Постанова

від 05.02.2025 по справі 910/1396/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2025 р. Справа№ 910/1396/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТРАЙТ ЛПГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 (повний текст складено 10.06.2024)

у справі № 910/1396/24 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОГАЗБУДСЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТРАЙТ ЛПГ"

про стягнення 150 440,31 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврогазбудсервіс" (далі - ТОВ "Єврогазбудсервіс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тестрайт ЛПГ" (далі - ТОВ "Тестрайт ЛПГ", відповідач) про стягнення 150 440,31 грн, з яких: 138 526,99 грн основного боргу, 7 064,88 грн інфляційних втрат, 4 848,44 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами спору Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ в частині виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару, зазначеного у Додатку №1 до цього Договору, та неповернення попередньо сплачених позивачем коштів на підставі рахунку №149 від 31.08.2022 в сумі 138 526,99 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 3 028,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

02.04.2024 до суду першої інстанції від позивача (надіслано поштою 29.03.2024) надійшла заява про приєднання до матеріалів справи доказів щодо понесених витрат на правову допомогу, відповідно до якої позивач просив приєднати додаткові докази та стягнути з відповідача витрати, понесені у зв`язку з реалізацією права на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/1396/24 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на користь ТОВ "Єврогазбудсервіс" грошові кошти у розмірі 138526,99 грн, 3% річних у розмірі 4723,54 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 7064,88 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн та судовий збір в розмірі 3025,47 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання відповідача з повернення суми попередньої оплати у повному обсязі фактично виникло у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Додатку №1 до Договору строку поставки товару (31.12.2022), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Отже, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01.01.2023.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних витрат на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції встановив їх помилкове нарахування позивачем (3% - у більшому розмірі, інфляційні витрати - у меншому розмірі), тому, здійснивши власний розрахунок та врахувавши межі позовних вимог, визнав правомірними до стягнення з відповідача 4723,54 грн 3 % річних та 7064,88 грн інфляційних вртат.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт про надання правової допомоги, суд першої інстанції встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, у зв`язку з чим виснував про покладення на відповідача таких витрат у зменшеному розмірі в сумі 5 000,00 грн у відповідності до вимог частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Тестрайт ЛПГ" 28.06.2024 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1396/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, ТОВ "Тестрайт ЛПГ" вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не спростував факти та докази, якими відповідач підтверджував свої заперечення щодо позовних вимог, а саме:

-між сторонами Договір поставки у письмовій формі укладений не був, а при усній домовленості строк поставки товару сторонами не обговорювався, отже відповідач не був обмежений у строках поставки оплаченого позивачем товару;

-отримані 31.08.2022 від позивача кошти в якості передоплати були спрямовані на купівлю валюти (25.01.2023), оплату товару постачальнику COPRIM SRL, Італія (25.01.2023), розмитнення товару (28.11.2022), оплату доставки товару (11.01.2023);

-після розмитнення товару (28.11.2022) відповідач повідомив позивача про доставку товару, але останній відмовився прийняти товар у зв`язку з відсутністю потреби в товарі на той момент;

-позивачем не надано письмових доказів про те, що він звертався до відповідача з вимогою про поставку товару чи повернення перерахованих коштів;

-зі змісту рішення суду у даній справі не зрозуміло якому Договору надавалася оцінка, оскільки на момент подання позову у розпорядженні позивача не було Договору поставки, проект цього Договору представник позивача отримав 21.12.2023 з проставленням дати його підписання 31.08.2023 на його прохання, що підтверджується скріншотом з електронної пошти відповідача;

-проект Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ узгоджений позивачем не був, відповідачем не було отримано ні підписаного позивачем Договору, ні будь-якого іншого документу.

До апеляційної скарги відповідачем додані копії доказів, серед переліку яких значиться новий доказ, а саме: проект Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ, відправлений на узгодження 21.12.2023, pdf, з Додатком №1 до Договору від 31.082022 (Специфікація №1) та Додатковою угодою №1 до Договору від 15.12.2023, підписані з боку постачальника ТОВ "Тестрайт ЛПГ" директором Кушнір О.М., підпис якого скріплений печаткою Товариства.

Зазначені копії доказів до суду першої інстанції відповідачем не подавалися.

До апеляційної скарги відповідачем не подано клопотання про долучення додаткових (нових) доказів у порядку, визначеному нормами процесуального права, з обгрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційна скарга також не містить такого клопотання.

У поданому до суду апеляційної інстанції 08.08.2024 через підсистему "Електронний суд" запереченні на відзив на апеляційну скаргу, відповідач звертає увагу на недобросовісну поведінку позивача та вказує, що на електронну пошту galkina.ioanna@gmail.com був відправлений саме проект Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ для узгодження, а не скан з власноруч підписаного директором і скріпленого печаткою документу. До того ж, за твердженням відповідача, в проекті Додатку №1 до цього Договору було зазначено, що поставка товару здійснюється єдиною партією до кінця 2023 року після отримання постачальником попередньої оплати (авансу) в розмірі 100% від загальної вартості товару з можливістю дострокового виконання поставки, а не до кінця 2022 року як вказує позивач.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Тестрайт ЛПГ" передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Яковлєва М.Л. та Гончарова С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/1396/24 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/1396/24 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

18.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1396/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі №910/1396/24 апеляційну скаргу ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "Тестрайт ЛПГ" про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/1396/24, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано сторонам вчинити певні процесуальні дії в установлений судом строк.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 10.09.2024.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1396/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Тарасенко К.В.

Ухвалою від 30.09.2024 зазначеною калегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1396/24, постановлено розгляд даної справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням В.о. Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Коробенка Г.П. з 28.01.2025.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 справу № 910/1396/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТРАЙТ ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1396/24, розгляд справи № 910/1396/24 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція інших учасників справи.

02.08.2024 ТОВ "Єврогазбудсервіс" через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що подана відповідачем апеляційна скарга є незаконною та необґрунтованою, її доводи базуються на неправильних твердженнях відповідача та повного ухилення від сплати боргу, викладено прохання залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Мотивуючи заперечення проти апеляційної скарги відповідача, позивач зазначає:

- станом на дату пред`явлення позовної заяви ним виконано взяті на себе за укладеним Договором зобов`язання, а саме 31.08.2022 сплачено суму коштів у розмірі 138 526,99 грн, що підтверджується випискою з банку;

- проте відповідачем поставка товару не здійснювалась та попередньо сплачена сума коштів не повернута;

- за умовами Додатку №1 до Договору поставки №ДП 58/1/2022- ТЛПГ від 31.08.2022 відповідач повинен був здійснити поставку товару до кінця 2022 року;

-оскільки в установлений Договором строк товар відповідачем не поставлено, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання;

- відповідач не повідомляв позивача про наявність товару на складі та не пропонував поставку зазаначеного у Договорі товару.

Результат розгляду поданих ТОВ "Тестрайт ЛПГ" до апеляційної скарги додаткових доказів.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, ТОВ "Тестрайт ЛПГ" до апеляційної скарги додано докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме копії: проекту Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ, відправленого на узгодження 21.12.2023, pdf, з Додатком №1 до Договору від 31.082022 (Специфікація №1) та Додатковою угодою №1 до Договору від 15.12.2023, підписані з боку постачальника ТОВ "Тестрайт ЛПГ" директором Кушнір О.М., підпис якого скріплений печаткою Товариства.

При цьому клопотання про долучення копій зазначених доказів до матеріалів справи відповідачем не заявлено ні в апеляційній скарзі, ні шляхом подання окремої заяви.

Водночас, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що прийняте судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з тих підстав, зокрема, що зі змісту рішення не убачається який Договір судом оглядався та якому була надана правова оцінка, оскільки, за твердженням відповідача, Договір поставки між сторонами у письмовій формі не укладався, кошти перераховані позивачем за усною домовленістю, строк постаки сторонами не узгоджувався, а позивач вимогу про повернення коштів не заявляв.

Крім того, у запереченні на відзив на апеляційну скаргу, відповідач посилається саме на зазначені додаткові докази, наголошуючи на тому, що на електронну пошту galkina.ioanna@gmail.com 21.12.2022 був відправлений саме проект Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ для узгодження, а не скан з власноруч підписаного директором і скріпленого печаткою документу. До того ж, за твердженням відповідача, в проекті Додатку №1 до цього Договору було зазначено, що поставка товару здійснюється єдиною партією до кінця 2023 року після отримання постачальником попередньої оплати (авансу) в розмірі 100% від загальної вартості товару з можливістю дострокового виконання поставки, а не до кінця 2022 року як вказує позивач.

Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами, викладеними в апеляційній скарзі та запереченні на відзив, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 1, 3 статті 80 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).

Відповідно до статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що надані відповідачем разом з апеляційною скаргою додаткові докази не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки не були подані до суду першої інстанції, не були предметом дослідження у суді першої інстанції, підстави такого неподання необгрунтовані заявником.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів, доданих позивачем до уточненої позовної заяви, 31.08.2022 між ТОВ "Тестрайт ЛПГ" (постачальник) та ТОВ "Єврогазбудсервіс" (покупець) було укладено Договір поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, виготовити та поставити покупцю визначений Договором і зазначений у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору, товар, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти названий товар та оплатити його (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору документи, що підлягають передачі разом з товаром: рахунок-фактура, видаткова накладна, технічна документація на товар.

Згідно з п. 4.1. Договору товар, що є предметом даного договору, постачається постачальником єдиною партією. Строки та умови поставки кожної партії зазначаються у відповідних Додатках до Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1.1. Договору місцем поставки товару є склад постачальника.

Цей Договір поставки вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2024 року включно, але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання. У разі якщо за один місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна зі сторін не заявить в письмовому вигляді про свій намір розірвати даний Договір, він вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік (п. 9.1. Договору).

Пунктом 10.12. Договору сторони передбачили, що електронні копії Договору мають юридичну силу до обміну оригіналами.

Також 31.08.2022 між сторонами був підписаний Додаток № 1 до Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ (далі - Додаток №1 до Договору), відповідно до якого сторони узгодили, що постачальник на умовах Договору передає у власність покупця товар згідно з наведеною Специфікацією №1, а саме:

-Регулятор тиску газу ALFA 40 AP в кількості 2 шт. за ціною 45 304,16 грн на суму 90 608,32 грн (без ПДВ),

-Запобіжно-запірний клапан BLC 40 в кількості 2 шт. за ціною 12 415,42 грн на суму 24 830,84 грн (без ПДВ),

Всього без ПДВ: 115 439,16 грн, ПДВ: 23 087,83 грн, всього з ПДВ: 138 526,99 грн.

За умовами Додатку №1 до Договору товар, що є зазначений у ньому, постачається постачальником єдиною партією до кінця 2022 р. після отримання постачальником попередньої оплати (авансу) в розмірі 100% (сто відсотків) від загальної вартості товару з можливістю дострокового виконання поставки. Строк поставки може бути збільшений в зв`язку із військовим станом, введеним 24.02.2022 на території України.

31.08.2022 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 282 від 31.08.2022 на загальну суму 138 526,99 грн.

Того ж дня, 31.08.2022, на підставі вказаного рахунку позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача кошти в розмірі 138 526,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №149 від 31.08.2022 та банківською випискою руху коштів по рахунку позивача за період з 31.08.2022 по 31.08.2022 від 16.11.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт здійснення позивачем 31.08.2022 попередньої оплати зазначеного товару в сумі 138 526,99 грн та отримання відповідачем вказаних коштів підтверджується також складеною відповідачем податковою накладною №34 від 31.08.2022, яка прийнята ДПС України і зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.09.2022 згідно з квитанцією № 9185004500.

Дана обставина відповідачем не заперечується.

Проте, як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач не передав йому товар у кількості та строки, узгоджені у Додатку № 1 до Договору, а саме не пізніше 31.12.2022.

До позовних матеріалів позивачем надано копію листа №2 від 06.04.2023 адресованого директору ТОВ "Тестрайт ЛПГ" Кушнір О.М., в якому викладено прохання про повернення перерахованих згідно з платіжним дорученням №149 від 31.08.2022 коштів в сумі 138 526,99 грн у зв`язку з тим, що товар не був відвантажений в обумовлений строк, на даний момент немає потреби в цьому товарі. Доказів надіслання зазначеного листа на адресу відповідача або вручення йому під розписку матеріали справи не містять.

За твердженням позивача, вказана вимога залишена відповідачем без відповідного реагування, тому позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "Тестрайт ЛПГ" 138 526,99 грн попередньої оплати.

Водночас, у позові ТОВ "Єврогазбудсервіс" заявлено до стягнення з відповідача нараховані за період прострочення (з 01.01.2023 по 19.02.2024) у відповідності до вимог частини 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 7 064,88 грн та 3% річних у розмірі 4 848,44грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Здійснюючи апеляційне провадження у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за змістом пунктом 1 частини 2 якої цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин 1 та 8 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Статями 626, 627, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Приписами статті 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

У частині 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, за загальним правилом, у розумінні частини 1 статті 692 ЦК України, обов`язок із здійснення оплати товару за договором купівлі-продажу у покупця виникає після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

У той же час, сторони вправі встановити у договорі купівлі-продажу інший строк оплати покупцем товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Спір між сторонами у даній справі виник у зв`язку зі здійсненням позивачем попередньої оплати за товар, та невиконанням, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язань за Договором щодо поставки відповідного товару.

За наслідками розгляду справи по суті судом першої інстанції було ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнуто з ТОВ "Тестрайт ЛПГ" на користь ТОВ "Єврогазбудсервіс" грошові кошти в сумі 138 526,99 грн (які складають розмір здійсненої позивачем попередньої оплати), 3 % річних у розмірі 4 423,54 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 064,88грн, з покладенням на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн та судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

У решті позовних вимог, а саме в сумі 124,90 грн (4 848,44 грн - 4 723,54 грн) заявлених до стягнення 3 % річних, судом першої інстанції відмовлено.

Відповідач, вважаючи прийняте судом першої інстанції судове рішення незаконним та необгрунтованим, в апеляційній скарзі просить його скасувати повністю та ухвалити нове, яким позивачу відмовити в позові повністю.

Отже, спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення попередньої оплати відповідно до частини 1 статті 530, частини 2 статті 693 ЦК України, нарахованих 3% річних та іфляційних втрат на суму попередньої оплати на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи оскаржуване рішення у цій справі, суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладено Договір поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ від 31.08.2022 з одночасним підписанням Додатку №1 до цього Договору, в якому узгоджено всі істотні умови, зокрема і строк поставки товару.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції досліджувалися умови зазначеного Договору, аналізувалася відповідність його умов нормам цивільного та господарського законодавства, тому твердження скаржника щодо незрозумілості якому Договору судом надавалася оцінка, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необгрунтованими.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також відхиляє доводи відповідача про те, що між сторонами Договір поставки у письмовій формі не укладався, зважаючи на таке.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про те, що на момент звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі у розпорядженні позивача не було зазначеного Договору, оскільки, на його думку, позивач би в позові наголосив про існування цього Договору.

Проте, як убачається з матеріалів справи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 про залишення позовної заяви без руху, позивачем 20.02.2024 подано позовну заяву (уточнену) з додатками, в якій усунуто недоліки, на наявність яких вказав суд першої інстанції в ухвалі.

До цієї позовної заяви додано як докази її надіслання відповідачу разом з додатками, так і копії Договору №ДП 58/1/2022-ТЛПГ від 31.08.2022 та Додатку №1 до нього.

Зміст уточненої позовної заяви свідчить про обгрунтування позивачем заявлених позовних вимог саме укладеним між сторонами спору Договором поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ від 31.08.2022 та Додатком №1 до цього Договору.

Копії Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ від 31.08.2022 та Додатку №1 до Договору від 31.08.2022, надані позивачем до позовної заяви, містять підпис уповноваженого представника постачальника - директора ТОВ "Тестрайт ЛПГ" Кушнір О.М. та відтиск печатки юридичної особи.

У наданому до суду першої інстанції запереченні на відповідь на відзив, посилаючись на твердження позивача, викладені у відповіді на відзив (які є ідентичними позову), щодо визначених у спірному Договорі умов про місце поставки поставки - склад постачальника (п.4.1.1 Договору) та строку поставки - не пізніше 31.12.2022 (Додаток №1 до Договору), відповідач зазначив, що ним виконані умови поставки 28.11.2022.

Вказане твердження відповідач обгрунтовував тим, що товар було доставлено на склад постачальника 28.11.2022, що підтверджується ВМД №22UA100100043810U9 від 28.11.2022 та прибутковою накладною №646 від 28.11.2022.

Отже, за позицією відповідача, обов`язок отримати товар з моменту надходження його на склад відповідача з 28.11.2022 було покладено на позивача, оскільки останній був обізнаний про поставку товару, який міг отримати у будь-який зручний для нього час, але повів себе недобросовісно.

Крім того, у даному запереченні відповідач підтверджує, що 21.12.2023 на прохання позивача направляв на його електронну пошту проект Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ з проставленням дати його підписання 31.08.2022.

При цьому відповідач не заперечував зміст та умови Договору поставки №ДП 58/1/2022-ТЛПГ в частині погодження найменування товару, його кількості та ціни, порядку оплати та місця і строку поставки. Навпаки, посилаючись саме на зазначені умови (місцем поставки є склад постачальника; товар постачається єдиною партією до кінця 2022 року), відповідач наполягав на виконанні ним умов щодо поставки товару в установлених в цьому Договорі порядку та строк.

Поряд з цим, із наданої відповідачем до відзиву на позовну заяву копії рахунку на оплату №282 від 31.08.2022 на суму 138 526,99 грн, за яким позивачем перераховані спірні кошти відповідачу, убачається, що цей рахунок видано останнім на підставі основного Договору. Водночас, відповідачем не надано до суду першої інстанції для дослідження іншого Договору, про його існування не зазначено у поданих заявах по суті спору.

Відповідач також наголошував у відзиві на позов та у запереченні на відповідь на відзив про надсилання ним у грудні 2023 року на прохання позивача проекту Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ, тобто договору з аналогічним реєстраційним номером, та з проставленням дати 31.08.2022 для узгодження. Однак, зазначені пояснення відповідача не спростовують того факту, що відповідач надіслав позивачу складений ним Договір поставки, який відповідає копії Договору, що надана позивачем до суду першої інстанції та передбачає умови щодо місця поставки - склад постачальника (пункт 4.1.1 Договору) та строк поставки - до кінця 2022 року (Додаток №1 до Договору).

Колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що за змістом пункту 10.12 Договору сторони узгодили умову, за якою електронні копії Договору мають юридичну силу до обміну оригіналами.

Відповідач при розгляді справи у суді першої інстанції не ставив під сумнів підпис керівника та відтиск печатки, проставлені на поданому позивачем екземплярі Договору, не просив суд про призначення відповідної судової експертизи в порядку, встановленому процесуальним законодавством.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, відповідно до якого поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, у справі, що розглядається, зважаючи на положення статей 76 - 79 ГПК України, пояснення сторін, а також враховуючи те, що відповідач погоджувався з доводами позивача щодо умов Договору про місце і строк поставки товару, стверджував про виконання ним поставки в межах цих умов саме 28.11.2022 з огляду на перебування з цієї дати товару на складі постачальника, посилався на факт надіслання на електронну пошту позивача проекту Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ з проставленням дати підписання 31.08.2022, не заперечував підпис керівника та відтиск печатки, проставлені на поданому позивачем екземплярі Договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між сторонами Договору поставки № ДП 58/1/2022-ТЛПГ від 31.08.2022 та визнає необгрунтованими доводами відповідача про неукладення між сторонами договору поставки у письмовій формі.

Суд першої інстанції оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, що відповідає вимогам статті 86 ГПК України.

З матеріалів справи убачається, що позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №282 від 31.08.2022 та Договору перерахував на користь відповідача на умовах попередньої оплати кошти в сумі 138 526,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №149 від 31.08.2022 та банківською випискою руху коштів по рахунку позивача за період з 31.08.2022 по 31.08.2022 від 16.11.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт здійснення позивачем 31.08.2022 попередньої оплати товару в сумі 138 526,99 грн та отримання відповідачем вказаних коштів підтверджується також складеною відповідачем податковою накладною №34 від 31.08.2022, яка прийнята ДПС України і зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.09.2022 згідно з квитанцією № 9185004500.

Як вже зазначалося, можливість проведення попередньої оплати товару, правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 ЦК України.

Зі змісту частини 2 статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Крім того, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

З наведених підстав колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на ненадання позивачем письмового доказу (вимоги) про повернення перерахованих коштів у розумінні статей 73, 91 ГПК України, а також щодо недобросовісної поведінки позивача і неотримання ним товару на складі відповідача, хоча доказів про повідомлення позивача про надходження товару на його склад відповідач до матеріалів справи не надав.

Досліджуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції при вирішенні спору у даній справі, правомірно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19.

Так, у справі №918/631/19 про стягнення попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 та частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

У даній справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що відповідач зобов`язаний був поставити товар, згідно з умовами Договору, до кінця 2022 року, тобто не пізніше 31.12.2022.

Однак, у визначений строк поставки відповідачем товар, за який позивачем було здійснено попередню оплату на суму 138 526,99 грн, не поставлено.

Зазначений товар не поставлено відповідачем і станом на момент подання позовної заяви у цій справі (05.02.2024) та уточненої позовної заяви (20.02.2024).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати за непоставлений товар, та правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення попередньої оплати у розмірі 138 526,99 грн.

Щодо стягнення з відповідача 7 064,88грн інфляційних втрат та 4 723,54 грн 3 % річних за період з 01.01.2023 по 19.02.2024, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Отже, у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Оскільки правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Отже, у даній справі суд першої інстанції правомірно визнав наявними правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

З огляду на встановлені обставини прострочення відповідачем свого грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7 064,88 грн інфляційних втрат та 4 723,54 грн - 3 % річних за період з 01.01.2023 по 19.02.2024, за перевіреним та здійсненим судом першої інстанції власним розрахунком.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вказує на таке.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

У відповідності до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами 3-5 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину 6 статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Як установлено судом першої інстанції, на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн, позивачем надано суду такі докази:

-договір про надання професійної правничої допомоги від №20-11/23 від 20.11.2023;

-Акт №1 від 20.11.2023 наданих послуг на суму 7 000,00грн;

-Акт№3 від 21.03.2024 наданих послуг на суму 9 000,00грн;

-платіжна інструкція № 434 від 24.11.2023 на суму 7 000,00грн;

-платіжна інструкція № 541 від 26.03.2024 на суму 9 000,00грн;

-ордер серії АР №1144578 від 05.02.2024 про надання правничої допомоги та свідоцтво серії ЗП №001608 про право на заняття адвокатською діяльністю, видане Галкіній Я.Г.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, дослідивши та оцінивши заяву ТОВ "Єврогазбудсервіс" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що суд першої інстанції при вирішенні цього питання врахував ступінь складності справи, ціну заявленого позову, а також характер та обсяг наданих адвокатом послуг та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

За таких обставин, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 16 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою адвоката у суді першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що обґрунтованою у даній справі є вартість витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, частково задовольнив вимоги позивача щодо відшкодування цих витрат та розподілив їх у відповідності до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи, поклавши їх у зазначеному розмірі на відповідача.

Зважаючи на викладене, надаючи оцінку встановленим обставинам у сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, з огляду на норми чинного законодавства, які регламентують спірні у даній справі правовідносини, відповідно апеляційну скаргу ТОВ "Тестрайт ЛПГ" щодо доводів і аргументів, які стосуються оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду визнає безпідставною та необгрунтованою.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи та аргументи учасників справи не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕСТРАЙТ ЛПГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/1396/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/1396/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1396/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці з 30.12.2024 по 03.12.2025 включно, з 06.01.2025 по 10.01.2025 включно, з 13.01.2025 по 17.01.2025 включно, з 20.01.2025 по 24.01.2025 включно, повний текст постанови складено 05.02.2025.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко