Рішення

від 05.02.2025 по справі 753/22161/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/22161/24

провадження № 2/753/4432/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Хильченко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у листопаді 2024 року звернулась ТОВ «Лінеура Україна» про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 14.05.2024 року між нею ( ОСОБА_1 ) та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту у сумі 2 500 грн.

Окрім того 17.05.2024 року між нею ( ОСОБА_1 ) та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Додатковий договір до Договору № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту у сумі 5 000 грн. 00 коп.

Загальна сума кредиту складає 7 500 грн. (2 500 грн. 00 коп. + 5 000 грн. 00 коп.).

На виконання умов кредитування за Договором № 4650080 ТОВ «Лінеура Україна» надало їй грошові кошти шляхом перерахування на її картковий рахунок на загальну суму 7 500 грн. 00 коп.: 14.05.2024 року - 2 500 грн. 00 коп, 17.05.2024 року - 5 000 грн. 00 коп.

На виконання умов кредитного договору № 4650080 нею сплачено на користь ТОВ «Лінеура Україна» кошити у загальній сумі 10 679 грн. 20 коп.: 07.06.2024 року - 1 005 грн. 01 коп., 07.07.2024 року - 3 037 грн. 25 коп., 08.07.2024 року - 112 грн. 50 коп., 07.08.2024 року - 3 374 грн. 71 коп., 04.09.2024 року - 3 149 грн. 73 коп.

13.10.2024 року нею було надіслано на адресу ТОВ «Лінеура Україна» лист -вимогу щодо перерахунку суми заборгованості за кредитним договором № 4650080 та вважати припиненими зобов`язання за Договором № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту від 14.05.2024 року у зв`язку з його повним виконанням з її боку як позичальника, вважаючи наявними її переплати як позичальника в розмірі 3 179 грн. 20 коп., однак така вимога залишена ТОВ «Лінеура Україна» без виконання.

З огляду на те, що ТОВ «Лінеура Україна» надало їй кошти за Договором № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту від 14.05.2024 року на загальну суму 7 500 грн. 00 коп., то загальна сума штрафних санкцій та інших платежів, що підлягають сплаті нею за порушення зобов`язання, повинна становити всього 3 750 грн. 00 коп.

Оскільки нею на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» було перераховано грошоваі кошти на загальну суму 10 679 грн. 20 коп., то залишок, який є несплачений нею за Договором № 4650080, наразі становить 570 грн. 80 коп.

За інформацією Українського бюро кредитних історій станом на 08.11.2024 року у неї наявна прострочена заборгованість перед ТОВ «Лінеура Україна» на суму 15 655 грн. 56 коп.

У зв`язку із тим, що вона позбавлена можливості встановити дійсну суму заборгованості за Договором № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту від 14.05.2024 року, укладеного між нею та ТОВ «Лінеура Україна», наявність інформації з Українського бюро кредитних історій станом на 08.11.2024 року щодо простроченої заборгованості з її боку на користь ТОВ «Лінеура Україна» на суму 15 655 грн. 56 коп., вважає наявними підстави зобов`язання ТОВ «Лінеура Україна» здійснити перерахунок заборгованості за Договором № 4650080 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.05.2024 року, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Відповідач в судове засіданняне з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Відповідачем подано відзив на позов від 04.02.2025 року, у якому вимоги позову вцілому не визнав та просив відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості та недоведеності вимог з огляду на зміст укладеного сторонами договору споживчого кредитування.

Відповідь на відзив позивачем не подано.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за відсутності порушеного права позивача, яке ним не доведено, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Засіб захисту, що визначається ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути «ефективним» як у законі, так й на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєва проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Тобто, станом на час звернення позивача до суду із цим позовом, права такого позивача, з огляду на те, що відповідач не пред`являє до нього вимог про заборгованість за договором кредиту, не порушені, адже принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права, а правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України), що є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов`язаних правовідносинах.

Так, 14.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір № 4650080 про надання ТОВ «Лінеура Україна» ОСОБА_1 коштів на умова споживчого кредиту у сумі 2 500 грн.

Окрім того, 17.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Додатковий договір до Договору № 4650080 про надання коштів на умова споживчого кредиту у сумі 5 000 грн.

Загальна сума наданого ТОВ «Лінеура Україна» ОСОБА_1 кредиту складає 7 500 грн. (а.с.10-25).

Оскільки такий спосіб захисту порушеного права як здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором ст. 16 ЦК України та іншими законами не визначений, а тому вимога позову задоволеною бути не може.

Суд вважає, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні складові кредитного договору (заборгованості за таким), що є різновидом претензії, чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, позичальник вправі, у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення таких нарахувань, заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.

У даній справі посилання позивача на інформацію Українського бюро кредитних історій про наявність простроченої заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Лінеура Україна» на суму 15 655 грн. 56 коп., яка таким позивачем не підтверджена, не свідчить про порушення прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує).

Порушенням права у такому випадку є не сама по собі у позивача наявність відомостей з певного джерела отримання інформації (Українського бюро кредитних історій, що позивачем не пвдтверджено) про можливу у позивача перед відповідачем заборгованість за кредитним договором, а волевиявлення відповідача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Тобто, у даній справі суд важає, оскільки судом встановлено, що на час, як звернання позивача до суду із цим позовом, так й на час його розгляду, що ним визнається й не заперечується, вчинення конкретних дій, які порушують право позивача, відповідачем немає, тому відсутні підстави для задоволення позову вцілому.

Враховуючи наведене, за таких правових підстав, наданих позивачем доказів, суд вважає, що вимогипозивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відтак позов підлягає відмові у задоволенні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, відзиві до нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, ст.16 ЦК України, п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 263, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: