Постанова

від 04.02.2025 по справі 440/10048/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 р. Справа № 440/10048/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/10048/24

за позовом Приватного акціонерного товариства «Кременчукм`ясо»

до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Кременчукм`ясо" (далі позивач, ПрАТ "Кременчукм`ясо") звернулося до суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач-1, Укртрансбезпека, апелянт), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач-2), в якій просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті №063595 від 06.08.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті №063595 від 06.08.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки на користь ПрАТ "Кременчукм`ясо" судові витрати у розмірі 3028 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Укртрансбезпека подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просила суд рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що порушення норм, визначених положеннями Закону №2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті №АР047723 від 03.07.2024. За змістом Акту проведення перевірки №АР047723 від 03.07.2024 посадовою особою виявлено порушення ПрАТ «Кременчукм`ясо» вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Транспортний засіб не обладнаний відповідним тахографом; перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених законом, а саме: протокол перевірки та адаптації тахографа. Відповідальність за дане правопорушення передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також зазначив, що ще з 01.06.2015 транспортні засоби з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн, що використовуються для здійснення перевезень вантажів, у тому числі внутрішніх, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Зауважив, що в спірних правовідносинах щодо позивача правозастосовним є пункт 6.1 Положення №340 , оскільки належний позивачу транспортний засіб ISUZU, державний номерний знак НОМЕР_1 , що згідно свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 має повну масу 7500 кг (7,5 т) та використовується для здійснення вантажних перевезень, з 01.06.2015 має бути обладнаним діючим та повіреним тахографом та автомобільним перевізником мають виконуватися законодавчо встановлені обов`язкові вимоги щодо забезпечення належної експлуатації такого тахографу та, зокрема, наявності всіх необхідних документів та надання їх водієві для подальшого пред`явлення під час проведення перевірок. Тобто, в автомобільного перевізника наявний обов`язок з облаштування транспортного засобу діючим та повіреним тахографом і це саме обов`язок, а не право автомобільного перевізника, оскільки пункт 6.1 Положення №340 містить слово «повинен», а не слово «може».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В обґрунтування зазначив, що за правилами п.1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції № 385 перевізники це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом

За умовами п.6.3 Положення № 340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Позивач зазначив, що аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції № 385 та Положення № 340 викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21, де в висновках Верховного Суду в п. 36.1. вказано: «Так, з 01 червня 2015 року набула чинності норма щодо наявності тахографа у транспортному засобі, зокрема, при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. Водночас, у випадку відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

03.07.2024 під час проведення рейдової перевірки, місце перевірки: а/д М-14 Одеса-Мелітополь, відповідно до направлення на рейдову перевірку № 000027 від 27.06.2024 та щотижневого графіка (а.с. 70-72), інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки ISUZU, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ПрАТ "Кременчукм`ясо", за кермом перебував водій ОСОБА_1 (а.с. 74-75).

За результатами перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт від 03.07.2024 №АР047723 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно з яким під час перевірки виявлені порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт": перевезення вантажів за відсутністю на момент перевірки документів, визначених законом, а саме: протоколу повірки та адаптації тахографа (а.с. 73).

Копію акту перевірки вручено водію під підпис.

У свою чергу в розділі "Пояснення водія про причини порушень" зазначено "я водій ОСОБА_1 маю індивідуальну контрольну книжку водія ... ".

18.07.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті направлено ПрАТ "Кременчукм`ясо" повідомлення № 60840/634/24-24 від 17.07.2024 про розгляд справи про порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (а.с. 78-82).

06.08.2024 за результатами розгляду справи про порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, відповідач прийняв постанову №063595 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно з яким товариство притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом застосування на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту здійснення транспортним засобом позивача перевезення без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, перелік документів згідно вказаною нормою не є вичерпним.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (Положення №340), згідно пункту 1.3 якого вимоги Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до визначення наявного у п. 1.5 цього Положення, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

24.06.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Згідно з пунктом 6.2 зазначеного Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.

Відповідно до пункту 6.4 Положення №340 графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігають у перевізника.

Відповідно до ст. 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція) визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до п.3.3 Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу

- перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Тобто, водій транспортного засобу, обладнаного тахометром має при собі мати протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у відповідній кількості, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ, а іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 (далі - Конвенція) про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. Ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі, автобусів, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.

Із системного аналізу наведених положень нормативно-правового акту слідує, що у разі відсутності тахографа, до якого складається тахокарта, в обов`язковому порядку ведеться індивідуальна контрольна книжка водія.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду в постанові від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17.

Як встановлено судом, посадовими особами відповідача виявлено порушення вимог ст. 48 Закону № 2344-III, допущені позивачем, про що складено відповідний акт, розглянуто справу та прийнято уповноваженою особою відповідача постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

При цьому, позивач зауважував, що транспортний засіб, який перевірявся уповноваженими особами відповідача не обладнано тахографом, оскільки це не передбачено конструкцією автомобілів вантажних ISUZU, що підтверджується листом ТОВ «Комтранскомплект», у якого відповідно до договору купівлі-продажу №235-АВ позивач придбав автомобіль.

Під час перевірки у водія була наявна індивідуальна контрольна книжка водія, яка надавалася посадовим особам контролюючого органу.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи долучено копію індивідуальної контрольної книжки водія, у якій відображена вся необхідна інформація перевезень, яка була наявна у водія на момент проведення перевірки і була надана інспекторам в ході проведення перевірки, проте, її не було взято до уваги. Відповідач вказане твердження не спростував, доказів зворотного до суду не надав.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено факту здійснення транспортним засобом позивача перевезення без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, при прийнятті спірної постанови посадові особи відповідача діяли не у відповідності до вимог чинного законодавства, що є достатньою підставою для скасування постанов.

Посилання апелянта на рішення суді першої інстанції та постанов судів апеляційної інстанції в аналогічних справах колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31.07.2024 по справі №440/5873/23, оскільки обставини по зазначеній справі і справі що розглядається є різними.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 242, 243, 310, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року по справі № 440/10048/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк