Рішення

від 05.02.2025 по справі 910/14751/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2025Справа № 910/14751/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррадарпроект"

про стягнення 1 057 280,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" (далі - позивач, Організація) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррадарпроект" (далі - відповідач, Товариство) неустойки у загальному розмірі 1 057 280,00 грн., нарахованої внаслідок несвоєчасної поставки відповідачем товару за укладеним між сторонами 31.07.2023 року договором поставки № 3107-23, з яких: 644 280,00 грн. - пеня, 413 000,00 грн. - штраф.

Ухвалою від 04.12.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14751/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

18.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 17.12.2024 року на позовну заяву, в яких останнє вказало про відсутність, на його думку, правових підстав для задоволення вимог Організації з огляду на блокування міжнародних перевезень з 06.11.2023 року на кордоні та затримки у постачанні імпортних деталей, необхідних для виготовлення товару; значні терміни постачання товарів; ненадійність постачальників, що призвело до повторного замовлення продукції та втрати додатково часу на її отримання; часті відключення електроенергії, що не дозволяли працювати відповідачу в звичному режимі; значну кількість повітряних тривог, які змушували працівників Товариства тимчасово припиняти роботу; виконання на благодійній основі термінового замовлення для Збройних Сил України.

14.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Товариства від 14.01.2025 року, в якому останнє на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України просило суд зменшити розмір заявленої Організацією до стягнення неустойки (пені, штрафу) на 90 % та стягнути з Товариства на користь позивача суму неустойки в розмірі 105 728,00 грн.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.07.2023 року між Організацією (покупець) та Товариством (постачальник) було укладено договір поставки № 3107-23 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов`язався передавати у власність позивача, а останній - приймати та оплачувати товар, що визначений у специфікаціях, які є невід`ємними додатками цього Договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток зазначених юридичних осіб.

Згідно з пунктом 1.2 Договору загальна кількість товару, номенклатура, одиниця виміру, комплектація партії товару та ціна одиниці товару визначаються сторонами у специфікаціях до цього Договору.

За умовами розділу 2 Договору його ціна складається з суми вартості всього поставленого за ним товару згідно видаткових накладних та/або актів приймання-передачі. Вартість тари, упаковки, маркування за цим Договором включається у загальну ціну товару.

Відповідно до пункту 3.1 Договору строк поставки партії товару визначається сторонами у відповідній специфікації до цього Договору.

У специфікації товару № 1 (додаток № 1 до Договору) сторони погодили поставку відповідачем товару - телекомунікаційний комплект для мобільних вогневих груп (ТРК МВГ у контейнерному виконанні) у кількості 50 одиниць за ціною 118 000,00 грн. за одиницю загальною вартістю 5 900 000,00 грн.

Згідно з пунктами 1, 3 специфікації № 1 загальна вартість товару за цією специфікацією складає 5 900 000,00 грн. Оплата товару здійснюється в наступному порядку: 70 % передоплата загальної вартості товару, вказаної в пункті 1 цієї специфікації, протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання цього Договору та отримання відповідного рахунка від постачальника; 30 % загальної вартості товару протягом 7 (семи) банківських днів після поставки всієї партії товару за цією специфікацією та отримання відповідного рахунка від постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що Організація, враховуючи виставлений їх Товариством рахунок від 18.08.2023 року № 9 на оплату 35 телекомунікаційних комплектів для мобільних вогневих груп (ТРК МВГ у контейнерному виконанні) на суму 4 130 000,00 грн. (70 % від загальної вартості товару за специфікацією № 1), згідно з платіжною інструкцією від 21.08.2023 року № 4373 сплатила на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 4 130 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 специфікації № 1 строк поставки: постачальник зобов`язується поставити товар протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з дня одержання передоплати 70 % від загальної вартості товару, вказаної у пункті 1 цієї специфікації.

За умовами пункту 3.4 Договору датою передання товару вважається дата вручення товару покупцю, що підтверджується актом приймання-передачі та/або видатковою накладною.

Право власності на товар зберігається за постачальником до визначеної у пункті 3.4 цього Договору дати передачі товару покупцеві (пункт 3.10 Договору).

Згідно з пунктами 11.1, 11.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 11.1 цього Договору, та діє до 31.12.2023 року.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Організацією умов цієї угоди.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки належним чином не виконало, поставивши позивачу по 10 одиниць телекомунікаційних комплектів для мобільних вогневих груп (ТРК МВГ у контейнерному виконанні) за видатковими накладними від 26.01.2024 року № 1 на суму 1 180 000,00 грн., від 09.02.2024 року № 2 на суму 1 180 000,00 грн., від 01.03.2024 року № 4 на суму 1 180 000,00 грн., від 29.03.2024 року № 6 на суму 1 180 000,00 грн. та від 29.04.2024 року № 11 на суму 1 180 000,00 грн.

Листами від 20.03.2024 року № 224-б/24, від 10.05.2024 року № 380-б/24 та від 10.10.2024 року № 792-б/24 Організація зверталася до Товариства з претензіями про сплату нарахованих позивачем внаслідок прострочення поставки товару за Договором штрафних санкцій. Проте, відповідач у добровільному порядку наведених претензій не задовольнив, нараховану Організацією суму неустойки не оплатив.

Зважаючи на викладені обставини, позивач нарахував 644 280,00 грн. пені та 413 000,00 грн. штрафу і звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача означених сум штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки (до 19.11.2023 року, яке є 90 (дев`яностим) календарним днем з дня одержання відповідачем передоплати 70 % від загальної вартості товару, вказаної у пункті 1 специфікації № 1 до Договору) належним чином не виконало, поставивши позивачу по 10 одиниць телекомунікаційних комплектів для мобільних вогневих груп (ТРК МВГ у контейнерному виконанні) за видатковими накладними від 26.01.2024 року № 1 на суму 1 180 000,00 грн., від 09.02.2024 року № 2 на суму 1 180 000,00 грн., від 01.03.2024 року № 4 на суму 1 180 000,00 грн., від 29.03.2024 року № 6 на суму 1 180 000,00 грн. та від 29.04.2024 року № 11 на суму 1 180 000,00 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки Організації передбаченого укладеним між сторонами Договором товару, позивач просив суд стягнути з Товариства 644 280,00 грн. пені, з яких: 80 240,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 26.01.2024 року № 1 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 19.11.2023 року по 26.01.2024 року (за 68 днів прострочення); 96 760,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 09.02.2024 року № 2 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 19.11.2023 року по 09.02.2024 року (за 82 дні прострочення); 121 540,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 01.03.2024 року № 4 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 19.11.2023 року по 01.03.2024 року (за 103 дні прострочення); 154 580,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 29.03.2024 року № 6 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 19.11.2023 року по 29.03.2024 року (за 131 день прострочення); 191 160,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 29.04.2024 року № 11 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 19.11.2023 року по 29.04.2024 року (за 162 дні прострочення).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.

За умовами пункту 7.7 Договору за порушення строків поставки товарів стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 644 280,00 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення виконання відповідачем його зобов`язання з поставки товару, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що розрахунок пені було здійснено, зокрема, з урахуванням днів фактичної поставки товару відповідачем, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства. Крім того, останнім днем строку поставки спірного товару за умовами Договору та специфікації № 1 було 19.11.2023 року (неділя), а відтак днем закінчення цього строку був перший за ним робочий день - 20.11.2023 року. За таких обставин, прострочення виконання відповідачем його обов`язку з поставки спірного товару виникло з 21.11.2023 року, яке слід вважати першим днем нарахування пені.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 632 480,00 грн., з яких: 77 880,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 26.01.2024 року № 1 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 21.11.2023 року по 25.01.2024 року; 94 400,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 09.02.2024 року № 2 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 21.11.2023 року по 08.02.2024 року; 119 180,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 01.03.2024 року № 4 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 21.11.2023 року по 29.02.2024 року; 152 220,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 29.03.2024 року № 6 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 21.11.2023 року по 28.03.2024 року; 188 800,00 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за видатковою накладною від 29.04.2024 року № 11 на суму 1 180 000,00 грн. у період з 21.11.2023 року по 28.04.2024 року.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Організації підлягає пеня в сумі 632 480,00 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 11 800,00 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.

Разом із тим, оскільки розмір нарахованого позивачем штрафу в сумі 413 000,00 грн. відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов Організації про стягнення з відповідача означеної суми штрафу є обґрунтованим.

Посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення вимог Організації з огляду, зокрема, на значні терміни постачання товарів та ненадійність постачальників, що призвело до повторного замовлення продукції і втрати додатково часу на її отримання, не беруться судом до уваги, оскільки за умовами статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, у той час як не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Твердження Товариства про часті відключення електроенергії, що не дозволяли відповідачу працювати в звичному режимі, а також посилання на значну кількість повітряних тривог, які змушували працівників Товариства тимчасово припиняти роботу, також оцінюються судом критично, оскільки Договір був укладений між сторонами 31.07.2023 року, тобто задовго після введення в Україні воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також початку відключень постачання електроенергії по всій країні внаслідок масованих обстрілів об`єктів енергетики.

У той же час, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір, сторона повинна належним чином планувати можливість виконання зобов`язання на визначених сторонами умовах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 910/1338/19.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки товару за Договором, наявності правових підстав для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання обов`язків за Договором чи добровільного погашення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій.

За таких обставин, вимоги Організації є законними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 632 480,00 грн. пені та 413 000,00 грн. штрафу.

Разом із тим, у поданому 14.01.2025 року через систему "Електронний суд" клопотанні відповідач на підставі приписів частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення у даній справі штрафних санкцій на 90 % та стягнути з Товариства на користь позивача суму неустойки в розмірі 105 728,00 грн.

В обґрунтування означеного клопотання Товариство посилалося, зокрема, на нетривалий час фактичного прострочення поставки відповідачем товару за Договором, а також повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цією угодою в частині поставки усього обсягу погодженого сторонами товару. Відповідач також вказував, що згідно з його статутними документами розмір статутного капіталу Товариства складає лише 52 500,00 грн., а річний прибуток за 2022 рік склав 485 300,00 грн., за 2023 рік - 318 000,00 грн., за три квартали 2024 року - 0,00 грн. У той же час, відповідач забезпечує працевлаштуванням та гідною заробітною платою 43 працівники, а заробітна плата таких працівників, залучених до виробництва поставленого за Договором товару, становить 797 036,79 грн., сплачений відповідачем єдиний соціальний складає 175 348,09 грн., тоді як прибуток Товариства з поставки товару за вищенаведеною угодою відсутній.

Крім того, Товариство наголосило, що предметом його діяльності є розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї; монтаж та технічне обслуговування і ремонт зброї; виробництво машин та устаткування загального і спеціального призначення. Товариство має відповідну ліцензію на реалізацію, ремонт та утилізацію військової техніки і військової зброї. З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, відповідач плідно співпрацює із Сухопутними військами Збройних сил України, надаючи послуги по відновленню ОВТ; здійснює забезпечення військ ЗІПами; здійснює ремонт бойових машин; приймає участь у розробці та впровадженні сучасних зразків озброєння, тощо. Так, наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 26.07.2022 року № 96-ДР "Про внесення товариства з обмеженою відповідальністю "Уркрадарпроект" до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів)" відповідач внесений до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів), а також товари, роботи і послуги оборонного призначення, а саме: модернізація бойової машини 9А33БМЗ зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ" до виду БМ 9А33БМД та проведення ремонту з урахуванням технічного стану; ремонт за технічним станом зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ". Відповідач є єдиним вітчизняним виконавцем послуг з: ремонту за технічним станом бойових машин 9А33БМ3 (9А33БМ2) зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ"; модернізація бойових машин 9А33БМ3 (9А33БМ2) зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ" до виду БМ 9А33БМД з проведенням ремонту з урахуванням технічного стану; ремонту за технічним станом транспортно-заряджаючих машин 9Т217БМ2 зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ"; ремонту за технічним станом автоматизованих контрольно-випробувальних пересувних станцій 9В242-1 зенітного ракетного комплексу "Оса-АКМ".

При цьому, задоволення позовних вимог Організації у повному обсязі та покладення на відповідача штрафних санкцій у розмірі 1 057 280,00 грн. (що становить більше ніж 17 % ціни Договору) в даному випадку набуде ознак каральної функції та призведе до непомірного фінансового тягаря для відповідача, що в свою чергу значно зменшить участь Товариства у забезпеченні обороноздатності Сухопутних військ та відсічі збройної агресії російської федерації.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 року в справі № 910/6046/16, та 27.02.2019 року в справі № 910/9765/18 та інших.

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року в справі № 918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення під час дії воєнного стану, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання товару оборонного призначення та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у контракті строк.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом взяті до уваги обґрунтування Товариства, викладені у клопотанні від 14.01.2025 року, а також подані на їх підтвердження докази. Також суд врахував відсутність у матеріалах справи доказів того, що для позивача чи інших учасників господарських правовідносин мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем поставки товару.

Судом враховані й положення статті 17 Конституції України, за змістом яких оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.

З огляду на вищевказані обставини та з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи статус та специфіку діяльності як позивача, так і відповідача, у тому числі під час дії воєнного стану, зважаючи на те, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є значним, а також з урахуванням того, що відповідач в умовах війни співпрацює із Сухопутними військами Збройних сил України, надаючи послуги по відновленню ОВТ, з метою запобігання подальшим можливим негативним наслідкам та забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу на 80 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків.

Відтак, стягненню з Товариства на користь Організації підлягає 126 496,00 грн. пені та 82 600,00 грн. штрафу, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих сум цих штрафних санкцій (517 784,00 грн. пені та 330 400,00 грн. штрафу) слід відмовити.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшення судом штрафних санкцій).

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррадарпроект" (03048, місто Київ, вулиця Івана Пулюя, будинок 3, квартира 49; код ЄДРПОУ 36040179) на користь Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 32, приміщення 41; код ЄДРПОУ 39696398) 126 496 (сто двадцять шість тисяч чотириста дев`яносто шість) грн. 00 коп. пені, 82 600 (вісімдесят дві тисячі шістсот) грн. 00 коп. штрафу, а також 15 682 (п`ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві) грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05.02.2025 року.

Суддя В.С. Ломака