Рішення

від 05.02.2025 по справі 910/14084/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2025Справа № 910/14084/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом Комунального підприємства "Зеніт" Деснянського району м. Києва (02222, м. Київ, вул. Беретті, буд. 4, ідентифікаційний код 19027846)

до Фізичної особи-підприємця Тітової Ярослави Євгеніївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення 528 330, 00 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Зеніт" Деснянського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Тітової Ярослави Євгеніївни про стягнення 528 330, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 19 про організацію харчування дітей Центру розвитку та освіти дітей "Кроха" від 13.12.2016, а саме в частині повної та своєчасної оплати послуг, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 528 330, 00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Комунального підприємства "Зеніт" Деснянського району м. Києва було залишено без руху.

02.12.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.12.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.12.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 12.12.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 04.12.2024.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

13.12.2016 між Фізичною особою-підприємцем Тітовою Ярославою Євгеніївною (далі - замовник) та Комунальним підприємством "Зеніт" Деснянського району м. Києва (далі - виконавець) укладено договір про організацію харчування дітей Центру розвитку та освіти дітей №19 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовникові, а замовник прийняти і оплатити послуги з організації харчування дітей Центру розвитку та освіти дітей "Кроха", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака, 4а.

Відповідно до пункту 2.1. договору оплата за послуги, передбачені п. 1.1. договору, здійснюється замовником щотижнево, згідно з актами виконаних робіт, не пізніше останнього робочого дня тижня, що слідує за тим, за який здійснюється оплата.

Згідно пункту 2.2. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №2 від 29.12.2018 до договору, розрахункова вартість харчування на одну дитину (сніданок, обід) складає 90, 00 грн, в тому числі ПДВ - 15, 00 грн.

Строк дії цього договору встановлюється з "13" грудня 2016 р. до "31" грудня 2017 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах у разі якщо жодна із сторін не припинила дію договору відповідно до п. 6.2. даного договору (пункт 6.1. договору).

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати послуг з організації харчування дітей належним чином не виконувала, у зв`язку з чим за останньою утворилась заборгованість в сумі 528 330, 00 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд встановив, що позивачем, зокрема, протягом періоду з 01.01.2022 по 19.07.2024 надано, а відповідачем прийнято послуги за договором на загальну суму 1 165 280 грн, що підтверджується актами виконаних робіт: №АВР-000402 за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 на суму 99 100, 00 грн, №АВР-000406 за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 на суму 86 930, 00 грн, №АВР-000413 за період з 01.09.2022 по 30.09.2022 на суму 78 000, 00 грн, №АВР-000415 за період з 01.10.2022 по 31.10.2022 на суму 65 540, 00 грн, №АВР-000417 за період з 01.11.2022 по 30.11.2022 на суму 65 960, 00 грн, №АВР-000418 за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 на суму 64 880, 00 грн, №АВР-000420 за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 на суму 39 440, 00 грн, №АВР-000421 за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 на суму 47 680, 00 грн, №АВР-000424 за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 на суму 62 160, 00 грн, №АВР-000425 за період з 01.04.2023 по 28.04.2023 на суму 55 600, 00 грн, №АВР-000432 за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 на суму 64 400, 00 грн, №АВР-000433 за період з 01.06.2023 по 30.06.2023 на суму 42 880, 00 грн, №АВР-000435 за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 на суму 24 840, 00 грн, №АВР-000437 за період з 01.08.2023 по 25.08.2023 на суму 29 520, 00 грн, №АВР-000439 за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 на суму 44 350, 00 грн, №АВР-000441 за період з 02.10.2023 по 31.10.2023 на суму 35 200, 00 грн, №АВР-000443 за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 на суму 35 200, 00 грн, №АВР-000447 за період з 01.12.2023 по 22.12.2023 на суму 24 000, 00 грн, №АВР-000448 за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 на суму 28 800, 00 грн, №АВР-000452 за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 на суму 33 600, 00 грн, №АВР-000455 за період з 01.03.2024 по 26.03.2024 на суму 28 800, 00 грн, №АВР-000460 за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 на суму 27 200, 00 грн, №АВР-000464 за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 на суму 36 800, 00 грн, №АВР-000470 за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 на суму 26 400, 00 грн, №АВР-000478 за період з 01.07.2024 по 19.07.2024 на суму 18 000, 00 грн, які підписані уповноваженими представниками замовника та виконавця без зауважень та скріплені печатками.

Втім, у матеріалах справи також наявна копія акту №АВР-000481 за період з 01.08.2024 по 23.08.2024 на суму 9 600, 00 грн, підписаного лише з боку виконавця.

Згідно наданої позивачем довідки №102/56-612 від 30.10.2024 про заборгованість ФОП "Тітової Я.Є." перед Комунальним підприємством "Зеніт" Деснянського району м. Києва (за період з 2018-2024), загальна сума боргу станом на 01.09.2024 складає 528 330, 00 грн.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі від 22.02.2024 року в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 року в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 року в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 року в справі №916/2255/18.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року в справі № 916/2620/20, від 04.12.2019 року в справі № 917/2101/17, від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18 та від 23.10.2019 року в справі № 917/1307/18.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зазначеному аспекті за результатом оцінки наданих доказів, цілком вірогідним є факт належного та повного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині надання послуг, в тому числі за період з 01.08.2024 по 23.08.2024 на суму 9 600, 00 грн, про що свідчить і відсутність з боку відповідача будь-яких заперечень щодо неналежного виконання позивачем умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що оплата за послуги, передбачені п. 1.1. договору, здійснюється замовником щотижнево, згідно з актами виконаних робіт, не пізніше останнього робочого дня тижня, що слідує за тим, за який здійснюється оплата.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 2.1. договору, строк виконання відповідачем зобов`язання з надання у спірний період послуг на момент розгляду справи настав.

Втім, будь-яких доказів оплати відповідачем наданих позивачем у спірний період послуг матеріали справи не містять.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання послуг на суму 528 330,00 грн, та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Зеніт" Деснянського району м. Києва задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тітової Ярослави Євгеніївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Зеніт" Деснянського району м. Києва (02222, м. Київ, вул. Беретті, буд. 4, ідентифікаційний код 19027846) заборгованість у розмірі 528 330 грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 7 924 грн 95 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу судовий наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 05.02.2025

Суддя Л.Г. Пукшин