ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"24" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3156/24
про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, зобов`язання повернути земельну ділянку
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Представники сторін:
Від прокуратури: Євглевський А.С. - на підставі посвідчення №079540;
Від відповідача Фермерського господарства «Людмила»: Горовий С.О. - на підставі ордера серії ВН №1395303 від 03.08.2024р.
Від відповідача Любашівської селищної ради: Садова Г.В. - в порядку самопредставництва
ВСТАНОВИВ:
Суть спору: Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Любашівської селищної ради, Фермерського господарства «Людмила» про:
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та Фермерським господарством «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об`єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.;
- скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649);
- зобов`язання Фермерського господарства «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.
Ухвалою суду від 19.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3156/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.08.2024р. Ухвалою суду від 15.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 29.08.2024р. Ухвалою суду від 29.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 19.09.2024р. Ухвалою суду від 19.09.2024р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 10.10.2024р. Ухвалою суду від 10.10.24р. відкладено судове засідання на 21.11.2024р. Ухвалою суду від 21.11.24р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17.12.2024р. Ухвалою суду від 17.12.2024р. відкладено розгляд справи на 03.01.2025р. Протокольною ухвалою суду від 03.01.2025р. відкладено судове засідання на 10.01.2025р. Протокольною ухвалою суду від 10.01.2025р. судове засідання відкладено на 24.01.2025р.
Представник прокуратури у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзиви, що надійшла до суду 12.08.2024р.
Відповідач - Любашівська селищна рада, проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 01.08.2024р.
Відповідач - ФГ «Людмила», проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 05.08.2024р.
Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в обгрунтування позову зазначив, що рішенням Любашівської селищної ради від 31.01.2024р. № 6503 передано ФГ «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення), за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада.
На підставі вказаного рішення між Любашівською селищною радою та ФГ «Людмила» 12.03.2024р. укладено Договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, відповідно до п. 1 якого Любашівська селищна рада надає, а ФГ «Людмила» приймає у строкове платне користування земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком № 1 площею 17,7399 га, що розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (в межах населених пунктів), для цілей - сільськогосподарських потреб (зрошення).
Відповідно до п. 2 Договору №32 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 17,7399 га, у тому числі земельна ділянка площею 17,7399, вид угідь - ставки, з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, цільове призначення земельної ділянки: сільськогосподарські потреби (зрошення), яка розташована на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів) та водний об`єкт (водний простір), у тому числі рибогосподарська технологічна водойма: Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га, об`єм при НПР 100,7 тис. м3. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру».
Згідно п.7 Договору №32 його укладено на 7 років.
Рішенням державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. № 72586093 проведено державну реєстрацію права оренди ФГ «Людмила» на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649).
Прокурор вважає, що Любашівською селищною радою здійснено передачу земельної ділянки у користування ФГ «Людмила» в порушення вимог законодавства.
Так, прокурор зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 розташована в межах Любашівської територіальної громади, за межами населеного пункту, а відтак з 27.05.2021р. належить до земель комунальної власності Любашівської селищної територіальної громади.
У відповідності до ч. 3, 4 ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.
Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад (п. «а» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, як зазначає прокурор, Любашівська селищна рада є уповноваженим органом на розпорядження землями комунальної власності Любашівської територіальної громади, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
За статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Проте, на думку прокурора, Любашівською селищною радою здійснено передачу земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом в оренду ФГ «Людмила» без проведення земельних торгів (аукціону), в порушення цільового призначення земельної ділянки, всупереч встановленим законодавством вимогам щодо мети передачі в оренду земель водного фонду та водних об`єктів, а також в протиріччя з вимогами паспорта водного об`єкта.
Так, як зазначає прокурор, згідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ч. 3 ст. 19 Земельного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Рішенням Любашівської селищної ради від 10.03.2023р. № 5569 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Любашівській селищній раді для рибогосподарських потреб за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада; передано у комунальну власність Любашівській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 загальною площею - 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для рибогосподарських потреб за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада.
Як вбачається з відомостей Державного земельного кадастру цільове призначення зазначеної земельної ділянки - 10.07 «Для рибогосподарських потреб».
В свою чергу, використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб відповідає цільовому призначенню - Секція А (землі сільськогосподарського призначення) згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010р. № 548 (на даний час нечинний), або цільовому призначенню - розділ 1 (категорія: землі сільськогосподарського призначення) згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2021р. №821.
Прокурор зазначив, що відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
За ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Таким чином, прокурор вважає, що Любашівська селищна рада відповідно до рішення від 31.01.2024р. № 6503 та договору оренди від 12.03.2024р. здійснила передачу земельної ділянки в оренду ФГ «Людмила» для сільськогосподарських потреб (зрошення) всупереч існуючому цільовому призначенню земельної ділянки (для рибогосподарських потреб).
Також прокурор зазначив, що згідно ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Таким чином, прокурор дійшов висновку про те, що передача земель водного фонду та водних об`єктів у користування для сільськогосподарських потреб (зрошення) чинним законодавством не передбачена.
Крім того, прокурор зазначив, що за ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.
Як повідомлено Любашівською селищною радою відповідно до листів від 07.05.2024р. № 1491/02-20, від 07.06.2024р. № 1840/02-20, оспорювана земельна ділянка передана в оренду ФГ «Людмила» на підставі відповідного договору оренди без проведення земельних торгів, у зв`язку з її використанням для потреб спеціального водокористування відповідно до отриманого дозволу, адже Державним агентством водних ресурсів України видано ФГ «Людмила» дозвіл на спеціальне водокористування від 13.09.2023р. № 230/ОД/49д-23, відповідно до якого спеціальне водокористування здійснюватиметься у вигляді забору води з Кричунівського ставка № 1 (за допомогою пересувного насосного агрегату МЕС-ОМК-65-2/2) в межах с. Кричунове Любашівської територіальної громади Подільського району Одеської області. Строк дії дозволу з 13.09.2023р. по 13.09.2026р.
Прокурор зауважив, що дійсно, як вбачається з приписів абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Водночас, як зазначає прокурор, за умовами оспорюваного Договору оренди Любашівська селищна рада передала у користування ФГ «Людмила» земельну ділянку та водний об`єкт не для спеціального водокористування відповідно до отриманого дозволу, а для сільськогосподарських потреб (зрошення).
В свою чергу прокурор вважає, що у будь-якому разі здійснення спеціального водокористування у вигляді забору води при використанні пересувного насосного агрегату не вимагає отримання в оренду усієї території Кричунівського ставка № 1 та земельної ділянки під ним.
Крім того, як зазначив прокурор, виходячи із змісту договору оренди (пункти 2, 33), рибогосподарська технологічна водойма надається в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру», на сторін покладено обов`язки дотримуватись вимог Закону України «Про аквакультуру». В свою чергу, за змістом ст. 1 Закону України «Про аквакультуру»: аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд для цілей аквакультури або гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури.
Таким чином, на думку прокурора, внаслідок підміни понять та хибного тлумачення абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, ФГ «Людмила», декларуючи необхідність отримання у користування земельної ділянки для потреб, пов`язаних зі спеціальним водокористуванням відповідно до отриманого дозволу, фактично без застосування конкурентних засад (за відсутності торгів) отримало у користування водний об`єкт - Кричунівський ставок № 2 та земельну ділянку під ним.
Також прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка віднесена до переліку земельних ділянок комунальної власності Любашівської селищної ради, право оренди яких виставляється на земельні торги окремими лотами у 2021-2024 роках, про що свідчать рішення Любашівської селищної ради від 19.10.2021р. № 3607, від 25.05.2023р. № 5853.
Відтак, передача земельної ділянки у користування ФГ «Людмила» поза межами конкурентних процедур суперечить вказаним рішенням селищної ради.
За таких обставин прокурор вважає, що законним та обґрунтованим є висновок про принципову неможливість передачі в користування ФГ «Людмила» земельної ділянки з кадастровим номером 51233 82600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом в обхід процедури земельних торгів.
Крім того, прокурор зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
На замовлення Любашівської селищної ради ФОП Єгоращенко В.Б. розроблено паспорт водного об`єкта на Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га, погоджений 30.08.2023р. сектором у Херсонській області та м. Севастополі Держводагентства України, відповідно до якого призначення водного об`єкта (водосховища, ставка) відповідно до проекту будівництва: по проекту відомості відсутні, фактично - рибництво.
Щодо способу захисту порушених інтересів держави прокурор зазначив, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р.у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021р. у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021р. у справі № 910/2861/18.
Як обґрунтовано у позовній заяві рішенням Любашівської селищної ради від 31.01.2024р. № 6503 неправомірно передано ФГ «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 загальною площею 17,7399 га без проведення земельних торгів (аукціону), в порушення цільового призначення земельної ділянки, всупереч встановленим законодавством вимогам щодо мети передачі в оренду земель водного фонду та водних об`єктів, а також в протиріччя з вимогами паспорта водного об`єкта.
У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Поряд з цим, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.07.2023р. у справі № 912/2797/21, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).
З огляду на те, що рішення Любашівської селищної ради від 31.01.2024р. № 6503 уже виконано на час звернення прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору оренди, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення земельної ділянки. А тому обласною прокуратурою не порушується питання щодо скасування рішення Любашівської селищної ради від 31.01.2024р. № 6503 через неефективність такого способу захисту прав територіальної громади.
Одночасно, згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Прокурор зазначив, що за ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом не могли бути передані в оренду для сільськогосподарських потреб (зрошення), оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, прокурор вважає, що поведінка обох його сторін не була добросовісною, враховуючи що наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладеного 12.03.2024р..
Також прокурор зазначив, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216 ЦК України).
Таким чином, враховуючи, що договір оренди підлягає визнанню судом недійсним, прокурор вважає, що земельна ділянка площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом Кричунівським ставком № 1, підлягають поверненню Любашівській селищній раді.
Крім того, прокурор зазначив,що згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Великої палати Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі № 520/13067/17).
З урахуванням викладеного, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор вважає, що доцільним є обрання способу захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Г.М. від 13.04.2024р. № 72586093 про державну реєстрацію права оренди ФГ «Людмила» на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649).
Також прокурор зазначив, що незаконне заволодіння земельною ділянкою допущено не лише через помилку органу місцевого самоврядування, але й фактично у зв`язку із вчиненням протиправних дій відповідачем, адже приймаючи участь у процедурі відведення земельної ділянки в оренду, ФГ «Людмила» не діяло добросовісно і мало усвідомлювати
можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт.
Визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля та земель територіальної громади, реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів, у тому числі шляхом звернення до суду із вказаним позовом, відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні та раціональному використанні земель та водних об`єктів, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.
Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ФГ «Людмила», оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони земель та довкілля, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб.
За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення обласної прокуратури до суду в інтересах держави з вимогами про визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт, скасування рішення державного реєстратора є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - використання за цільовим призначенням земель, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю та водні об`єкти Українського народу, природоохоронних територій.
В обгрунтування наявності підстав для звернення з даним позовом до суду прокурор зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій- чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.
Таким чином, як зазначає прокурор, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі № 924/123 7/17).
Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (постанова Верховного Суду від 26.07.2018р. у справі № 926/1111/15).
Прокурор зазначив, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі та вод як національного багатства, адже за ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу, тому умови щодо їх використання є особливо суворими.
Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
За змістом преамбули до Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Прокурор також зазначив, що ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.
Згідно ст. 10 Водного кодексу України до відання сільських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території серед іншого належить здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, встановлення правил загального користування водними об`єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу та ін.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відтак, Любашівська селищна рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом, а також уповноваженим суб`єктом владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Любашівської територіальної громади, у тому числі щодо раціонального використання земель і водних об`єктів комунальної власності.
Право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів і кожне порушення закону щодо порядку використання комунальних земель є порушенням інтересів держави.
Прокурор зазначив, що у даному випадку умовою визнання недійсним договору в судовому порядку є порушення прав особи - територіальної громади Любашівської селищної ради на мирне володіння землею.
Таким чином, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах Любашівської селищної територіальної громади наділена саме Любашівська селищна рада.
Проте, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час здійснення розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.
Одеською обласною прокуратурою відповідно до листа від 30.05.2024р. № 12-649ВИХ-24 повідомлено Любашівську селищну раду про порушення вимог законодавства, допущених при передачі земельної ділянки та водного об`єкта у користування ФГ «Людмила».
Водночас, з листа Любашівської селищної ради від 07.06.2024р. № 1840/02-20 можна дійти висновку, що сільська рада не вбачає порушень вимог законодавства при відведенні земельної ділянки та водного об`єкта в оренду ФГ «Людмила».
У зв`язку з тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, - Любашівська селищна рада виступає в справі відповідачем, прокурор самостійно звернувся до суду за захистом інтересів держави щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.
Відповідач - Любашівська селищна рада, проти позову заперечує, посилаючись на те, що рішенням сесії Любашівської селищної ради від 25.05.2023 р. № 5853, у відповідності до положень ст. 134 Земельного кодексу України, затверджений перелік земельних ділянок комунальної власності Любашівської селищної територіальної громади, право оренди яких виставляється на земельні торги окремими лотами у 2023-2024 роках, для продажу права оренди на земельних торгах у формі електронного аукціону, для рибогосподарських потреб.
Відповідно до змісту Додатку до даного рішення, в тому числі, щодо права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, цільове призначення - для рибогосподарських потреб (Кричунівський ставок № 1) було вирішено передати на конкурентних засадах відповідно до прийнятого рішення.
28 вересня 2023 р. на адресу Любашівської селищної ради звернулося ФГ «Людмила» з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, цільове призначення - для рибогосподарських потреб (Кричунівський ставок № 1) в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом. Підставою для звернення з даною заявою було отримання ФГ Дозволу на здійснення спеціального водокористування від 13.09.2023 р. № 230/ОД/49д-23, виданого Державним агентством водних ресурсів України.
Відповідач зазначив, що в силу положень ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ними встановлюється земельним законодавством.
Відповідно до положень ст. 43 Водного кодексу України водокористувачі мають право здійснювати загальне та спеціальне водокористування; використовувати водні об`єкти на умовах оренди, тощо. Права водокористувачів охороняються законом.
Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно з ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України.
В свою чергу, у ст. 122 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, відповідач дійшов виснвку про те, що, чинне законодавство України визначає два шляхи отримання права оренди земельної ділянки.
В той же час, відповідно до положень ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Любашівська селищна рада вважає, що нею дотримані вимоги ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134 Земельного кодексу України та зазначає, що ст. 48 Водного кодексу України містить вичерпний перелік робіт, які не належать до спеціального водокористування, забір води для здійснення зрошення в даному переліку відсутній.
Також, відповідач зазначив, що ст. 51 Водного кодексу України містить вичерпний перелік видів цільового використання водойм, які можуть передаватись в оренду: для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
На думку відповідача, в даному випадку йде мова саме про користування на умовах оренди за результатами земельних торгів, виключенням щодо передачі в оренду за результатами земельних торгів є саме наявність дозволу на здійснення спеціального водокористування, про що саме йдеться мова у ст. 134 Земельного кодексу України, де відсутній перелік видів спеціального водокористування. Дана правова норма прямо забороняє здійснювати продаж, передачу в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельних ділянок державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів. В свою чергу ст. 65 Водного кодексу України передбачає користування водами для потреб сільського і лісового господарства у порядку як загального, так і спеціального водокористування. Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об`єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку.
Відтак, з урахуванням наявності виданого Державним агентством водних ресурсів України дозволу на здійснення спеціального водокористування від 13.09.2023 р. № 230/ОД/49д-23, Любашівська селищна рада вважає, що у неї відсутні підстави та повноваження для відмови в наданні земельної ділянки в оренду водокористувачу для здійснення зрошення.
У зв`язку із викладеним вище, рішенням сесії Любашівської селищної ради від 31.01.2024 р. № 6503 ФГ «Людмила» надано в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом за кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, цільове призначення - для рибогосподарських потреб (Кричунівський ставок № 1) та 12.03.2024 р. між Любашівською селищною радою (Орендодавець) та ФГ «Людмила» (Орендар) був укладений Договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, який в повній мірі відповідає типовій формі, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 р. № 572.
При цьому, як зазначає відповідач, 17.04.2024 р. на адресу Любашівської селищної ради надійшов лист Державного агентства водних ресурсів України від 12.04.2024 р. № 847/МЛ/21-24 про погодження договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га.
Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до змісту паспорту водного об`єкту Кричунівського ставку № 1 площею 17,7399 га, розташованого в межах населених пунктів на території Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України 30.08.2023 р., даний водний об`єкт фактично призначений для рибництва, проте відповідно до проекту будівництва відомості щодо цільового призначення відсутні. Зазначена земельна ділянка була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленою ФОП Волчковим Є.В. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000485862024 від 26.02.2024 року вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду, вид використання земельної ділянки 10.07 - для рибогосподарських потреб.
Відповідач також зауважив, що ст. 1 Закону України «Про землеустрій» визначено поняття зрошувального (осушувального) масиву, яким є масив земель сільськогосподарського призначення, на якому проводиться гідротехнічна меліорація та/або розташовані внутрішньогосподарські меліоративні системи.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про меліорацію земель» гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму грунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).
В той же час, як зазначає відповідач, дозвіл на здійснення спеціального водокористування від 13.09.2023 р. № 230/ОД/49д-23, виданий Державним агентством водних ресурсів України, є виключно дозвільним документом, а не правовстановлюючим, що надає право користування водним об`єктом чи землями водного фонду, та не визначає правових підстав користування водним об`єктом. Таким документом за своєю правовою природою є договір оренди землі. Зокрема, відповідно до положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав на підставі відповідного договору.
Відповідач також звернув увагу суду на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно- племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури.
Таким чином, відповідач вважає, що рибництво та зрошення є видами сільськогосподарської діяльності, які не перешкоджають один одному та не унеможливлюють здійснення в одній водоймі одночасно.
Частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача). Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки), натомість необхідно рішення органу місцевого самоврядування (для ділянок комунальної власності).
У зв`язку із цим, 18.12.2024р. сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 12.03.2024р. №32, якою доповнили п.1 Договору після слів «Для цілей сільськогосподарських потреб (зрошення) словосполученням «цільове призначення земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру -10.07 «для рибогосподарських потреб».
Крім того, відповідач зауважив, що згідно листа Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) від 21.06.2024 р. за вихідним № 2-5.1 16/3769-24 відповідно до п. 10 Порядку ведення Державного реєстру рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 979, джерелом інформації, що вноситься до Реєстру, є інформація, одержана Держрибагентством самостійно або надана йому на безоплатній основі юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та громадянами шляхом подання заяви за встановленою зазначеним Порядком формою.». Крім того, у разі реєстрації водного об`єкту у Державному реєстрі рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) орендар (користувач/власник) зобов`язаний подавати звіт щодо обсягів виробництва продукції аквакультури до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм. Тобто виключно після вжиття вказаних заходів водний об`єкт може вважатись рибогосподарською водоймою в розумінні положень Закону України «Про аквакультуру».
Також, відповідач звернув увагу на триваючу Програму Президента України з розвитку агропромислового комплексу, одним з напрямків якої є саме зрошення. Допомога товаровиробникам та організаціям водокористувачів за цим напрямом та удосконалення державної підтримки сприятиме збільшенню площі земель, на яких застосовується гідротехнічна меліорація, зменшення ризиків припинення подачі/відведення води під час поливного сезону та підвищенню продуктивності сільського господарства та забезпеченню продовольчої безпеки держави. Згідно вказаної Програми бюджетна дотація надається організаціям водокористувачів для відновлення, реконструкції, модернізації, капітального ремонту насосних станцій, які прийняті в експлуатацію після відповідних робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією. Для отримання бюджетної дотації товаровиробники серед інших подають до Мінагрополітики відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують право власності та/або користування земельною ділянкою, актуальні на дату подання заявки. Дані положення також спростовують доводи Позивача про те, що з метою зрошення земельні ділянки в оренду не передаються.
Відповідач - ФГ «Людмила», проти позову заперечує, та повністю погоджується з позицією Любашівської селищної ради у даній справі.
Додатково, ФГ «Людмила» зазначило, що цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій»).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт "а" ч.1 ст. 91, п. "а" ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України). Аналогічний обов`язок визначений в абз. 10 ст. 35 Закону України "Про охорону земель".
Відповідно до п. а) ч.1 ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється в судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що у всіх випадках законодавець прив`язує обов`язки та негативні наслідки саме до умисної дії, яка полягає у використанні не за цільовим призначенням земельної ділянки. Сам факт передачі земельної ділянки не є порушенням жодних норм.
При цьому, спеціальне водокористування жодним нормативним актом не ставиться в залежність до цільового призначення, а отже, не може його порушити та не може визначатись як використання не за цільовим призначенням.
Відповідач зазначив, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ст. 48 Водного кодексу України) - прив`язка до цільового призначення відсутня.
Підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування є: подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу, згідно з визначеним цією статтею переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання або фізичною особою, недостовірних відомостей, невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, довгостроковим прогнозам водогосподарських балансів; негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, про можливість здійснення спеціального водокористування (ст. 49 Водного кодексу України), при цьому, прив`язка до цільового призначення відсутня.
Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, зобов`язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об`єкта для потреб, визначених у договорі оренди (ст. 51 Водного кодексу України) - прив`язка до цільового призначення відсутня.
Орендар земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом зобов`язаний не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів (ст. 25 Закону України «Про оренду землі») - прив`язка до цільового призначення відсутня.
Використання водного об`єкта здійснюється без створення перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів (п. 18 Типового договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 р. № 572) - прив`язка до цільового призначення відсутня.
За таких обставин, відповідач вважає, що спеціальне водокористування може здійснюватись на землях водного фонду з будь-яким видом використання і не порушує їх цільового призначення.
Крім того, відповідач зауважив, що згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Таким чином, як вважає відповідач, цільове призначення не є істотною умовою для договору оренди земельної ділянки і навіть якщо воно вказано в договорі некоректно, це, відповідно до ст.ст. 217, 638 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», не тягне за собою недійсність всього договору.
Також відповідач зазначив, що посилання прокурора на те, що використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб відповідає цільовому призначенню «землі сільськогосподарського призначення» очевидно не відповідає дійсності - і ст. 48 Водного кодексу України (Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів, у тому числі для сільськогосподарських цілей), і ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» (аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність … для одержання сільськогосподарської продукції) прямо передбачають можливість використання водних об`єктів для сільськогосподарських цілей і це не порушує та не змінює цільового призначення земельної ділянки.
Так, ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2,3 ст. 134 цього Кодексу.
Як вбачається з приписів абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Відповідач зазначив, що Державним агентством водних ресурсів України видано ФГ «Людмила» дозвіл на спеціальне водокористування від 13.09.2023 № 230/ОД/49д-23, відповідно до якого спеціальне водокористування здійснюватиметься у вигляді забору води з Кричунівського ставка №1.
Метою водокористування є зрошення (сторінка 1 Дозволу), ліміт використання води встановлений для зрошення (сторінка 2 Дозволу).
Відповідач вважає, що жодних доказів твердження «у будь-якому разі здійснення спеціального водокористування не вимагає отримання в оренду усієї території Кричунівського ставка» прокурор не надав.
При цьому, відповідач зауважив, що облаштування системи поливу коштує в середньому 230 000 грн. на 1 га, недоотриманий врожай та штрафні санкції від покупців за зерно неналежної якості можуть значно перевищити цю суму всього за 1 сільськогосподарський рік. Відповідно, якість та мінеральний склад води має критичне значення для планування і залучення інвестицій і ставити майбутній прибуток у залежність від того, чи з`явиться потенційний орендар водного об`єкту, яким чином він буде виконувати обов`язки по очищенню ключів і ставка загалом, чим буде годувати та лікувати рибу, як мінімум, недалекоглядно.
Розглянув матеріали справи, керуючись чинним законодавством України та заслухав пояснення учасників судового процесу, судом встановлено, що Державним агентством водних ресурсів України видано ФГ «Людмила» дозвіл на спеціальне водокористування від 13.09.2023 № 230/ОД/49д-23, відповідно до якого спеціальне водокористування здійснюватиметься у вигляді забору води з Кричунівського ставка №1.
Метою водокористування є зрошення (сторінка 1 Дозволу), ліміт використання води встановлений для зрошення (сторінка 2 Дозволу).
На підставі звернення ФГ «Людмила», рішенням Любашівської селищної ради від 31.01.2024р. № 6503 передано ФГ «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення), за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада.
12 березня 2024р. між Любашівською селищною радою (Орендодавець) та ФГ «Людмила» (Орендар) укладено Договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, відповідно до п. 1 якого Любашівська селищна рада надає, а ФГ «Людмила» приймає у строкове платне користування земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком № 1 площею 17,7399 га, що розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (в межах населених пунктів), для цілей - сільськогосподарських потреб (зрошення).
Відповідно до п. 2 Договору №32 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 17,7399 га, у тому числі земельна ділянка площею 17,7399, вид угідь - ставки, з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, цільове призначення земельної ділянки: сільськогосподарські потреби (зрошення), яка розташована на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів) та водний об`єкт (водний простір), у тому числі рибогосподарська технологічна водойма: Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га, об`єм при НПР 100,7 тис. м3. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру».
Згідно п.7 Договору №32 його укладено на 7 років.
18 грудня 2024р. сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним обєктом від 12.03.2024р. №32, якою доповнили п.1 Договору після слів «Для цілей сільськогосподарських потреб (зрошення) словосполученням «цільове призначення земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру -10.07 «для рибогосподарських потреб».
Звертаючись з позовом заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначив про наявність підстав для визнання недійсним Договору № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 12.03.2024р. у зв`язку із порушенням положень законодавства щодо передачі зазначеної земельної ділянки в орендне користування за результатами аукціону.
Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного договору, суд перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави, наявність порушеного права та спосіб захисту, обраний прокурором.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008р. №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абз. 1- 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 05.03.2020р. у справі №9901/511/19, від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, від 06.07.2021р. у справі №911/2169/20, від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21).
Зокрема, у п.п. 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020р. у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020р. у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021р. у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022р. у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023р. у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023р. у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024р. у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022р. у справі №483/448/20, від 20.06.2023р. у справі №633/408/18, від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 р. у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц.
Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У даній справі прокурор звернувся в інтересах держави в особі територіальної громади селища Любашівка Одеської області з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та Фермерським господарством «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об`єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.; скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649); зобов`язання Фермерського господарства «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл., бо вважає, що зазначену земельну ділянку передано в орендне користування з порушенням вимог чинного законодавства, проте остання не наділена повноваженнями щодо самостійного звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024р. у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
З огляду на вказане, суд зазначає, що у даному випадку прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади селища Любашівка Одеської області. При цьому, з огляду на предмет та підставу заявлених позовних вимог, з урахуванням того, що, на думку прокурора, уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор мав право звернутися до суду з позовом як самостійний позивач.
Наведений висновок щодо наявності у прокурора повноважень на звернення з позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024р. у справі №925/1133/18.
Разом з цим, суду необхідно, з урахуванням норм права та правових висновків Верховного Суду, дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16).
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 та п. "б" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалося судом, предметом спору даної справи прокурор визначив визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та ФГ «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об`єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.; скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди ФГ «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649); зобов`язання ФГ «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.
При цьому, формулюючи позовні вимоги, прокурор, який звернувся до господарського суду з відповідним позовом самостійно в інтересах держави, підставою позовних вимог визначив той факт, що внаслідок підміни понять та хибного тлумачення абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, ФГ «Людмила», декларуючи необхідність отримання у користування земельної ділянки для потреб, пов`язаних зі спеціальним водокористуванням відповідно до отриманого дозволу, фактично без застосування конкурентних засад (за відсутності торгів) отримало у користування водний об`єкт - Кричунівський ставок № 2 та земельну ділянку під ним.
Також прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка віднесена до переліку земельних ділянок комунальної власності Любашівської селищної ради, право оренди яких виставляється на земельні торги окремими лотами у 2021-2024 роках, про що свідчать рішення Любашівської селищної ради від 19.10.2021р. № 3607, від 25.05.2023р. № 5853.
Відтак, передача земельної ділянки у користування ФГ «Людмила» поза межами конкурентних процедур суперечить вказаним рішенням селищної ради.
За таких обставин прокурор вважає, що законним та обґрунтованим є висновок про принципову неможливість передачі в користування ФГ «Людмила» земельної ділянки з кадастровим номером 51233 82600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом в обхід процедури земельних торгів.
Суд вважає за необхідне зауважити, що обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19, від 02.02.2021р. у справі №925/642/19, від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 01.03.2023р. у справі №522/22473/15-ц, від 15.09.2022р. у справі №910/12525/20, від 15.03.2024р. у справі №904/192/22).
Тому, суд насамперед досліджує це питання, бо інакше неможливо розглядати справу по суті заявлених прокурором вимог і надавати оцінку доказам у справі.
У пунктах 32, 37-39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 653/1096/16-ц суд зазначив, що :
"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду».
Крім того, перед тим як оцінювати докази та вирішувати спір по суті, суд повинен з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019р. у справі № 910/6642/18).
Підсумовуючи викладене, прокурор, як самостійний позивач у даній справі, повинен визначитися самостійно зі способом обраного ним захисту, довести наявність порушеного права держави, обрати конкретні предмет та підстави позову, бо суд не може за своєю ініціативою без ініціативи позивача, змінювати викладений ним предмет позову та обраний ним саме таким чином спосіб захисту.
Так, у даній справі, прокурор, посилаючись на законодавчу обмеженість цивільного обороту спірної земельної ділянки, звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, і факт його неправомірності повинен бути обов`язково встановлений судом, оскільки існує спір про речове право.
У випадку, коли існує спір про речове право і потребує вирішення судом вимоги про недійсність оспорюваних правочинів із обов`язковим застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, такі вимоги повинні бути заявлені саме у віндикаційному позові, до якого застосовується інститут позовної давності і тільки таким рішенням суду може бути зроблений висновок про невідповіднсть спірних правочинів нормам закону (як у даній справі), бо питання віднесення спірних земельних ділянок до законодавчо обмежених в даному випадку потребує встановлення цього в судовому порядку при розгляді справи по суті, оскільки оспорюється і не є таким, що презюмується.
Так, у пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, яка є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки: "Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку позивач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".
Як вже зазначалося вище, підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
Враховуючи той факт, що право власності, як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення, встановлення обставин порушення прав дійсного власника майна належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі №909/392/1, від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19.
У даній праві прокурор послався на заявлення негаторного позову з огляду на порушення норм Земельного та Водного кодексів України в частині передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення аукціону. Отже, між сторонами існує спір і це не можна вважати встановленим фактом без дослідження судом в повному обсязі всіх обставин справи з підтвердженням цього належними, достовірними та вірогідними доказами.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
У пунктах «б», «в», «є» ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Згідно із ч.2 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 2 Цивільного кодексу України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За приписами ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.
Відповідно до ч.1 ст.10 зазначеного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У цій справі Любашівська селищна рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин, адже прийняла рішення щодо передачі спірної земельної ділянки в орендне користування та уклала відповідний договір оренди землі.
Суд зауважує, що прокурор оскаржує Договір оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та ФГ «Людмила», саме тому визначив Любашівську селищну раду відповідачем у справі.
У постанові від 11.06.2024р. №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.
Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 р. у справі № 483/448/20; від 20.06.2023р. у справі № 633/408/18; від 08.11.2023р. у справі № 607/15052/16-ц).
У постанови від 25.06.2019р. у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.
У постанові від 15.09.2020р. у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
У постанові від 28.09.2022 р.у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020р. у справі № 698/119/18, від 15.09.2020р. у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 р.у справі № 912/2797/21).
При цьому, у постанові від 11.06.2024р. №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
За таких обставин, враховуючи прийняття Любашівською селищною радою рішення від 31.01.2024р. № 6503, яким передано ФГ «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення), за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада, та на підставі якого 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою (Орендодапвець) та ФГ «Людмила» (Орендар) укладено Договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, суд вважає, що у даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави.
Як вже зазначалося судом вище та було встановлено в ході розгляду справи, рішенням сесії Любашівської селищної ради від 25.05.2023 р. № 5853, у відповідності до положень ст. 134 Земельного кодексу України, затверджений перелік земельних ділянок комунальної власності Любашівської селищної територіальної громади, право оренди яких виставляється на земельні торги окремими лотами у 2023-2024 роках, для продажу права оренди на земельних торгах у формі електронного аукціону, для рибогосподарських потреб.
Відповідно до змісту Додатку до даного рішення, в тому числі, щодо права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, цільове призначення - для рибогосподарських потреб (Кричунівський ставок № 1) було вирішено передати на конкурентних засадах відповідно до прийнятого рішення.
28 вересня 2023 р. на адресу Любашівської селищної ради звернулося ФГ «Людмила» з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, цільове призначення - для рибогосподарських потреб (Кричунівський ставок № 1) в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом. Підставою для звернення з даною заявою було отримання ФГ Дозволу на здійснення спеціального водокористування від 13.09.2023 р. № 230/ОД/49д-23, виданого Державним агентством водних ресурсів України. Згідно Дозволу метою водокористування є зрошення (сторінка 1 Дозволу), ліміт використання води встановлений для зрошення (сторінка 2 Дозволу).
Суд зазначає, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ст. 48 Водного кодексу України) - прив`язка до цільового призначення відсутня.
Підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування є: подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу, згідно з визначеним цією статтею переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання або фізичною особою, недостовірних відомостей, невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, довгостроковим прогнозам водогосподарських балансів; негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, про можливість здійснення спеціального водокористування (ст. 49 Водного кодексу України),
Відповідно до ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права, користування ними встановлюється земельним законодавством.
Згідно ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
В свою чергу ст. 65 Водного кодексу України передбачає користування водами для потреб сільського і лісового господарства у порядку як загального, так і спеціального водокористування. Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об`єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку.
За положеннями ст. 43 Водного кодексу України водокористувачі мають право здійснювати загальне та спеціальне водокористування; використовувати водні об`єкти на умовах оренди, тощо. Права водокористувачів охороняються законом.
Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно з ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України.
В свою чергу, у ст. 122 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, чинне законодавство України визначає два шляхи отримання права оренди земельної ділянки.
В той же час, відповідно до положень абз. 3 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Враховуючи зазначене, Любашівською селищною радою було прийнято рішення від 31.01.2024р. № 6503, яким передано ФГ «Людмила» в оренду земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, для сільськогосподарських потреб (зрошення), за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада, та на підставі якого 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою (Орендодапвець) та ФГ «Людмила» (Орендар) укладено Договір № 32 оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, який в повній мірі відповідає типовій формі, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 р. № 572.
При цьому, 17.04.2024 р. на адресу Любашівської селищної ради надійшов лист Державного агентства водних ресурсів України від 12.04.2024 р. № 847/МЛ/21-24 про погодження договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом Кричунівський ставок № 1 площею 17,7399 га.
18 грудня 2024р. сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 12.03.2024р. №32, якою доповнили п.1 Договору після слів «Для цілей сільськогосподарських потреб (зрошення) словосполученням «цільове призначення земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру -10.07 «для рибогосподарських потреб».
Укладаючи дану додаткову угоду сторони виходили з того, що відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача). Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки), натомість необхідно рішення органу місцевого самоврядування (для ділянок комунальної власності).
За ст.51 Водного кодексу України орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, зобов`язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об`єкта для потреб, визначених у договорі оренди.
Згідно ст.25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом зобов`язаний не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів.
Використання водного об`єкта здійснюється без створення перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів (п. 18 Типового договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 р. № 572).
За таких обставин, спеціальне водокористування може здійснюватись на землях водного фонду з будь-яким видом використання і не порушує їх цільового призначення.
Крім того, відповідно до змісту паспорту водного об`єкту Кричунівського ставку № 1 площею 17,7399 га, розташованого в межах населених пунктів на території Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України 30.08.2023 р., даний водний об`єкт фактично призначений для рибництва, проте відповідно до проекту будівництва відомості щодо цільового призначення відсутні. Зазначена земельна ділянка була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленою ФОП Волчковим Є.В. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000485862024 від 26.02.2024 року вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду, вид використання земельної ділянки 10.07 - для рибогосподарських потреб.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Любашівською селищною радою дотримані вимоги ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134 Земельного кодексу України при передачі в орендне користування ФГ «Людмила» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016, загальною площею 17,7399 га, під ставками - 17,7399 га, за адресою: Одеська область, Подільський район, Любашівська селищна рада, адже, у ст. 134 Земельного кодексу України відсутній перелік видів спеціального водокористування і дана правова норма прямо забороняє здійснювати продаж, передачу в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельних ділянок державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно- племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури.
Таким чином, рибництво та зрошення є видами сільськогосподарської діяльності, які не перешкоджають один одному та не унеможливлюють здійснення в одній водоймі одночасно.
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та ФГ «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об`єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл., та, як наслідок, скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди ФГ «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649) і зобов`язання ФГ «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури до Любашівської селищної ради, Фермерського господарства «Людмила» про: - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №32 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, укладений 12.03.2024р. між Любашівською селищною радою та Фермерським господарством «Людмила» щодо земельної ділянки площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 для сільськогосподарських потреб (зрошення) та водного об`єкта - Кричунівського ставка №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.; - скасування рішення державного реєстратора Зеленогірської селищної ради Галіборщ Ганни Миколаївни від 13.04.2024р. №72586093 про державну реєстрацію права оренди Фермерського господарства «Людмила» на земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2721471151233, номер запису про інше речове право 54561649); зобов`язання Фермерського господарства «Людмила» повернути Любашівській селищній територіальній громаді в особі Любашівської селищної ради земельну ділянку площею 17,7399 га з кадастровим номером 5123382600:02:002:0016 в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Кричунівським ставком №1 площею 17,7399 га, які розташовані на території Кричунівського старостинського округу Любашівської селищної ради Подільського р-ну Одеської обл.- відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повний текст рішення складено 03 лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Рога
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2025 |
Оприлюднено | 05.02.2025 |
Номер документу | 124896836 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них що виникають з договорів оренди |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Рога Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні