Рішення

від 04.02.2025 по справі 520/33573/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.02.2025 р. справа №520/33573/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармснаб" (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - Державна податкова служба Українипровизнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії у формі податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 30.09.2024 № 00550050701.

Узагальнено доводи заявника можуть бути сформульовані як незгода із відповідністю оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень критеріям за ч.2 ст.2 КАС України, бо за твердженням заявника: 1) оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками протиправно призначеного та проведеного із порушенням процедури заходу податкового контролю; 2) оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято за відсутності події перевищення граничних строків поставки продукції з-за кордону у звязку із заліком зустрічних однорідних вимог та у звязку із дією форс-мажорних обставин; 3) оскаржене податкове повідомлення-рішення суперечить положенням абз.11 п.п.521 п.52 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України та суперечить положенням п.69.9 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України; 4) оскаржене податкове повідомлення-рішення суперечить п.75.1.2 ст.75, п.78.1.4 ст.78, п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за наслідками проведення заходу податкового контролю з приводу перевірки отриманої від Національного банку України інформації про поставку платником податків до України товару за зовнішньоекономічним контрактом було виявлено, досліджено, зафіксовано факт порушення ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» за рахунок порушення строків поставки за укладеним з резидентом Китайської Народної Республіки BEIJING KUN YOU PHARMATECH CO. LTD зовнішньоекономічним контрактом у формі договору поставки від 11.10.2022р. №FSB/BKYP за період 11.10.2022р.-31.07.2024р. Стверджував, що оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено правомірно та обґрунтовано.

Позов було отримано судом 06.12.2024р.

Рішення про відкриття провадження в адміністративній справі було отримано судом після усунення недоліків в оформленні позову 17.12.2024р.

Відзив на позов було отримано судом 26.12.2024р.

Відповідь на відзив була отримана судом 27.12.2024р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже визначені ч.1 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України завдання адміністративного судочинства залишаються незмінними під час розгляду будь-якої адміністративної справи, здобуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 38495049, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.

Заявником - ТОВ «ФАРМСНАБ» з BEIJING KUN YOU PHARMATECH CO., LTD, Китайська Народна Республіка (Китай) було укладено зовнішньоекономічний договір у формі контракту від 11.10.2022 № FSB/BKYP-01 (далі за текстом Контракт).

У межах Контракту заявником була здійснена попередня оплата на загальну суму 152.000,00 дол. США (еквівалент 5.558.427,20грн.), а саме: 1) 20.10.2022р. на суму 90.000,00 дол. США (еквівалент 3.291.174,00грн; граничний строк надходження імпортної продукції - 17.04.2023р.); 2) 17.03.2023р. на суму 37.000,00 дол. США (еквівалент 1.353.038,20грн.; граничний строк надходження імпортної продукції - 12.09.2023р.); 3) 22.03.2023р. на суму 25.000,00 дол. США (еквівалент 914.215,00грн.; граничний строк надходження імпортної продукції - 17.09.2023р.).

У межах Контракту від 11.10.2022 № FSB/BKYP-01 заявником було отримано від BEIJING KUN YOU PHARMATECH CO., LTD, Китайська Народна Республіка (Китай) товар (обладнання для заповнення м`яких желатинових капсул) на загальну суму 152.000,00 дол. США (еквівалент 3.348.413,50 грн), відповідно до митної декларації від 19.06.2023р. № UA 23UA100100435710U2 на загальну суму 152.000,00 дол. США (еквівалент 3.348.413,50 грн).

Національний банк України сповістив Державну податкову службу України про порушення заявником валютного законодавства за Контрактом.

Листом Державної податкової служби України від 30.05.2023 №12279/7/99-00-07-05-01-07 отримана від Національного банку України інформація була передана до ГУ ДПС у Харківській області.

23.06.2023р. на податкову адресу заявника було направлено запит у формі листа ГУ ДПС у Харківській області №34460/6/20-40-07-09-12 із вимогою про надання інформації (пояснення та документальні підтвердження) з приводу порушення строків розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічним контрактом від 11.10.2022 №FSB/BKYP-01.

За твердженням субєкта владних повноважень цей запит повернувся на адресу ГУ ДПС з відміткою «За закінченням строку зберігання» як такий, що не був отриманий адресатом, про що складено Довідку від 31.07.2023 №4608/20-40-07-09-05/38495049. (т.1 а.с.225-226).

20.11.2023 згаданий запит було вручено особисто директору заявника. (т.1 а.с.221-224).

За твердженням субєкта владних повноважень відповіді на означений запит ГУ ДПС у Харківській області отримано не було.

13.08.2024р. відповідачем відносно заявника було прийнято наказ від 13.08.2024р. №3609-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за Контрактом.

На подальшу реалізацію цього наказу субєктом владних повноважень було складено направлення на перевірку від 14.08.2024р. №6911, №6912, №6913 (т. 1 а.с.228-230).

Наказ ГУ ДПС у Харківській області від 13.08.2024р. №3609-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за Контрактом був отриманий особисто керівником платника податків під підпис 16.08.2024р. (т.1 а.с.122).

Складені ГУ ДПС у Харківській області направлення на перевірку від 14.08.2024р. №6911, №6912 та №6913 були отримані особисто керівником платника податків під підпис 16.08.2024р. (т.1 а.с.228-230).

Окрім того, обставина отримання означених направлень підтверджується власно складеною позивачем заявою від 16.08.2024р. (т.1 а.с.125).

Також обставини фізичного отримання заявником і виданого ГУ ДПС у Харківській області наказу від 13.08.2024р. №3609-п, і складених ГУ ДПС у Харківській області направлень на перевірку від 14.08.2024р. №6911, №6912 та №6913 неспростовно та у повному обсязі підтверджуються власно складеною позивачем заявою про призупинення перевірки. (т.1 а.с.126).

У відповідь на запит ГУ ДПС у Харківській області від 16.08.2024 б/н про надання документів, які підтверджують проведення розрахунків у законодавчо встановлені строки, або звільняють від відповідальності за порушення строків, визначених пунктом 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019р. №5 із змінами та доповненнями) заявником до контролюючого органу було подано ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2024р. по справі №922/2786/24 про залишення позовної заяви без руху.

У відповідь на лист заявника від 16.08.2024 (вх. ДПС від 16.08.2024 №53562/6/ ЕКП) ГУ ДПС у Харківській області було складено лист від 21.08.2024 №37877/6/20-40-07-01-10, згідно з яким у ГУ ДПС у Харківській області відсутні підстави для прийняття рішення про зупинення проведення позапланової виїзної перевірки з метою контролю за дотриманням вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом від 11.10.2022 № FSB/BKYP-01 за період з 11.10.2022 по 31.07.2024 на підставі п.82.4 ст.82 Податкового кодексу України.

Наказ від 13.08.2024р. №3609-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за Контрактом був оскаржений заявником у межах справи №520/24380/24.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025р. було закрито провадження в адміністративній справі №520/24380/24.

Окрім того, у межах справи №922/2786/24 заявником у порядку господарського судочинства була заявлена вимога про визнання протиправним правочину - рішення Харківської промислово-торговельної палати від 05.06.2024 № 279/63.01-6 про відмову у наданні ТОВ «ФАРМСНАБ» сертифікату про форс-мажорні обставини та зобов`язати Харківську торгово-промислову палату видати ТОВ «ФАРМСНАБ» сертифікат про форс-мажорні обставини датою, визначеною у відповідності до вимог ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2024р. у справі №922/2786/24 позов заявника було залишено без задоволення. Зазначене рішення не набрало законної сили, оскільки було оскаржено до Східного апеляційного господарського суду. Однак, окружний адміністративний суд вважає, що виданий у порядку ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» сертифікат відповідної торгово-промислової палати є підставою для звільнення від несення міри юридичної відповідальності згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» не у будь-якому випадку, а лише виключно у разі дійсного та реального підтвердження існування між форс-мажорними обставинами та відсутністю фізичної змоги вчинення відповідного діяння прямого та безпосереднього причинно-наслідкового звязку. Тобто форс-мажорні обставини за загальним правилом підлягають підтвердженню саме у спосіб складання відповідного письмового документа у порядку ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні». Але не кожен навіть і складений у порядку ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» письмовий документ обєктивно здатен неспростовно та беззаперечно засвідчити відсутність підстав для притягнення винної особи до передбаченої законом міри юридичної відповідальності.

Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 29.08.2024р. №40477/20-40-07-01-05/38495049 (далі за текстом Акт №40477).

У тексті Акту №40447 субєктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення заявником порушення ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» за рахунок порушення строків поставки за Контрактом по епізоду платежу у сумі 90.000,00дол. США із затримкою 18.04.2023р.-19.06.2023р., що із розрахунку 0,30% пені за кожен день прострочи складає 622.031,89грн.

30.09.2024р. із посиланням на Акт №40447 контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00550050701 про застосування 622.031,89грн. пені згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції».

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Учасники спору не оскаржують відображених в Акті перевірки №40447 обставин календарних дат виникнення та розмірів обсягу зобов"язань за Контрактом, відсутності розрахунків, обчислень субєкта владних повноважень в частині порушення заявником строку відповідно до ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» та обчисленої у звязку із цим пені.

Відтак, ці обставини не входять до предмету доказування в ініційованому заявником спорі, можуть бути окремими підставами нових позовів заявника і тому у межах даної справи судом не досліджуються на не оцінюються.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

При цьому, суд зважає, що наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

З 01.01.2011р. порядок проведення контролюючими органами системи Державної податкової служби України заходів податкового та валютного контролю визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п.19-1.1.4 ст.19-1 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Підпунктом 20.1.4 ст.20 та п.п.20.1.19 ст.20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: - проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків; - застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з ст.1 Податкового кодексу України норми Податкового кодексу України не містять ані прямої вказівки про поширення їх дії на регламентування валютного законодавства, ані прямого застереження про непоширення їх дії на регламентування валютного законодавства.

Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» (який набрав чинності з 07.07.2018р. та введений в дію з 07.02.2019р.; далі за текстом - Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Частиною 1 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Отже, норми ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII не виключають можливості регламентування окремих сфер валютного регулювання і нагляду приписами інших актів права (у тому числі і нормами Податкового кодексу України) за виключенням недоторканності саме основ валютного регулювання та основ валютного нагляду.

При цьому, механізми реалізації субєктами владних повноважень заходів контролю, процедури притягнення винних учасників суспільних правовідносин до запровадженої законом міри юридичної відповідальності, склад протиправних діянь та обставини, що виключають відповідальність за Законом України від 21.06.2018р. №2473-VIII не віднесені ані до основ валютного регулювання, ані до основ валютного нагляду.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Частинами п`ятою, шостою ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Згідно з ч.9 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

За змістом ч.10 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.12 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої - восьмої ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав-з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

У разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

У разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову сплаті підлягає лише пеня, нарахована до дня прийняття позовної заяви до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст.ст.6, 7, 7-1, 15, 28, 30, 33, 44, 45, 46, 48, 56, 71 Закону України «Про Національний банк України», ст.99 Конституції України, ст.ст.2, 6, 9, 12, 13, 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» постановою Правління Національного банку України №5 від 02.01.2019р. було затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі за текстом - Положення № 5).

Положення №5 відповідно до пункту 1 визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.

Згідно з пунктами 21, 23 Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

У подальшому п.142 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022р. №18 було установлено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Суд зауважує, що відповідно до ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII дія форс-мажорних обставин є підставою, що звільняє учасника суспільних відносин (формально винного у недодержанні строку проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у 180 календарних днів, тобто у діянні якого наявна і подія порушення, і склад порушення) від несення міри юридичної відповідальності у вигляді нарахування пені.

Стосовно дії форс-мажорних обставин суд зазначає, що у розумінні ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Обставини непереборної сили також згадані законодавцем, зокрема, і у положеннях п.1 ч.1 ст.263, ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України як надзвичайної або невідворотної за даних умов події (обставини).

Суд відмічає, що ані за доводами позивача, ані за матеріалами справи відсутні підстави для переконливого висновку про те, що загальновідома у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставина повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. є форс-мажорною обставиною у межах Контракту, позаяк ця обставина не знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із фізичним проведенням заявником безготівкових платежів на користь нерезидента та навпаки спростовується фактом безперешкодного ініціювання заявником переказу безготівкових коштів.

Також матеріалами справи не доведено, що ця обставина знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із функціонуванням контрагента заявника - нерезидента, котрий взагалі розміщений на території Китайської Народної Республіки.

Безпосередній вплив на функціонування нерезидента та виконання нерезидентом власних господарських зобовязань з виготовлення та поставки товару за Контрактом карантинних обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, матеріалами справи не доведений.

При цьому, суд зважає, що за вимогами ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Статтею ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

У межах спірних правовідносин згаданого сертифікату заявником не було подано ані контролюючому органу під час проведення відповідного заходу податкового контролю, ані суду під час розгляду справи.

Також у межах спірних правовідносин заявником за відсутності дії факторів непереборної (нездоланної) сили та за відсутності будь-яких розумних чинників не було забезпечено реалізацію механізму захисту власних прав за ч.7 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у спосіб звернення до суду (міжнародного комерційного арбітражу) позову до нерезидента про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом).

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Згідно з ч.3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На противагу доводам заявника суд змушений констатувати, що у межах одного правочину у формі Контракту у сторін цього договору у даному конкретному випадку обєктивно не може виникнути однорідних зустрічних вимог, котрі б підлягали припиненню у спосіб взаємного зарахування, позаяк заявник обтяжений обовязком провести оплату товару, а нерезидент обтяжений обовязком провести виготовлення та поставку товару, і зміна календарних дат (строків) виконання цих господарських зобовязань у натурі не може бути кваліфікована саме у якості заліку зустрічних однорідних вимог, адже означені господарські зобовязання у межах спірних правовідносин були виконані сторонами Контракту, але за іншими строковими термінами.

Тому усі доводи заявника про протилежне слід визнати явно та очевидно юридично неспроможними та такими, що не потребують додаткової детальної оцінки.

Суд зважає, що у спірних правовідносинах Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) дійсно ухвалила рішення про спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України було розміщено 28.02.2022 загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (лист від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1).

Однак, з викладених вище міркувань означений лист не може засвідчувати існування у межах спірних правовідносин форс-мажорних обставин, котрі б були здатні призвести до звільнення заявника від несення міри юридичної відповідальності згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд відзначає, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір про будь-які факти обєктивної дійсності, бо ініційований заявником спір стосується суто питання про право.

Розвязуючи даний спір, суд зауважує, що запроваджена ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII міра юридичної відповідальності у вигляді пені (за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості) за правовою природою, суттю та призначенням є заходом державного примусу (впливу) до учасника суспільних відносин, який не дотримався дисципліни розрахунків за зовнішньоекономічним договором.

Тому суд вважає, що на спірні правовідносини може бути поширена дії суміжних актів права, котрі визначають механізми правила притягнення винних осіб до подібних заходів державного примусу (впливу) у сфері дотримання податкової дисципліни та у сфері провадження господарської діяльності, зокрема, приписи ст.112 Податкового кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.112.1 ст.112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За змістом п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.

Як то указано у п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.08.2023р. у справі №120/2403/20-а: «Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення).

Відтак, приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.».

Оскільки відсутність існування безпосереднього та прямого причинно-наслідкового звязку між дією факторів нездоланної сили та реальною свободою поведінки субєкта права вчинення діяння в умовах форс-мажору не звільняє учасника суспільних відносин від юридичної відповідальності і за приписами ст.112 Податкового кодексу України, і за приписами ст.218 Господарського кодексу України, то суд доходить до переконання про те, що обставини повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. (які у розумінні ч.3 ст.78 КАС України є загальновідомими і не потребують додаткового доказування, але у даному конкретному випадку все ж таки додатково підтверджені листом ТПП України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1) у даному конкретному випаду не мали жодного випливу на порушення строків за операціями з імпорту товарів поза межами 180 днів.

Стосовно поширення на спірні правовідносини дії п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ та юридичних наслідків встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19; далі за текстом - Карантин, згідно з якими штраф не застосовується ані протягом дії Карантину, ані після завершення дії Карантину) суд зазначає, що положення п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ містять чітку та однозначну вказівку про звільнення учасника суспільних відносин від відповідальності за порушення податкового законодавства.

Разом із цим, Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII входить до складу валютного законодавства, а не податкового законодавства.

До того ж суд зважає, що порушення учасником суспільних відносин норм Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII в частині строків за операціями з імпорту товарів чи експорту товарів не утворює складу податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

Водночас із цим, суд зважає, що у розумінні п.п.14.1.162 ст.14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі орган.

Отже, обєктом нарахування пені згідно з п.п.14.1.162 ст.14 Податкового кодексу України є як суми несвоєчасно сплачених податкових зобов`язань і суми несвоєчасно сплачених штрафних (фінансових) санкцій, так і інші випадки вчинення субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу стягнення пені за наслідками контролю за дотриманням іншого законодавства, тобто законодавства, котре у тому числі не входить до складу податкового законодавства.

У силу правових висновків Верховного Суду від 15.02.2024р. у справі №420/1538/23, постанови Верховного суду від 28.03.2024р. у справі №380/17879/22, постанови Верховного Суду від 13.05.2024р. у справі №420/11208/23 положення п.521 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України дійсно були визнані підставою для звільнення платників податків від несення передбаченої ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII міри юридичної відповідальності у вигляді пені.

Однак, згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. у справі №240/25642/22 пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Також згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. у справі №240/25642/22 положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду.

Окрім того, згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. у справі №240/25642/22, з огляду на те, що пеня, як міра відповідальності, яка нараховується за порушення граничних строків розрахунків, врегульована спеціальним Законом, відповідно на таку (пеню) не розповсюджуються і положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України, за аналогією з положеннями абз. 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-ІІІ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, за правилами ієрархічності рішень Верховного Суду та дії у часі рішень Верховного Суду у межах спірних правовідносин окружному адміністративному суду належить керуватись саме правовими висновками постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. у справі №240/25642/22, а тому доводи заявника про поширення на спірні правовідносини дії п.69.9. підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України на окрему детальну оцінку не заслуговують.

Розглядаючи справу, суд відмічає, що у силу спеціального застереження за п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.

Отже, з моменту набуття чинності Законом України від 12.05.2022р. №2260-ІХ (27.05.2022р.) виникла колізія між п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ та п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ.

Оскільки і платежі за зовнішньоекономічним контрактом були проведені заявником після 27.05.2022р., і товар від нерезидента-продавця за зовнішньоекономічним контрактом був отриманий заявником після 27.05.2022р., то положення ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не створюють підстав для віддання пріоритету у застосуванні саме п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ, адже і п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ, і п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ є рівносильними однопредметними актами права, але п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ був прийнятий пізніше у часі.

Стосовно правил обчислення строку давності у спірних правовідносинах суд зазначає, що згідно з п.113.1 ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до п.113.2 ст.113 Податкового кодексу України перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов`язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов`язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.

Відповідно до п.102.2 ст.102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: 102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; 102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Контролюючий орган має право проводити перевірку з питань дотримання вимог статті 393 цього Кодексу фінансовими агентами та власниками рахунків та визначати суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) у випадках та розмірах, визначених цим Кодексом, не пізніше 1825 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання звіту про підзвітні рахунки, а якщо відповідний звіт був поданий пізніше - за днем його фактичного подання. Строк давності, визначений цим абзацом, не застосовується щодо перевірки фінансового агента, який не подав звіт про підзвітні рахунки за звітний період у визначеному цим Кодексом порядку.

Обєктивних даних, які б указували на існування у спірних правовідносинах підстав для зупинення перебігу строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) згідно з п.102.3 ст.102 Податкового кодексу України, матеріали справи не містять.

Окремо суд відмічає, що за юридичною природою та суттю згаданий у ч.1 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» граничний строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та згаданий у ст.102 Податкового кодексу України строк давності не можуть бути кваліфіковані у якості ідентичних правових категорій.

Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.15 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» заходи впливу можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

У силу прямого застереження ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

За відсутності чіткої вказівки у нормах Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» про протилежне суд вважає, що строк давності згідно з ст.102 Податкового кодексу України та юридичні наслідки зупинення перебігу цього строку під час дії правового режиму воєнного стану до 01.08.2023р. обєктивно не здатні призвести до зупинення течії згаданого у ч.1 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» граничного строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що згідно з п.п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У розумінні п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відтак, здійснення субєктом владних повноважень заходу податкового контролю з питання дотримання валютної дисципліни заявника прямо віднесено законодавцем до предмету документальної перевірки.

Отже, за цим доводом у заявника відсутнє порушене право (інтерес), котре б підлягало судовому захисту за ч.1 ст.2 КАС України.

Згідно з п.п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав як отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З наведеної норми слідує, що приводом для реалізації субєктом владних повноважень функції контролю за дотриманням дисципліни платником податків у справі валютного контролю є: 1) отримання відповідної інформації, котра свідчить про ризик порушення закону учасником суспільних відносин, а не беззаперечно та неспростовно доводить факт існування податкового чи валютного правопорушення; 2) складання відповідного запиту із дотриманням вимог ст.73 Податкового кодексу України; 3) направлення запиту платнику податків або на податкову адресу платника податків; 4) існування підстав для кваліфікації запиту у якості отриманого платником податків за правилами ст.ст.42 і 45 Податкового кодексу України; 5) відсутність відповіді платника податків протягом 15 робочих днів або надання платником податків відповіді, котра не може бути кваліфікована у якості виконання вимог запиту контролюючого органу у повному обсязі.

Суд констатує, що у межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було отримано інформацію про ймовірне порушення платником податків вимог валютного законодавства від Національного банку України, було складено та належно оформлено відповідний письмовий запит, складений письмовий запит було кваліфіковано у якості отриманого платником податків за правилами ст.ст.42 і 45 Податкового кодексу України, відсутність відповіді на запит контролюючого органу зумовила виникнення підстав для видання наказу про призначення заходу податкового контролю.

Відповідно до п.п.78.1.4 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав як: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Оскільки у межах виконання вимог Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» учасниками суспільних відносин платниками податків до контролюючих органів не подаються податкові декларації, то посилання заявника на приписи п.п.78.1.4 ст.78 Податкового кодексу України яка на підставу для скасування оскарженого правового акту індивідуальної дії є помилковими.

Згідно з п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п.78.5 ст.78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було складено відповідний наказ про призначення заходу податкового контролю, який було вручено керівнику платника податків позивача під підпис.

Пунктом 81.1 ст.81 Податкового кодексу України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

З наведеної норми національного закону чітко та однозначно витікає, що відносно позапланової виїзної документальної перевірки лише фізичне непредявлення працівниками контролюючого органу копії наказу про призначення заходу податкового контролю, направлення на перевірку, службового посвідчення або предявлення перелічених документів із явними та очевидними вадами (недоліками, дефектами) зовнішнього оформлення призводить до виникнення у платника податків права на вчинення відмови від перевірки.

Водночас із цим, незгода платника податків із юридичною суттю перелічених письмових документів (тобто із наказом про призначення заходу податкового контролю, направленнями на перевірку, службовим посвідченням), зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), обєктивно не здатна призвести ані до виникнення розумних очікувань, ані до виникнення легітимних сподівань на вчинення правомірного діяння у формі відмови від перевірки.

Натомість, у разі вчинення окресленого діяння у наведеній ситуації контролюючий орган не позбавлений можливості фізичного проведення заходу податкового контролю на підставі наявних документів із дотриманням усіх критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України та із обовязковим здобуттям, дослідженням та юридичною оцінкою у відповідному складеному у порядку ст.86 Податкового кодексу України акті перевірки усіх юридично значимих факторів для висновку про наявність або відсутність у діях конкретного учасника суспільних відносин податкового правопорушення або порушень вимог іншого законодавства у межах компетенції територіальних органів системи Державної податкової служби України.

Згідно з абз.1 п.82.4 ст.82 Податкового кодексу України проведення документальної планової та позапланової перевірки платника податків, крім платника податків - суб`єкта малого підприємництва, може бути зупинено за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків чи його уповноваженому представнику під розписку або надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Відповідно до абз.2 п.82.4 ст.82 Податкового кодексу України перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов`язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Заява позивача про зупинення перевірки у межах спірних правовідносин (т.1 а.с.126) була розглянута суб`єктом владних повноважень із вчиненням управлінського волевиявлення у формі відмови, втіленої у листі від 21.08.2024р. №37877/6/20-40-07-01-10 (т.1 а.с.127-129).

Доказів невідповідності закону означеного управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень матеріали справи не містять.

У межах спірних правовідносин означене управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень не знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із винесенням оскарженого правового акту індивідуальної дії, не призвело до погіршення правового становища заявника, не вплинуло на обєктивність покладених в основу оскарженого податкового повідомлення рішення юридичних та фактичних суджень контролюючого органу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував із достатньою повнотою, дав вірну оцінку усім істотним юридично значимим факторам, правильно кваліфікував вчинок приватної особи, не припустився помилки у тлумаченні належної норми закону, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення узгоджується як із нормативним регламентуванням, так і із дійсним змістом та характером спірних відносин, не призводить до безпідставного погіршення правового становища заявника.

Обрані заявником доводи не спростовують юридичної правильності та документальної доведеності відображених в Акті №40447 суджень субєкта владних повноважень.

Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко