Рішення

від 03.02.2025 по справі 460/11390/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2025 року м. Рівне№460/11390/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області (далі третя особа) в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також зобов`язати Головне управління пенсійного фонду у Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.05.2024.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що під час проходження служби у Службі судової охорони на посаді начальника юридичної служби територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області, в результаті звернення до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про зарахування до стажу служби у Службі судової охорони часу попередньої роботи у державних органах, судом було прийняте рішення від 12.09.2023, яким позовні вимоги були задоволені у повному обсязі (справа № 460/14743/23). Зазначене рішення було залишене в силі Восьмим апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області. Постанова набрала законної сили 04.12.2023 року.

У зв`язку з прийняттям Рівненським окружним адміністративним судом рішення від 12.09.2023 у справі № 460/14743/23 до стажу служби у Службі судової охорони належало зарахувати час попередньої роботи в державних органах.

Прийняття рішення узгоджувалось з нормами ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також Постанови КМУ від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб"

На виконання вищезазначеного рішення Рівненського окружного адміністративного суду територіальним управлінням Служби судової охорони у Рівненській області їй, станом на 01.01.2024, було оголошено стаж служби у Службі судової охорони в кількості 19 років 02 місяці 26 днів (наказ територіального управління Служби судової охорони від 05.01.2024 № 9 о/с).

У зв`язку з цим, та у відповідності до вимог Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 позивачу впродовж січня-квітня 2024 проводилась виплата надбавки за стаж служби у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 № 289 (додаток 5 - розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони), а також надбавка за особливості проходження служби, з урахуванням окладу за спеціальними званнями та надбавки за стаж служби, розрахунок якої здійснювався в позиції вислуги від 19 до 22 років, тобто з урахуванням стажу служби у Службі судової охорони, зарахованого на підставі рішення суду. Цей факт підтверджується розрахунковими відомостями щодо нарахованих та виплачених сум основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за період з 01.05.2022 по 30.04.2024.

Після звільнення зі служби 30.04.2024, у спосіб, визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) (далі Порядок) нею було подано заяву про призначення пенсії.

Заява була подана до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій (п. 2 розділу 1 Порядку) територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області. До заяви були наданий повний перелік документів, визначений Порядком.

Відповідачем були розглянуті матеріали для призначення пенсії на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надіслані територіальним управлінням Служби судової охорони у Рівненській області (надалі третя особа).

За результатами розгляду відповідачем рішення щодо призначення пенсії прийнято не було. Натомість в адресу третьої особи було направлено лист-відповідь, із висновком про відсутність у позивачки права на пенсію та повернуто матеріали для її призначення.

Зазначене позивачу стало відомо з інформації, отриманої за наслідками розгляду адвокатського запиту від 18.07.2024 № 76/2024, надісланого в територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області.

Ухвалою від 30.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа надала пояснення з посиланням на норми законодавства, які регулюють прийняття на службу та звільнення зі служби, а також порядок несення служби у Службі судової охорони, зазначивши зокрема, що згідно з Положенням про проходження служби у Службі судової охорони, затвердженим Рішенням Вищої Ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19, призначення на посади співробітників Служби (крім призначення на рівнозначні або нижчі посади) здійснюється виключно за результатами конкурсу, який проводиться Державною судовою адміністрацією України в порядку, визначеному Вищою радою правосуддя, що унеможливлює застосування окремих норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови КМУ від 17 липня 1992 р. № 393. У поясненні також зазначено, що на день звільнення позивачка не мала відповідної вислуги років, а тому не мала права на пенсію. Просить суд у відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивачка проходила службу у Службі судової охорони на посаді начальника юридичної служби територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області з 25.11.2019 (наказ Служби судової охорони від 25.11.2019 № 327о/с; територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області від 25.11.2019 № 92 о/с).

Як співробітник Служби судової охорони була звільнена зі служби наказом територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області від 26.04.2024 № 191 о/с на підставі пп. 7 п. 2 розділу ХІІ Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (за власним бажанням).

З метою реалізації права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею було подано заяву про призначення пенсії у спосіб, визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) (далі Порядок).

Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вказує на те, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років (ст. 1 Закону).

Згідно з п. б ст. 12 цього ж Закону пенсія за вислугу років призначається в тому числі особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить служба в тому числі в Службі судової охорони.

Діяльність Служби судової охорони регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ст. 161 цього Закону Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 1621 цього ж Закону до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19 «Про затвердження Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони», затверджено Положення, яким було визначено порядок проходження служби громадянами України у Службі судової охорони (далі - Положення).

За приписами пункту 5 розділу І Положення (зі змінами, внесеними рішенням Вищої Ради Правосуддя від 18.11.2021 №2236/0/15-21), час проходження служби у Службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах. Стаж служби у Службі дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби у Службі (у календарному обчисленні) зараховуються періоди, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».

Отже, пункт 5 Положення містить бланкетну норму, яка слугує підставою для звернення до положень вищезгаданого Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова № 393).

Пунктом «и» частини першої статті 17 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки України або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони.

Абзацом 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.

З аналізу наведених норм законодавства прослідковується необхідність наявності окремих спеціальних умов для призначення пенсії в порядку, визначеному Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в тому числі для осіб, звільнених зі служби у Службі судової охорони.

До таких умов відноситься досягнення особою, яка претендує на отримання пенсії, 45 річного віку, наявність у неї страхового стажу 25 років і більше, а також наявність відповідного стажу служби у Службі судової охорони, що зараховується до вислуги років для призначення пенсії відповідно до норм цього Закону.

За загальними правилами статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж після 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього ж Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише за відсутності такої застосовуються норми Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

З наданої позивачем належним чином засвідченої копії трудової книжки встановлено записи щодо періоду роботи з 15.09.1994 року по 30.04.2024 року (день звільнення з Служби), які дають підстави стверджувати про наявність у неї трудового стажу, який за кількістю років в сукупності перевищує визначену Законом мінімальну кількість років - 25. На підтвердження такого періоду (сплати страхових внесків) позивачем за допомогою платформи Дія також було сформовано і додано до заяви відомості про застраховану особу із зазначенням періодів, сум заробітку для нарахування пенсії, а також відмітки про сплату страхових внесків.

Зарахування часу роботи в державних органах до стажу Служби у службі судової охорони, і, як наслідок, питання вислуги років, підтверджується рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі № 460/14743/23. Зазначене рішення було залишене в силі Восьмим апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області. Постанова набрала законної сили 04.12.2023 року.

Наявність рішення суду, яке набрало законної сили, робить вірними твердження позивача, що питання зарахування часу роботи в державних органах до стажу Служби у службі судової охорони та питання вислуги років, не може бути предметом аналізу будь-якого органу, в тому числі і органами пенсійного фонду, оскільки воно було розглянуте судом з урахуванням вищезазначених норм права.

У цьому випадку має місце преюдиційний факт, тобто факт, установлений у прийнятому раніше судовому рішенні.

Відповідно до частини 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній, або адміністративній справі, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено Законом.

Таким чином преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Зазначена позиція знайшла своє відображення у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14.

З наведеного вище вбачається, що одна з умов призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ( п. Б ст. 12 ), а саме наявність відповідного стажу служби у Службі судової охорони, що зараховується до вислуги років для призначення пенсії (не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців), є обставиною, яка не потребує доведення, оскільки ґрунтується на прийнятому раніше адміністративним судом рішенні.

Надані позивачем документи територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області, сформовані на виконання вищезазначеного рішення суду, зокрема, копія витягу з наказу територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області від 05.01.2024 № 9 о/с По особовому складу, яким позивачу станом на 01.01.2024 оголошено стаж служби у Службі судової охорони в кількості 19 років 02 місяці 26 днів та копія розрахункових відомостей щодо нарахованих та виплачених сум основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за період з 01.05.2022 по 30.04.2024 ОСОБА_1 , підтверджують застосування окремих норм законодавства щодо проходження служби у Службі судової охорони та виплати грошового забезпечення, з урахуванням стажу, обов`язковість зарахування якого була передбачена судовим рішенням.

При цьому питання стажу служби і питання вислуги років не можуть трактуватись як самостійні поняття, які мають окремий юридичний зміст, оскільки за змістом Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вислуга років для осіб, які перебували на військовій службі та службі в органах, визначених цим Законом, складається зі стажу служби, часу роботи, періодів навчання та інших періодів, що зазначені у Законі, які зараховуються до вислуги.

Таким чином, аналіз Закону дає підстави зробити висновок, що зарахований на підставі рішенням суду у справі № 460/14743/23 до стажу служби у Службі судової охорони стаж роботи в державних органах, власне і є тією вислугою років, яка дає право на призначення пенсії на умовах цього Закону.

Питання досягнення позивачем на день звільнення 45-річного віку не є спірним, оскільки підтверджується належним чином засвідченою копією паспорта громадянина України, доданого до позовної заяви.

Аналізуючи зазначені обставини та правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає також наступне.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку його документів про стаж роботи чи навчання.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах про стаж роботи.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.

Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) (далі Порядок), працівник органу, що призначає пенсію:

ідентифікує заявника (його представника);

повідомляє інформацію щодо умов та порядку призначення пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Фіксує й засвідчує виявлені розбіжності;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє заявника або посадову особу уповноваженого органу (структурного підрозділу) про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем, баз даних згідно з пунктом 15 розділу II цього Порядку;

видає заявнику або посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу) розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 9 до цього Порядку) та/або надсилає уповноваженому органу (структурному підрозділу) повідомлення про перелік документів, які необхідно подати додатково, та строк їх подання. Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Відповідно до п. 6 розділу IV цього ж Порядку рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію за місцем фактичного проживання особи, не пізніше 10 днів з дня надходження заяви.

Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що обов`язок перевірки правильності поданих документів, надання необхідних бланків, а також допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії лежить на територіальних органах ПФУ, а не на особі, яка звертається за призначенням пенсії.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

Всупереч цьому та маючи в наявності повний перелік документів, які містять в собі усі підтверджуючі обставини, що дають право для призначення пенсії, відповідач не здійснивши їх аналізу та не беручи до уваги обставин, уже встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, дійшов висновку про відсутність у позиваа права на призначення пенсії.

При цьому аналіз відповіді відповідача в адресу територіального управління Служби судової охорони у рівненській області від 24.06.2024 вказує на одночасне посилання і на норми п."б" ст. 12 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», (яка власне і визначає підставність нарахування пенсії) і на відсутність вислуги в календарному обчисленні (для звільнених з 1 жовтня 2020 по цей час - 25 календарних років), що суперечить змісту наданих позивачем документів, які перебували в розпорядженні відповідача.

Зазначена позиція відповідача не узгоджується і з існуючою судовою практикою, що склалась у подібних правовідносинах, і стосується питання, яким чином має діяти орган, уповноважений приймати рішення про призначення пенсії.

Так у Постанові третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі № 160/15642/23 предметом якої було оскарження дій органів пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії, суд зокрема наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.

При цьому суть конкретного судового спору не може нівелювати висновок суду щодо необхідності діяти саме таким чином в інших, але подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглядаючи справу за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (справа № 560/3734/22), зокрема зазначає наступне.

"Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, у тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Також колегія суддів зазначає, що Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.

Справа «Гайгузус проти Австрії» - якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету міністрів Ради Європи у справі «Міллер проти Австрії» зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу № 1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1 (Mьller v. Austria, №5849/72, п. 25).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 98, «Сук проти України», заява № 10972/05, пункт 22).

Справа «Пічкур проти України» - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява №10441/06, пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права: справа «Суханов та Ільченко проти України» - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань» у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява №28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява №45701/99).

Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії або права на пенсію не узгоджується з принципом правової визначеності."

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначенні пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» а тому його порушені права підлягають відновленню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.05.2024, суд зазначає наступне.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно із ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Крім того, статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зобовязати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити на підставі викладених вище підстав.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.05.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 лютого 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області

Суддя У.М. Нор