Рішення

від 04.10.2024 по справі 758/5070/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/5070/24

Категорія 67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Калинівська селищна рада Фастівського району Київської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 09 грудня

2011 року Службою реєстрації шлюбу при мерії Кагитхане Турецької республіки, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_1 , та визначити місце проживання їхньої неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю.

В обґрунтування вимоги про розірвання шлюбу позивач зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалося, на момент звернення з позовом шлюбні відносини повністю припинені, сторони живуть окремо близько 5 років, подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача.

Позовну вимогу про визначення місця проживання дитини з матір`ю позивач обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу у них з відповідачем у Республіці Туреччина народилася дочка ОСОБА_4 . З 2017 року дитина фактично проживала разом з матір`ю в Україні за адресою

АДРЕСА_1 та навчалася у Малосолтанівській гімназії Фастівського району Київської області. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану позивач разом з дитиною була вимушена виїхати до Румунії і отримати там тимчасовий захист. У 2022 році вони виїхали в Ізраїль, а з 2023 року дочка разом з матір`ю проживає в Румунії. Позивач самостійно займається вихованням дочки, створює для дитини максимально комфортні умови для розвитку, навчання та проживання. Оскільки дитина більшість часу проживає з матір`ю - вона дуже прив`язана до неї. У зв`язку з тим, що батько дитини дуже часто змінює країни проживання, а його присутність часто потрібна при вирішенні різних питань щодо дитини, виникла необхідність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2024 року справу передано у провадження судді Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 30 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

07 травня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено позовну заяву в новій редакції. Зі змісту уточненої позовної заяви вбачається, що визначення місця проживання дочки позивач просить встановити для полегшення реалізації її законних прав та отримання певних благ. Окрім того, на даний час, відповідачу нічого не перешкоджає вивезти дитину в будь-яку іншу країну, у тому числі в Туреччину, оскільки дозвіл матері потрібен лише у разі перетину кордону України. У позасудовому порядку вирішити спір з відповідачем не вдається. В свою чергу, представник позивача ОСОБА_3 зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області із проханням надати висновок про доцільність визначення проживання дитини з матір`ю, але в усному порядку було роз`яснено, що фактично це зробити неможливо, бо позивачка проживає з дитиною за кордоном.

07 травня 2024 року надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано докази направлення уточненої позовної заяви з додатками третій особі.

Ухвалою суду від 20 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

04 липня 2024 року від начальника Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області надійшов лист, в якому вона просить розглянути дану справу без участі представника Служби, крім того зазначає, що згідно

ст. 42 ЦПК України Служба у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області не може приймати участь у даній справі, оскільки вона є окремим структурним підрозділом Калинівської селищної ради, а не юридичною особою.

Ухвалою суду від 04 липня 2024 року замінено третю особу у справі - Службу у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області на Калинівську селищну раду Фастівського району Київської області та доручено третій особі підготувати та надати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 .

22 серпня 2024 року від начальника Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області надійшов лист, зі змісту якого вбачається, що надання письмового висновку щодо розв`язання спору неможливе, оскільки ОСОБА_1 в телефонній розмові повідомила працівнику Служби, що наразі відсутня за адресою АДРЕСА_2 , так як перебуває разом із дитиною за межами країни.

У підготовче судове засідання позивач та її представник не з`явилися, водночас представником подано до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вона позовні вимоги підтримала.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься його заява про визнання позову, в якій він не заперечує щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином..

З огляду на наведене, суд провів судове засідання без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Ураховуючи те, що відповідач визнав позов, що вбачається зі змісту його письмової заяви, і таке визнання позову не суперечить закону, суд, враховуючи положення ч. 3, 4

ст. 200, ст. 206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у даному підготовчому судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбу, зареєстрованому 09 грудня 2014 року Службою реєстрації шлюбу при мерії ОСОБА_5 , свідоцтво про шлюб номер НОМЕР_1 , міжнародне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон) шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (ст. 60 Закону).

Згідно зі ст. 63 Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно з паспортом позивача серії НОМЕР_3 , виданим Солом`янським РВ ГУДМС України в місті Києві, вона зареєстрована за адресою

АДРЕСА_2 .

Відповідач отримав посвідку про постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 , яка видана 21 вересня 2021 року Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, дійсна до 20 вересня 2031 року, та має останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_3 . Вказане також підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №64000-2021 від 03 листопада 2021 року.

Отже, правові наслідки шлюбу, укладеного між позивачем та відповідачем, та правові наслідки його припинення, визначаються правом України.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується документом, виданим Управлінням з питань населення Кягитхане/Стамбул Турецької Республіки, витяг із запису про народження №395, та засвідченим апостилем, переклад якого засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондаренко Г.О.

Відповідно до п. 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Гаазькою конвенцією від 05 жовтня 1961 року сторонами якої є, зокрема, Україна і Турецька Республіка, було скасовано процедуру консульської легалізації та спрощено надання юридичної сили документу для використання його за кордоном шляхом засвідчення його апостилем.

Отже, зазначений документ є дійсним та території України.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач стверджує, що шлюбні відносини між сторонами повністю припинені, сторони проживають окремо близько 5 років, подальше їх спільне життя і збереження шлюбу неможливе.

В свою чергу відповідач визнав вимогу щодо розірвання шлюбу, що підтверджується його заявою від 04 липня 2024 року.

При цьому судом враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року у справі №605/434/18 (61-3235св19), згідно з якою закріплена статтею 111 Сімейного кодексу України норма щодо необхідності вжиття заходів до примирення подружжя є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.

Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.

Таким чином, з`ясувавши дійсні мотиви розірвання шлюбу, враховуючи наявність у сторін неповнолітньої дитини та те, що сторони висловили взаємну згоду на розірвання шлюбу, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам та інтересам їхньої дитини, що має істотне значення, а тому суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини, суд виходить із такого.

Як вбачається із вищенаведеного документа про народження, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

З довідки про реєстрацію особи громадянином України № НОМЕР_5 встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Стамбул, Туреччина, згідно з рішенням УДМС України в Київській області від 09 грудня 2016 року набула громадянства України на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 17 серпня 2015 року.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що з 2017 року дитина разом з матір`ю проживала в Україні за адресою

АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №261 від 23 липня 2021 року ОСОБА_4 зареєстрована за адресою

АДРЕСА_1 . Довідкою №01-21/11 від 12 квітня 2024 року підтверджується, що вона навчається в 3 класі Малосолтанівської гімназії Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні позивачка разом із дитиною виїхали до Румунії, де отримали тимчасовий захист. Довідками №5061438 та №5061428 від 05 січня 2024 року, виданими Головою Імміграційної служби м. Констанца, підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , задекларували своє місце проживання в Румунії за адресою:

АДРЕСА_4 , повіт Констанца.

Крім того, згідно довідки №104.01.27 від 01 квітня 2024 року ОСОБА_4 є бенефіціаром Програми гуманітарного реагування для України з 11 вересня 2023 року і бере участь у навчальному році 2023-2024 в освітніх заходах Центру/Освітнього центру в Констанці, повіт Констанца, який управляється Асоціацією єзуїтської служби у справах біженців Румунії у партнерстві з Шкільною інспекцією повіту Констанца.

В своєму позові позивач зазначає, що вона самостійно займається вихованням дочки, створює максимально комфортні умови для її розвитку, навчання та проживання. Більшість часу дитина проживає разом з матір`ю та дуже прив`язана до неї. Відповідач у вихованні дитини не бере жодної участі.

Судом приймаються до уваги такі її доводи, оскільки відповідач їх не заперечив.

Вирішуючи обґрунтованість позовних вимог, суд також враховує наступне.

Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в сімейне життя, крім випадків встановлених Конституцією України.

Положеннями ч. 6 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Згідно з ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції про права дитини держава повинна забезпечувати, щоб дитина не розлучалась з батьками проти її бажанню.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Таким чином, законодавством визначена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини та, відповідно, рівність прав та обов`язків дитини щодо батьків, а також те, що визначальну роль при вирішенні питань про місце проживання дітей з одним з батьків повинні відігравати найкращі інтереси дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини. Вони зобов`язані піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіті, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняються фізичні покарання дитини батьками.

Згідно із ст. 155, 157 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а також, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

При вирішенні спору суд, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, бере до уваги правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 14 квітня 2021 року по справі № 716/591/19.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Як встановлено судом із досліджених доказів, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю, активну участь у навчанні та вихованні дочки приймає саме мати, вона піклується про належне матеріальне забезпечення життя дитини та її гармонійний особистісний розвиток.

Суд наголошує, що існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

За правилами ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч. 6 ст. 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

З матеріалів справи вбачається, що надання Службою у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області письмового висновку щодо розв`язання спору неможливе, оскільки ОСОБА_1 разом із дочкою перебуває у Румунії.

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі №523/19706/19 встановлено, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Із урахуванням вищевказаних обставин у їх сукупності, суд приходить до висновку, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання саме з матір`ю.

Крім того, судом враховується позиція відповідача у даній справі, який не заперечив щодо визначення місця проживання його малолітньої дочки разом із позивачкою, що вбачається зі змісту його заяви від 04 липня 2024 року.

Таким чином, проаналізувавши встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, виходячи із засад справедливості та захисту прав малолітньої дитини, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Разом із цим, суд наголошує на тому, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Положенням ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, враховуючи, що відповідач визнав позов, суд вважає за необхідне стягнути з нього на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в розмірі - 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 142, 200, 206, 247, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Калинівська селищна рада Фастівського району Київської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

Розірвати шлюб між громадянкою України ОСОБА_7 та громадянином Туреччини ОСОБА_2 , зареєстрований 09.12.2014 Службою реєстрації шлюбу при мерії Кагитхане Турецької республіки, свідоцтво про шлюб номер НОМЕР_1 , міжнародне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Управлінню Державної казначейської служби України у Подільському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову згідно з квитанцією ID: 3613-9044-9982-3202 від 18.04.2024, у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

- відповідач - ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

- третя особа - Калинівська селищна рада Фастівського району Київської області, місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, смт. Калинівка, вул. Центральна, буд. 57, код ЄДРПОУ 04359873.

Повний текст рішення складено 09.10.2024.

Суддя О. О. Ковбасюк