Ухвала

від 03.02.2025 по справі 915/1623/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про передачу справи за виключною підсудністю

"03" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 915/1623/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» про стягнення 778 424,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» про стягнення основного боргу, пені та нарахувань в порядку ч. 2 ст. 625 України у загальному розмірі 778 424,02 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 для розгляду справи № 915/1623/24 було визначено суддю Господарського суду Миколаївської області Семенчук Н.О.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.12.2024 матеріали справи № 915/1623/24 передано на розгляд Господарського суду Одеської області.

28.01.2025 матеріали справи надійшли до Господарського суду Одеської області за вх. № 292/25. Того ж дня було здійснено автоматичний розподіл справи № 915/1623/24, для розгляду якої визначено суддю Господарського суду Одеської області Волкова Р.В.

Суд розглянув матеріали справи, здійснив ґрунтовний аналіз підстав позову та виснує, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» про стягнення 778 424,02 грн підлягає розгляду за правилами виключної підсудності Господарським судом Миколаївської області з огляду на наступне.

Так, Господарський суд Миколаївської області, передаючи справу № 915/1623/24 за підсудністю до Господарського суду Одеської області, керувався загальним правилом визначення територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача (65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Косівська, буд. 47).

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З наведених положень вказаної статті вбачається, що загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, приписи статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суд зазначає, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.95 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга № 18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно".

Окрім цього, відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єктами нерухомого майна є житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

Як свідчать матеріали позовної заяви, господарський спір між ТОВ «Стройсервіс Миколаїв» та ТОВ «Одесміськбуд» виник з приводу неналежного виконання останнім зобов`язань за двома договорами підряду № б/н від 22.11.2022 та № 023-СП від 13.11.2023.

Згідно з п. 1.1. договору підряду № б/н від 22.11.2022 підрядник (позивач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договору, на свій ризик з використанням своїх матеріалів надати, а замовник (відповідач) зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити послуги з ремонту та оздоблювальних робіт приміщення бомбосховища в Миколаївській гімназії № 32 за адресою: м. Миколаїв, провулок Обереговий, 1.

За змістом п. 2.1. договору підряду № 023-СП від 13.11.2023 замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) зобов`язується на свій ризик виконати власними та допоміжними силами з використанням власних матеріалів роботи відповідно ДК 021 2015: 45220000-5 (Інженерні та будівельні роботи) по «Капітальний ремонт кисневої станції та мережі розподілу киснепостачання з підключенням кисневої генераторної станції до центральної системи киснепостачання (коригування) на об`єкті: Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Корабелів, 14 В».

Отже, нерухоме майно, послуги з ремонту якого підрядник зобов`язався виконати за умовами вищевказаних договорів, а замовник, у свою чергу, оплатити такі послуги, знаходиться у м. Миколаєві Миколаївської області.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

За таких обставин, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, суд дійшов висновку, що у розмінні частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спір у справі стосується нерухомого майна (оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із вищевказаним нерухомим майном), а отже підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, тобто, за місцем знаходження об`єктів нерухомості.

Відповідно до частини 6 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 279 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

При цьому суд враховує, що ЄСПЛ у рішенні від 12.10.78 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Матеріали справи № 915/1623/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» про стягнення 778 424,02 грн передати за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвала набирає законної сили 03.02.2025 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.В. Волков