Постанова

від 28.01.2025 по справі 920/688/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 920/688/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Круш Т.О.,

позивача: не з`явились,

відповідача: Вагоровська А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

у справі № 920/688/23

за позовом виконувача обов`язків керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Синівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-АГРО"

про дострокове розірвання договору оренди землі, повернення земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків керівника Роменської окружної прокуратури Сумської в інтересах держави в особі Синівської сільської ради звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-АГРО", в якому просив:

- розірвати договір оренди землі від 03.11.2008, укладений між Липоводолинською районною державною адміністрацією та ТОВ «СК-АГРО», зареєстрований в Державному реєстрі земель Липоводолинським районним відділом Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 12.12.2008 за №040863101812;

- зобов`язати відповідача повернути Синівській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами: 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:01:001:0180, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0086, 5923285600:02:009:0071, 5923285600:02:004:0169, 5923285600:02:004:0166, 5923285600:01:004:0203, 5923285600:01:005:0100, 5923285600:02:005:0055, 5923285600:02:005:0054, 5923285600:02:004:0168, 5923285600:02:004:0167.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою в ході вивчення стану дотримання вимог законодавства про охорону та раціональне використання земельних ресурсів установлено протиправне розорювання пасовищ та сіножатей ТОВ «СК-АГРО», що перебувають у користуванні зазначеного підприємства на підставі договору оренди від 03.11.2008. Проте, розорювання сіножатей і пасовищ з подальшим вирощуванням на них сільськогосподарських культур та з порушенням умов п. 17 договору оренди землі від 03.11.2008 щодо дотримання вимог протиерозійної організації території, призводить до ерозії ґрунтів, повного знищення об`єктів рослинного світу, знищення умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань, тобто призводить до найбільш згубного негативного впливу на рослинний світ.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.04.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.04.2024) (суддя Яковенко В.В.) позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі від 03.11.2008, укладений між Липоводолинською районною державною адміністрацією та «ТОВ «СК-АГРО», зареєстрований в Державному реєстрі земель Липоводолинським районним відділом Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 12.12.2008 за №040863101812. Зобов`язано ТОВ «СК-АГРО» повернути Синівській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами: 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:01:001:0180, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0086, 5923285600:02:009:0071, 5923285600:02:004:0169, 5923285600:02:004:0166, 5923285600:01:004:0203, 5923285600:01:005:0100, 5923285600:02:005:0055, 5923285600:02:005:0054, 5923285600:02:004:0168, 5923285600:02:004:0167.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 03.11.2008 між Липоводолинською районною державною адміністрацією та ТОВ «СК-АГРО» укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.12.2008 за №040863101812.

За умовами указаного договору ТОВ «СК-АГРО» отримало в оренду земельні ділянки загальною площею 476,6235 га, у тому числі 311,3438 га ріллі, 56,5568 га сіножатей, 108,7226 га пасовищ (п. 2 договору).

Відповідно до п. 7 договору земельні ділянки повинні використовуватись із дотриманням вимог контурно-меліоративної організації території.

Пунктом 8 договору передбачено, що він укладений на 49 років.

Пунктами 15-17 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди - дотримуватись вимог протиерозійної організації території.

Відповідно до п. 26 договору на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження та інші права третіх осіб - ЛЕП і газопроводів.

12.12.2008 між сторонами договору підписано акт приймання-передачі земельних ділянок зо передаються в оренду.

08.08.2012 сторонами договору укладено додаткову угоду, якою зменшено орендовану площу земельних ділянок до 162,8472 га (сіножатей - 56,5545 га, пасовищ - 106,2927 га).

На підставі вищевказаного договору від 03.11.2008 за ТОВ «СК-АГРО» зареєстровано право оренди 15 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме: 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:01:001:0180, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0086, 5923285600:02:009:0071, 5923285600:02:004:0169, 5923285600:02:004:0166, 5923285600:01:004:0203, 5923285600:01:005:0100, 5923285600:02:005:0055, 5923285600:02:005:0054, 5923285600:02:004:0168, 5923285600:02:004:0167.

15.07.2022 розпорядженням №86-ОД сільського голови Синівської сільської ради Роменського району Сумської області «Про затвердження складу комісії з питань раціонального використання земельних ресурсів Синівської сільської ради» затверджено склад комісії: спеціаліст II категорії (землевпорядник), голова комісії - Олещенко Д.В., спеціаліст II категорії (землевпорядник), секретар комісії - Підлісний О.В., староста Капустинського старостинського округу, член комісії - Кулинич С.В., староста Підставського старостинського округу, член комісії - Марченко М.В. , адміністратор відділу ЦНАП Синівської сільської ради, ВРМ с. Подільки, член комісії - Грабко Л.В. , спеціаліст II категорії (землевпорядник), член комісії - Мельник Н.М. , спеціаліст II категорії (землевпорядник), член комісії - Зюзько В.А. , юрисконсульт, член комісії - Ващенко Б.В.

Комісією Синівської сільської ради у складі: спеціаліст II категорії (землевпорядник), голова комісії - Олещенко Д.В. , спеціаліст II категорії (землевпорядник), секретар комісії - Підлісний О.В., спеціаліст II категорії (землевпорядник), член комісії - Мельник Н.М., юрисконсульт, член комісії - Ващенко Б.В. 03.08.2022 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, а саме: перевірка з питань розорювання сіножатей щодо земельних ділянок: кадастровий номер 5923285600:01:001:0180, кадастровий номер 5923285600:01:001:0178, кадастровий номер 5923285600:02:002:0109, кадастровий номер 5923285600:02:005:0053, кадастровий номер 5923285600:02:010:0085, кадастровий номер 5923285600:01:005:0092 та виявлено факт розорювання ТОВ «СК-АГРО» сіножатей та пасовищ у порушення вимог ст. 37 Закону України «Про охорону земель», про що складені відповідні акти № 01-№06.

03.08.2022 дізнавачем СД Роменського РВП Головного управління національної поліції в Сумській області капітаном поліції Ольховик Т.А. проведено огляд місць події за межами с. Саї, про що складено протоколи огляду.

Як зазначено у протоколі огляду від 03.08.2022, місцем огляду являється земельна ділянка, що розташована за межами с. Саї, Роменського району Сумської області з кадастровим номером 5923285600:02:002:0109, загальною площею близько 15,1257 га. Перед цією земельною ділянкою, яка розташована на височині унизу розміщений ставок. На момент проведення огляду вказана земельна ділянка засіяна соняшником.

Як зазначено у протоколі огляду від 03.08.2022, місцем огляду являється земельна ділянка, що розташована за межами с. Саї, Роменського району Сумської області з кадастровим номером 5923285600:02:005:0053, загальною площею близько 21 га. До вказаної земельної ділянка розташована ґрунтова дорога. На момент проведення огляду вказана земельна ділянка засіяна соняшником.

Відповідно до протоколу огляду від 03.08.2022 зазначено, що місцем огляду являється земельна ділянка, що розташована за межами с. Саї, з кадастровим номером 5923285600:02:010:0085, загальною площею близько 9 га. До вказаної земельної ділянка розташована ґрунтова дорога. На момент проведення огляду вказана земельна ділянка засіяна соняшником.

В протоколі огляду від 03.08.2022 дізнавач зазначив, що огляд проводився земельної ділянки, що розташована за межами с. Саї, Роменського району Сумської області в напрямку руху до с. Товсте - с. Семенівка, з кадастровим номером 5923285600:01:005:0092, загальною площею близько 14,2481 га. На момент проведення огляду вказана земельна ділянка засіяна соняшником та поряд знаходиться лісосмуга.

02.01.2023 позивач у відповідь на лист прокуратури від 03.11.2022 №53/1-3367 надав землевпорядну документацію щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:01:005:0092: технічну документацію по характеристиці земельних угідь по уклонам місцевості колгоспу ім. Шевченка Липоводолинського району Сумської області 1988 року; технічний звіт по інвентаризації земель, що підлягають захисту від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації та рекомендації по їх подальшому використанню в межах Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області 1988 року.

Постановою від 19.01.2023 про призначення експертизи з питань землеустрою, яка винесена прокурором Липоводолинського відділу Роменської окружної прокуратури Сумської області у кримінальному провадженні №12022205500000183, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, була призначена експертиза, за результатами проведення якої 20.04.2023 Сумським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України надано висновок експерта №СЕ-19/119-23/940-ДЗ.

На вирішення експертизи було поставлено питання: чи відповідає фактичне землекористування земельними ділянками: кадастровий номер 5923285600:01:001:0180, кадастровий номер 5923285600:01:001:0178, кадастровий номер 5923285600:02:002:0109, кадастровий номер 5923285600:02:005:0053, кадастровий номер 5923285600:02:010:0085, кадастровий номер 5923285600:01:005:0092, які використовуються в якості ріллі для вирощування соняшнику, правовстановлюваним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки - «Техническая документация по характеристике земельных угодий по уклонам местности колхоза им. Шевченко Липоводолинского района Сумской области», «Технічний звіт по інвентаризації, що підлягають захисту від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації та рекомендації по їх подальшому використанню в межах Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області 1988 року та нормативно-правовим актам».

При цьому, як вбачається з вказаного висновку прокурором надано експертові постанову від 19.01.2023 про призначення експертизи з питань землеустрою на 3 арк. та матеріали кримінального провадження №12022205500000183 від 26.07.2022 в 1 томі на 59 арк.

Відповідно до вказаного висновку, на дослідження надано «Техническая документация по характеристике земельных угодий по уклонам местности колхоза им. Шевченко Липоводолинского района Сумской области», яка розроблена Сумьскою філією Укрземпроекту в 1988 році. І межі земельних ділянок з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:01:005;0092 не відображені на картограмі крутизні схилів, оскільки останні, згідно наданих на дослідження документів, були сформовані у 2000 роках.

За висновком експерта в межах наданих на дослідження документів, фактичне землекористування земельними ділянками: кадастровий номер 5923285600:01:001:0180, кадастровий номер 5923285600:01:001:0178, кадастровий номер 5923285600:02:002:0109, кадастровий номер 5923285600:02:005:0053, кадастровий номер 5923285600:02:010:0085, кадастровий номер 5923285600:01:005:0092, які використовуються в якості ріллі для вирощування соняшнику відповідно до протоколів огляду та актів обстеження, відповідає виду цільового призначення земель - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно правовстановлюючих документів, однак не відповідає використанню видів угідь сіножаті та пасовища; не відповідає документації із землеустрою на земельні ділянки - «Техническая документация по характеристике земельных угодий по уклоним местности колхоза им. Шевченко Липоводолинского района Сумской области» та «Технічний звіт по інвентаризації земель, що підлягають захисту від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації та рекомендації по їх подальшому використанню в межах Саївської сільської (селищної, міської) ради Липоводолинського району Сумської області».

Фактичне використання земельними ділянками з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:01:005:0092, в якості ріллі для вирощування соняшнику, порушує положення ст. 164, п. д ст. 183 Земельного кодексу України та умови використання земельними ділянками, які визначені п. 17 договору оренди землі № 459/18 від 03.11.2008 та не відповідає вимогам ст. 35, 37, 47 Закону України «Про охорону земель».

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру Сумської області від 14.06.2023 №1577/15-23 цільове призначення спірних земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В матеріалах справи міститься висновок спеціаліста за результатом проведення аналізу позовної заяви Роменської окружної прокуратури Сумської області, відповідно до якого виявлено, що координати місць огляду земельних ділянок не відповідають координатам жодної з 15 земельних ділянок, які перебувають в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-Агро» відповідно до договору оренди від 03.11.2008.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11.07.2023 цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085, 5923285600:01:005:0092 зазначено - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і вони відносяться до категорій земель сільськогосподарського призначення. Будь-яких обмежень щодо використання земельних ділянок не зазначено.

Також прокурором долучено до матеріалів справи копії протоколів огляду місця події від 08.08.2023 (тобто огляд проводився після звернення прокурора з позовом). Відповідно до зазначених протоколів огляду місця події дізнавачем СД Роменського районного відділу поліції ГУ Національної поліції в Сумській області старшим лейтенантом Марковим Д.Д., у кримінальному провадженні №12022205500000183, порушеного 26.07.2022 за ч. 1 ст. 197-1 КК України, проведено огляд земельних ділянок за участю спеціаліста сертифікованого інженера землевпорядника Малинка І.В., спеціаліста землевпорядника Синівської сільської ради Роменського району Сумської області Мельник Н.М.

Як зазначено дізнавачем, ним виявлено поля з кадастровим номером 5923285600:01:001:0180, засаджене зерновою культурою «Яра пшениця» площею 6,5 га, з кадастровим номером 5923285600:01:001:0178, засаджене зерновою культурою «Яра пшениця» площею 2,09 га, з кадастровим номером 5923285600:02:002:0109, засаджене зерновою культурою «Яра пшениця» площею 15 га, з кадастровим номером 5923285600:01:005:0100, засаджене зерновою культурою «Яра пшениця» площею 14 га, з кадастровим номером 5923285600:02:010:0085, засаджене зерновою культурою «Соя» площею 9 га, з кадастровим номером 5923285600:02:005:0053, засаджене зерновою культурою «Яра пшениця».

Прокурор вважає, що розорювання сіножатей і пасовищ з подальшим вирощуванням на них сільськогосподарських культур є порушенням умов п. 17 договору оренди землі від 03.11.2008 щодо дотримання вимог протиерозійної організації території, призводить до ерозії ґрунтів, повного знищення об`єктів рослинного світу, знищення умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань, тобто призводить до найбільш згубного негативного впливу на рослинний світ, а тому з боку відповідача допущено порушення норм діючого законодавства та умов договору, в зв`язку з чим, прокурор звернувся з вказаним позовом до суду та вимагає розірвання договору і повернення земельних ділянок позивачеві.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач отримав спірні ділянки для пасовища та сіножаті, але в порушення умов договору використовував їх як ріллю, здійснивши розорювання та засадження вказаних земель сільськогосподарською культурою «соняшник», чим порушив умови користування земельними ділянками, які визначені в п. 17 договору (дотримуватись вимог протиерозійної організації території).

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання прокурора на ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону земель», що зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється є безпідставними, оскільки ця вимога не поширюється на зміну угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, право оренди, щодо яких виникло до набрання чинності цією частиною. В свою чергу, частина 3 ст. 37 доповнена згідно з Законом України від 20.06.2022 №2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», який набрав чинності з 10.07.2022. Самим же договором оренди від 03.11.2008 встановлено обмеження та інші права третіх осіб - ЛЕП і газопроводів, відповідно до яких на частині території земельних ділянок відповідач мав надавати проїзд та безперешкодний доступ до енергооб`єктів працівника «Сумиобленерго» в будь-який час доби. Інших обмежень на абрисі не зазначено. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своїх доводів: не надано належних доказів, що саме земельні ділянки з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:005:0092, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085 були об`єктом огляду під час складання протоколів огляду місця події, також не доведено площу, яка була розорена, і чи перевищував градус крутизни схилів норми допустимого. Матеріали справи не містять доказів завдання шкоди, внаслідок дій відповідача, в тому числі висновку експерта. Суд врахував, що прокурор просить розірвати договору та зобов`язати відповідача повернути всі земельні ділянки, проте, проведено огляди лише чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:005:0092, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085, в той час, як у відповідача в оренді перебуває 15 земельних ділянок. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути Синівській сільській раді земельні ділянки є похідними від задоволення основної вимоги - розірвання договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник керівника Сумської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, а постанова прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 19, 20, 22, 31, 33-37, 96 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 20, 35, 37 Закону України «Про охорону земель») та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 1 1, 13, 14, 236, 238 ГПК України). Зауважує, що всупереч вимогам чинного законодавства та умовам спірного договору оренди землі, відповідач використовує орендовану земельну ділянку сільськогосподарського призначення як ріллю, а не як сіножаті та пасовища, чим фактично змінено вид земельних угідь з сіножаті та пасовища на ріллю, що є істотним порушенням умов укладеного договору оренди. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що висновок експертизи №СЕ-19/119-23/940-ДЗ від 20.04.2023, проведеної в межах кримінального провадження є недопустимим доказом, оскільки ґрунтується виключно на аналізі законодавства, землевпорядної документації та матеріалах кримінального провадження, а сам експерт на місце не виїжджав та спірні земельні ділянки не оглядав, і позиція суду стосовно відсутності в матеріалах справи доказів порушення ТОВ «СК-АГРО» умов договору оренди та вимог земельного законодавства, щодо нецільового використання земельних ділянок та недотримання вимог протиерозійної організації території, то вони не відповідають правозастовній практиці Верховного Суду щодо категорії стандарту доказування, згідно з яким принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Що ж до висновків суду, що прокурор просив розірвати договір та зобов`язати відповідача повернути всі земельні ділянки, проте, проведено огляди лише чотирьох земельних ділянок, то оскільки позовні вимоги прокурора стосувалися розірвання договору оренди землі, то всі земельні ділянки, право оренди на які зареєстроване за ТОВ «СК-АГРО» на підстав цього договору, підлягають поверненню їх власнику - Синівській сільській раді.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано ст.ст. 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», ст. 35, 37 Закону України «Про охорону земель» без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17, від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21; застосовано ст.ст. 31, 33-37 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19; застосовано ст. 629 ЦК України, ст. ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.01.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 16.12.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.12.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів прокурора та правильність висновків суду апеляційної інстанції, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так в обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано ст.ст. 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», ст. 35, 37 Закону України «Про охорону земель» без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17, від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21; застосовано ст.ст. 31, 33-37 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19; застосовано ст. 629 ЦК України, ст. ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 викладено висновки, відповідно до яких за положенням статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1, 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони.

Хоча правовідносини у справі № 925/929/19 та № 920/688/23 не є подібними з огляду на предмети та підстави позовів, однак викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду висновок про те, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником, є універсальним та таким, якого повинні дотримуватися суди при розгляді відповідних справ.

У постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 зазначено, що у протоколі огляду місця події зафіксовано, що землі площею 15 га та площею 5 га га, надані в оренду із числа невитребуваних паїв для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, використовуються ПП «Іржавський Ю.О.» з порушенням умов режиму використання, а саме використання земель, видом цільового призначення яких є пасовище, як ріллі для вирощування олійних культур.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

У статті 36 зазначеного Закону визначено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

Статтею 37 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо, зокрема, вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

У постанові від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 Верховний Суд дійшов висновків, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за приписами частини 5 статті 20, статті 34 ЗК земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть використовуватися лише у межах встановленого виду використання, тому передані в оренду ПП «Іржавський Ю.О.» земельні ділянки не мали бути використані відповідачем для вирощування олійних або будь-яких інших культур, оскільки ці земельні ділянки орендар зобов`язаний був використовувати виключно в межах, визначених договорами оренди землі, законом та кадастрової документації, а саме як пасовища.

У постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №904/1054/19 міститься висновок, що діяльність відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки, а отже, виходячи з предмету та підстав позову, суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому Верховний Суд у вказаній постанові також врахував, що необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, передбачена Законами України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року", "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 880-р, Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 271-р.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В статті 14 Конституції України наголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Суд також враховує, що у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" Суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Враховуючи викладені висновки Верховного Суду у постановах, наведених скаржником в якості підстави касаційного оскарження, колегія суддів у справі № 920/688/23 погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач отримав спірні ділянки для пасовища та сіножаті, на яких міг здійснювати товарне сільськогосподарське виробництво.

Апеляційний господарський суд зазначивши, що крутизна схилів частини земельних ділянок з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:02:010:0085 та 5923285600:02:005:0053 складає менше 7 градусів, що виключає заборону розорювання, та що земельні ділянки з кадастровим номером 5923285600:01:001:0178 та 5923285600:01:005:0092 взагалі не відображені серед земель, що потребують захисту від ерозії та інших деградуючих факторів, вказаного вище висновку не спростував, проте зазначив, що прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження своїх доводів: не надано належних доказів, що саме земельні ділянки з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:005:0092, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085 були об`єктом огляду під час складання протоколів огляду місця події, також не доведено площу, яка була розорена, і чи перевищував градус крутизни схилів норми допустимого.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Верховний Суд у справі № 920/688/23 зауважує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надаються учасниками справи. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто стандарт доказування "вірогідності доказів" не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, без надання оцінки доказам з урахуванням відповідності їм критеріям належності, допустимості та достовірності. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Рішення господарського суду, як акт правосуддя та кінцевий результат розгляду справи, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Керуючись межами перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції пославшись на те, що:

- прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження своїх доводів: не надано належних доказів, що саме земельні ділянки з кадастровими номерами 5923285600:01:001:0180, 5923285600:01:001:0178, 5923285600:02:002:0109, 5923285600:01:005:0092, 5923285600:02:005:0053, 5923285600:02:010:0085 були об`єктом огляду під час складання протоколів огляду місця події, також не доведено площу, яка була розорена, і чи перевищував градус крутизни схилів норми допустимого;

- у висновку експерта вказано, що проведення даного виду судової експертизи ґрунтується лише на використанні земельного законодавства і забезпечується насамперед нормативно-правовими актами, відповідними стандартами та нормативними документами, дослідження проводилось судовим експертом на основі аналізу наданих матеріалів кримінального провадження, з використанням існуючих методик, а з його змісту слідує, що експерт не проводив жодного експертного дослідження, яке потребує спеціальних знань, а відтак висновок, що фактичне землекористування спірними земельними ділянками не відповідає виду використання угідь експерт зробив виходячи з наявних у матеріалах кримінального провадження доказів. При чому, на місцевість експерт не виїжджав, а самі земельні ділянки не оглядав;

- протоколи огляду місця події від 03.08.2022 не можуть бути визнані належними та допустимими доказами використання відповідачем земельних ділянок всупереч умовам договору та порушення протиерозійної організації території, так само як і фотографії, долучені до вказаних протоколів, через відсутність на відповідних фотографіях інформації, яка б могла ідентифікувати зображений на них об`єкт, а саме як об`єкт огляду (саме спірних земельних ділянок), підтвердити дату здійснення фотозйомки, та встановити чи пов`язані дані фотографії безпосередньо з моментом здійснення огляду. Власноруч зроблений дізнавачем на вказаних фотографіях запис, стосовно місця здійснення фотознімку, не може бути взятий до уваги, оскільки він зроблений заінтересованою особою особисто,

не врахував категорії стандарту доказування, згідно з яким принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які містяться також посилання прокурором у поданій ним касаційній скарзі).

Крім цього, суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки тому, що відповідач не оспорював факт розорення ним земельних ділянок, тобто використання спірних земельних ділянок, як ріллі, та посиланням позивача на те, що відповідач звертався до нього з листами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою з метою зміни угідь з сіножатей та пасовищ на ріллю. Відтак, суд апеляційної інстанції не повною мірою спростував висновки місцевого господарського суду про те, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем як рілля, тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, однак оцінка викладених вище доказів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також зважаючи на положення ч. 4 ст. 310 ГПК України колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи положення ст. 86 ГПК України (відповідно до яких: жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)) та положення ст.ст. 76, 77 ГПК України ( відповідно до яких належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 920/688/23 скасувати.

Справу № 920/688/23 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.