позивачу у розмірі 753 433,68 грн, отже суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Що стосується тверджень відповідача про те, що він не несе відповідальності за втрату автомобіля, так як виконав умови договору, викладені в пункті 5.7. договору (повернув ключі, свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ та повідомив про викладення автомобіля до правоохоронних органів), то ці твердження не спростовують пояснень позивача, викладених в позовній заяві про те, що відповідач несе відповідальність за завдані позивачу збитки, пов`язані з втратою відповідачем автомобіля, через порушення умов п. 2.3., 2.6., 3.6., 3.7., пп, 4.3.2., п, 4.3., п.4.4.7., п. 8.9.-8.11., п. 13.1.-13.5. договору, та п. 3.1. договору страхування № 250559266.22 від 16.06.2022 року КАСКО.

Так, відповідно до п. 3.1. договору КАСКО (який діяв на момент отримання від відповідача першого повідомлення про настання форс-мажорних обставин від 12.09.2022 року) територія страхування: України, країни Європи, СНД та Туреччина. Дія договору не розповсюджується на території та зони військових дій (незалежно від того, оголошена війна чи ні), райони, де сталися терористичні акти та/або ведуться антитерористичні операції. Із території страхування виключаються тимчасово окуповані території та населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та які розташовані на лінії зіткнення (відповідно до діючих нормативних актів України на дату страхового випадку).

А отже, відповідач в порушення умов п. 4.4.7. договору розмістив автомобіль на території, яку було окуповано через 8 днів з моменту початку повномасштабного вторгнення, а не в перший чи другий день, з моменту повномасштабного вторгнення, та не вжив жодних дій для того, щоб вивезти автомобіль на більш безпечну територію, що призвело, зі слів відповідача, до пошкодження та викрадення автомобіля, яке не було визнано страховою компанією «ІНГО» страховим випадком, через порушення відповідачем п. 3.1. договору КАСКО, то саме вищевказані дії та бездіяльність відповідача призвели до завдання збитків позивачу, які полягають у втраті автомобіля, та до не отримання страхового відшкодування від страхової компанії.

Оскільки через порушення відповідачем п. 3.1. договору КАСКО, що стало підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування за викрадений Автомобіль (п. 3.6., п. 4.4.9. договору), то подальше виконання відповідачем умов п. 5.7. договору не змінює, не припиняє та не звільняє відповідача від відшкодування позивачу збитків, завданих порушенням відповідачем умов договору.

Посилання відповідача на те, що позивач не надав докази порушення відповідачем умов договору або договору КАСКО, спростовуються тим, що факт перебування смт. Кам`янка, Запорізької області під окупацією починаючи з 03.03.2022 року, підтверджується як самим відповідачем, так і відповідними державними органами. А оскільки, факт перебування смт Кам`янка під окупацією з 03.03.2022 року не заперечується відповідачем, як і той факт що автомобіль в смт Кам`янка було доставлено уповноваженим представником відповідача, та той факт що відповідач не вжив жодних дій для того щоб перевезти автомобіль у більш безпечне місце, подалі від територій на яких велися бойові дії, для недопущення настання забороненого використання автомобіля (п. 4.4.7 договору) були визнані відповідачем, та не заперечуються ним, то дані факти не потребують доказування.

Таким чином, відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував обставин, викладених у позовній заяві.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" (03022, м. Київ, Смольна, 9, оф. 1, ідентифікаційний код 34702946) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67; ідентифікаційний код 41289707) збитки у розмірі 753 433 (сімсот п`ятдесят три тисячі чотириста тридцять три) грн 68 коп. та 11 301 (одинадцять тисяч триста одна) грн 51 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.02.2025

Суддя І.О. Андреїшина