Постанова

від 03.02.2025 по справі 902/946/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року Справа № 902/946/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Розізнана І.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 (повний текст - 04.12.2024) у справі №902/946/24 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (вул.Новокостянтинівська, буд.13/10, офіс 201, м.Київ, 04080)

до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (вул.Стрілецька, буд.87, м.Вінниця, 21015)

про стягнення 857576,64 грн,

за участю представників:

позивача - Невструєв Л.Б. (поза межами приміщення суду);

відповідача (скаржника) - Потапенко С.В. (в приміщенні Господарського суду Вінницької області);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 задоволено частково позов ТОВ "Енергопрод Сервіс" до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця про стягнення 857576,64 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 590619,55 грн - інфляційних втрат, 264438,63 грн - 3% річних, 10260,7 грн - витрат на сплату судового збору та 13365 грн - витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні з відповідача 2518,46 грн - 3% річних відмовлено, у зв`язку з чим витрати на сплату судового збору в розмірі 30,22 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 135 грн залишено за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниця звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, звертає увагу, що суд першої інстанції мав можливість вирішити спір мирним шляхом, проте прийняв поспішне рішення порушивши норми процесуального права.

Відповідач зазначає, що 26.11.2024, до моменту розгляду справи, подав клопотання за вих.№573/3149 від 26.11.2024 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник по даній справі знаходиться за межами м.Вінниця у складі робочої групи щодо інвентаризації земельних ділянок Міністерства оборони України. Вирішення спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем має досить важливе значення для відповідача, також відповідач має бажання надати усні пояснення по суті спору. Крім того, зазначав, що розпорядником коштів вищого рівня здійснено перерозподіл видатків та виділено додаткове фінансування для погашення основної заборгованості для ТОВ «Енергопрод Сервіс» у розмірі 15362625,24 грн, а тому є можливість вирішення спору мирним шляхом.

Звертає увагу на лист КЕВ м.Вінниця від 02.09.2024 №573/2256 яким він гарантував погашення заборгованості перед ТОВ «Енергопрод Сервіс» у 4 кварталі 2024 року.

При цьому, за доводами апелянта судом першої інстанції не враховано, що відповідач є бюджетною установою, фінансування якого здійснюється у межах одного фінансового року з державного бюджету України.

Відповідач зазначає, що відноситься до сфери управління Міністерства оборони України, завданням якого є організація квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, що полягає в комплексі заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціальнокультурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.

Стверджує, що заборгованість у сумі 15362625,24 грн виникла від незалежних від відповідача обставин, у зв`язку із значним навантаження на державний бюджет України в умовах воєнного стану, відсутністю фінансування від розпорядників коштів вищого рівня.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

За доводами апелянта судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано практику Верховного Суду, який зокрема, у постанові по справі №902/417/18, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказав, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ТОВ «Енергопрод Сервіс» до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця про стягнення 857576,64 грн відмовити повністю.

11.12.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

19.12.2024 матеріали справи надійшли суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 03.02.2025 об 15:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 06.01.2025 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

Позивач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 03.02.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та надав пояснення по справі. Просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ТОВ «Енергопрод Сервіс» до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця про стягнення 857576,64 грн відмовити повністю.

Представник позивача заперечив проти доводів та вимог, які викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення по справі. Просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця, а рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

27.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (Постачальник, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниця (Споживач, відповідач) укладено Договір постачання електричної енергії споживачу №6361 (Договір), згідно із п.2.1. якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Найменування товару код ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія (електрична енергія). Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з 01.10.2023 по 31.12.2023 становить 10400000,00 кВт/год та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи (п.2.3 Договору).

Початком постачання електричної енергії Споживачу є дата зазначена в заяві-приєднанні, яка є Додатком № 1 до Договору (п. 3.1. Договору).

Постачальник зобов`язується поставити Споживачу електричну енергію в строк до 31.12.2023 (п.3.4 Договору).

Як погоджено п.3.5. Договору визначено місце постачання електричної енергії: 21001, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Стрілецька, 87 межа балансової належності електроустановок Замовника.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що визначається відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Згідно п.5.10. Договору оплата електричної енергії здійснюється Споживачем виключно в грошовій формі на підставі акту приймання-передачі електричної енергії на рахунку. Розрахунок за фактично спожиту електричну енергію здійснюється протягом 5 робочих днів від дати отримання Споживачем рахунку на оплату, але, у будь-якому разі, не пізніше 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії (розрахункового місяця).

Як передбачено п.5.11. Договору загальна сума вартості Договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії Споживачу.

Згідно із п.5.12. Договору оплата вартості електричної енергії за договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника (спецрахунок).

Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів, то підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно то умов нього Договору.

Як передбачено п.14.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з 01.10.2023 до 31.12.2023, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

10.11.2023 між сторонами до договору підписано додаткову угоду №1 за змістом якої сторонами узгоджено вартість електричної енергії з 01.11.2023 на рівні 4,43672 грн. з ПДВ за 1 кВт/год.

У процесі виконання умов укладеного договору у період з 01.12.2023 по 31.12.2023 на об`єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 3207935,00 кВт/год на загальну суму 17440644,37 грн з ПДВ, вартість якої відповідачем погашено частково в сумі 2078019,13 грн.

За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем склала 15362625,24 грн (17440644,37 грн - 2078019,13 грн).

При цьому, рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/97/24 вже було досліджено Договір постачання електричної енергії споживачу №6361 від 27.09.2023 та встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії у грудні 2023 року.

Вказаним рішенням стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (вул.Стрілецька, буд.87, м.Вінниця, 21015, код - 08320218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (вул.Новокостянтинівська, буд.13/10, оф.201, м.Київ, 04080, код - 43630935) 15362625,24 грн - заборгованості за Договором постачання електричної енергії споживачу №6361 від 27.09.2023, 184351,50 грн - судових витрат по сплаті судового збору, 13500,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн залишено за позивачем.

Вказане рішення у справі №902/97/24 набрало законної сили 09.05.2024, про що у ЄДРСР міститься відповідна відмітка.

Наразі, внаслідок прострочення виконання зобов`язання за Договором щодо сплати 15362625,24 грн основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 590619,55 грн - інфляційних втрат та 266957,09 грн - 3% річних (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог) за період з 21.01.2024 до 19.08.2024.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли правовідносини із договору купівлі-продажу.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

В силу приписів ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов`язання відповідача щодо сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Таким чином, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за отриману електричну енергію за Договором триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання у повному обсязі. Відтак, позивач має право на отримання нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми основного боргу у розмірі 15362625,24 грн за період з 21.01.2024 до 19.08.2024.

При цьому, суму основного боргу у розмірі 15362625,24 грн встановлено у рішенні Господарського суду Вінницької області від 11.04.2024 у справі №902/97/24, яке набрало законної сили 09.05.2024.

В силу приписів ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, заявлений у цій справі період нарахування 3% річних та інфляційних втрат (з 21.01.2024 до 19.08.2024) не був предметом розгляду у справі №902/97/24, а нарахування компенсаційних складових відповідно до ст.625 ЦК України здійснено на суму простроченої та встановленої у судовому рішенні заборгованості.

Як правильно зазначає суд першої інстанції, оскільки встановлена заборгованість в розмірі 15362625,24 виникла за період грудня 2023 року, розрахунок за фактично спожиту електричну енергію в силу п.5.10. Договору має здійснюватися не пізніше 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії (розрахункового місяця), тому прострочення виникло з 23.01.2024, оскільки 21.01.2024 є вихідним днем.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.254 ЦК України).

Оскільки останній день виконання зобов`язання щодо сплати вартості спожитої електричної енергії у грудні 2023 року (20.01.2024) припадає на вихідний день (субота), тому строк виконання зобов`язання переноситься на перший робочий день (22.01.2024).

Відтак, як правильно встановив суд першої інстанції, з 23.01.2024 відповідач є боржником, що прострочив виконання зобов`язання щодо сплати вартості спожитої електричної енергії у грудні 2023 року, тобто, прострочення виникло з 23.01.2024, а не з 21.01.2024, як визначає позивач.

Перевіривши в апеляційному провадженні здійснений судом першої інстанції перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за період прострочення з 23.01.2024 до 19.08.2024, колегія суддів вважає обґрунтованим нарахування 3% річних в сумі 264438,63 грн, тобто у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем. Водночас нарахування інфляційних втрат перебувають в межах розрахунку суду.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останні нараховані обґрунтовано та арифметично правильно.

Відтак, стягненню підлягають 3% річних у розмірі 264438,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 590619,55 грн.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.11.2019 у справі №916/1345/18.

Розмір визнаних судом обґрунтованими 3% річних та інфляційних втрат не підлягає зменшенню, оскільки такі складові заборгованості не належать до штрафних санкцій.

Апелянт посилається на практику Верховного Суду, викладену у постанові за результатами розгляду справи №902/417/18.

Однак, у вказаній справі №902/417/18 сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Вказані обставини справи №902/417/18 не є релевантними обставинам у даній справі №902/946/24, у якій позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат саме на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому не приймаються судом до уваги.

Навпаки, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку також посилається скаржник) звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №910/6306/21, 16.05.2024 у справі №913/308/23 від 30.04.2020 у справі №914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19).

Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Крім цього колегія суддів зазначає, що апелянтом не доведено, що відмова судом першої інстанції у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи призвела до прийняття помилкового рішення у справі.

Більше того, сплата відповідачем 09.12.2024 заборгованості у розмірі 15560475,70 грн жодним чином не впливає на прийняте судом першої інстанції рішення, оскільки така сплата була здійснена після кінцевої дати (19.08.2024) нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Додатковою угодою №05/24 від 01.08.2024 до Договору №1/24 від 10.01.2024 про надання правничої допомоги між Адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (Клієнт) погоджено, що Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу Клієнту у господарському провадженні у справі по стягненню інфляційних витрат, 3% річних та штрафних санкцій по заборгованості з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця перед Клієнтом, яка утворилась на дату укладання цієї Додаткової угоди та/або до дати закінчення розгляду справи в суді.

Згідно із пунктами 2.1., 2.5. вказаної Додаткової угоди сторони погодили розмір погодинної ставки Адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги на рівні 3000,00 грн за 1 (одну) годину. Клієнт сплачує гонорар протягом 120 днів з моменту підписання акту наданих послуг.

На підтвердження загальної вартості послуг в сумі 13500 грн, наданих Адвокатом, у матеріалах справи наявні Детальний опис наданої професійної правничої допомоги та Акт прийняття-передачі наданих послуг №1/05/24 від 20.08.2024, що включає: ознайомлення з документами щодо несплати заборгованості (кількість витрат часу 1,5 години); підготовка позовної заяви до суду (кількість витрат часу 3 години).

Окрім того, матеріали справи містять копію довіреності №013-Ю1 від 10.01.2024 на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем.

Згідно із ч.ч.1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 4 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18), домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання.

Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, поряд з цим підстави для застосування критеріїв, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України, на переконання суду, відсутні.

Водночас заявлений розмір гонорару адвоката відповідає попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу, визначеному у позовній заяві.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн.

При цьому, оскільки судом було задоволено позовні вимоги частково, то відповідно частково задоволено і витрати сторін на професійну правову допомогу (у співвідношенні 99% - задоволено та 1% - відмовлено) та відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 13365 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів, враховуючи засади добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ "Енергопрод Сервіс" до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця в частині стягнення 590619,55 грн - інфляційних втрат; 264438,63 грн - 3% річних, 13365 грн - витрат на професійну правничу допомогу та відмову у задоволення в решті позовних вимог.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 26.11.2024 у справі №902/946/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 05.02.2025.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Миханюк М.В.