Постанова

від 03.02.2025 по справі 620/12341/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року Справа № 620/12341/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

за участі секретаря Бродацької І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного

управління Державної служби України з надзвичайних

ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів

про визнання протиправними дій та бездіяльність,

зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів щодо застосування червня 2016 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018;

- визнати протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- визнати протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.04.2022 із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становив 2102 грн. у 2020, 2021 та 2022 роках;

- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 01.04.2021 включно із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області з охорони об`єктів нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.04.2022 із застосуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становив 2102 грн. у 2020, 2021 та 2022 роках і виплатити з врахуванням виплачених сум.

2. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду..

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд відзначив, що Позивач пропустив зазначений вище строк звернення до суду з цим позовом та не навів жодних обґрунтованих причин, не подав доказів, які підтверджували б реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений Законом.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Апелянт стверджує, що суд мав застосувати норму частини першої статті 233 КЗПП України в редакції, що діяла до внесення змін (до 19.07.2022), оскільки правовідносини, що є предметом спору виникли і припинились у період дії попередньої редакції закону.

При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що закон, який встановлює нові обов?язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Апелянт також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. 03.02.2025 у судове засідання учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим відповідно до ст. 311 КАС України апеляційним суд постановив ухвалу про перехід до розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.

8. Нормативно-правове обґрунтування.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Висновки суду апеляційної інстанції.

9. Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції з урахуванням доводів Апелянта, колегія суддів перш за все відзначає, що Конституційний Суд України надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини рішення).

10. У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

11. Колегія суддів також відзначає, що суд Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема у справі № 580/9690/23 Суд сформував такий висновок.

12. Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

13. Водночас у справі № 380/6701/24 Верховний Суд констатував, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

14. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, від 12.12.2024 у справі № 380/30206/23.

15. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, зауважила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

16. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, апеляційний суд зауважує, що Позивачем заявлено вимоги про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 01.04.2021 та грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.04.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становив 2102 грн

17. Враховуючи те, що на момент звільнення Позивача зі служби (30.04.2022) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів приймає до уваги доводи Апелянта про те, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

18. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної без розгляду.

19. Посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.10.2024 у справі №200/5937/23, колегія суддів вважає помилковим, з огляду на відмінні обставини справи. Так, Позивач у справі №200/5937/23 був звільнений зі служби у грудні 2022 року, тобто вже під час дії статті 233 КЗпП України в новій редакції.

20. Отже, висновки суду першої інстанцій про пропуск строку та наявність підстав для застосування частин третьої, четвертої статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм процесуального права.

21. Аналізуючи всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

22. Згідно зі ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

23. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 03 лютого 2025 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев