Рішення

від 27.01.2025 по справі 260/8547/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2025 року м. Ужгород№ 260/8547/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання Куля Т.Т.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

прокурора Черненко С.С.,

представник Державного агентства лісових ресурсів України не з`явився,

представника Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Атаманюка В.Ю.,

представник відповідач - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Керівника Тячівської окружної прокуратури (вул. Незалежності, буд. 27, м. Тячів, Закарпатська область, 90500) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руствелі, буд. 9-а, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 37507901), Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Яворницького, буд. 8б, м. Львів, Львівська область, 79054, код ЄДРПОУ 44921644) до Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області (вул. Грушевського, буд. 25, с. Нересниця, Тячівський район, Закарпатська область, 90540, код ЄДРПОУ 04351720) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 січня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 03 лютого 2025 року.

20 грудня 2024 року Керівник Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - позивачі) звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області (далі відповідач ), якою просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області щодо невинесення на розгляд сесії ради подання подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 08/2017-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;

2) зобов`язати Нересницьку сільську раду Тячівського району Закарпатської області розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 08/2017-23 з прийняттям рішення щодо віднесення зазначеної в ньому земельної ділянки площею 33,0 га з GPS координатами 48.140265162,23.83503109 до самозалісених земель у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;

3) про дату та час розгляду справи повідомити Тячівську окружну прокуратуру, Закарпатську обласну прокуратуру та учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Тячівською окружною прокуратурою в ході здійснення представницьких повноважень вивчено стан дотримання законодавства у сфері охорони і збереження рослинного світу, у тому числі лісів, за результатами якого виявлено факт протиправної бездіяльності Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області. Так, порушуючи вимоги законодавства, яке регулює порядок збільшення лісистості території України, Нересницька сільська рада 29.12.2023 за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - Західне МУЛМГ) не підтримала рішення про віднесення земельних ділянок загальною площею 33,0 га до самозалісених земель. Вищезазначені обставини слугували підставою для звернення до суду.

25 грудня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15 січня 2025 року від представника відповідача надій

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позові та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник Державного агентства лісових ресурсів України у судове засідання не з`явився, хоча був судом належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Представник Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з мотивів наведених у позові та додаткових поясненнях з приводу позову.

Представник відповідача - Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву станом на день розгляду справи по суті не надходило.

Заслухавши пояснення прокурора та представника Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Тячівською окружною прокуратурою встановлено, що на підставі ст. 571 Земельного кодексу України, Указу Президента України №228/2021 від 07.06.2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» та розпорядження начальника Закарпатської обласної військової адміністрації (далі Закарпатська ОВА) від 20.07.2023 №660 Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (далі - Західне МУЛМГ), яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, звернулося до Нересницької територіальної громади Тячівського району з поданням №08/2017-23 від 01.12.2023 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 33,0 га до самозалісених земель та внесення даних до Державного Земельного кадастру як про самозалісені ділянки з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст.17 Лісового кодексу України. Зокрема, земельної ділянки площею приблизно 33,0 га з GPS координатами 48.140265162,23.83503109. Дана ділянка межує з лісовим масивом Нересницького лісництва філії «Мокрянське ЛМГ» ДП «Ліси України» біля кварталів 10 виділ 9. Ділянка самозалісена буковим лісом, із складом насадження 10Бкл. Вік насаджень бука приблизно 40 років. Залісеність становить приблизно 90% розміщення рівномірне.

У відповідь на подання Нересницький сільський голова повідомив, що у зв`язку з військовим станом на території України доступ до публічної кадастрової та інших публічних карт, за допомогою яких можливо визначити місце розташування та інформацію про сформовані земельні ділянки призупинено на час дії воєнного стану.

У зв`язку з неможливістю визначення інформації про земельні ділянки по наданому Управлінням лісового та мисливського господарства поданні, з метою перевірки відомостей, які внесено до ДЗК, визначення форми власності та користувача запитуваних земельних ділянок Нересницька сільська рада не може прийняти рішення про визначення земель самозалісеними.

Також, у відповідь на запит Тячівської окружної прокуратури Нересницька сільська рада листом №808/11-14 від 18.10.2024 повідомила, що Нересницькою сільською радою розглянуто подання № 08/2017-23 від 01.12.2023 року, яке надійшло від Західного МУЛМГ щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та надано відповідь №1308/11-14 від 29.12.2023.

Одночасно інформує окружну прокуратуру, що згідно ч. 5 ст. 571 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, реформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Такі дії органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України» та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів.

Нересницька сільська рада допускає бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

З наведеного вбачається, що Нересницька сільська рада в порушення ч. 5 ст. 571 Земельного кодексу України прийняла рішення про відмову у віднесенні несформованих земельних ділянок до самозалісених без розроблення документації із землеустрою.

Вищевказані обставини слугували підставою для звернення до суду.

Надаючи оцінки спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

При цьому в статті 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Аналогічне визначення містить Земельний кодекс України (ст. 571).

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України.

Зокрема, згідно змісту статті 571 Земельного кодексу України віднесення земельних ділянок державної та комунальної власності здійснюється органом, який розпоряджається нею.

Частиною другою цієї статті визначеного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Частиною третьою статті 571 віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно із положеннями частини п`ятої статті 571 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Будь-який інший нормативно-правовий акт, крім ст. 571 Земельного кодексу України, не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених.

Відповідно до приписів статті 122 Земельного кодексу України Нересницька сільська рада є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в її адміністративних межах, зокрема приймати рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель.

Згідно частини п`ятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць. Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (частина сімнадцять статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Враховуючи зазначене, а також те, що подання Західного УЛМГ від 01.12.2023 № 08/2017-23 належним чином розглянуто не було (Нересницькою сільською радою 29.12.2023 рішення взагалі не прийнято), питання віднесення вищезазначеної земельної ділянок загальною площею 33,0 га до самозалісених земель підлягає розгляду на наступній сесії Нересницької сільської ради з прийняттям рішення відповідно до вимог передбачених частинами другою, третьою та п`ятою статті 571 Земельного кодексу України. Однак, Нересницька сільська рада продовжує бездіяльність, яка носить протиправний характер щодо прийняття на сесії рішення про віднесення вищезазначених земель до самозалісених. Судом в ході судового розгляду підтвердилось, що дане питання на розгляд сесії ради не виносилося, рішення щодо нього не приймалось.

Однак, навіть після отримання листа Тячівської окружної прокуратури Нересницька сільська рада продовжила протиправну бездіяльність. Замість винесення даного питання на розгляд сесії ради Нересницький сільський голова в порушення вимог частини п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України прийняв рішення про відмову у віднесенні несформованих земельних ділянок до самозалісених без розроблення документації із землеустрою.

Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Оскільки за приписами Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Аналіз статей 571, 122 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Західного МУЛМГ, свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому Нереснипцька сільська рада протиправно не винесла на розгляд сесії питання щодо розгляду вказаного подання та не прийняла рішення щодо віднесення цих земель до самозалісених.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 Цивільного кодексу України).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, бездіяльність Нересницької сільської ради щодо розгляду подання Західного МУЛМГ від 01.12.2023 № 08/2017-23 та прийняття рішення за результатами його розгляду підлягає визнанню незаконною у судовому порядку. При цьому, суд погоджується з твердженням Тячівської окружної прокуратури, що єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язати Нересницьку сільську раду вчинити дії - розглянути подання Західного УЛМГ від 01.12.2023 № 08/2017-23 на сесії ради з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другою, третьою та п`ятою ст. 571 Земельного кодексу України.

Оскільки згідно частини другої статті 571 Земельного кодексу України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Нересницької сільську ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подання Західного МУЛМГ від 01.12.2023 № 08/2017-23

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Свропи № R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно- правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати ...», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам...» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Однак у випадку неприйняття рішення Нересницькою сільською радою за результатами розгляду подання Західного МУЛМГ від 01.12.2023 №08/2017-23 не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про віднесення чи рішення про відмову у віднесенні до замозалісеної зазначеної в поданні ділянки, або як в даному випадку взагалі не прийняти жодного рішення, оскільки згідно із ст. 571 Земельного кодексу України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, суд має право у судовому порядку зобов`язати Нересницьку сільську раду виконати вимоги законодавства, яке регулює віднесення угідь до самозалісених земель. Задоволення позову в цій частині не виходить за межі завдань адміністративного судочинства та не є формою втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Ба більше, на підставі аналізу положень КАС України можна зробити висновок, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання.

Усі ці складові можна охопити єдиним терміном - «ефективне правосуддя», що є еталоном для оцінки якості роботи судової гілки влади та запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Оскільки законодавцем визначені виключні підстави для неможливості віднесення земель до самозалісених (землі лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення частина перша статті 571 Лісового кодексу України), які не мають місце відносно земельної ділянки, зазначеної в поданні Західного МУЛМГ від 01.12.2023 №08/2017-23, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень статей 2, 245 КАС України, зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти в цьому випадку певне рішення не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження, адже лише такий спосіб захисту порушеного права та інтересу буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в діяльності суб`єктів владних повноважень.

Щодо підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 КАС України.

Згідно частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, посилаючись на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У пункті 3 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що різноманітність функцій органів прокуратури поза сферою кримінального права є результатом національної правової та історичної традиції. Це суверенне право держави визначати інституційно-правові процедури реалізації своїх функцій щодо захисту прав людини і суспільних інтересів, дотримуючись принципу верховенства права та міжнародних зобов`язань.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників Міністрів Ради Європи, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) також допускається участь прокурора у цивільному (адміністративному, господарському) провадженні, якщо відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

У справі «Мукій проти України» (рішення від 21.10.2021), яка стосувалася скарги на втручання прокурора у справу з огляду на подання ним позову в інтересах держави, зокрема для захисту економічних і соціальних інтересів держави, пов`язаних з охороною території заповідної зони, ЄСПЛ зазначив, що втручання прокурора, на яке скаржиться заявник, не поставило його у «суттєво невигідне становище» стосовно сторін розгляду; немає нічого, що вказувало б на будь-яке привілейоване ставлення національних судів до заяв прокурора чи будь-які процесуальні переваги, надані йому в цій справі.

Так, органи прокуратури постійно вживають заходи з метою забезпечення збереження лісового фонду України, належного захисту й відтворення лісів, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.

Згідно із Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» лісистість становить 15.9 % території України. Цим же Законом визначено ряд індикаторів реалізації державної екологічної політики, зокрема лісистість території країни повинна складати в 2025 році 16,5%, а в 2035 році 17,5% в порівнянні з нинішніми 15,9%.

В Україні за різними оцінками розташовано 300-500 000 га самосійних лісів, які знаходяться на землях сільськогосподарського призначення і активно повертаються в сільськогосподарське виробництво. Іншою проблемою є збільшення розорюваної пасовищ та сіножать, що призводить до деградації біорізноманіття.

В рамках реалізації земельної реформи та земельної децентралізації існуюча ситуація створює ризики невиконання поставлених індикаторів щодо збільшення лісистості та збільшення площі сіножать та пасовищ, деградації біорізноманіття.

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях 20.06.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», яким Земельний кодекс України доповнено ст. 57-1 «Самозалісені землі».

Ураховуючи, що пп. 6 п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022, введеного в дію Указом Президента України від 29.09.2022 № 675/2022, Кабінет Міністрів України разом із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування зобов`язано забезпечити безумовне виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 07.06.2021 № 228/2021, щодо ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України, віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, безумовно, становить державний інтерес у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, віднесення вищезазначених земельних ділянок до самозалісених сприятиме збереженню довкілля та формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені, що є особливо важливим у контексті міжнародних зобов`язань України, у тому числі вимог Європейського Союзу, виконання Україною міжнародних зобов`язань, взятих у рамках приєднання до Європейської зеленої угоди (EU Green Deal).

Отже, необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу у збереженні самосійних лісів.

Звернення прокурора із цим позовом здійснювалось в межах реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен вказати їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту, крім іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до Положення про Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 № 1006, Західне УЛМГ підпорядковується Держлісагентству та є його територіальним органом, який забезпечує, зокрема, ведення моніторингу лісів, бере участь у виконанні загальнодержавних програм відтворення лісів, відповідно до частини другої статті 571 Земельного кодексу України вносить подання органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування про віднесення земель до самозалісених.

Згідно із Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і відповідно до покладених на нього завдань у межах повноважень, передбачених законом, організовує та контролює виконання в його територіальних органах Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Міндовкілля; має право одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою на адресу Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства надіслано повідомлення про звернення прокурора до суду із даним позовом.

Таким чином, Західне МУЛМГ як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснювали належний захист таких інтересів, що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цих органів.

Оскільки встановлено підстави для представництва інтересів держави, Тячівською окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Західне МУЛМГ про звернення прокурора в їх інтересах до суду з цим позовом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах.

Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12- 20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11 гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Відтак, враховуючи наведені вище обставини, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення у повній мірі.

Судові витрати не стягуються.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Керівника Тячівської окружної прокуратури (вул. Незалежності, буд. 27, м. Тячів, Закарпатська область, 90500) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руствелі, буд. 9-а, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 37507901), Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Яворницького, буд. 8б, м. Львів, Львівська область, 79054, код ЄДРПОУ 44921644) до Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області (вул. Грушевського, буд. 25, с. Нересниця, Тячівський район, Закарпатська область, 90540, код ЄДРПОУ 04351720) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 08/2017-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України

3. Зобов`язати Нересницьку сільську раду Тячівського району Закарпатської області розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 08/2017-23 з прийняттям рішення щодо віднесення зазначеної в ньому земельної ділянки площею 33,0 га з GPS координатами 48.140265162,23.83503109 до самозалісених земель у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець