Рішення

від 28.01.2025 по справі 136/2404/21

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/2404/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участю секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Липовецька державна нотаріальна контора Липовецького району Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлана Віталіївна про визнання заповіту недійсним та визнання особи такою, що не має права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , у якому на вирішення суду поставила вимоги наступного змісту:

- визнати недійсним заповіт посвідчений 22.08.2012 приватним нотаріусом Липовецького нотаріального округу Кобзар С.В. та зареєстрований за реєстровим №1550;

- визнати ОСОБА_2 такою, що не має права на спадкування за заповітом посвідченим 22.08.2012 приватним нотаріусом Липовецького нотаріального округу Кобзар С.В., який зареєстрований за №1550 після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставність вимог позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 93 роки померла ОСОБА_5 , після її смерті відкрилась спадщина. Вона, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 приходяться ОСОБА_5 племінниками, а відтак увійшли до кола спадкоємців за законом та в межах визначеного законодавцем строку звернулись до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявами відповідного змісту про прийняття спадщини після смерті рідної тітки.

Під часвчиненнядій необхідних для прийняття спадщини, їй, ОСОБА_1 , стало відомо, що 22.08.2012 ОСОБА_5 на випадок своєї смерті вчинила особисте розпорядження, відповідно до якого заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 . Вказаний заповіт був посвідчений 22.08.2012 приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1550.

ОСОБА_2 спадщину прийняла, шляхом подачі заяви нотаріусу за місцем відкриття спадщини в межах визначених законодавцем строку.

Позивач зазначає у позові, що ОСОБА_5 вчинила вказаний заповіт на користь ОСОБА_2 , яка приходиться дочкою ОСОБА_4 , що є сином троюрідного брата тітки, з умовою, що останній буде її доглядати до смерті та поховає. При цьому, на час складання заповіту, ОСОБА_5 виповнилось 84 роки, вона не мала дітей та сім`ї, була одинокою, проживала в частині будинку та мала конфліктні відносини із родичем колишнього чоловіка, що проживав в іншій частині житлового будинку, будучи особою похилого віку, юридично необізнаною, маючи загальні проблеми зі здоров`ям притаманні її віку, у тому числі пов`язані із опорно-руховим апаратом, ОСОБА_5 помилялась щодо правової природи правочину, який вона здійснила у вигляді заповіту, оскільки її волевиявлення було направлене саме на отримання догляду до смерті від ОСОБА_4 в обмін на отримання його дочкою ОСОБА_2 права власності на належне їй нерухоме майно.

У грудні 2020 року із телефонної розмови з ОСОБА_5 , вона, ОСОБА_1 , дізналась, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов`язання по догляду тітки до смерті не виконує, повідомила їй про заповіт та просила про допомогу в скасуванні заповіту, вказуючи, що ОСОБА_4 повернув їй оригінал заповіту та правовстановлюючі документи на майно, відмовився надавати догляд та мати з нею будь-які відносини.

У той час як ОСОБА_2 з часу складання заповіту на її ім`я взагалі не спілкувалась із ОСОБА_5 та не надавала їй будь-якого догляду, допомоги чи утримання.

При цьому, племінниця ОСОБА_3 , яка є прихожанкою Української православної церкви, із ОСОБА_5 не підтримували відносин, у зв`язку із протилежними релігійними віросповіданнями, оскільки остання була прихожанкою церкви Свідків Ієгови.

У 2014 році вона, ОСОБА_1 , втратила сина, що відобразилось на її здоров`ї, а з грудня 2019 року по лютий 2020 року, з липня по жовтень 2020 року, з грудня 2020 року по 07.09.2021 перебувала у Республіці Польща у дочки, де здійснювала догляд за онуком.

Отож ОСОБА_4 , достеменно знаючи, що 91 річна ОСОБА_5 не піднімається з ліжка та не має можливості самостійно захистити свої суб`єктивні права та реалізувати обов`язки, в тому числі звернутись до нотаріуса для вирішення питання скасування заповіту, складання нового заповіту, отримання допомоги у догляді від іншої людини, залишив її у безпорадному стані через фізичну неміч, викликану віком та хворобами. Тоді як вона, ОСОБА_1 , не спромоглась вчинити відповідні дії через життєві обставини, які склались через пандемію коронавірусу, обмеженими діями на вчинення нотаріусами нотаріальних дій пов`язаних із цим та запровадженими заходами, перебування її за межами України.

У позові позивач зазначає, що спадкування належного ОСОБА_5 майна не відповідало волі спадкодавця та порушує її права як спадкоємця за законом, що стало підставою звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 24.12.2021 було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони державним нотаріусам видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 05.01.2022 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, за клопотанням позивача витребувано матеріали спадкової справи №69/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

Ухвалами суду від 05.09.2022, 06.03.2023 було відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача ОСОБА_7 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 18.11.2022 було задоволено клопотання представника позивача та приєднано до матеріалів справи письмові докази, а саме: копії виписки із медичної картки амбулаторного хворого; копію консультативного огляду травматолога; копію відповіді приватного нотаріуса Мельник М.В. від 28.12.2021; копію відповіді відділу соціального захисту та охорони здоров`я від 23.12.2021 за №К-27/01, №К-28/01; копію відповіді КНП «Липовецький міський ЦПМСД» від 28.12.2021; копію відповіді КНП «Липовецький міський ЦПМСД» від 05.01.2022. Витребувано з архіву КНП «Липовецький міський центр первинної медико-санітарної допомоги» оригінал амбулаторної картки на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Кобзар С.В.

Ухвалами суду від 08.03.2023, 22.03.2023, 20.01.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_7 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

30.05.2023 ухвалою суду було задоволено заяву представника позивача та прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині вимог до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, закрито провадженняу справі та продовжено судовий розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , Липовецька державна нотаріальна контора Липовецького району Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлана Віталіївна про визнання заповіту недійсним. Підготовче провадження у даній цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання представників сторін про виклик свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Задоволено клопотання про допит в якості свідків позивача ОСОБА_1 , та третю особу ОСОБА_3 .

08.01.2024ухвалою судубуло відмовленоу задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід головуючого у справі судді Шпортун Світлани Василівни у цивільній справі №136/2404/21.

Протокольною ухвалою від 22.02.2024 було прийнято відмову представника позивача від допиту свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_10

22.02.2024 визнано обов`язковою явку третьої особи приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлани Віталіївни в судове засідання для участі у розгляді цивільної справи та надання особистих пояснень.

У визначений судом строк відповідачем ОСОБА_2 відзиву на позов до суду не було подано, у порядку передбаченому ст.178 ЦПК України.

13.03.2023 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Кобзар С.В. було надано заяву, яка за змістом та формою містить заперечення проти позову та є по суті письмовими поясненнями третьої особи, разом з цим, як було встановлено приватний нотаріус була залучена до участі у справі ухвалою суду від 18.11.2022, у якій визначено строк у п`ять днів з моменту отримання ухвали для подачі письмових пояснень, тоді як ухвалу нею було отримано 13.12.2022, а пояснення подані 13.03.2023, тобто по збігу визначеного судом строку, про поважність причин у заяві не зазначено, питання про продовження строків, які пропущено не ініціювалось.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 126 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд залишає письмові пояснення третьої особи без розгляду.

Інші заяви по суті від учасників цивільного процесу не надходили.

В силу ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву, а третіми особами письмових пояснень у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 , з урахуванням прийнятої судом відмови в частині позову пред`явленого до ОСОБА_4 , позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі, зіславшись на обставини викладені у позові. Щодо заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача, то представник позивача вказувала, що строки не пропущено, оскільки право на оскарження заповіту спадкоємець ОСОБА_1 отримала лише після смерті спадкодавця, тобто після 01.06.2021, тоді як про порушення своїх прав вона дізналась після звернення до нотаріуса в листопаді 2021 року, а до суду звернулась 22.12.2021.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі з підстав наведених у позові.

У порядкуст. 234 ЦПК України,позивач ОСОБА_1 була допитана як свідок згідно ізстаттями 230-232 ЦПК України, оскільки факти, які мають значення для справи, їй відомі особисто.

Так, ОСОБА_1 зазначила, що вона приходиться рідною племінницею ОСОБА_5 , їх батьки були рідними. Їй достовірно відомо, що у 1977 році тітка розлучилась із чоловіком, дітей у неї не було, вони розділили спільно нажите майно, у тому числі житловий будинок, в частині якого вона залишилась проживати одиноко. До початку 90 років ОСОБА_5 вчиняла заповіт на її, ОСОБА_1 , ім`я та її сестри ОСОБА_3 , утім у зв`язку із протилежними поглядами та віросповіданнями із сестрою, оскільки тітка була прихожанкою Свідків Ієгови, а сестра Української православної церкви, тітка передумала та у 1993 році пішла до нотаріуса самостійно та вчинила новий заповіт лише на її, ОСОБА_1 , ім`я, будь-яких інших домовленостей, зокрема щодо надання нею догляду тітці, утримання, між ними на той час не було, утім вона самостійно надавала таку допомогу тітці по господарству, оскільки в силу суб`єктивного сприйняття так розуміла свій обов`язок за наявності заповіту на її ім`я. До 2010 року вона приїздила до тітки, перебувала по тижнях у неї вдома, гостювала та допомагала по господарству. У 2014 році у неї сталась трагедія помер син ОСОБА_17 , через пів року вона зламала ногу, це все позначилось на її здоров`ї, вона пересувалась за допомогою коляски, тому перестала приїжджати до тітки, однак спілкувались в телефонному режимі, тоді у 2016 році ОСОБА_5 повідомила, - «що переписала майно на ОСОБА_18 » ( мовою оригіналу), утім так як він сказав їй, що оформить у будинок пристарілих, вона виявила намір його скасувати, просила допомоги. Позивач підтвердила, що до дня своєї смерті тітка була при пам`яті та розумі, усвідомлювала значення своїх дій, утім різниці між змістом заповіту та договором довічного утримання тітка не розуміла, вважала що заповіт зобов`язує утримувати її до смерті. У 2012 році стан здоров`я тітки ОСОБА_5 дозволяв самостійно себе обходити, допомоги сторонніх людей вона ще не потребувала. У червні чи липні 2020 року, у телефонній розмові, тітка повідомила, що ОСОБА_4 повернув їй документи на майно, тому вона передумала аби в подальшому ОСОБА_4 опікувався нею, хоче скасувати заповіт. Підтвердила, що ОСОБА_4 був поруч під час цієї розмови по телефону із тіткою, вона чула його голос. Зі слів ОСОБА_5 їй відомо, що дружина ОСОБА_4 приходила та готувала тітці їсти з 2017 року, про виконання ремонтних робіт у будинку тітки ОСОБА_4 їй нічого не відомо, знає, що ОСОБА_5 оплачувала витрати по заміні вікон, придбання дров за власний рахунок тітки. Про існування заповіту на користь ОСОБА_2 їй повідомляла ОСОБА_5 наче у 2018 році. Самостійно приїхати у 2020 чи 2021 році з Польщі до України вона не могла, оскільки був ускладнений виїзд, а її потрібно було доглядати онуків. Утім вона відправляла гроші тітці, нею було придбано обігрівач. У травні 2021 року до України приїхала її донька та мала забрати тітку в м. Вінниця, поселити її за місцем їх проживання, де доглядати її мали сусіди, які живуть у під`їзді та є Свідками Ієгови, тітка мала скасувати заповіт та скласти на неї, ОСОБА_1 , бо розуміла, що заповіт це догляд до смерті, однак ІНФОРМАЦІЯ_2 тітка ОСОБА_5 померла.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась жодного разу, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_19 позовні вимоги не визнав, проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позову, суду пояснив, що складений на ім`я ОСОБА_2 заповіт не міг приховувати договору довічного утримання, оскільки ОСОБА_5 , перебуваючи при розумі та усвідомлюючи значення своїх дій, незважаючи на її вік, вже неодноразово вчиняла правочини у виді заповітів до 2012 року, зміст такого правочину та норми діючого законодавства нотаріусом їй роз`яснювались, відтак ОСОБА_5 розуміла правову природу та елементи вчинюваного нею заповіту. При цьому, допомога надавалась ОСОБА_4 і до 2012 року, так як вони були родичами із ОСОБА_5 , остання виховувала матір ОСОБА_4 ОСОБА_20 , отож він відчував почуття вдячності, тому він надавав посильну допомогу, тощо. У подальшому ОСОБА_5 самостійно виявила намір скласти заповіт на ім`я його дочки ОСОБА_2 , в силу її здоров`я просила завести до нотаріуса саме для вчинення цього правочину, що зробила із власної волі. У подальшому через наявність непорозумінь між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , останній повернув документи ОСОБА_5 , при цьому на призволяще не залишав її, дружина приносила їсти, а він час від часу довідувався, він знав, що у неї є інші родичі, зокрема племінники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , сусіди, а також в силу віросповідань до неї приходили постійно прихожани церкви.

10.10.2023 представник відповідача ОСОБА_19 надав до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, вказуючи, що в ході вступного слова та допиту позивача ОСОБА_1 в якості свідка було встановлено, що про існування заповіту від 22.08.2012 складеного ОСОБА_5 їй стало відомо у 2016 році, тобто за п`ять років до смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином позивач знала про заповіт, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову з цих підстав.

Третя особа приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлана Віталіївна в судовому засідання була допитана, у зв`язку із визнання її явки судом обов`язковою, просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що здійснюючи свої повноваження як нотаріус при посвідченні заповіту 22.08.2012, який був зареєстрований за № 1550, вона дотрималась усіх вимог діючого на той час законодавства, зокрема: було встановлено особу ОСОБА_5 , перевірено її волевиявлення на укладення саме заповіту, а не будь-якого іншого правочину, роз`яснено наслідки його укладення та можливість його скасування, тощо. Вона, як приватний нотаріус, переконалась у дієздатності ОСОБА_5 , остання вчинила заповіт добровільно на ім`я ОСОБА_2 , незважаючи на те, що ОСОБА_5 перебувала у віці 84 роки, мала візуально проблеми з опорно-руховим апаратом, утім вона самостійно прийшла до неї за місцем здійснення нотаріальної діяльності на другий поверх багатоповерхового приміщення без допомоги сторонніх осіб, її стан здоров`я дозволяв належним чином усвідомлювати вчинену дію, вона ствердно вказувала, що хоче укласти саме заповіт, розуміння було ясним, їй було роз`яснено усі правові наслідки вчиненого нею правочину, жодних перешкод визначених нормами діючого законодавства для посвідчення заповіту вона, як нотаріус, не вбачала, ОСОБА_5 було озвучено заповіт в голос, вона його сама підписала, усвідомлювала в повній мірі на момент укладення такого правочину його правову природу, сутність та юридичні наслідки, жодних зауважень чи питань не мала.

Третя особа ОСОБА_3 просила позов задовольнити, будучи допитаною в якості свідка, суду пояснила, що приходиться рідною сестрою позивачеві ОСОБА_1 та племінницею ОСОБА_5 . Тітка ОСОБА_5 була прихожанкою церкви Свідків Ієгови, тому з 2001 року вони перестали спілкуватись в силу різних віросповідань. Їй відомо, що ОСОБА_1 часто відвідувала тітку, тому про життя тітки знає лише зі слів сестри. ОСОБА_1 у 2021 році їй повідомила, що приїздить донька ОСОБА_21 в Україну, тому просила допомогти перевезти тітку ОСОБА_5 у м. Вінниця, оскілки вона не може більше перебувати в м. Липовець. У 2021 році подзвонила сусідка ОСОБА_22 , яка доглядала тітку на той час і повідомила, що тітка померла, вона допомагала проводити поховання та поминальні обіди за ОСОБА_5 . Про ОСОБА_4 вона нічого не знає, зі слів ОСОБА_1 стало відомо, що з`явився якийсь «проходимець», є якісь договір, а коли вирішили із сестрою подати заяви про прийняття спадщини, то з`ясувалось, що є ще й заповіт ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , знає, що це дочка ОСОБА_4 , утім її не бачила та не знає взагалі. Також їй відомо, що у 2020 році ОСОБА_1 просила сусідку, з якою ОСОБА_5 дружила більше 20 років аби її дочка ОСОБА_22 доглядала тітку. Оскільки вона не спілкувалась із тіткою, тому будь-яких дій щодо скасування заповіту, чи якісь її прохання не бажала виконувати та вчиняти.

Третя особа державний нотаріус Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області, в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений, утім надав до суду заяву, в якій при вирішенні справи поклався на розсуд суду, розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_5 знає з 1998 року так як вона входила до прихожан Свідків Ієгови. У 2000 роках у ОСОБА_5 стався інсульт, у зв`язку із чим допомогу їй надавав Червоний хрест, а також працівники соціальної служби, прихожани їх церкви. У подальшому ОСОБА_5 вирішила, що буде платити гроші та просила поради у братів та сестер їх церкви кому довіритись аби її доглядали, а також просила поради що робити з хатою, розглядала як варіант переписати хату одній із їх прихожан, утім вона відмовилась в силу здоров`я, тому в подальшому вирішила переписати майно на ОСОБА_4 аби той надавав їй допомогу. У 2020 році ОСОБА_5 вже була більше прикута до ліжка, біля неї було облаштоване все необхідне, біля ліжка стояла електрична плитка, поблизу крісло для справляння потреб, тощо. Прихожани церкви приходили та допомагали їй, зокрема складали дрова, копали город, тощо. ОСОБА_5 розповідала, що вчинила якійсь договір на користь ОСОБА_23 , він ставив їй вікна, однак жалкує, що так зробила, оскільки він в подальшому їй не допомагав, говорила що він повернув їй документи.

Свідок ОСОБА_24 суду пояснив, що є прихожанином церкви Свідків Ієгови, куди також входила ОСОБА_5 , знає її з 2008 року, служба проходила вдома в останньої років десять, куди він ходив також. Стан здоров`я ОСОБА_5 був задовільний, вона себе обходила самостійно, давала собі раду, стан її здоров`я змінився з 2016 року коли ОСОБА_5 впала та зламала руку наче і не могла самостійно пересуватись, тому прихожани церкви надавали її допомогу по господарству, виконували її прохання. Також йому відомо, що надавав допомогу ОСОБА_4 та його дружина, яка готувала їсти, утім у 2017 році між ними сталось якесь непорозуміння, зі слів прихожан стало відомо, що ОСОБА_4 приніс ОСОБА_5 якісь гроші та документи, у подальшому він її не доглядав, а допомогу надавали прихожани церкви. Чув зі слів прихожан, що ОСОБА_5 мала намір розірвати заповіт із ОСОБА_4 , радилась із братами та сестрами, але обставини цього йому не відомі.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що ОСОБА_5 приходиться їй сусідкою та доброю подругою її матері. У 2020 році ОСОБА_5 , маючи обмеження пов`язані із здоров`ям, попросила аби вона надавала їй допомогу по догляду за грошову винагороду, оскільки ОСОБА_4 з жовтня 2020 року, у зв`язку із конфліктною ситуацією не бажав надавати їй догляд та допомогу, на що вона погодилась. Вона готувала, доглядала за ОСОБА_5 . За вказівкою ОСОБА_5 у 2020 році вона зверталась до приватного нотаріуса за консультацією, представивши документи надані ОСОБА_5 з метою скасування заповіту вчиненого на ім`я ОСОБА_4 та вчинення нового заповіту, зокрема на її, ОСОБА_9 , ім`я, утім нотаріус вказала, що потрібно доставити бабушку особисто в нотаріальну контору, оскільки на той час була впроваджена пандемія корона вірусу, тому виїзд нотаріус за місцем проживання громадян не здійснювався, а оскільки ОСОБА_5 вона не могла доставити, окрім цього, було втрачено деякі правовстановлюючі документи на майно, а ОСОБА_5 в силу своїх якихось вірувань не бажала їх відновлювати, тому вона полишила цю справу.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що приходиться сусідкою ОСОБА_5 , з 2013 року по березень 2020 року вона доглядала за ОСОБА_5 на її прохання, оскільки їй було важко ходити, а пізніше ще й упала, тому пересувалась на паличці. За це ОСОБА_5 сплачувала їй грошову винагороду. У весь період її догляду за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_25 приходили до ОСОБА_26 довідувались, а після того як вона впала то вони приходили частіше, допомагали, він різав дрова, ремонтував котла, побутову техніку, дружина готували їй їжу, тощо. Вона розігрівала приготовлену ними їжу, були випадки, що й готувала самостійно на прохання ОСОБА_5 , прибирала за ОСОБА_5 , допомагала у першочергових потребах. ОСОБА_4 привозив лікарів за необхідності, ліки, тощо. Також віруючі заходили, виконували її прохання, купували ліки, тощо. Залишила вона догляд за ОСОБА_5 в березні 2020 року, в силу її важкого характеру, вона не змогла в подальшому витримувати її поведінку, що її пригнічувала. Їй було достовірно відомо про наявність заповіту на ім`я дочки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , вона її бачила кілька разів у ОСОБА_5 та приходила із гостинцями для бабці.

Свідок ОСОБА_25 суду показала, що приходиться дружиною ОСОБА_4 та матір`ю відповідача ОСОБА_2 . Її чоловік розповідав, що колись його мати ОСОБА_27 жила у ОСОБА_5 тому він, будучи вдячний, надавав на її прохання запитувану нею допомогу, а з 2010 року вони виявляли і самостійно ініціативу у допомозі. У 2012 році ОСОБА_5 висловила намір скласти заповіт на ім`я чоловіка, однак такої потреби не було за наявності у нього у власності нерухомого майна, тому вони заперечували, тоді ОСОБА_5 вирішила скласти заповіт на користь їх доньки, хоча будь-яких прохань чи дій для цього вони не вчиняли. З 2016 року ОСОБА_5 впала та зламала руку, тому вони були у неї на регулярній основі, город обробляли, дрова різали, порались по господарству, обходили будинок, тощо, вона приходила раз у тиждень при цьому готувала їй їсти, чоловік був частіше. У подальшому ОСОБА_5 почала висловлювати своє невдоволення та претензії наданою допомогою, приготовленою нею їжею, зробленою роботою, хоча вони із чоловіком вкладались по совісті, а в силу свого темпераменту вона їй не перечила, утім таке ставлення її морально принижувало та пригнічувало, тому в 2020 році вона повідомила чоловіку, що більше не бажає спілкуватись із ОСОБА_5 , це завдає їй моральних страждань, тоді як чоловік продовжував ОСОБА_5 допомагати ще деякий час.

Свідок ОСОБА_14 суду показав, що перебуває у дружніх відносинах із ОСОБА_4 . Йому достовірно відомо, що ОСОБА_4 допомагав ОСОБА_5 , часто вони заїжджали із ОСОБА_4 до неї, більше 10 разів, як повідомляв останній він доглядав за нею, оскільки вона була на милицях, у них були гарні стосунки, дружина ОСОБА_28 готувала їсти бабушці. ОСОБА_4 повідомляв що є заповіт на ім`я його доньки. У 2012 році на прохання ОСОБА_4 ставили вікна у ОСОБА_5 , він допомагав різати у її домогосподарстві дрова.

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що зі слів його матері ОСОБА_27 йому достовірно відомо, що ОСОБА_5 приходилась його матері двоюрідною тіткою, деякий час його мати жила у неї, оскільки була у скрутному становищі. У 1995 році у тітки ОСОБА_5 стався інсульт, вона потрапила до лікарні, він прийшов до неї довідатись і постало питання про те хто буде доглядати за тіткою, тоді її племінниця ОСОБА_1 виявила намір її забрати до себе в м. Вінниця, де тітка деякий час у неї проживала. Через деякий період ОСОБА_5 повернулась додому у м. Липовець, була невдоволена проживанням в ОСОБА_1 .. Будучи вдома ОСОБА_5 виявила намір проводити газ у будинку де проживала, він позичав їй гроші, довідувався до неї все частіше, а у 2012 році після інциденту за участі сина ОСОБА_1 , який здійснив крадіжку грошей у ОСОБА_5 , тому остання виявила намір скласти заповіт, утім він заперечував щодо заповіту, вказуючи що має майно, а допомагати буде і так. Окрім цього, він повідомляв ОСОБА_5 , що у нього є батьки похилого віку, які також потребують догляду, допомоги та значного часу, однак якщо вона зовсім занедужає, то він її забере до себе та поховає. Тоді ОСОБА_5 попросила завезти її до нотаріуса, у неї був складний характер, тому він їй не перечив, відвіз її до приватного нотаріуса Кобзар С.В., вона самостійно вийшла на другий поверх приміщення. На скільки він пам`ятає, нотаріус пояснювала який правочин слід укласти краще (заповіт чи дарування), тоді ОСОБА_5 склала заповіту на його дочку, паспортні дані дочки він привіз. У подальшому вона віддала йому ще й грошові кошти та правовстановлюючі документи на зберігання, оскільки остерігалась повторно вчинення протиправних дій стосовно неї зі сторони сина ОСОБА_1 .. Він опікувався тіткою постійно, ставив вікна, двері, привозив їй дрова, виконував її прохання, аби не витрачати тітки гроші, приготовлену їжу та дрова приносив з дому. До 2016 року з тіткою ОСОБА_5 проживали сестри по вірі Свідків Ієгови, вони надавали їй допомогу, тому вони з дружиною рідше приходили, а після 2016 року як сестри не витримали її характеру та в подальшому тітка зламала руку, вони стали приходили частіше, він допомагав по господарству, дружина на тиждень готувала їй їжу, сусідка приходила розігрівала, виносила відра, тощо, тітку не залишали без нагляду. У 2020 році він, будучи прсутнім, чув неодноразово телефонні розмови ОСОБА_5 із ОСОБА_1 , остання, на скільки він зрозумів, висловлювала невдоволення із складеним заповітом на ім`я його доньки, налаштовувала тітку проти нього. У ОСОБА_5 був складний характер, вона була дуже прискіпливою і вередливою, утім вони терпіли її в силу віку, її здоров`я та обставин, які стались у її житті. Після того як терпець увірвався, він прийняв рішення повернути надані нею на збереження документи на майно та гроші, які вона йому дала на зберігання, повідомив що не заперечує щодо скасування заповіту, попередив за місяць аби вона викликала племінниць ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 , після чого вчинив такі дії, залишив необхідну кількість дров, їжі, однак приходив та ще навідувався, приносив їсти та хліба, переживав про неї. Він розумів, що наявність існуючого заповіту примушувала його до вчинення дій по догляду та допомозі тітці, утім такого обов`язку він на себе не брав і терпіти виходки тітки більше по відношенню до нього та дружини не бажав.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і безпосередньо оцінивши зібрані у справі докази, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , на що вказує свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.11). Після її смерті відкрилась спадщина.

Із матеріалів спадкової справи №69/2021 до майна померлої ОСОБА_5 (а.с.65-84) слідує, що своїм правом на спадкування після смерті ОСОБА_5 скористалась позивач ОСОБА_1 , подавши заяву відповідного змісту, яка зареєстрована 13.10.2021 за №344 Липовецькою державною нотаріальною конторою (а.с.66).

На підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем ОСОБА_5 надано наступні докази: свідоцтво про народження № НОМЕР_2 (а.с.67) відповідно до якого батьками ОСОБА_29 зазначено: ОСОБА_30 та ОСОБА_31 ; свідоцтво про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 (а.с.68), відповідно до якого ОСОБА_29 уклала шлюб із ОСОБА_32 та змінила прізвище на « ОСОБА_33 »; Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до вимог ст..126, 133, 135 СК України (а.с.69), відповідно до якого батьками ОСОБА_30 значаться ОСОБА_34 та ОСОБА_35 .

Також судом встановлено, що своїм правом на спадкування після смерті ОСОБА_5 скористалась ОСОБА_3 , будучи племінницею ОСОБА_5 , подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини 16.11.2021, яка зареєстрована за №391 (а.с.72).

Окрім цього, судом встановлено, що відповідно до заяви направленої в адресу нотаріуса 30.11.2021 та зареєстрованої за №411 (а.с.81), своїм правом на спадкування за заповітом вчиненим ОСОБА_5 22.08.2012 та зареєстрованим за №1550 приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В. скористалась ОСОБА_2 , подавши заяву відповідного змісту.

Зі змісту заповіту вчиненого 22.08.2012 ОСОБА_5 та посвідченого цього ж дня 22.08.2012 приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В., який був зареєстрований за №1550 (а.с.13), слідує, що спадкодавець ОСОБА_5 зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті, відповідно до якого, усе своє майно, рухоме і нерухоме, де б воно не було та з чого б не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті та вона буде мати право за законом заповіла ОСОБА_2 . Заповіт не скасовано та не змінено за життя спадкодавця, в підтвердження чому є Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Як слідує із відповіді завідувача Липовецької державної нотаріальної контори Кицюка О.П. від 14.12.2021 за №02-14/601 (а.с.12), спадкоємцями померлої ОСОБА_5 є племінники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а за заповітом ОСОБА_2 .

Факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а саме те, що вони приходяться відповідно тіткою та племінниками сторонами спору визнавався, отож в силу вимог ст..82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Судом встановлено, що до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_5 увійшло наступне майно: земельна ділянка, кадастровий номер 0522210100:01:001:2507, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.15, 16); земельна ділянка в м. Липовець, кадастровий номер 0522210100:01:001:2508, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства (а.с.17); житловий будинок 13/25 частки, що розташований по АДРЕСА_2 (а.с.19-24).

Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина першастатті 229 ЦК України).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У даній справі позивач звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, вказуючи, що спадкодавець, яка приходиться їй рідною тіткою при вчиненні заповіту діяла під впливом помилки, оскільки помилялась щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення, так як мала на меті скласти договір довічного утримання, потребувала забезпечення її утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами першою, другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 746 Цивільного кодексу Українипередбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказано, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як слідує зі змісту Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а.с.76, 77), спадкодавець ОСОБА_36 за життя вчиняла наступні заповіти:

- номер у спадковому реєстрі 7691190, номер в реєстрі нотаріальних дій №265 від 07.02.1992, місце посвідчення Липовецька державна нотаріальна контора;

- номер у спадковому реєстрі 8261077, номер в реєстрі нотаріальних дій 1471 від 01.08.2002, місце посвідчення Липовецька державна нотаріальна контора;

- номер у спадковому реєстрі 53279379, номер в реєстрі нотаріальних дій 1550 від 322.08.2012, місце посвідчення приватний нотаріус Кобзар С.В., який є чинним та є предметом цього судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 , яка була допитана в якості свідка, в судовому засіданні підтвердила, що за життя ОСОБА_5 неодноразово складала заповіти, зокрема на її та її сестри ОСОБА_3 ім`я, в подальшому вона змінила свою волю та визначила спадкоємцем лише її, ОСОБА_1 , а в подальшому, як з`ясувалось, розпорядилась належним їй майном на користь ОСОБА_2 .

Окрім цього, із пояснень свідка ОСОБА_9 було встановлено, що ОСОБА_5 робила пропозицію вчинити заповіт і на її ім`я, у зв`язку із чим остання зверталась до приватного нотаріуса Мельник М.В. за консультацією, утім внаслідок встановлених обмежень коронавірусу, відсутності усіх документів та стану здоров`я ОСОБА_5 на момент її звернення такий правочин не було вчинено.

Свідок ОСОБА_8 також підтвердив у судовому засіданні, що ОСОБА_5 просила поради у прихожан церкви Свідків Ієгови щодо розпорядження належним її майном на користь однієї із прихожан церкви.

Отож встановлені судом обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 за життя неодноразово робила особисті розпорядження у вигляді заповітів, та як наслідок розпоряджалась належним їй майном, зокрема перший заповіт у віці 62 роки, отож, суд вважає, що вона не могла не розуміти зміст такого правочину та його правову природу, у тому числі вчиняючи заповіт 22.08.2012 на користь ОСОБА_2 .

При цьому, із пояснень приватного нотаріуса Кобзар С.В. було встановлено, що незалежно від віку 84 роки, ОСОБА_5 була при розумі, ясній пам`яті, добре усвідомлювала значення своїх дій, будь-яких правових підстав за яких не міг бути посвідчений заповіт, на момент його складення нотаріусом, не було встановлено, тоді як вади щодо здоров`я, які візуально прослідковувались щодо пересування ОСОБА_5 , не є тими обмеженнями, які могли б свідчити про протилежне та ставити під сумнів дієздатність особи похилого віку.

Зі змісту відповіді наданої начальником Відділу соціального захисту та охорони здоров`я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 23.12.2021 за №К-27/01-3 та від 24.12.2021 за №К-28/01-3 (а.с.121, 121) судом встановлено, що ОСОБА_5 та її представники не звертались за допомогою до КЗ «Центр надання соціальних послуг» Липовецької міської ради із заявами про надання соціальних послуг, не перебувала на обліку, а також не було відомо те, що ОСОБА_5 перебувала у безпорадному стані та потребувала постійного догляду.

Окрім цього, із показів свідків, які було допитано судом встановлено, що ОСОБА_5 була прихожанкою церкви Свідків Ієгови, вона ходила на служби та вони проводились у неї вдома, коли за станом здоров`я вона не могла виходити за межі домогосподарства, брати та сестри по вірі не залишали її, при цьому сусіди надавали їй допомогу по догляду, яким вона сплачувала грошові кошти за надану допомогу, отож остання мала вірогідну можливість ініціювати питання щодо надання її соціального супроводу зі сторони державних органів через сторонніх осіб, тощо, у тому числі сприяти у реалізації її прав.

Окрім цього зі змісту позову та повідомлених позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні обставин слідує, що у 2019 році та 2020 році (з лютого по липень 2020 року та з жовтня по грудень 2020 року) вона приїздила до України, а також на той час вже була обізнана про наявність вчиненого ОСОБА_5 заповіту на ім`я ОСОБА_2 , утім жодних дій для реалізації ОСОБА_5 дій з приводу існуючого заповіту, можливого його скасування, тощо, не вживала, а формальні посилання на введені карантинні обмеження не є тими об`єктивними причинами за відсутності інших належних доказів.

Згідно із інформацією наданою КНП «Липовецька МЛ» від 28.12.2021 за №686 (а.с.123, 124), ОСОБА_5 за медичною допомогою не зверталась, декларації із сімейним лікарем не укладала, лікарі Липовецької АЗПСМ призначень ОСОБА_5 не робили, у період з 2012 по 2021 роки ОСОБА_5 спостерігалась із хронічними захворюваннями: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба; гіпертензивне серце; гіпертрофія лівого шлуночка; дисцикуляторна змішана енцефалопатія; остеоартроз, поліостеоартроз з переважним враженням колінних суглобів; хронічний пієлонефрит, остеохондроз хребта. Огляд лікарями проводився у 2012, 2013, 2017 роках на дому, а 29.04.2013 ОСОБА_5 зверталась до лікаря травматолога із забитою раною голови.

Окрім цього, у судовому засіданні предметом дослідження була медична картка амбулаторного хворого №058422 на ім`я ОСОБА_5 , із якої встановлено звернення останньої до лікарів: 2001, 2002, 2003, 2004, 2006, 2007, 2012, 2013, 2016, 2017 роках із діагнозом остеохондроз, атеросклеротичний кардіосклероз, тощо.

У судовому засіданні свідки, які були допитані судом усі підтвердили, що у ОСОБА_5 були проблеми із опорно-руховим апаратом, вона останнім часом пересувалась за допомогою допоміжних засобів палиць, коляски, утім вона добре усвідомлювала значення своїх дій навіть в силу її старечого віку, при цьому мала досить складний характер.

Окрім цього, як було встановлено із показів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , у період з 2012 року (з моменту складання заповіту) по 2016 рік до моменту коли ОСОБА_5 впала та зламала руку і почала потребувати сторонньої допомоги, ОСОБА_4 приходив довідуватись та допомагав лише на її прохання, тоді як після вказаної події такий догляд набув систематичності зі сторони ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_15 , яка почала регулярно готувати і приносити їсти.

Вказані обставини узгоджуються і з показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_15 , хоча вони є батьками відповідача, суд приймає їх як правдиві.

Отож встановлені судом обставини в контексті досліджених доказів свідчать про те, що з моменту вчинення ОСОБА_5 заповіту 22.08.2012 до 2016 року ОСОБА_4 приходив довідуватись та допомагав ОСОБА_5 лише на її прохання та надавав допомогу за її кошти, отож з моменту укладення правочину, який оспорюється позивачем, такі дії ОСОБА_4 не мали змісту утримання чи догляду, нагляду за відчужувачем, за станом її здоров`я, умовами побуту, тощо.

Аналізуючи зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконання щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що померла ОСОБА_5 на час складення оспорюваного заповіту 22.08.2012 помилялась щодо правової природи такого правочину, вважаючи його договором довічного утримання (догляду), оскільки наявний попередній досвід ОСОБА_5 щодо розпорядження своїм майном у формі заповітів дозволяв їй відмежовувати такий правочин від інших правочинів, зокрема і довічного утримання, можливість укладення кожного наступного заповіту вона сприймала як її розпорядження належним майном на користь іншої особи, тоді як суб`єктивне ставлення осіб, яких ОСОБА_5 визначала спадкоємцями за заповітом, у тому числі позивача, нести обов`язок щодо надання допомоги (догляду) спадкодавцеві, не може свідчити про неправильне сприйняття ОСОБА_5 правової природи такого правочину .

А те, що спадкодавець через значний проміжок часу після вчинення заповіту 22.08.2012 передумала та вирішила його скасувати і вчинити черговий заповіт, не є тією обставиною, що вплинула на волевиявлення особи під час укладення правочину та не може свідчити про наявність помилки на момент складання заповіту.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним слід відмовити за недоведеності вимог в цій частині.

Вирішуючи вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 такою, що не має права на спадкування за заповітом посвідченим 22.08.2012 приватним нотаріусом Липовецького нотаріального округу Кобзар С.В., який зареєстрований за №1550 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд виходить з наступного.

Підставою для усунення від спадкування за нормоюст. 1224 ЦКє відповідно дочастини 2 вказаної статті- умисне перешкоджання особою спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт, що сприяло виникненню права на спадкування у цієї особи чи в інших осіб або сприяло збільшенню їхньої частки у спадщині.

Пред`являючи позов до ОСОБА_2 в цій частині, позивач покликалась на те, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відмовився надавати догляд ОСОБА_5 , достеменно знаючи, що останній виповнилось 91 рік, вона обмежена у пересуванні, не зможе захистити свої суб`єктивні права та реалізувати обов`язки, не вжив заходів для надання їй допомоги для вирішення питання про скасування заповіту та складання нового заповіту, договору довічного утримання, отож враховуючи таку поведінку вважає, що відповідач ОСОБА_2 умисно перешкоджала спадкодавцю скласти заповіт на інших осіб, або скасувати існуючий заповіт на її користь.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає вимоги в цій частині також не доведені позивачем жодними належними та допустимими доказами, оскільки законодавець чітко зазначив, що не можуть спадкувати ні за законом ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, а зазначені участинах 1,2 ст. 1224 ЦКУкраїни незаконні дії повинні бути здійснені умисно, тоді як зі сторони ОСОБА_2 будь-які дії щодо перешкод спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення не вчинялись, а протилежного позивачем не доведено, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності до вимог позивача, про які заявлено представником відповідача, суд враховує наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 234/13519/16-ц (провадження № 61-14512св18) вказано, що відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Суд, дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог по суті, відтак не підлягає застосуванню строк позовної давності.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до Глави 8 ЦПК України, а оскільки позивачеві відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі, то понесені нею судові витрати, суд відносить на її рахунок.

Керуючись ст.1217, 1219, 1233, 1247, 1251, 1257 ЦК України, керуючись ст.12, 13, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Липовецька державна нотаріальна контора Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлани Віталіївни про визнання заповіту недійсним та визнання особи такою, що не має права на спадкування, -відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 05.02.2025.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 );

Відповідач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП- НОМЕР_5 );

Третя особа ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_6 );

Третя особа Липовецька державна нотаріальна контора Вінницької області (вул. В. Липківського, буд. 57, м. Липовець, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 02887208);

Третя особа приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Кобзар Світлани Віталіївни (вул. В. Липківського, буд. 57, м. Липовець, Вінницька обл.).

Суддя Світлана ШПОРТУН