Постанова

від 04.02.2025 по справі 380/5541/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5541/24 пров. № А/857/20884/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУД 1» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за його адміністративним позовом до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішення про визначення коду товару та картки відмови,

суддя у І інстанціїКухар Н.А.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 15 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУД 1» (далі ТОВ «ПРОМБУД 1») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати:

рішення про визначення коду товару (далі Рішення) від 13.02.2024 № КТ-UA209000-0025-2024 Львівської митниці (далі Митниця);

картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі Картка відмови) Митниці № UA209210/2024/000103.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №380/5541/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачем той самий товар від того ж іноземного постачальника з кодом товару УКТЗЕД 8531 80 70 90 ввозився за митними деклараціями (далі МД) від 14.07.2023 №23UA100300731734U9, від 30.06.2022 №UA209210/2022/003466, від 06.07.2022 №UA209210/2022/003591. Відповідачем код товару визначено у відповідності до вимог УКТЗЕД. Тому оспорюване Рішення від 13.02.2024 №КТ-UA209000-0025-2024 та Картка відмови № UA209210/2024/000103 відповідають вимога митного законодавства.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ТОВ «ПРОМБУД 1», яке просило таке скасувати та задовольнити його позов у повному обсязі.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що визначальною характеристикою товару, що розглядається у товарній позиції 8531, має бути наявність можливості відтворення звукового або візуального сигналу, а у товарній позиції 9031 класифікуються контрольні/вимірювальні пристрої. Датчик зледеніння (ice detector) призначений для виявлення ступеня критичного обледеніння та подачі сигналу виявлення льоду з метою подальшого запуску протикригової системи (далі ПКС), не призначений для подачі/відтворення звукового та/або візуального сигналу. За будовою, принципом дії та призначенням датчики зледеніння (ice detector) SN 2763 (арт. 0871СТ2), SN2764 (арт. 0871СТ2), SN 1065 (арт. 0871СТ2) є саме контрольно-вимірювальними приладами.

Висновок суду першої інстанції про те, що опис товарної позиції 8531 є більш конкретнішим порівняно з товарною позицією 9031 є помилковим.

Відповідачем не наведено доказів на підтвердження можливості виконання задекларованим товаром функцій передачі звукового або візуального сигналу, а також порушення декларантом правил класифікації товару.

Наявність попередніх митних оформлень подібних товарів, імпортованих ТОВ «ПРОМБУД 1», у товарній позиції 8531 не є доказом правильності раніше визначеного коду, а також не може вважатись достатнім та правомірним обґрунтуванням прийнятого відповідачем Рішення.

Підхід класифікації подібних за принципом дії датчиків за відсутності звукових або візуальних сигналів у товарній позиції 9031 підтверджується класифікаційними рішеннями митних органів Франції.

На офіційному сайті Держмитслужби наявна інформація щодо класифікаційних рішень про визначення коду в товарній позиції 9031 щодо товарів, які за своєю суттю є контрольно-вимірювальними пристроями та не обладнані звуковими або візуальними (зовнішніми) сигналами.

При винесенні оскаржуваного Рішення посадовими особами Митниці в порушення приписів наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 650 не враховано однакові підходи до класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД у товарні позиції 8531, які вказують на обов`язковість наявності звукового або візуального сигналу.

Судом першої інстанції проігноровано висновок судового експерта Стецика Ю.М. від 15.01.2024 № 0124, а також висновок Харківської торгово-промислової палати від 21.12.2023 № 1525-23, відповідно до яких імпортований позивачем товар має класифікуватися за кодом 9031808000 згідно з УКТЗЕД.

Окрім того, звертає увагу на те, що оспорюване Рішення не відповідає формі, яка передбачена Порядком роботи митних органів при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 650 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.12.2022 № 455).

Оспорювана Картка відмови є похідною від Рішення від 13.02.2024 № КТ-UA209000-0025-2024, а тому також є протиправною та підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ПРОМБУД 1» Митниця підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.01.2024 до митного оформлення за МД ІМ 40 АА № 24UA209210000753U0 декларантом позивача було заявлено товар з описом: «Прилади для контролю вібрації: арт. 0871CT2 датчик зледеніння / icedetector, SN 2763 -1 шт.; арт. 0871CT2 датчик зледеніння / icedetector, SN2764 -1 шт.; арт. 0871CT2 датчик зледеніння/icedetector, SN 1065 -1 шт. Призначений для дротового передавання даних про наявність/відсутність зледеніння авіаційного судна, входить до складу протикригової системи. Побудований на вимірюванні резонансної частоти чутливого елемента, яка змінюється при його обмерзанні. Принцип дії датчика: має чутливу головку циліндричної форми, яка виступає на 57 мм від фланця кріплення та електронний блок. У стрижні підтримуються поздовжні коливання на резонансній 3 частоті 35 кГц за допомогою магнітострикційного генератора. Відкладення льоду на датчику призводить до зменшення резонансної частоти. Зміна частоти реєструється електронним блоком, який виробляє сигнал про обмерзання як тільки зміна частоти перевищить допустиме значення (0 ,8 мм). Датчик має обігрів, який вмикається електронним блоком на час 6 секунд. Під дією обігріву лід тане і видаляється аеродинамічними силами. Після вимкнення обігріву на датчику знову починається утворення льоду яке триватиме до надходження нового сигналу на ввімкнення обігріву (обігріву своєї чутливої головки цього приладу, для обнуління стану приладу). Код товару визначено згідно з УКТЗЕД 9031808000.

13.02.2024 Відділом класифікації товарів Митниці винесено Рішення № КТ-UA209000-0025-2024, яким змінено код та опис товару, а саме визначено код згідно з УКТЗЕД 8531807090 та опис «Електрообладнання сигналізаційне: Сигналізатор обледеніння арт.0871CT2 - пристрій виявлення обледеніння і подачі сигналу попередження».

Вказане Рішення обґрунтоване тим, що назва товарної позиції 8531 має більш конкретний опис порівняно з товарною позицією 9031, яка має більш загальний опис. Підхід до класифікації підтверджується наявними в базі даних АСМО «Інспектор» митними оформленнями ідентичного товару (артикулу 0871CT2, щодо якого винесено дане Рішення), здійсненими за МД від 14.07.2023 №23UA100300731734U9, від 30.06.2022 №UA209210/2022/003466, від 06.07.2022 №UA209210/2022/003591, згідно з якими товар був оформлений в митому відношенні у товарній підкатегорії 8531 80 70 90 згідно з УКТ ЗЕД.

Отримувачем такого товару у всіх випадках є ТОВ "ПРОМБУД 1"(ЄДРПОУ 38612867).

Окрім того, 27.02.2024 Митницею винесено Картку відмови № UA209210/2024/000103, відповідно до якої митне оформлення товару позивача не може бути завершено у зв`язку з прийняттям Рішення від 13.02.2024 № КТ-UA209000-0025-2024.

28.02.2024 імпортований товар був оформлений ТОВ «ПРОМБУД 1» за МД №24UA209210001619U2 за кодом згідно з УКТЗЕД 8531807090, визначеним Митницею.

ТОВ "ПРОМБУД 1" не погодилося із визначення коду імпортованого ним товару за кодом УКТ ЗЕД 8531807090 та звернулося до адміністративного суду і позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Частиною 1 статті 1 МК передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Статтею 67 МК передбачено, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

У відповідності до частини 1 статті 68 МК ведення УКТ ЗЕД здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 частини 2 статті 68 МК встановлено, що ведення УКТ ЗЕД передбачає, зокрема розроблення пояснень і рекомендацій до УКТ ЗЕД та забезпечення їх опублікування.

УКТ ЗЕД, як складова Закону України «Про Митний тариф України», побудована за принципом докладної товарної класифікації, яка передбачає класифікацію товару за тим кодом, який відповідає найбільш повному опису товару (його характеристик). Тобто, спочатку товар класифікується за товарною позицією, далі поетапно - за більш детальним описом у товарній підпозиції, товарній категорії, товарній підкатегорії. У побудові УКТ ЗЕД товарна позиція, товарна підпозиція, товарна категорія, товарна підкатегорія співвідносяться між собою як загальне (рід) і спеціальне (вид, різновид).

За правилом 3 (a) Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД у разі якщо товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, для його класифікації перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний опис.

Частиною 1 статті 257 МК передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Згідно із пунктом 5 частини 8 статті 257 МК митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, у тому числі, у вигляді кодів: відомості про товари, зокрема код товару згідно з УКТ ЗЕД.

За правилами частини 1 статті 266 МК декларант зобов`язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу митного органу пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до правила 6 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, які є складовою частиною Митного тарифу України, для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatіs mutandіs), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що саме на етапі визначення для товару коду УКТ ЗЕД враховується максимально повно опис, характеристики та властивості товару, які є істотними для певного коду УКТ ЗЕД та ідентифікують його на подальших етапах митних процедур.

Будь-яке покликання на повний код товару згідно з УКТ ЗЕД, який складається з десяти знаків, має перевагу над будь-яким іншим покликанням на код товару, який містить меншу кількість знаків цифрового коду, оскільки він більш точно і детально визначає відповідний вид товару.

Відповідно до представленої позивачем технічної документації датчик зледеніння (ice detector) є складовою частиною протикригової системи (ПКС), яка являє собою сукупність технічних засобів, призначених для запобігання наростанню крижаного шару на конструкційних елементах літального апарату, видалення льоду, що з`явився, та має на меті забезпечення всепогодності та підвищення безпеки польоту в умовах зледеніння.

За своєю будовою детектор льоду (датчиків зледеніння) є цільним пристроєм, який визначає наявність обледеніння та складається з основних елементів:

1) чутливий зонд це металевий стрижень циліндричної форми, що має магнітострикційні властивості, а саме, він розширюється і звужується під впливом змінного магнітного поля;

2) магнітострикційний генератор створений за допомогою магніту модульованого приводною котушкою (для створення навколо стрижня магнітного поля) і додавання знімної котушки (котушка зворотного зв`язку) та електронного компаратора. Всі ці компоненти необхідні для створення ультразвукового осьового руху стрижня, або іншими словами, для створення коливання в осьовому напрямку з певною резонансною частотою;

3) вбудоване програмне забезпечення - контролює частоту коливань, виявляє та сповіщає про будь-яке зниження частоти коливань;

4) нагрівальний елемент забезпечує періодичне повне очищення льоду з чутливого зонду;

5) електричний роз`єм для підключення кабелю по кабелю подається вхідна напруга, а на виході по кабелю передається сигнал/індикація виявлення льоду.

Відтак, на думку апеляційного суду, слід погодитися із апелянтом у тому, що основні складові та принцип роботи датчика зледеніння (ice detector) SN 2763 (арт. 0871СТ2), SN2764 (арт. 0871СТ2), SN 1065 (арт. 0871СТ2) свідчать про те, що він призначений для виявлення ступеня критичного обледеніння для подачі сигналу виявлення льоду з метою подальшого запуску протикригової системи (далі ПКС), є первинним датчиком, який генерує сигнал на ПКС, не призначений для подачі/відтворення звукового та/або візуального сигналу, не оснащений системою, що подає звуковий та/або візуальний сигнал та не є частиною такої системи, а також поставлявся без будь-якого допоміжного обладнання.

Згідно з приписами УКТЗЕД до групи 90, яку зазначив декларант позивача при декларування імпортованого товару, відноситься:

Прилади та апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, контрольні.

9031 Контрольні або вимірювальні прилади, пристрої та машини, в іншому місці цієї групи не зазначені; проектори профільні:, вимірювальні, прецизійні; медичні або хірургічні; їх частини та приладдя.

9031 80 80 00 інші.

Відповідності до вимог УКТ ЗЕД до групи 85 відноситься товар:

Електричні машини, обладнання та їх частини; апаратура для запису або відтворення звуку, телевізійна апаратура для запису та відтворення зображення і звуку, їх частини та приладдя.

8531 Електрообладнання звукове або візуальне сигналізаційне (наприклад дзвоники, сирени, індикаторні панелі, пристрої сигналізації про крадіжки та пожежі), крім обладнання товарної позиції 8512 або 8530:

8531 80 70 90 інші.

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із твердженням апелянта про те, що визначальною характеристикою товару, що розглядається у товарній позиції УКТ ЗЕД 8531, має бути наявність можливості відтворення звукового або візуального сигналу, тоді як у товарній позиції УКТ ЗЕД 9031 класифікуються контрольні/вимірювальні пристрої.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Митницею не наведено жодних доказів на підтвердження можливості виконання імпортованим позивачем товаром функцій передачі звукового або візуального сигналу, що є одним із критеріїв розмежування позицій за УКТ ЗЕД.

Окрім того, апеляційний суд погоджується із апелянтом у тому, що контролюючим органом не обґрунтовано наявність порушень правил класифікації з боку декларанта.

Попри те, слід погодитися із доводами апелянта про ігнорування судом першої інстанції Експертного висновку №1525/23 від 21.12.2023 Харківської торгово-промислової палати, відповідно до якого датчик зледеніння (ice detector) 0871CT2 відноситься до коду УКТ ЗЕД 9031 80 80 00 (а.с. 34 т.1), а також Висновку товарознавчої експертизи № 0124 від 15.01.2024 судового експерта Стецика Ю.М., відповідно до якого характеристики товару датчик зледеніння 0871CT2 відповідають характеристикам товарної позиції підкатегорії УКТ ЗЕД 9031 80 80 00 (а.с. 38-63 т.1).

Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

У податковій консультації Державної фіскальної служби України (лист від 22.09.2019 № 682/6/99-99-15-03-02-15/ІПК) зазначено, що при складанні податкових накладних підприємство не має права самостійно змінювати коди УКТ ЗЕД, встановлені торгово-промисловими палатами, та зобов`язане зазначати код УКТ ЗЕД, визначений торгово-промисловою палатою.

Оцінюючи наявність попередніх митних оформлень ТОВ «ПРОМБУД 1» аналогічного товару за кодом товару УКТЗЕД 8531 80 70 90, апеляційний суд з у рахуванням приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №808/3175/16, відповідно до яких декларант, який під час здійснення імпортних операцій у минулому самостійно визначив код товару за УКТ ЗЕД, прийнятий митним органом, не позбавлений можливості змінити код товару при наступних імпортних операціях, а в разі незгоди митного органу із таким кодом оскаржити його в адміністративному або в судовому порядку.

При цьому в інвойсі №004016 від 31.05.22 (МД № UA209210/2022/003466) та в інвойсі № CI008740 від 07.06.22 (МД № UA209210/2022/003466) продавцями компанією «Ex-Change Parts AB» (Швейцарія) та компанією «Allaero Limited» (Великобританія) на товар DETECTOR ICE 0871CT2 визначено код 9031 80 80 00.

Водночас митним органом не заперечується того, що при здійсненні митного оформлення товару за МД від 14.07.2023 №23UA100300731734U9, від 30.06.2022 №UA209210/2022/003466, від 06.07.2022 №UA209210/2022/003591 митним органом рішень про визначення коду товару не виносилось.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає за можливе погодитися із доводами апелянта про те, що наявність попередніх митних оформлень подібних товарів, імпортованих ТОВ «ПРОМБУД 1», у товарній позиції 8531 не може вважатись достатнім обґрунтуванням оспорюваного Рішення.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про безпідставність визначення Митницею коду імпортованого позивачем товару за УКТ ЗЕД 8531807090, а відтак вважає оспорювані ТОВ «ПРОМБУД 1» Рішення і пов`язану із ним Картку відмови такими, що не відповідають критеріям, передбаченим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Водночас апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому з урахуванням задоволення вимог апелянта з наведених вище міркувань апеляційний суд не вважає за доцільне детально аналізувати решту доводів, викладених у апеляційній скарзі ТОВ «ПРОМБУД 1».

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до помилкової відмови у задоволені позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позов ТОВ «ПРОМБУД 1» задовольнити.

На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь ТОВ «ПРОМБУД 1» сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 4844,80 + 7267,20 = 12112 грн.

Вирішуючи клопотання ТОВ ТОВ «ПРОМБУД 1» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заперечення з цього приводу Митниці, апеляційний суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не оспорюється ні передбачене процесуальним законом право ТОВ «ПРОМБУД 1» на отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді адміністративної справи, ні самого факту надання такої позивачу адвокатом Єфименко І.В. При цьому відповідачем оспорюється обґрунтованість саме визначення позивачем розміру такого відшкодування у загальній сумі 8000 + 7000 = 15000 грн.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката Єфименко І.В. позивачем було надано:

ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1563154;

договір про надання правничої допомоги від 08.03.24 № 08/03/24/П;

додаткові угоди до договору від 08.03.2024 №1 та № 2;

акт наданих послуг від 23.08.2024;

рахунок від 23.08.2024 № 23.08.2024;

платіжну інструкцію № 517 від 27.08.2024;

фільтровану виписку за період з 01.01.2024 по 14.10.2024

Вказані докази підтверджують понесення ТОВ «ПРОМБУД 1» витрат на професійну правничу допомогу адвоката Єфименко І.В. під час розгляду цієї справи у суді першої та апеляційної інстанції у загальній сумі 15000 грн.

Разом із тим, з урахуванням об`єму матеріалів справи, що були підготовлені та опрацьовані адвокатом на стадії розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, складності самої справи, обсягу та якості наданих послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, значущості спору для позивача з урахуванням розміру визначених відповідачем грошових зобов`язань, суд апеляційної дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача і стягнення з відповідача на його користь відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУД 1» задовольнити.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №380/5541/24 та позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУД 1» задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати рішення про визначення коду товару від 13 лютого 2024 року № КТ-UA209000-0025-2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27 лютого 2024 року № UA209210/2024/000103 Львівської митниці.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМБУД 1» (код ЄДРПОУ 38612867, 08147, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Гетьманська, 6) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн та 7000 (сім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, 79000, Львівська область, м. Львів, вул. Костюшка, 1).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк