Рішення

від 30.01.2025 по справі 907/484/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/484/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Хустської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород

до відповідача 1 Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, смт. Міжгір`я Хустський р-н, Закарпатська обл.

до відповідача 2 Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «ЛІСИ МІЖГІРЩИНИ» Міжгірської селищної ради, смт. Міжгір`я Хустський р-н, Закарпатська обл.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ,

про витребування земельних ділянок,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участю представників сторін:

від прокуратури Стець В.М.

від позивача не з`явився

від відповідача 1 Радь І.І.

від відповідача 2 не з`явився

від третьої особи Левицький А.О.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) заявила позов до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «ЛІСИ МІЖГІРЩИНИ» Міжгірської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", яким просить: витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ - 00022496) з незаконного володіння Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області (вул. Шевченка, 97, смт. Міжгір`я, Хустського району, Закарпатської область, 90000, код СДРПОУ: 04350910) та користування Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство» Ліси Міжгірщини» Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області (вул. Шевченка, 97, смт. Міжгір`я, Хустського району, Закарпатської область, 90000, код ЄДРПОУ: 45263389) земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами: 2122480600:02:001:0007 (рнонм 2715439521224), 2122482800:03:001:0015 (рнонм 2717302421224), 2122482800:01:005:0017 (рнонм 2717518521224), 2122483300:02:002:0035 (рнонм 2716846421224), 2122482800:03:001:0019 (рнонм 2717349821224), 2122482800:03:001:0021 (рнонм 2717492021224), 2122482800:03:001:0022 (рнонм 2717500421224), 2122483300:02:002:0027 (рнонм 2716835021224), 2122484800:04:001:0028 (рнонм 2715401221224), 2122484800:04:001:0029 (рнонм 2715380021224), 2122483300:02:002:0030 (рнонм 2716745721224), 2122483300:02:002:0031 (рнонм 2716794221224), 2122483300:02:002:0032 (рнонм 2716853721224), 2122483300:02:002:0033 (рнонм 2716816621224), 2122483300:02:002:0037 (рнонм 2716768221224).

Ухвалою суду від 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення виявлених у ній недоліків.

На адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява позивача вх. №02.3.1-02/4501/24 про усунення недоліків позовної заяви, за наслідками розгляду якої суд дійшов висновку, що позивач усунув виявленні у позовній заяві недоліки.

Ухвалою суду від 04.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

05.08.2024 на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.

04.12.2024 на адресу суду від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення.

В судовому засіданні 04.12.2024 відповідача 1 заявив усне клопотання про поновлення строку на подання додаткових пояснень.

Ухвалою суду від 04.12.2024 клопотання відповідача 1 щодо поновлення строків на подання додаткових пояснень задоволено, поновлено відповідачу 1 процесуальний строк на подання додаткових пояснень, закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд справи по суті.

04.12.2024 на адресу суду від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція прокуратури.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує що рішенням Міжгірської селищної ради від 08.08.2023 земельні ділянки із кадастровими номерами: 2122480600:02:001:0007 (рнонм 2715439521224), 2122482800:03:001:0015 (рнонм 2717302421224), 2122482800:01:005:0017 (рнонм 2717518521224), 2122483300:02:002:0035 (рнонм 2716846421224), 2122482800:03:001:0019 (рнонм 2717349821224), 2122482800:03:001:0021 (рнонм 2717492021224), 2122482800:03:001:0022 (рнонм 2717500421224), 2122483300:02:002:0027 (рнонм 2716835021224), 2122484800:04:001:0028 (рнонм 2715401221224), 2122484800:04:001:0029 (рнонм 2715380021224), 2122483300:02:002:0030 (рнонм 2716745721224), 2122483300:02:002:0031 (рнонм 2716794221224), 2122483300:02:002:0032 (рнонм 2716853721224), 2122483300:02:002:0033 (рнонм 2716816621224), 2122483300:02:002:0037 (рнонм 2716768221224) надано в постійне користування Комунальному підприємству Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство Ліси Міжгірщини Міжгірської селищної ради.

Разом з тим, зазначає, що державна реєстрація права комунальної власності та реєстрація права постійного користування є незаконною, а тому наявні підстави для витребування земельної ділянки на користь держави.

Вказує, що вищенаведена земельна ділянка віднесена до земель державного лісового фонду і відповідно до фрагментів картографічних матеріалів повністю накладається на землі лісового фонду кварталів 19,28,31,81 Соймівського лісництва ДП Верхньогірський лісгосп.

Водночас віднесені до державної форми власності, тобто, право державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення не підлягала припиненню в силу дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Проте, на підставі вказаного закону відповідачем 29.03.2023 та 31.03.2023 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності, в особі Міжгірської селищної ради, спірних земельної ділянки лісового фонду.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про незаконне вибуття із державного лісового фонду земель, яка є об`єктом підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

За твердженням прокурора, постійним землекористувачем згоди на вилучення земель з Державного лісового фонду та постійного користування не надавалося, що підтверджуються листом Філії «Міжгірське ЛГ» ДСГП «Ліси України» від 30.01.2024.

За наведених підстав, позивач просить заявлені прокурором вимоги в даній справі задоволити в повному обсязі.

Підставою представництва прокурором інтересів держави зазначає бездіяльність Закарпатської обласної државної (військової) адміністрації щодо вжиття заходів щодо порушення вимог земельного та лісового законодавства, в частині здійснення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, після направлення повідомлення Хустською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 ЗУ Про прокуратуру (від 31.01.2024 №07.54-664вих.-24).

Правова позиція позивача.

Позивач не подав письмових пояснень з приводу позовних вимог прокурора.

Правова позиція відповідача 1.

Відповідачі заперечують позовні вимоги в повному обсязі, зазначає, що Міжгірська селищна рада при прийнятті рішень діяла в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.

Вказує, що з дня набрання чинності пункту 24 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України на підставі Закону України №1423-ІХ від 28.04.2021 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відтак, вважає, що до 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Водночас наголошує про відсутність будь-яких наявних, архівних чи інших даних про речові права будь-яких осіб на землі і віднесення їх до земель комунальної власності.

Таким чином, вважає, що зазначені землі перебувають правомірно у комунальній власності, з огляду на що і вчинялися дії з боку Міжгірської громади на їх інвентаризацію.

Крім того, зазначає, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування позивача не можуть бути підтвердженням постійного користування, адже такі не надавались Головному державному спеціалізованому лісогосподарському агропромисловому підприємству «Закарпатагроліс» (попереднику заявника) до дати набрання чинності Земельним кодексом України, адже таке створоне тільки в 2003 році що підтверджується зокрема наказом №57 від 07.03.2003 Міністерства аграрної політик України.

Заперечення прокуратури.

Позивач у поданому до суду запереченню вказує, що що ДП «Міжгірське лісове господарство» приєднано до правонаступника: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом його фактичної реорганізації в відокремлений підрозділ (філію) «Міжгірське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Наголошує, що відповідно до даних Лісового кадастру Публічної кадастрової карти, спірні земельні розташовані на землях державного лісового фонду.

Також зауважив, що накладення вищезгаданих земельних ділянок на землі державного лісового фонду, підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» про належність спірних земельних ділянок до державного лісового фонду, які накладаються на землі лісового фонду кварталів 19, 28, 31, 81 Соймівського лісництва ДП «Верхньогірський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2016 року.

Вважає, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, якими визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими пісприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Водночас Земельним кодексом України встановлена чітка заборона на передачу з державної в комунальну власність земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Таким чином, належним власником спірних земельних ділято є держава в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, яка не приймала жодних рішень про її вилучення чи передачу в комунальну власність та в постійне користування комунальному підприємству.

Правова позиція відповідача 2.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

Правова позиція третьої особи.

Державне спеціалізоване господарськк підприємство «Ліси України» позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити позов Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «ЛІСИ МІЖГІРЩИНИ» Міжгірської селищної ради про витребування земельних ділянок, у зв`язку з неможливістю реєстрації у комунальній власності земель лісогосподарського призначення, що перебували у державній власності.

Наголошує, що земельні діляни відповідно до яких прийнято спірне рішення, вже є сформовані, а також у 1999 році на вказані ділянки було здійснено інвентаризацію земель, про що складено технічний звіт по інвентаризації земель лісового фонду сільськогосподарських підприємств Міжгірського району Закарпатської області.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 23.05.2016 № 254 «Про передавання лісових ділянок для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів» землі лісового призначення передано у користування Державному підприємству «Верхньогірське лісове господарство» (копія додається) у зв`язку з ліквідацією Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств, відокремлених підрозділом якого була філія «Міжгірське лісове господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.10.2021 № 675 припинено Державне підприємство «Верхньогірське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство».

Розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.10.2022 №648 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», державному підприємству «Міжгірське лісове господарство» надано дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення загальною орієнтовною площею 14000 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Пилипецької та Міжгірської територіальних громад Хустського району Закарпатської області.

На виконання вищевказаного розпорядження Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.10.2022 №648 ДП «Міжгірське ЛМГ» (філія «Міжгірське ЛГ) замовлено послуги щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення та укладено відповідний договір з ТОВ «ВВОСС». Однак, ТОВ «ВВОСС» в процесі здійснення інвентаризації отримано ряд рішень державних кадастрових реєстраторів про відмову в реєстрації земельних ділянок, що й стало підставою для звернення ДСГП «Ліси України» в особі філії «Міжгірське ЛГ» зі скаргою до Міністерства юстиції України з проханням проведення правомірності дій державних реєстраторів та скасування рішення, прийняті державними реєстраторами, в тому числі Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області, яка була задоволена.

В той же час, Міжгірською селищною радою 05.01.2023 було прийнято рішення №1026 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», яке є нічим іншим, як розпорядчим документом стосовно інвентаризації земель лісогосподарського призначення, які перебувають в комунальній власності.

На момент прийняття Міжгірською селищною радою рішення №1026 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», а саме з 01.01.2023 діяла норма Закону України №1423-IX від 28.04.2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021. Розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України було доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

Отже, Законом №1423-IX було чітко сформульовано подальший принцип розмежування земель державної і комунальної власності з 27.05.2021 та до 01.01.2023 було надано можливість, зокрема, державним лісогосподарським підприємствам, оформити у визначений законом спосіб право постійного користування на землі лісогосподарського призначення, на які у них відсутні відповідні правовстановлюючі документи.

ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України (тут і надалі у редакції на момент прийняття наказу від 05.09.2016 №2629-сг) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (тут і надалі - ЛК України у редакції на момент прийняття наказу від 05.09.2016 №2629-сг) ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Частиною 1 ст. 4 ЛК України передбачено, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).

Частиною 1 ст. 55 ЗК України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 №1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Як зазначалось вище, після прийняття Закону №1423-IX було чітко сформульовано подальший принцип розмежування земель державної і комунальної власності з 27.05.2021 та до 01.01.2023.

До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не могли бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

Відтак, суд приходить до висновку, що згідно вказаних вище норм діючого земельного законодавства станом на 01.01.2023 у Міжгірської селищної ради виникало право на інвентаризацію земель, в тому числі земель лісогосподарського призначення, з урахуванням положень Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме пункту 24.

В той же час, позивач наголошує, що відповідно до п.24 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природнозаповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Судом встановлено, що за результатами проведеної державної інвентаризації земель у 2023 році Міжгірською селищною радою, до Державного земельного кадастру внесено відомості, зокрема про земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають в межах земель комунальної власності.

Проведення інвентаризації земельних ділянок, що розташовані за межами населених пунктів та віднесення їх до державної форми власності відповідає вимогам чинного законодавства та у судовому порядку незаконним не визнавалось.

Згідно відповіді відділу №3 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області від 01.03.2023 за №32-7-0.36,3-76/227-23, підтверджується відсутність будь-яких наявних, архівних чи інших даних про речові права будь-яких осіб на землі відсутні. За даними (форми 6-зем) «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності», спірні земельні ділянки віднесені до земель запасу та землі, не надані у власність та постійне користування.

Суд зазначає, що системне тлумачення підпункту «в» пункту 24 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, надає можливість зробити висновок, що вказівка на землі лісогосподарського призначення, на що покликається позивач та третя особа, стосується лише тих земель, які знаходяться «в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення». Інші землі лісогосподарського призначення переходять у комунальну власність.

В частині позиції позивача та третьої особи стосовно необхідності врахування положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, (що були чинні на момент виникнення спірних відносин) якими визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Суд бере до уваги зазначену норму, але враховує її через призму наступних доказів та матеріалів справи.

Так, як зазначають сторони, що не оспорюється, Головне державне спеціалізоване лісове агропромислове підприємство «Закарпатагроліс» створене згідно Наказу №57 від 07.03.2003. Відповідно, покликання сторін позивача та третьої особи на дані ВО «Укрдержліспроект» є безпідставними, адже планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не можуть бути підтвердженням постійного користування, такі не готувались Головному державному спеціалізованому лісогосподарському агропромисловому підприємству «Закарпатагроліс» до дати набрання чинності Земельним кодексом України, адже таке створене тільки в 2003 році.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Якраз зазначений вище пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України чітко зазначає про два випадки, за наявності яких виникає право постійного користування, чи прирівняне до такого право користування у заявника:

1) це право постійного користування, що підтверджується належним державним актом на постійне користування землями лісогосподарського призначення;

2) це право постійного користування, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земель лісового фонду, які надані до набрання чинності Земельним кодексом України.

Земельний кодекс України набув чинності 01.01.2002 року.

В той же час, позивач та третя особа зазначають, що право постійного користування підтверджується в тому числі розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 23.05.2016 № 254 «Про передавання лісових ділянок для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів», згідно якого у постійне користування ДП «Верхньогірське ЛГ» передано лісові ділянки площею 14444 га, для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів, ведення лісового господарства на яких здійснювала філія «Міжгірське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське обласне управління лісового агропромислового господарства».

Суд бере до уваги, що пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

В подальшому, норми Земельного кодексу передбачали, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Суду не надано допустимих та належних доказів того, що за позивачем, чи третьою особою зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності, чи право постійного користування спірними земельними ділянками, а відповідно відсутнє право на звернення до суду за захистом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Таким чином, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, а також врахувавши усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 2122480600:02:001:0007 (рнонм 2715439521224), 2122482800:03:001:0015 (рнонм 2717302421224), 2122482800:01:005:0017 (рнонм 2717518521224), 2122483300:02:002:0035 (рнонм 2716846421224), 2122482800:03:001:0019 (рнонм 2717349821224), 2122482800:03:001:0021 (рнонм 2717492021224), 2122482800:03:001:0022 (рнонм 2717500421224), 2122483300:02:002:0027 (рнонм 2716835021224), 2122484800:04:001:0028 (рнонм 2715401221224), 2122484800:04:001:0029 (рнонм 2715380021224), 2122483300:02:002:0030 (рнонм 2716745721224), 2122483300:02:002:0031 (рнонм 2716794221224), 2122483300:02:002:0032 (рнонм 2716853721224), 2122483300:02:002:0033 (рнонм 2716816621224), 2122483300:02:002:0037 (рнонм 2716768221224). не були доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі у оскаржуваному скаржниками рішенні.

Прокурором та сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст. 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», № 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, № 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 05.02.2025

Суддя Андрейчук Л. В.