Рішення

від 04.02.2025 по справі 917/2031/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2025 Справа № 917/2031/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації Міжрегіональне", м. Кременчук

про стягнення 85 200,37 грн

без виклику представників сторін

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації Міжрегіональне" про стягнення 85 200,37 грн за договором оренди № 09/14-682/7/21 від 01.09.2020, з якої 29 168,32 грн заборгованості по орендній платі (з інфляційними втратами), 32 741,95 грн - відшкодування вартості за теплоенергію (з інфляційними втратами), 18 973,56 грн - відшкодування вартості за електроенергію (з інфляційними втратами), 4316,54 грн - три відсотки річних.

Відповідач у відзиві від 13.12.2024 (вхід. № 17095 від 17.12.2024; том 1, а.с. 187-196) проти позову заперечує повністю, посилаючись на те, що:

- Господарський суд Полтавської області розглядав справу № 917/1799/23 з тим самим предметом спору, між тими самими сторонами і з тих самих підстав, рішення у справі № 917/1799/23 набрало законної сили;

- предметом розгляду справи № 917/1799/23 було стягнення 70029,30 грн заборгованості з орендної плати та 9211,82 грн відшкодування вартості електроенергії, а предметом позову у справі № 917/2031/24 є сума 70029,30 вартості комунальних послуг, на яку позивач нараховує інфляційні та 3% річних, проте сума позову є тотожними - грошові кошти 70029,30 грн;

- у рішенні у справі № 917/1799/23 суд встановив преюдиційні факти;

- приміщення було повернуто з оренди задовго до судових спорів, а договір припинив дію 25.10.2022;

- у справі 917/2031/24 позивач повторно заявив вимогу про стягнення 3622,40 грн за електроенергію за квітень 2022, проте за рішенням у справі № 917/1799/23 ідентична сума була стягнута та входила до суми 9211,85 грн;

- наявність заборгованості до травня 2022 року позивач заперечував у його первісному позові;

- листування електронною поштою діяло лише до закінчення дії договору; на цей час відповідач заперечує вказану позивачем адресу електронної пошти, ця пошта не є офіційною електронною адресою відповідача,

- позивач зловживає процесуальними правами, а також не вжив заходів досудового врегулювання спору.

До відзиву на позов відповідач долучив Розрахунок (том 1, а.с. 207-209), в якому надав контррозрахунок позовних вимог, вважає вимоги позивача безпідставними, посилаючись на те, що послуги з оренди не надавались, оскільки відповідач не мав доступу до орендованого приміщення з 25.02.2022 із настанням форс-мажорних обставин.

Позивач у відповіді на відзив від 26.12.2024 (вхід. № 17521 від 27.12.2024; том 2, а.с. 1-6) не погодився із запереченнями відповідача з таких підстав:

- предметом розгляду у справі № 917/1799/23 були вимоги про стягнення орендної плати з травня по вересень 2022 року в загальному розмірі 65 229,54 грн.

- у позовній заяві у цій справі предметом позову є: заборгованість по орендній платі за березень та квітень 2022р. в сумі 25 253,96 грн; витрати за електроенергію за грудень 2021р., січень - лютий 2022р., квітень 2022р. в сумі 16 427,33 грн; витрати за теплопостачання за грудень 2021р., січень-лютий 2022р., березень 2022р. в сумі 28 348,01 грн; тобто предмет та підстави позову в цій та справі № 917/1799/23 є різними;

- нарахування орендної плати з березня по квітень 2022 року є правомірними, оскільки договір оренди в цей період був чинним;

- посилання відповідача на введений в країні воєнний стан, без надання відповідних переконливих доказів неможливості виконання останнім свого обов`язку у строки обумовлені у Договорі оренди, не є підставою для несплати платежів по договору.

У запереченнях від 06.01.2025 (вхід. № 133 від 07.01.2025; том 2, а.с. 33-36) відповідач підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позов.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. за номером справи 917/2031/24 (том 1, а.с. 155).

Ухвалою від 25.11.2024 (том 1, а.с. 158-160) суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків. Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (том 1, а.с.163-171).

Ухвалою від 28.11.2024 (том 1, а.с. 172-173) суд відкрив провадження у справі № 917/2031/24, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказана ухвала суду надсилалась та доставлена позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети у підсистемі "Електронний суд" (довідки про доставку електронного листа від 28.11.2024, том 1, а.с. 174, 175).

Відповідно до п. 2 ч. 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, ухвала від 28.11.2024 доставлена сторонам в установленому порядку.

Ухвалою від 18.12.2024 (том 1, а.с. 228-229) суд витребував у позивача додаткові докази.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У зв`язку з необхідністю подання сторонами доказів та пояснень щодо спірних правовідносин, для забезпечення процесуальних прав сторін та з метою об`єктивного дослідження обставин справи, складності розрахунків та великого обсягу заперечень, прийняття рішення суд відклав на розумний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Позивач/Орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації Міжрегіональне" (далі - Відповідач/Орендар) уклали договір оренди № 09/14-682/7/21 від 01.09.2020 (далі - Договір, том 1, а.с. 18-22).

За п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, бульвар Пушкіна, 4, загальною площею 123,1 кв.м (Об`єкт оренди).

Відповідно до п. 3.1. Договору строк оренди складає 18 місяців з моменту прийняття Об`єкту оренди.

01 січня 2022р. сторони уклали договір № 09/14-41/7/21 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.09.2020 № 09/14-682/7/21 (том 1 а.с. 23), яким внесли зміни в п. 3.1. договору оренди та визначили, що строк оренди складає 30 місяців з моменту прийняття Об`єкту оренди.

Згідно з п. 3.3. Договору сторони погодили, що після закінчення строку Договору, поновлення Договору на той самий строк не допускається.

Пунктом 4.1. Договору сторони встановили, що орендна плата складає 10 758,00 грн.

Договором № 09/14-41/7/21 від 01.01.2022 про внесення змін до Договору, сторони збільшили розмір орендної плати та встановили її в розмірі 11 858,85 грн.

Пунктом 4.1.1 Договору (в редакції від 01.01.2022) встановлено, що за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 сума орендної плати складає 7427,35 грн, в тому числі ПДВ. Починаючи з 01.03.2022, орендна плата за користування Об`єктом оренди нараховується Орендодавцем та сплачується Орендарем в порядку та в повному розмірі, передбаченому п. 4.1. цього Договору.

У пункті 4.2. Договору передбачено, що Орендар щомісяця сплачує орендну плату в розмірі, визначеному пунктом 4.1. Договору та крім того, відшкодовує Орендодавцю фактичні витрати, пов`язані з утриманням Об`єкту оренди та прибудинкової території.

Відповідно до п. 4.2.1. Договору щомісячно до 15 числа поточного місяця Орендодавець нараховує орендну плату за поточний місяць та направляє Орендарю в електронній формі рахунки, а Орендар на підставі отриманих від Орендодавця в електронній формі рахунків сплачує нараховану орендну плату за поточний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця. Надлишково сплачені кошти Орендарем за цим Договором підлягають зарахуванню Орендодавцем в рахунок погашення заборгованості Орендаря з орендної плати та інших платежів за договором.

Згідно з умовами п. 4.2.2. Договору (в редакції від 01.01.2022) Орендар на підставі виставлених Орендодавцем рахунків протягом 5-ти робочих днів з дня їх направлення Орендодавцем в електронній формі, відшкодовує фактичні витрати Орендодавця за комунальними послугами та іншим послугами, пов`язаними з утриманням Об`єкту оренди і прибудинкової території, а саме:

- активна електроенергія: частина Об`єкту оренди, площею 92,0 кв.м, на першому поверсі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди - відповідно до показників приладів обліку (лічильник); частина Об`єкту оренди, площею 46,1 кв.м, на другому поверсі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди - пропорційно площі Об`єкту оренди до площі 149,8 кв.м; після встановлення лічильника - відповідно до показників приладів обліку (лічильник);

- теплопостачання, опалення - пропорційно площі Об`єкту оренди до загальної площі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди.

Витрати, що не передбачені п. 4.2.2. Договору, входять до складу орендної плати.

За приписами пункту 5 Договору № 09/14-41/7/21 від 01.01.2022 про внесення змін до договору оренди, пункт 4.2.2. Договору в зміненій редакції розповсюджує свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.11.2021.

Пунктом 4.4. Договору визначено, що Орендар сплачує орендну плату та інші платежі за цим Договором протягом строку оренди, починаючи з дати укладання Акту приймання-передачі Об`єкту оренди по дату складання Акту приймання-передачі (повернення) об`єкту оренди. Строк оренди визначається з моменту підписання Акту приймання-передачі Об`єкту оренди уповноваженими представниками до моменту спливу строку оренди, зазначеного у п. 3.1. Договору.

За приписами п. 4.3. Договору розмір орендної плати за неповний календарний місяць розраховується пропорційно фактичній кількості календарних днів у місяці, у якому відбулось користування об`єктом оренди. Розмір інших платежів за цим Договором за неповний календарний місяць розраховується за фактичною кількістю календарних днів у місяці, в якому відбулось користування Об`єктом оренди, в залежності від способів відшкодування таких витрат, згідно п. 4.2.2. цього Договору.

Пунктом 4.2.3 договору врегульовано, що у разі неотримання рахунку Орендарем від Орендодавця за 3 (три) календарні дні до закінчення строку сплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі згідно з рахунком за попередній період/місяць або згідно з умовами Договору. Орендар має право звернутись із запитом про надання рахунку повторно. За відсутності звернення щодо повторного надання рахунків, у передбачений договором строк, рахунки вважаються такими, що отримані Орендарем і підлягають сплаті у повному обсязі згідно з умовами цього Договору.

За умовами п. 4.5 Договору орендна плата індексується кожні шість місяців на офіційний індекс інфляції, який публікується Державною службою статистики України, за попередні шість місяців, при цьому Сторони погоджуються, що індексація розміру Орендної плати не потребує внесення змін до цього Договору. Відлік шестимісячного періоду розпочинається з місяця, в якому Об`єкт оренди переданий в оренду.

За змістом п. 4.6. Договору Орендар зобов`язаний протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору сплатити «гарантійний платіж» в розмірі фіксованої частини орендної плати за один останній місяць оренди. Гарантійний платіж зараховується в рахунок оплати останнього місяця оренди при закінченні дії або достроковому припиненні Договору.

Пунктом 4.10. Договору сторони узгодили, що підписання Акту приймання- передачі є підтвердженням факту настання права строкового платного користування Об`єктом оренди з дня його підписання упродовж всього періоду оренди та додаткового підтвердження шляхом складання щомісячних актів наданих послуг не потребує.

У випадку наявності заборгованості Орендаря з платежів, передбачених Договором, кошти, що надійдуть від нього, підлягають зарахуванню Орендодавцем у наступному порядку: у першу чергу з заборгованість за цим Договором; у другу чергу - пеня та/або штраф згідно з умовами Договору; у третю чергу - поточні платежі згідно з умовами Договору (п. 4.11. Договору).

Відповідно до п. 5.3.2. Орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні та інші платежі за цим Договором.

За змістом п. 5.3.13 Договору Орендар зобов`язаний забезпечити належне функціонування електронної пошти протягом всього строку дії цього Договору до моменту припинення усіх зобов`язань Орендаря за цим договором. У випадку збоїв у функціонуванні електронної пошти Орендар зобов`язаний повідомити Орендодавця про такі збоїв та протягом 2 робочих днів з дня настання таких обставин забезпечити належне функціонування електронної пошти або письмово повідомити Орендодавця про зміну електронної пошти.

Згідно п. 11.7 Договору повідомлення сторонами одна одну про будь-які обставини, що виникають протягом дії Договору, проводяться шляхом направлення письмових та електронних звернень, повідомлень, рахунків. Сторони визнають офіційними та належним чином направленими повідомлення в електронній формі, якщо вони були направлені однією стороною іншій стороні з електронної адреси на електронну адресу, зазначені в п. 12 Договору.

У п. 12 Договору сторони зазначили адреси їх електронної пошти, зокрема електронна адреса відповідача: btim_poltava@ukr.net.

Згідно з Актом приймання-передачі Об`єкту оренди від 01.09.2020 (том 1 а.с. 24) на виконання умов Договору позивач передав об`єкт оренди (нерухоме майно за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, бульвар Пушкіна, 4, загальною площею 123,1 кв.м) в оренду відповідачу.

25 жовтня 2022р. сторони склали Акт приймання-передачі (повернення з оренди) Об`єкту оренди (том 1 а.с. 25).

Отже, договірні відносини за Договором оренди тривали у період з 01.09.2020 по 25.10.2022.

Позивач у позові зазначає, що рахунки на оплату послуг були надіслані Орендодавцем Орендарю засобами електронного зв`язку (в електронній формі) на його електронну адресу, вказану у договорі: btim_poltava@ukr.net в порядку, визначеному п. 4.2.2. Договору оренди та п. 12 Договору.

Позивач у позові зазначає, що відповідач не виконав такі зобов`язання за Договором оренди:

- не сплачена орендна плата за березень 2022 в сумі 12 616,03 грн (з суми 12 637,93 грн сплачено 21,90 грн за рахунок «гарантійного внеску» на підставі рахунку-фактури № 1044 від 29.03.2022, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024);

- не сплачена орендна плата за квітень 2022р. (01.04.2022р. по 30.04.2022р.) у сумі 12637,93 грн та не відшкодовано витрати на теплопостачання (теплову енергію) за лютий 2022р. (за період 01.02.2022р. по 28.02.2022р.) у сумі 8099,45 грн на підставі рахунку-фактури № 1238 від 12.04.2022р., який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не відшкодовано витрати за електроенергію за грудень 2021 (період 01.12.2021 - 31.12.2021) в сумі 1111,83 грн - на підставі рахунку № 1958 від 31.05.2022, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не відшкодовано витрати на теплопостачання за грудень 2021 (період 01.12.2021 - 31.12.2021) в сумі 5 913,97 грн на підставі рахунку № 2008 від 03.06.2022, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не відшкодовано витрати на теплопостачання (компенсація витрат на тепло) за січень 2022 за період 01.01.2022 по 31.01.2022 в сумі 10 471,57 грн на підставі рахунку-фактури № 43 від 26.07.2022, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не сплачено по рахунку-фактурі № 1508 від 21.04.2022: не відшкодовано витрати на електроенергію за лютий 2022 (за період 01.02.2022 по 28.02.2022) в сумі 8096,93 грн; не відшкодовано витрати на теплопостачання за період березень 2022 (01.03.2022 -31.03.2022) у сумі 3863,02 грн, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не сплачено по рахунку № 43 від 05.07.2022: не відшкодовано витрати за електроенергію: за січень 2022 (період 01.01.2022 по 31.01.2022) у сумі 3586,17 грн та за квітень 2022 (період 01.04.2022 по 30.04.2022) в сумі 3632,40 грн, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024.

З огляду на викладене позивач заявив до стягнення з відповідача:

орендну плату за березень 2022 та квітень 2022р. в сумі 25 253,96 грн,

витрати за електроенергію за грудень 2021р., січень - лютий 2022р., квітень 2022р. в сумі 16427,33 грн,

витрати за теплопостачання за грудень 2021р., січень-лютий 2022р., березень 2022р. в сумі 28348,01 грн.

Також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив вимоги про стягнення 3914,36 грн інфляційних втрат на борг по орендній платі, 4393,94 грн інфляційних втрат на борг за теплоенергію, 2546,23 грн інфляційних втрат на борг за компенсацію вартості електроенергії, а також 4316,54 грн - три відсотки річних на вказану вище заборгованість.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

За ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

В статті 629 ЦК України вказано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості послуг оренди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір оренди.

В ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України вказано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч.2 ст. 795 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивач передав об`єкт оренди (нерухоме майно за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, бульвар Пушкіна, 4, загальною площею 123,1 кв.м) в оренду відповідачу, що підтверджується Актом приймання-передачі Об`єкту оренди від 01.09.2020;

25 жовтня 2022р. сторони склали Акт приймання-передачі (повернення з оренди) Об`єкту оренди;

Отже, договірні відносини за Договором оренди тривали у період з 01.09.2020 по 25.10.2022.

Відповідач у відзиві (т.1 а.с.187-196) прохає врахувати факти, що були встановлені у рішенні суду у справі № 917/1799/23 та закрити провадження у справі № 917/2031/24, оскільки в тотожному судовому провадженні 917/1799/23, де збігаються сторони, підстави та предмет спору, було винесено судове рішення, що набрало законної сили.

Позивач у відповіді на відзив (том 2, а.с. 1-6) не погодився із вказаним, оскільки предметом розгляду у справі № 917/1799/23 були вимоги про стягнення орендної плати з відповідача з травня 2022 по вересень 2022 року в загальному розмірі 65229,54 грн, тобто предмет та підстави позову в цій та справі № 917/1799/23 є різними.

При вирішенні спору в цій частині суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пп. 2, 4, 5 ч.1 ст.175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 175 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

За ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові КГС у складі Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 916/3255/17, про наступне.

За змістом наведених норм права однією із цілей цих норм законодавець визначив, у тому числі, недопущення надання різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин і запобігання поданню нового позову з тим же предметом, з тих самих підстав і між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на перегляд висновків судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню переліку доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Отже, передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, та, як наслідок, і положень п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом і підставами. При цьому для закриття провадження у справі необхідною є наявність одночасно трьох однакових складових: сторін, предмета, підстав звернення до суду із позовною заявою.

Суд також враховує такі висновки Верховного Суду (на які відповідач посилається у відзиві на позов):

- висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 листопада 2019 року по справі № 640/5563/19 про те , що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду;

- висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 08 січня 2074 року у справі № 947/31700/20, де Суд досліджував питання щодо закриття провадження у справі з підстав наявності судового рішення, яке набрало законної сили, та вказав, що для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц зазначено, що необхідність закриття повторного провадження зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили.

Як свідчать подані докази, у провадженні Господарського суду Полтавської області була справа № 917/1799/23 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації Міжрегіональне" про стягнення 79241,12 грн, у тому числі 70 029,30 грн заборгованості по орендній платі та 9211,92 грн заборгованості з відшкодування вартості електроенергії.

За результатом розгляду цієї справи Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення від 15.03.2024 (т.1 а.с.31-36; адреса доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reestr.court.gov.ua/Review/117684375), яким вирішив 1) задовольнити позов частково; 2) стягнути з відповідача на користь позивача 9211,82 грн. заборгованості з відшкодування вартості електроенергії та 312,02 грн. витрат по сплаті судового збору; 3) в іншій частині позову суд відмовив.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (адреса доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reestr.court.gov.ua/Review/119990794) вказане рішення Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 липня 2024 року (адреса доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reestr.court.gov.ua/Review/120600743) відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 917/1799/23 за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024.

У ст. 241 ГПК України вказано, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 набрало законної сили 26.06.2024. про це також наявна відмітка у Єдиному державному реєстрі судових рішень (адреса доступу: https://reestr.court.gov.ua/Review/117684375).

Щодо правовідносин сторін зі сплати орендної плати у рішенні Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 суд встановив такі обставини:

- обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що в період з травня 2022 року по 25 жовтня 2022 року відповідач не виконував належним чином зобов`язання з оплати орендної плати та відшкодування вартості електроенергії згідно умов договору оренди № 09/14-682/7/21 від 01.09.2020;

- 01 вересня 2020р. між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - позивач, Орендодавець, ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне» (далі - відповідач, Орендар, ТОВ "БТІМ") був укладений договір оренди № 09/14-682/7/21 (далі - Договір) відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, бульвар Пушкіна, 4, загальною площею 123,1 кв.м;

- 01 січня 2022р. сторони уклали договір № 09/14-41/7/21 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.09.2020 № 09/14-682/7/21, яким сторони внесли зміни в п. 3.1. договору оренди та визначили, що строк оренди складає 30 місяців з моменту прийняття Об`єкту оренди;

- на виконання умов Договору позивач передав об`єкт оренди (нерухоме майно за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, бульвар Пушкіна, 4, загальною площею 123,1 кв.м) в оренду відповідачу, що підтверджується Актом приймання-передачі Об`єкту оренди від 01.09.2020;

- 25 жовтня 2022р. сторони склали Акт приймання-передачі (повернення з оренди) Об`єкту оренди;

- договірні відносини за Договором оренди тривали у період з 01.09.2020 по 25.10.2022;

- позивач вважає, що станом на день подання позову спірним періодом, за яким у відповідача є заборгованість перед позивачем, є період з травня 2022р. по 25 жовтня 2022р.;

- позивач заявив до стягнення заборгованість з орендної плати у розмірі 70 029,30 грн, яка виникла в період дії Договору з травня 2022 року по 25.10.2022, згідно рахунків-фактур № 1608 від 06.05.2022 на суму 12 637,93 грн, № 43 від 28.06.2022 на суму 12 637,93 грн, № 43 від 15.07.2022 на суму 12 637,93 грн, № 43 від 05.08.2022 на суму 12 637,93 грн, № 43 від 13.09.2022 на суму 14 677,82 грн, № 43 від 03.11.2022 на суму 11 836,95 грн. Загальна сума орендної плати по вказаних рахунках-фактурах становить 77066,49 грн;

- відповідач надав суду докази оплати орендної плати - платіжні інструкції: № 2958 від 12.12.2022 про сплату 25 275,86 грн орендної плати за травень-червень 2022 року по рахунку-фактурі № 1608 від 06.05.2022 та рахунку-фактурі № 43 від 28.06.2022; № 2960 від 03.01.2023 про сплату 12 637,93 грн орендної плати за липень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 15.07.2022; № 1011 від 23.02.2023 про сплату 5637,93 грн орендної плати за серпень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 08.08.2022; № 1076 від 27.03.2023 про сплату 7000 грн орендної плати за серпень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 08.08.2022; № 1081 від 29.03.2023 про сплату 4677,82 грн орендної плати за вересень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 19.09.2022; № 1155 від 25.04.23 про сплату 3000,00 грн орендної плати за вересень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 19.09.2022; № 10 від 04.07.2023 про сплату 7000,00 грн орендної плати за вересень 2022 року по рахунку-фактурі № 43 від 19.09.2022. При цьому, у платіжних інструкціях № 1011 від 23.02.2023 та № 1076 від 27.03.2023 відповідачем помилково вказана дата рахунку від 08.08.2022 замість правильної дати від 05.08.2022. Також у платіжних інструкціях № 1081 від 29.03.2023, № 1155 від 25.04.2023 та № 10 від 04.07.2023 помилково вказана дата рахунку від 19.09.2022 замість правильної дати від 13.09.2022.

- загальна сума сплаченої орендної плати по вказаних платіжних інструкціях становить 65 229,54 грн;

- відповідач у відзиві зазначив, що положення про гарантійні платежі було включено у кожний попередній договір оренди, що укладався між сторонами, зокрема, п. 4.7 Договору оренди нежитлового приміщення № 0513/03 від 13.05.2013, п. 4.6 Договору оренди нежитлового приміщення № 09-637/7 від 01.04.2016, п. 4.6 Договору оренди нерухомого майна № 6 від 01.03.2019. Відтак, при укладенні нового договору оренди гарантійний платіж не використовувався орендодавцем (позивачем), а орендар (відповідач) здійснював доплату гарантійного платежу до вставленої новим договором суми;

- вказане підтверджується наданими відповідачем доказами, а саме копією банківської виписки за рахунками відповідача за 31.08.2020, згідно якої відповідачем сплачено позивачу 1208,00 грн доплати по рахунку № 22 від 31.08.2020 гарантійного платежу за останній місяць оренди, листом № 379/20 від 01.09.2020 щодо гарантійного платежу, а також актом звіряння розрахунків за період з 01.02.2022 по 10.11.2022, підписаним обома сторонами, у якому позивач зазначив сплачену відповідачем суму гарантійного платежу - 11 858,85 грн;

- загальна сума сплаченої відповідачем орендної плати за період оренди з травня по вересень 2022 року та сума гарантійного платежу, який має бути зарахований в рахунок оплати останнього місяця оренди (жовтень 2022 року), становить 77 088,39 грн (65 229,54 грн. + 11 858,85 грн). При цьому, всі оплати були здійснені відповідачем в період з 12.12.2022 до 04.07.2023, в той час як позивач звернувся до суду з даним позовом 25.09.2023, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, в якому Господарському суду Полтавської області надійшла позовна заява, що розглядається;

- отже, на момент звернення позивачем з позовом до суду у відповідача була відсутня заборгованість з орендної плати по договору оренди нерухомого майна № 09/14-682/7/21 від 01.09.2020 за період з травня 2022р. по 25.10.2022;

- з урахуванням викладеного, позов в частині вимог про стягнення 70 029,30 грн заборгованості по орендній платі суд відхилив як необґрунтований.

Зазначені у вказаному рішенні Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 обставини також були підтверджені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у цій же справі.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що предмет та підстави позову у цій справі та у справі № 917/1790/23, що розглядалась Господарським судом Полтавської області не є тотожними в частині вимог про стягнення боргу з орендної плати.

Так, предмети позовів (матеріально-правові вимоги позивача до відповідача) у справі № 917/1790/23 та у справі № 917/2031/24 є різні (інші) суми боргу з орендної плати, нараховані за різні періоди.

Предметом розгляду у справі № 917/1799/23 були вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період травень 2022 року - вересень 2022 року в загальному розмірі 70029,30 грн.

А у справі 917/2031/24 позивач заявив вимоги (що є предметом позову) про стягнення заборгованості по орендній платі за березень 2022 та за квітень 2022р. у загальній сумі 25253,96 грн.

Підстави позовів (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов) у вказаних справах також різняться.

Підставою позову у справі № 917/1799/23 були обставини несплати відповідачем орендної плати за період з травня 2022 по вересень 2022 року по рахункам-фактурам № 1608 від 06.05.2022, № 43 від 28.06.2022, № 43 від 15.07.2022, № 43 від 05.08.2022, № 43 від 13.09.2022, № 43 від 03.11.2022.

А підставою позову у справі № 917/2031/24 є обставини несплати відповідачем орендної плати за березень 2022 та квітень 2022 по рахункам-фактурам № 1044 від 29.03.2022 та № 1238 від 12.04.2022р.

Заявлення позивачем чи погашення заборгованості в іншій справі за один (певний) період не перешкоджає позивачу заявити інші вимоги за інший непоплачений період в іншому позові.

З огляду на викладене, відсутні підстави для закриття провадження у справі згідно з п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині позовних вимог про стягнення боргу з орендної плати.

Позивач у позові зазначає, що відповідач не виконав такі зобов`язання за Договором оренди:

- не сплатив орендну плату за березень 2022 в сумі 12 616,03 грн (з суми 12 637,93 грн сплачено 21,90 грн за рахунок «гарантійного внеску») на підставі рахунку-фактури № 1044 від 29.03.2022, який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024;

- не сплатив орендну плату за квітень 2022р. (01.04.2022р. по 30.04.2022р.) в сумі 12637,93 грн на підставі рахунку-фактури № 1238 від 12.04.2022р., який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024.

Як свідчать матеріали справи позивач виписав відповідачу:

рахунок-фактуру № 1044 від 29.03.2022 (том 1, а.с. 37) на оплату 12637,93 грн (з ПДВ) орендної плати за період 01.03.2022 - 31.03.2022 з індексацією,

рахунок-фактуру № 1238 від 12.04.2022 (том 1, а.с. 40) на оплату 12637,93 грн (з ПДВ) орендної плати за період 01.04.2022 - 31.04.2022.

Як свідчить витяг з електронної пошти позивача, вказані рахунки позивач надіслав відповідачу 06.10.2022 на електронну адресу: btim_poltava@ukr.net (том 1, а.с. 44-45).

Повторно вказані рахунки позивач направив на електронну адресу відповідача btim_poltava@ukr.net 26.09.2024 (том 1, а.с. 62).

В цій частині спору суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі (ч. 3 ст. 286 ГК України).

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

У ч. 1 статті 762 Цивільного кодексу України вказано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 3 статті 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

За умовами п. 4.5 Договору орендна плата індексується кожні шість місяців на офіційний індекс інфляції, який публікується Державною службою статистики України, за попередні шість місяців, при цьому Сторони погоджуються, що індексація розміру Орендної плати не потребує внесення змін до цього Договору. Відлік шестимісячного періоду розпочинається з місяця, в якому Об`єкт оренди переданий в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідач у відзиві заперечує проти позову з тих підстав, що надані позивачем докази направлення вказаних рахунків на сплату орендної плати електронною поштою не є належними доказами, оскільки вони надійшли з невідомої електронної адреси та не підписані електронним цифровим підписом.

Суд зазначає, що у п. 12 Договору сторони зазначили адреси їх електронної пошти, зокрема електронна адреса відповідача: btim_poltava@ukr.net.

Направлення рахунків на оплату орендної плати в електронній формі узгоджено сторонами у п. 4.2.1, п. 11. 7 Договору.

При цьому у п. 11.7 Договору оренди сторони підтвердили відсутність необхідності електронного підпису.

Тому посилання відповідача на постанову КГС ВС від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 є неактуальним для цієї справи.

Також суд зазначає, що у ч.5 ст. 762 ЦК України зазначено, що плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У пункті 4.2. Договору передбачено, що орендар щомісяця сплачує орендну плату в розмірі, визначеному пунктом 4.1. Договору.

Пунктом 4.2.3 договору врегульовано, що у разі неотримання рахунку Орендарем від Орендодавця за 3 (три) календарні дні до закінчення строку сплати, визначеного п. 4.2. цього Договору, Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі згідно з рахунком за попередній період/місяць або згідно з умовами Договору. Орендар має право звернутись із запитом про надання рахунку повторно. За відсутності звернення щодо повторного надання рахунків, у передбачений договором строк, рахунки вважаються такими, що отримані Орендарем і підлягають сплаті у повному обсязі згідно з умовами цього Договору.

Договором № 09/14-41/7/21 від 01.01.2022 про внесення змін до Договору сторони розмір орендної плати у сумі 11 858,85 грн (з ПДВ) в місяць.

Таким чином, відповідач знав належний до сплати розмір орендної плати, зобов`язався сплачувати її щомісячно, а за умовами договору неотримання рахунків не звільняє відповідача від сплати орендної плати.

Отже, вказані заперечення відповідача суд визнає необґрунтованими.

Відповідач у відзиві заперечує проти позову також з тих підстав, що факт наявності заборгованості за березень - квітень 2022 року заперечується позивачем у первісному позові у справі № 917/1799/23, а відсутність боргу з вказаний період встановлена у рішенні суду у справі № 917/1799/23.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, інші обставини підлягають доведенню в установленому порядку.

У справі № 917/1799/23 встановлювалися обставини несплати відповідачем орендної плати за період з травня 2022 по вересень 2022 року по рахункам-фактурам № 1608 від 06.05.2022, № 43 від 28.06.2022, № 43 від 15.07.2022, № 43 від 05.08.2022, № 43 від 13.09.2022, № 43 від 03.11.2022.

У рішенні Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 встановлено, що «на момент звернення позивачем з позовом до суду у відповідача була відсутня заборгованість з орендної плати по договору оренди нерухомого майна № 09/14-682/7/21 від 01.09.2020 за період з травня 2022р. по 25.10.2022». З цих підстав позов в частині вимог про стягнення 70 029,30 грн заборгованості по орендній платі суд відхилив як необґрунтований.

Зазначені обставини також були підтверджені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 917/1799/23.

Обставини щодо наявності чи відсутності боргу з орендної плати за період березень - квітень 2022 року у рішенні Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 не встановлювалися. Факт оплати чи неоплати відповідачем рахунків-фактур № 1044 від 29.03.2022 та № 1238 від 12.04.2022 в межах справи 917/1799/23 суд не досліджував.

Частиною сьомою статті 75 ГПК України визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

У постанові від 03.07.2018 року Великої палати Верховного суду по справі № 12-144гс18 суд вказав, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Вказане також зазначено й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 жовтня 2023 року у cправі № 902/670/22

Суд приймає до уваги, що у постанові Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 917/1799/23 зазначено, що позивач вказував, що здійснена відповідачем оплата була зарахована позивачем не в той період, що вказано відповідачем у платіжних інструкціях, і не в рахунок погашення орендної плати, а зарахована в рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше та існувала на час здійснення оплати (таке зарахування здійснено незалежно від призначення платежу, вказаного орендарем), та застосовано положення п.4.11 договору (черговість погашення платежів);

Проте Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів підстав для зарахування здійснених відповідачем оплат «у рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше та існувала на час здійснення оплати».

Східний апеляційний господарський суд вказав, що загальна сума сплаченої відповідачем орендної плати за період оренди з травня по вересень 2022 та сума гарантійного платежу, який має бути зарахований в рахунок оплати останнього місяця оренди (жовтень 2022), становить 77 088,39 грн. (65 229,54 грн. + 11 858,85 грн.).

Враховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд погодився з висновками Господарського суду Полтавської області про те, що на момент звернення позивача з розглядуваним позовом до суду у відповідача була відсутня заборгованість з орендної плати по договору оренди нерухомого майна №09/14-682/7/21 від 01.09.2020 за період з травня 2022 по 25.10.2022. Означене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Промінвестбанк" у частині вимог про стягнення з ТОВ "БТІ М" 70 029,30 грн. заборгованості по орендній платі.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що посилання позивача у позові у справі № 917/1799/23 на відсутність боргів минулого періоду ґрунтувалося на проведенні ним зарахування платежів на минулі періоди, що суд визнав не правильним та зарахував ті платежі на погашення боргу за період з травня 2022 по 25.10.2022.

Відповідач у Розрахунку фактичного предмету спору від 13.12.2024 (том 1, а.с. 207-209) вважає вимоги позивача безпідставними, посилаючись на те, що послуги з оренди не надавались, оскільки відповідач не мав доступу до орендованого приміщення з 25.02.2022 із настанням форс-мажорних обставин.

У запереченні від 06.01.2024 (т.2 а.с.33-36) відповідач додатково зазначив, що внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну 24.02.2022 були закриті реєстри, зокрема реєстр ЄДЕССБ та ДРРП, з якими працює відповідач як БТІ, і за неможливості продовжувати власну діяльність відповідач був вимушений її призупинити, в підтвердження вказаного надані відповідні накази про надання відпустки без збереження заробітної плати від 24.02.2022 № 7-ос, від 01.03.2022 № 8-ос, від 01.03.2022 № 9-ос, від 01.03.2022 № 10-ос, від 01.03.2022 № 11-ос, від 14.03.2022 № 14-ос (т.2 а.с.44-49).

Надаючи правову оцінку обставин справи в цій частині, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У ч. 2 ст. 286 Господарського кодексу України вказано, що орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

У ч.4 ст. 762 ЦК України передбачено, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 910/8040/20 зазначив, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебувати в ньому та зберігання речей тощо.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2021 № 911/3067/20 зазначає, що у частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, саме наймач (відповідач) повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Твердження відповідача про неможливість доступу до приміщень не підтверджені належними доказами.

Надані відповідачем електронні листи від 25.02.2022 та від 15.03.2022 (т.1 а.с.211, 213) суд не може визнати належними доказами неможливості користування орендованим приміщенням, оскільки ці листи складені відповідачем одноособово. Інших доказів в підтвердження вказаних обставин відповідач не надав (зокрема, актів комісій щодо обстеження приміщення, доказів значного пошкодження приміщень чи їх знищення, доказів звернення до правоохоронних органів щодо перешкоджання доступу до майна, доказів звернення до суду з вимогами про усунення відповідних перешкод в користуванні майном, щодо).

Договір оренди станом на березень 2022р - квітень 2022р. був чинним, а припинив дію після підписання сторонами Акту про повернення майна від 25.10.2022р. Тобто правовідносини сторін, права та обов`язки, які виникли з договору оренди, тривали протягом дії договору та не припинялись.

У статті 291 Господарського кодексу України вказано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Позивач у відповіді на відзив повідомив, що відповідач з вимогами про розірвання чи припинення договору оренди в порядку ст. 652 ЦК України або ст. 651 ЦК України (порушення умов договору) не звертався.

У п. 7.4 Договору передбачено, що у випадку настання форс-мажорних обставин строк виконання зобов`язань за цим договором переноситься на строк їх дії, про що укладається сторонами відповідний договір про внесення змін до цього договору.

Сторони не укладали договір, передбачений п. 7.4 Договору, про перенесення строку виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за договором.

Суд зазначає, що посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин не є підставою для звільнення від сплати орендних та інших платежів згідно з діючим законодавством, оскільки вказані обставини можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань.

У ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

У ч.2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо

Відповідно п. 7.1. Договору оренди «сторони не несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком обставин, що знаходяться поза сферою контролю невиконуючої сторони, зокрема, наслідком війн, на строк, що починається з моменту повідомлення невиконуючою Стороною про форс-мажорні обставини іншій Стороні та закінчується із завершенням дії форс-мажорних обставин, з підтвердженням їх дії компетентними державними органами України.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 (т. 1 а.с.212), яким на підставі ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що вказаний лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтверджує невідворотність, непередбачуваність, об`єктивність обставин, тобто, наявність форс-мажору.

Проте, ще одним обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у cправі № 911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі № 922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не надав до суду жодних доказів в підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили йому виконати вимоги договору щодо сплати орендної плати.

Місцезнаходженням відповідача є місто Кременчук, яке ані станом на березень - квітень 2022 року, ані на сьогоднішній день не віднесене до Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309.

З огляду на викладене, відповідач не довів належними доказами існування обставин, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Отже, відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати орендної плати згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач за період березень - квітень 2022 мав сплатити 25 275,86 грн орендної плати за такими рахунками:

за рахунком-фактурою № 1044 від 29.03.2022 (том 1, а.с. 37) на оплату 12637,93 грн (з ПДВ) орендної плати за період 01.03.2022 - 31.03.2022 з індексацією,

за рахунком-фактурою № 1238 від 12.04.2022 (том 1, а.с. 40) на оплату 12637,93 грн (з ПДВ) орендної плати за період 01.04.2022 - 31.04.2022.

Позивач у позові зазначає, що відповідач сплатив 21,90 грн за рахунок «гарантійного внеску», заборгованість в з орендної плати в сумі 25 253,96 грн відповідач не сплатив.

Факт відсутності оплати за цей період підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача (том 1, а.с. 111-135). Оплата, здійснена відповідачем, була здійснена за інші періоди.

Доказів оплати заявленої у позвоі заборгованості відповідач до матеріалів справи не надав.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги про стягнення 25 253,96 грн заборгованості з орендної плати суд визнає обґрунтованими, позов в цій частині суд задовольняє.

Позивач у позові також заявив вимоги про стягнення:

- заборгованості з відшкодування витрат за теплопостачання за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р., березень 2022р. у сумі 28 348,01 грн;

- заборгованості з відшкодування витрат за електроенергію за грудень 2021р., січень - лютий 2022р., квітень 2022р. в сумі 16 427,33 грн;

Згідно з умовами п. 4.2.2. Договору (в редакції договору про внесення змін від 01.01.2022) Орендар на підставі виставлених Орендодавцем рахунків протягом 5-ти робочих днів з дня їх направлення Орендодавцем в електронній формі, відшкодовує фактичні витрати Орендодавця за комунальними послугами та іншим послугами, пов`язаними з утриманням Об`єкту оренди і прибудинкової території, а саме:

- активна електроенергія: частина Об`єкту оренди, площею 92,0 кв.м, на першому поверсі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди - відповідно до показників приладів обліку (лічильник); частина Об`єкту оренди, площею 46,1 кв.м, на другому поверсі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди - пропорційно площі Об`єкту оренди до площі 149,8 кв.м; після встановлення лічильника - відповідно до показників приладів обліку (лічильник);

- теплопостачання, опалення - пропорційно площі Об`єкту оренди до загальної площі будівлі, в якій знаходиться Об`єкт оренди.

У п. 5 договору про внесення змін від 01.01.2022 (т.1 а.с.23) вказано, що відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України дія п. 4.2.2 договору в цій редакції розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами з 01.11.2021.

На оплату витрат на теплопостачання позивач сформував такі рахунки:

- за грудень 2021 року - рахунок-фактуру № 2008 від 03.06.2022 (том 1, а.с. 38) на сплату витрат на теплопостачання за період 01.12.2021 - 31.12.2021 у сумі 5913,97 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62);

- за січень 2022 року - рахунок-фактуру № 43 від 26.07.2022 (том 1, а.с. 39) витрати на теплопостачання (компенсація витрат на тепло) за період 01.01.2022 по 31.01.2022 у сумі 10471,57 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62);

- за лютий 2022 року - рахунок-фактуру № 1238 від 12.04.2022р. (том 1, а.с. 40) на сплату витрат на теплопостачання (теплову енергію) за період 01.02.2022р. по 28.02.2022р. у сумі 8099,45 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62);

- за березень 2022 року - рахунок-фактуру № 1508 від 21.04.2022 (том 1, а.с. 41) на сплату витрат на теплопостачання (теплову енергію) за період 01.03.2022 -31.03.2022 у сумі 3863,02 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62).

Вказані рахунки позивач надіслав відповідачу 06.10.2022 (тобто під час дії договору) на електронну адресу відповідача: btim_poltava@ukr.net, яка була узгоджена у Договорі.

Повторно вказані рахунки позивач направив на електронну адресу відповідача btim_poltava@ukr.net 26.09.2024.

Постачання теплової енергії у орендоване приміщення за адресою: вул Пушкіна, буд.4, м. Кременчук, у вказані періоди підтверджується:

- договором № 329 від 01.10.2013р. із змінами на підставі Угоди № 09/14-766/10/28 від 25.04.2019р. про зміну сторони у зобов`язанні про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладені між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» (т.1 а.с.52-61);

- кількість спожитої теплової енергії підтверджується Актами про обсяги спожитої (поставленої) споживачу (субспоживачу) теплової енергії від 31.12.2021р. (за грудень 2021р.), від 31.01.2022р. (за січень 2022р.), від 28.02.2022р. (за лютий 2022р.), від 31.03.2022р. (за березень 2022р.), складені між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» (т.1 а.с.71, 75, 79, 83);

- на підставі вказаних Актів про обсяги спожитої (поставленої) теплової енергії постачальник (ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ) виставляв позивачу рахунки спожитої теплової енергії №№ 329 від 31.12.2021р. (за грудень 2021р.), від 31.01.2022р. (за січень 2022р.), від 28.02.2022р. (за лютий 2022р.), від 31.03.2022р. (за березень 2022р.); (т.1 а.с.73, 74, 78, 82);

- позивач надав докази здійснення ним платежів за теплоенергію: квитанцію № 81-831К від 18.01.2022р., № 81-665К від 21 грудня 2021р., платіжну інструкцію № 243967 від 23.08.2022р., платіжну інструкцію № 243968 від 23.08.2022р., платіжну інструкцію № 243969 від 23.08.2022р (т.1 а.с.69, 72, 77, 80).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних депутатів Полтавської області від 22.12.1995 № 1384 загальна площа адміністративного будинку по Пушкіна, 4 в м. Кременчукі становить 3169,8 кв. м (т.1 а.с.30).

У п. 1.1 Договору та у акті від 01.09.2020 вказана загальна площа орендованого нерухомого майна - 123,1 кв.м.

Суд встановив, що кількість теплової енергії (Гкл), спожитої відповідачем та відповідна сума компенсації визначені відповідно до умов пункту п. 4.2.2. Договору оренди, залежно від площі приміщення, зайнятої відповідачем за вказаною адресою, пропорційно до всієї площі.

Відповідач у доданому до відзиву Розрахунку фактичного предмету спору заперечує суми відшкодування теплоенергії, посилаючись на подвійне нарахування позивачем ПДВ.

ПАТ «Промінвестбанк» у відповіді на відзив вказав, що вартість послуг ПАТ «Промінвестбанк» за комунальні послуги позивач виставляє відповідно до податкової консультації ДФС від 04.08.2016 No26595/7/99-99-15-03-02-17 (адреса доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6595872-16#Text). Суть індивідуальної консультації зводиться до того, що для «орендодавців небюджетних установ-платників ПДВ, кошти, що надійшли у вигляді компенсації комунальних послуг, послуг електроенергії та послуг утримання приміщень, від орендаря, включаються до бази оподаткування ПДВ та підлягають оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою (20%). Таким чином, Банк при визначенні суми комунальних послуг та інших витрат, які підлягають відшкодуванню Орендаторами відповідно до умов Договорів оренди приміщень (п.4.2 типового договору), застосовує затверджені тарифи комунальних підприємств (з ПДВ), тобто саме сума, обчислена банком за діючими тарифами (з ПДВ) вважається собівартістю наданих послуг з оренди, яка відповідно до п.185.1 ПКУ та включається Банком-орендодавцем до бази оподаткування ПДВ за основною ставкою (20%), оскільки є складовою частиною операцій з постачання послуг при наданні в оренду рухомого/нерухомого майна.

Таким чином, указані заперечення відповідача є необґрунтованими.

Заперечення відповідача проти оплати відшкодування послуг теплопостачання за березень 2022 року з підстав ненадання послуг оренди, суд відхиляє з мотивів що викладені вище при розгляді заперечень відповідача щодо орендної плати за цей період.

Відповідач не надав до суду належних доказів оплати позивачу витрат за теплопостачання за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р., березень 2022р. у загальній сумі 28348,01 грн.

Отже, наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у цій частині позову, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 28348,01 грн відшкодування витрат за теплопостачання за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р., березень 2022р. суд визнає обґрунтованими та задовольняє.

На оплату витрат на електроенергію позивач сформував такі рахунки:

- за грудень 2021 - рахунок-фактуру № 1958 від 31.05.2022 (том 1, а.с. 42) на оплату витрат за електроенергію за період: 01.12.2021 - 31.12.2021 у сумі 1111,83 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62);

- за лютий 2022 - рахунок-фактуру № 1508 від 21.04.2022 (том 1, а.с. 41) на оплату витрат на електроенергію за період 01.02.2022 по 28.02.2022 у сумі 8096,93 грн (з ПДВ), який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62);

- за січень 2022 та за квітень 2022 - рахунок-фактуру № 43 від 05.07.2022 (том 1, а.с. 43) на оплату витрат за електроенергію, а саме:

за січень 2022 (період 01.01.2022 по 31.01.2022) у сумі 3586,17 грн (з ПДВ)

за квітень 2022 (період 01.04.2022 по 30.04.2022) в сумі 3632,4 грн (з ПДВ),

який надіслано на електронну адресу відповідача 06.10.2022 та повторно 26.09.2024 (том 1, а.с. 44-45, 62).

Вказані рахунки позивач надіслав відповідачу 06.10.2022 (тобто під час дії договору) на електронну адресу відповідача: btim_poltava@ukr.net, яка була узгоджена у Договорі.

Повторно вказані рахунки позивач направив на електронну адресу відповідача btim_poltava@ukr.net 26.09.2024.

Відповідач у відзиві прохає закрити провадження у справі, зокрема з тих підстав, що у справі 917/2031/24 позивач повторно заявив вимогу про стягнення 3632,40 грн за електроенергію за квітень 2022, проте за рішенням у справі № 917/1799/23 ідентична сума була стягнута та входила до суми боргу 9211,85 грн.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що розрахунок вимог, залучений у справу № 917/1799/23, не включав борг за квітень 2022 року.

Суд зазначає, що у тексті рішення Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі № 917/1799/23 вказано наступне:

- «Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем не сплачені наступні рахунки, виставлені йому позивачем згідно умов Договору та направлені на електронну пошту відповідача (том 1 а.с. 107-136):

3) рахунок фактура № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн на відшкодування витрат з оплати електроенергії за квітень 2022р.; надіслано засобами електронного зв`язку 30.03.2023 та повторно 04.07.2023;»

- «Позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування вартості електроенергії на суму 9211,82 грн згідно рахунків-фактур № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р., № 43 від 26.07.2022 на суму 724,03 грн за травень 2022р., № 43 від 10.08.2022 на суму 744,80 грн за червень 2022р., № 43 від 11.10.2022 на суму 1130,90 грн за липень 2022р., № 43 від 20.10.2022 на суму 1582,33 грн за серпень 2022р., № 43 від 23.11.2022 на суму 2330,37 грн за вересень 2022р. та № 43 від 07.12.2022 на суму 2699,39 грн за жовтень 2022р.»;

- «Обсяги споживання електроенергії підтверджуються доказами, доданими до позовної заяви та заяви про усунення недоліків, зокрема: рахунками ТОВ "Полтаваенергозбут" виставленими позивачу за активну електричну енергію з урахуванням послуг розподілу; актами купівлі-продажу електричної енергії, підписаними між ТОВ "Полтаваенергозбут" та позивачем; довідками до актів споживання активної/реактивної електроенергії, за відповідні періоди, у яких відображено покази лічильників, в тому числі по приміщенню по вул. Пушкіна, 4 в м. Кременчуці, яке є об`єктом оренди згідно умов Договору. Також позивачем надано докази оплати ним рахунків ТОВ "Полтаваенергозбут" за активну електроенергію у відповідні періоди (платіжні інструкції та квитанції) (том 1 а.с. 141-146, 149-155, 157-160, 194-220)»;

- «суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відшкодування вартості електроенергії на суму 9211,82 грн».

Такі ж обставини також були підтверджені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у цій же справі. При цьому у цій постанові апеляційний суд зазначив, що рішення Господарського суду Полтавської області від 15.03.2024 у справі №917/1799/23 у частині стягнення з відповідача на користь позивача 9211,82 грн заборгованості з відшкодування вартості електроенергії ПАТ "Промінвестбанк" не оспорюється.

Зазначене свідчить, що до предмету позову у справі у 917/1799/23 між тими ж сторонами позивач включив вимоги щодо стягнення заборгованості з відшкодування вартості електроенергії по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р.; підставою позову у вказані справі було несплата відповідачем вказаного боргу по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р.; суд досліджував доказ - рахунок-фактуру № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р.; вказані вимоги були предметом розгляду суду, що зазначено у рішенні від 15.03.2024.

При цьому суд у рішенні від 15.03.2024 у справі №917/1799/23 не зазначив про те, що суд не враховує борг з відшкодування вартості електроенергії за квітень 2022р. по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн чи виключив цей доказ з дослідження у справі. Натомість вказана сума включена до суми боргу, з якої суд приймав рішення.

Вказані обставини свідчать, що заборгованість з відшкодування вартості електроенергії по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р. вже була предметом розгляду у справі № 917/1799/23, і щодо неї є рішення господарського суду від 15.03.2024 у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Це рішення набрало законної сили.

Отже, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України наявні обставини для закриття провадження у справі 917/2031/24 в частині вимог про стягнення боргу з відшкодування вартості електроенергії по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р.

З огляду на викладене, в цій частині вимог (про стягнення боргу з відшкодування вартості електроенергії по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022 на суму 3632,40 грн за квітень 2022р.) суд закриває провадження у справі.

Щодо іншої частини позовних вимог про стягнення боргу з відшкодування витрат на електроенергію суд зазначає наступне.

Відносини по поставці електроенергії між ПАТ «Промінвестбанк» та постачальником електроенергії - ТОВ «Полтаваенерегозбут» (код ЄДРПОУ 42223804) врегульовані Договором № 21510132 від 01 січня 2021р. про постачання електричної енергії споживачу та Заявою про приєднання від 01.01.2021р., в якій вказано об`єкт електропостачання по вул. Пушкіна, 4, у м. Кременчук (том 1, а.с. 85-90).

Рахунки позивача за електроенергію виставлені відповідачу на підставі:

- акту купівлі-продажу електричної енергії за грудень 2021, рахунку № 21510132 на попередню оплату за активну електроенергію, рахунку 21510132 від 30.11.2021,від 31.12.2021, Довідки до Акту споживання активної електроенергії в грудні 2021 (том 1, а.с. 92-98);

- акту купівлі-продажу електричної енергії за січень 2022, Довідки до Акту споживання електроенергії у січні 2022, рахунків на попередню оплату за активну електроенергію, рахунку №А21510132 від 31.12.2021, (том 1, а.с. 97-103);

- акту купівлі-продажу електричної енергії за лютий 2022, Довідки до Акту споживання електроенергії у лютому 2022, рахунку № А21510132 від 31.12.2021, від 31.01.2022 (том 1, а.с. 102-105).

Позивач поніс витрати на оплату електроенергії, що підтверджується платіжними документами: квитанцією № 81-497 від 16.11.2021, квитанцією № 81-843К від 14.12.2021, №81-694Квід 16.01.2022, № 81-561-К від 17.02.2022 (том 1, а.с. 91, 96, 101, 106).

Довідках до Актів споживання електроенергії за грудень 2021, січень 2022 та лютий 2022 (т.1 а.с.95, 100, 105) вказані покази лічильників, обсяги спожитої електроенергії на об`єкті оренди.

Відповідач заперечує вказану позивачем суму боргу з відшкодування вартості електроенергії, проте жодних доказів в спростування вказаних обсягів спожитої ним електроенергії суду не надав.

Відповідач також не надав будь-яких доказів, які б підтверджували інші обсяги споживання ним електроенергії в спірному періоді ніж ті, які відображені в рахунках та в довідках до актів споживання електроенергії.

Заперечення відповідача в цій частині вимог з підстав подвійного нарахування ПДВ суд відхиляє з підстав, які були зазначені вище у цьому рішенні.

Відповідач не надав до суду належних доказів оплати позивачу витрат за електроенергію за грудень 2021р. в сумі 1111,83 грн, за січень 2022 в сумі 3586,17 грн, за лютий 2022р. 8096,93 грн. Загальна сума боргу в цій частині становить 12 794,93 грн.

Отже, наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у цій частині позову, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 12 794,93 грн відшкодування витрат за електроенергію за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р. суд визнає обґрунтованими та задовольняє.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст.526 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив вимоги про стягнення 3914,36 грн інфляційних втрат на борг по орендній платі, 4393,94 грн інфляційних втрат на борг за теплоенергію, 2546,23 грн інфляційних втрат на борг за компенсацію вартості електроенергії, а також загальну суму 4316,54 грн - 3% річних.

Інфляційні втрати позивач нарахував за період листопад 2022 року - жовтень 2024 року, а 3% річних за період 10.10.2022 - 30.10.2024.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Нарахування, передбачені ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Після проведення перевірки розрахунків суд встановив, що нараховані позивачем на заборгованість з орендної плати інфляційні в сумі 3914,36 грн та 1575,85 грн - 3 % річних за вказані у позові періоди не перевищують розрахункових значень, є обґрунтовані та задовольняються судом.

Після перевірки розрахунків інфляційних, що нараховані позивачем на заборгованість з відшкодування вартості теплової енергії, суд встановив, що сума, на яку збільшився вказаний борг внаслідок інфляції за період листопад 2022 року - жовтень 2024 року становить 4389,56 грн. В цій частині вимоги є обґрунтовані та задовольняються судом.

При розрахунку 3% річних за період 10.10.2022 - 30.10.2024 на заборгованість з відшкодування вартості теплової енергії позивач не врахував наступне.

За умовами п. 4.2.2 Договору рахунки на оплату вказаних послуг сплачуються протягом 5-ти робочих днів з дня їх направлення орендодавцем в електронній формі.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Рахунки відшкодування вартості теплової енергії були надіслані відповідачу 06.10.2022. Отже, останній день для їх оплати - 13.10.2022, а прострочення почалося з 14.10.2022.

За період 14.10.2022 - 30.10.2024 сума 3 % річних на заборгованість з відшкодування вартості теплової енергії становить 1740,89 грн. В цій частині вимоги є обґрунтовані та задовольняються судом.

Позивач у позові також заявив вимоги про стягнення інфляційних 2546,23 грн за період листопад 2022 року - жовтень 2022 року та 3% річних за період 10.10.2022 - 30.10.2024, нараховані на заборгованість з відшкодування витрат за електроенергію за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р., квітень 2022р. в сумі 16 427,33 грн.

Суд встановив, що до предмету розгляду справи № 917/1799/23 не входили вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних, зокрема і нарахованих на борг за електроенергію за квітень 2022 по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022. Отже, позивач не позбавлений права заявити ці вимоги у справі № 917/2031/24.

Як свідчить надана відповідачем платіжна інструкція № 2998 (т.1 а.с.214), визначені у рішенні суду у справі № 917/1799/23 суми боргу були сплачені відповідачем у межах виконавчого провадження 13.08.2024.

Отже, інфляційні та 3 % річних на борг за квітень 2022р. на суму 3632,40 грн необхідно розраховувати по 12.08.2024р.

Після перевірки розрахунків інфляційних, що нараховані позивачем на заборгованість з відшкодування вартості електроенергії на борг за квітень 2022р. (на суму боргу 3632,40 грн), суд встановив, що сума, на яку збільшився вказаний борг внаслідок інфляції за період 01.11.2022 - 12.08.2024 становить 403,18 грн,

а на борг за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р. (на загальну суму боргу 12794,93) - сума, на яку збільшився вказаний борг внаслідок інфляції за період 01.11.2022- 31.10.2024 становить 1981,24 грн.

Загальна сума правомірно обчислених інфляційних становить 2384,42 грн. В цій частині вимоги є обґрунтовані та задовольняються судом.

При розрахунку 3% річних на заборгованість з відшкодування вартості електроенергії позивач не врахував також умови п. 4.2.2 Договору про те, що рахунки на оплату вказаних послуг сплачуються протягом 5-ти робочих днів з дня їх направлення орендодавцем в електронній формі. Рахунки відшкодування вартості електричної енергії були надіслані відповідачу 06.10.2022. Отже, останній день для їх оплати - 13.10.2022, а прострочення почалося з 14.10.2022.

На заборгованість з відшкодування вартості електроенергії на борг за квітень 2022р. (на суму боргу 3632,40 грн), за період 14.10.2022 - 12.08.2024 сума 3 % річних становить 199,55 грн,

а на борг за грудень 2021р., січень 2022, лютий 2022р. (на загальну суму боргу 12794,93) за період 14.10.2022- 30.10.2024 сума 3 % річних становить 785,75 грн.

Загальна сума правомірно обчислених річних становить 985,30 грн. В цій частині вимоги є обґрунтовані та задовольняються судом.

Отже, загальна сума належних до стягнення інфляційних становить 10688,34 грн (із розрахунку 3914,36 + 4389,56 + 2384,42), а 3 % річних становить 4302,04 грн (із розрахунку 1575,85 + 1740,89 + 985,30).

В іншій частині вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних суд відмовляє в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідач заперечує проти позову з підстав недотримання позивачем заходів досудового врегулювання спору, які встановлені у п. 10.1 Договору. Проте ці заперечення суд відхиляє з таких підстав.

Відповідно до статті 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

При цьому суд зазначає, що у цих правовідносинах законом не встановлено обов`язкового досудового врегулювання спору, а право особи на звернення до суду передбачено статтею статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу. Також суд враховує відповідні правові позиції викладені Конституційним Судом України у рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002.

У постанові від 18 червня 2019 року Справа № 910/7476/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також зазначив, що чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань контрагентом без попереднього пред`явлення йому претензії.

Твердження відповідача у відзиві про зловживання позивачем процесуальними правами в зв`язку з поданням позову у цій справі не підтвердилися під час розгляду справи, оскільки суд не встановив тотожності позовних вимог у справах 917/2031/24 та 917/1799/23 та зловживання позивачем процесуальними правами.

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача 25253,96 грн заборгованості з орендної плати, 28348,01 грн відшкодування витрат по теплоенергії, 12794,93 грн відшкодування витрат за електроенергію, 10688,34 грн інфляційних втрат, та 4302,04 грн - 3% річних.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у цій справі.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3028,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 94359 від 07.11.2024 (а.с. 17). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 08.11.2024 (а.с. 156).

Із суми задоволених позовних вимог сплата судового збору повинна проводитися в сумі 3028,00 грн.

Отже, на підставі п. 2 ч. 1 та ч. 9 ст. 129 ГПК вказана сума судових витрат покладається на відповідача в розмірі мінімальної ставки судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру в сумі 3028,00 грн, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, або після дати платежів, які враховані судом у рішенні, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 231, статтями 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації Міжрегіональне» (бульвар Українського відродження (колишня назва -Пушкіна), буд. 4, м. Кременчук, Полтавська область, 39600; ідентифікаційний код 37528303) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» (вул. Малопідвальна, буд. 8, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 00039002) 25253 грн 96 коп. заборгованості з орендної плати, 28348 грн 01 коп. відшкодування витрат по теплоенергії, 12794,93 грн відшкодування витрат за електроенергію, 10688,34 грн інфляційних втрат, 4302,04 грн - 3% річних, 3028 грн 00 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 3632,40 грн боргу з відшкодування вартості електроенергії за квітень 2022р. по рахунку-фактурі № 43 від 05.07.2022.

4. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 04.02.2025.

Суддя Т. М. Безрук