Рішення

від 03.02.2025 по справі 922/4072/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4072/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (61166, м. Харків, пр-т. Науки, буд. 25, кімн. 312) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінхаус" (61000, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 47) про стягнення 164253,16 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінхаус" про стягнення 164253,16 грн., з яких: основний борг у розмірі 78000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 7637,71 грн., 3% річних у розмірі 3996,49 грн., пеня у розмірі 47618,96 грн., штраф у розмірі 27000,00 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором №01/11-22-8 від 01.11.2022 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.11.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

25.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про усунення недоліків (вх. №29548), разом із доданими до неї документами, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що поданий позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, розгляд справу вирішено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, звернуто увагу, що відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України відповідач зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет в системі "Електронний суд".

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Враховуючи зазначене, сторони зобов`язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.

Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 02.12.2024 було надіслано засобами поштового зв`язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку було повернуто на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 по справі №922/4072/24 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Обставини справи свідчать, що 01.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (далі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінхаус" (далі відповідач, покупець) було укладено договір №01/11-22-8 (далі договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товар, а також виконати роботи визначені цим договором, а покупець зобов`язується прийняти товар та виконані роботи і сплатити його вартість в порядку і на умовах, встановлених цим договором.

Згідно пункту 3.1. договору постачальник здійснює поставку товару партіями за рахунок покупця. За погодженням сторін можлива зміна умов поставки, яка повинна бути письмово погоджена сторонами у додатковій угоді до цього договору.

Умовами пункту 3.2. договору передбачено, що поставка кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення (надалі лист-замовлення) покупця.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що датою поставки є дата відвантаження товару, яка вказана у видатковій накладній.

Умовами пункту 3.6. договору погоджено, що право власності на товар переходить від постачальника до замовника в момент фактичного отримання товару уповноваженим представником замовника та підписання ним видаткової накладної постачальника. У випадку, коли доставка товару до замовника виконується стороннім перевізником, право власності на товар переходить до замовника в момент передачі йому товару перевізником та підписанням представником замовника товарно-транспортної накладної, а у випадку експрес-перевезення підписання квитанції експрес-перевізника.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що приймання-передача партії товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях виміру, узгоджену ціна товару та загальну вартість товару, що постачається.

Згідно пункту 5.7. договору поставлений товар вважається прийнятий покупцем за кількістю та якістю з моменту підписання ним видаткової накладної, після чого товар не підлягає заміні або поверненню.

Умовами пункту 6.1. договору передбачено, що ціна на товар та вартість кожної партії вказується у рахунках на оплату, термін дії яких складає один банківський день та видаткових накладних.

Згідно пункту 6.2. договору загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору відповідно до видаткових накладних.

Відповідно до пункту 6.3. договору оплата за договором проводиться в такому порядку: 100% попередня оплата з моменту отримання рахунку до дати фактичного отримання покупцем товару та підписання видаткової накладної.

Пунктом 6.5. договору передбачено, що сторони допускають можливість здійснення приймання-передачі товару до перерахування покупцем 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника. В такому випадку оплата товару здійснюється у розмірі 100% його вартості протягом 21 календарного дня з моменту відвантаження товару покупцю, згідно видаткової накладної. Товар надається покупцю на умовах відстрочення оплати, без товарного кредиту, та без нарахування відсотків за користування за умови дотримання термінів оплати.

Умовами пункту 8.1., 8.2. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023 року, у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін в перебігу останнього місяця терміну дії договору не виявить бажання щодо припинення господарських відносин по ньому.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно пункту 10.1. договору сторони узгодили наступні визначення термінів, які вживаються по тексту цього договору: електронні документи документи, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, які передбачені чинним законодавством. Сторони домовились, що на виконання умов цього договору буде застосовуватись наступний вид електронних документів рахунок, акт, видаткова накладна.

Умовами пункту 10.2. договору передбачено порядок формування електронних документів та сторони домовились про те, що починаючи з дати підписання договору при виконанні умов договору будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням системи, зазначеної в п. 10.1.1. цього Розділу.

Пунктом 10.9. договору передбачено, що підписуючи цей договір, покупець підтверджує, що зареєстрований в системі електронного документообігу "M.E.Doc" та згоден з відправкою йому розрахункових документів (рахунок, акт, тощо) постачальником в електронному вигляді з ЕП засобами системи електронного документообігу в системі "M.E.Doc".

Матеріали справи свідчать, що позивачем оформлено видаткову накладну №267 від 10.02.2023 на товар: L-подібний профіль (35x60x2); L-подібний профіль (35x60x2); профіль алюмінієвий Т-подібний 70*60*1,7 реф. на суму 157415,04 грн. з ПДВ, який прийнято контрагентом та підписано між сторонами.

Разом з тим, позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату №262 від 10.02.2023 на суму 157415,04 грн., а також оформлено та зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №6 від 10.02.2023 з проставленням відмітки про доставку відповідачу.

Також, матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено на користь позивача платежі відповідно до платіжних інструкцій: №654 від 15.02.2023 на суму 67415,04 грн. та №603 від 15.05.2023 на суму 12000,00 грн. Всього 79415,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором №01/11-22-8 від 01.11.2022 та поставку відповідачу товар, який відповідачем прийнято та здійснено лише часткову оплату вартості отриманого товару. Відтак, позивач зазначає, що на дату звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 78000,00 грн. та залишається не сплаченою.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем засобами поштового зв`язку на адресу відповідача скеровано вимогу вих. №10/09-24-1 від 10.09.2024, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав сплатити наявну заборгованість за договором №01/11-22-8 від 01.11.2022, яка залишилася без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення його умов.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що приймання-передача партії товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях виміру, узгоджену ціна товару та загальну вартість товару, що постачається.

Згідно пункту 5.7. договору поставлений товар вважається прийнятий покупцем за кількістю та якістю з моменту підписання ним видаткової накладної, після чого товар не підлягає заміні або поверненню.

Матеріали справи свідчать, що позивачем оформлено видаткову накладну №267 від 10.02.2023 на товар: L-подібний профіль (35x60x2); L-подібний профіль (35x60x2); профіль алюмінієвий Т-подібний 70*60*1,7 реф. на суму 157415,04 грн. з ПДВ, який прийнято контрагентом та підписано між сторонами без будь-яких зауважень або заперечень щодо якості, кількості, вартості, строків поставки тощо.

Водночас позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату №262 від 10.02.2023 на суму 157415,04 грн., а також оформлено та зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №6 від 10.02.2023 з проставленням відмітки "документ доставлено контрагенту".

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з поставки відповідачу товару згідно видаткової накладної №267 від 10.02.2023 на суму 157415,04 грн.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар, і водночас набуває законного права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату у погоджений між сторонами строк.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до пункту 6.3. договору оплата за договором проводиться в такому порядку: 100% попередня оплата з моменту отримання рахунку до дати фактичного отримання покупцем товару та підписання видаткової накладної.

Водночас пунктом 6.5. договору також погоджено, що сторони допускають можливість здійснення приймання-передачі товару до перерахування покупцем 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника. В такому випадку оплата товару здійснюється у розмірі 100% його вартості протягом 21 календарного дня з моменту відвантаження товару покупцю, згідно видаткової накладної. Товар надається покупцю на умовах відстрочення оплати, без товарного кредиту, та без нарахування відсотків за користування за умови дотримання термінів оплати.

Згідно пункту 6.7. договору оплата за договором здійснюється покупцем у національній валюті шляхом перерахування належних сум на поточний рахунок постачальника. При наявності у покупця заборгованості за поставлений товар по декількох накладних, отримана від нього оплата буде зарахована в рахунок погашення заборгованості за товар, отриманий раніше, незалежно від призначення оплати, зазначеної у платіжному дорученні.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено погоджені з позивачем умови пункту 6.5. договору в частині повного та своєчасного здійснення платежів на оплату вартості поставленого товару та здійснено на користь позивача лише часткові платежі відповідно до платіжних інструкцій: №654 від 15.02.2023 на суму 67415,04 грн. та №603 від 15.05.2023 на суму 12000,00 грн. Загальний розмір здійсненої відповідачем оплати складає 79415,04 грн.

Крім того, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Однак матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання та не здійснено на користь позивача повну оплату вартості отриманого товару, а тому з урахуванням здійснених відповідачем лише часткових оплат заборгованість згідно видаткової накладної №267 від 10.02.2023 станом на дату звернення з позов до суду складає 78000,00 грн. та відповідачем після спливу погоджених умовами пункту 6.5. договору строку та звернення позивача з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору з вимогою про сплату заборгованості, залишається не сплаченою.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 78000,00 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3996,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7637,71 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Слід враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17).

Разом з тим, слід брати до уваги частину 5 статті 254 ЦК України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд враховує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, 3 % річних та інфляційні втрати (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/13064/17, від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17).

З урахуванням наведених положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, перевіривши здійснений позивачем детальний розрахунок 3% річних у розмірі 3996,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7637,71 грн. суд зазначає, що правомірними та обґрунтованими до стягнення є 3% річних у розмірі 3980,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7632,55 грн. В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 16,41 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5,16 грн. слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 47618,96 грн. та штрафу у розмірі 27000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Також, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20).

Умовами пункту 7.7. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати вартості товару/робіт покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати більше ніж 30-ть календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від суми несплачених коштів.

Пунктом 7.9. договору погоджено, що сплата стороною штрафних санкцій або збитків, заподіяних порушенням договору, не звільняє її від обов`язку виконати цей договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним законодавством України.

Умовами пункту 7.14. договору передбачено, що згідно з вимогами статті 259 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені та штрафу) застосовується загальна позовна давність три роки. Вказане застереження до договору є договором про встановлення сторонами строку позовної давності. Строк нарахування пені становить 3 роки і не припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням наведених положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, а також встановлених фактичних обставин справи, суд зазначає, що правомірною та обґрунтованою до стягнення є пеня у розмірі 47494,81 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені у розмірі 124,15 грн. слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Враховуючи, що прострочення відповідачем оплати вартості поставленого товару понад строк, що погоджений між сторонами умовами пункту 7.7. договору підтверджується матеріалами справи, приймаючи до уваги, що таке прострочення виникло з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати згідно платіжної інструкції: №654 від 15.02.2023, розрахований та заявлений до стягнення штраф у розмірі 27000,00 грн. є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, погодженим умовам пункту 7.7. договору, а тому підлягає задоволенню.

Водночас суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять будь-якого листування претензійного характеру між сторонами щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і не містять контррозрахунку позовних вимог.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення штрафних санкцій, і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у cправі №904/872/24).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та ін.).

Суд зауважує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Загалом зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція Верховного Суду у постанові від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

У даному разі суд зазначає, що предметом спору є стягнення основного боргу у розмірі 78000,00 грн. Поряд з цим, позивач застосовує до відповідача різні міри відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України та умовами пункту 7.7. договору та заявляє до стягнення інфляційні втрати у розмірі 7637,71 грн., 3% річних у розмірі 3996,49 грн., пеню у розмірі 47618,96 грн., 30% штрафу у розмірі 27000,00 грн. Всього - 86253,16 грн.

Отже, заявлені до стягнення 3% річних, інфляційні втрати, пеня та штраф у розмірі 86253,16 грн. перевищують розмір основного боргу - 78000,00 грн., а тому з урахуванням фактичних обставин справи, засад справедливості, добросовісності та розумності, а також наведених висновків Верховного Суду обсяг відповідальності є непропорційним наслідкам правопорушення, спотворює дійсне правове значення неустойки, як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання, покладає на відповідача несправедливий та надмірний майновий тягар.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Однак наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Обставини справи свідчать, що відповідач не відмовлявся та не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за договором №01/11-22-8 від 01.11.2022 в частині оплати вартості поставленого товару, та після поставки товару відповідно до видаткової накладної №267 від 10.02.2023 на суму 157415,04 грн. здійснив в межах погодженого умовами пункту 6.5. договору строку перший платіж згідно платіжної інструкції №654 від 15.02.2023 на суму 67415,04 грн., що не заперечується позивачем та свідчить про усвідомлення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та необхідність дотримання умов договору. Також, відповідач здійснив другий платіж на оплату вартості поставленого товару згідно платіжної інструкції №603 від 15.05.2023 на суму 12000,00 грн., про що також зазначає позивач та свідчать матеріали справи, а тому в діях відповідача простежується системність та усвідомлення необхідності виконання умов договору.

Із матеріалів справи убачається, що з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, які мають ознаки системності, заборгованість за поставлений товар зменшилась з 157415,04 грн. до 78000,00 грн., а тому відповідачем станом на дату звернення з позовом до суду сплачено на користь позивача значну частину вартості поставленого товару.

Враховуючи встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, характер спірних правовідносин та поведінку відповідача під час виконання ним своїх договірних зобов`язань, суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В контексті наведеного вище та визначення стандарту поведінки відповідача як добросовісного, суд також приймає до уваги твердження позивача у позовній заяві про те, що між сторонами склались довготривалі партнерські відносини.

Крім того, суд приймає до уваги, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська територіальна громада з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії та зазнає збройну агресію до цього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що негативним чином позначається на спроможності своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, порушує стабільність критично важливих питань їх діяльності у сфері електропостачання, водопостачання, теплопостачання тощо.

В контексті зазначеного, суд також приймає до уваги характер здійснюваної відповідачем діяльності, зокрема, основний вид діяльності - виробництво металевих дверей та вікон (КВЕД 25.12.); а також виробництво будівельних виробів з пластмас (КВЕД 22.23); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (КВЕД 46.73); інші будівельно-монтажні роботи (КВЕД 43.29) тощо.

Наведене свідчить про те, що характер здійснюваної відповідачем діяльності в умовах правового режиму воєнного стану відіграє важливу роль у відновленні міста Харкова та інших населених пунктів після системних та масових руйнацій виробничих приміщень, об`єктів цивільної інфраструктури, інших потужностей внаслідок ракетних, артилерійських обстрілів та інших бойових дій у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд звертає увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки у певному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд приймає до уваги, що окрім стягнення пені, позивачем також було застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення штрафу відповідно до пункту 7.7. договору. Водночас позивачем застосовано до відповідача додаткову міру відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вище зазначене свідчить про те, що нарахування до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору. Тоді як стягнення з відповідача штрафу та пені у повному обсязі, на обґрунтоване переконання суду, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару та наявність у діях відповідача ознак добросовісності.

Також, суд враховує, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання надмірного стягнення з боржника коштів (висновок Верховного Суду у постанові від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Однак у даному разі матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок часткового порушення строків виконання зобов`язань з своєчасної оплати вартості поставленого товару відповідачем було заподіяно позивачу збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру штрафу та пені. При цьому матеріали справи свідчать, що у випадку зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім не доводиться.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 по справі №917/991/22 виснував, що встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд.

Також, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18, який звернув увагу, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості суд, в тому числі і з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки до її розумного та справедливого розміру.

Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру пені та штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування наведеної штрафної санкції як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, приймаючи до уваги надмірність розміру додаткових нарахувань, які перевищують розмір основного боргу, одночасне застосування до відповідача різної міри відповідальності, яка передбачена законодавством та умовами договору, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті часткового порушення відповідачем строків оплати, вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язань, суд вбачає наявність виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру штрафних санкцій.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір штрафу та пені на 50%, який підлягає стягненню, а саме пені у розмірі 23747,40 грн. та штрафу у розмірі 13500,00 грн. В задоволенні решти заявленого до стягнення розміру пені та штрафу суд вважає за необхідне відмовити.

Суд констатує, що присудження до стягнення пені та штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінхаус" (61000, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 47, код ЄДРПОУ 43749267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМД Фасад Солюшенс" (61166, м. Харків, пр-т. Науки, буд. 25, кімн. 312, код ЄДРПОУ 40631742) основний борг у розмірі 78000,00 грн., 3% річних у розмірі 3980,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 7632,55 грн., пеню у розмірі 23747,40 грн., штраф у розмірі 13500,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3025,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "03" лютого 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова