Постанова

від 03.02.2025 по справі 520/29551/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 р.Справа № 520/29551/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. (ухвалене суддею Садовою М.І.) по справі № 520/29551/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Головне управління ДПС у Харківській області,

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гаркавцевої О.С. від 10.10.2024 р. про відкриття виконавчого провадження № 76263805 з примусового виконання виконавчого документу - вимоги № Ф-130681-17-У, виданої 10.03.2021 р. Головним управлінням ДПС у Харківській області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувача Головного управління ДПС у Харківській області заборгованості зі сплати єдиного внеску (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн. та про стягнення виконавчого збору в розмірі 3778,87 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України Про виконавче провадження, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вимога № Ф-130681-17-У від 10.03.2021 р., яка видана Головним управлінням ДПС у Харківській області, нікчемна, так як видана від імені відокремленого підрозділу у якого відсутня цивільна працездатність та цивільна процесуальна дієздатність.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що 03.10.2024 р. Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги № Ф-130681-17-У, виданої 10.03.2021 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Харківській області заборгованості зі сплати єдиного внеску (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн.

Постановою державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.10.2024 р. відкриття виконавче провадження № 76263805 з примусового виконання вимоги № Ф-130681-17-У, виданої 10.03.2021 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Харківській області заборгованості зі сплати єдиного внеску (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн.

Також, державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.10.2024 р. винесені постанови у ВП 76263805 про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору від 10.10.2024 р.; про арешт коштів боржника 10.10.2024 р.; про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Не погоджуючись з постановами про відкриття виконавчого провадження № 76263805 та про стягнення виконавчого збору в розмірі 3778,87 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови обґрунтовані, у зв`язку з чим не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновокм суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження, примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відповідно до абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Тобто, вимога Головного управління ДПС у Харківській області № Ф-130681-17-У від 10.03.2021 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Харківській області заборгованості зі сплати єдиного внеску (недоїмки) в розмірі 37788,74 грн. є виконавчим документом.

Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, у ньому зазначаються дата набрання рішенням законної сили та строк пред`явлення рішення до виконання (п.п. 6. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»).

У свою чергу, реквізити для вимоги про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449 (в подальшому Інструкція).

Крім того, згідно із ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, окрім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленомустаттею 27цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац 6 частини 4 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Відповідно до абзацу 7 частини 4 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 5 розділу VI Інструкції встановлено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Тобто, обов`язок щодо надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) та узгодження боргу покладається саме на податковий орган. Однак, у цій справі відповідачем є виконавча служба, предметом спору - постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а тому питання щодо дотримання процедури повідомлення платника про наявність боргу, не підлягає судовому контролю.

Судовим розглядом встановлено, що податкова вимога містила дату набрання чинності 20.09.2024 р., у зв`язку з чим державний виконавець, за наявності відмітки у вимозі про набрання нею чинності, не наділений законом повноваженнями перевіряти обставини надсилання позивачу вимоги про сплату боргу, її отримання позивачем та узгодження вказаної у ній сумі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 520/29551/24 від 09.02.2023 р.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувані постанови відповідача обґрунтовані, у зв`язку з чим не підлягають скасуванню.

Щодо доводів апелянта, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження, Головне управління ДПС у Харківській області, який не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом юридичної особи, не може бути стягувачем у виконавчому провадженні № 76263805, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Згідно із пп. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до п. 41.3. ст. 41 Податкового кодексу України, державні податкові інспекції є структурними підрозділами територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та діють на підставі положень про такі територіальні органи, затверджених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в межах функцій, визначених статтею 19 - 3 цього Кодексу.

Згідно із п. 41.4. ст. 41 Податкового кодексу України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Відповідно до п. 3-1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно до абзаців 7, 8 пункту 5 розділу VI Інструкції, податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що в спірних правовідносинах виконавчий документ - вимога про сплату боргу (недоїмки) видано в інтересах держави та пред`явлено до виконання в межах повноважень органом, що реалізує державну податкову політику.

Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 р. у справі № 295/6962/22, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. по справі № 520/29551/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді Л.В. Любчич О.А. Спаскін