Ухвала

від 04.02.2025 по справі 921/143/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 921/143/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача -Ткача Р. М.,

відповідача - Свірського Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т"</a>

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області,

про виселення з орендованого державного нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т"</a> на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі № 921/143/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.01.2025.

21.01.2025 у справі оголошено перерву до 28.01.2025 (ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2025), а у судовому засіданні 28.01.2025 розгляд справи відкладено на 04.02.2025.

Як свідчать матеріали цієї справи, предметом позову у ній є вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т"</a> з орендованого державного нерухомого майна, а саме частини площадки з залізобетонним покриттям у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повернення орендованого державного майна після припинення договірних відносин за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.01.2019 № 1367 (з урахуванням змін).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що підставою для відмови у продовженні спірного договору оренди може бути наявність обставин необхідності використання балансоутримувачем саме орендованого приміщення для власних потреб, натомість об`єкт оренди за спірним договором - частина площадки з залізобетонним покриття не є приміщенням у розумінні положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а отже, визначена орендодавцем і балансоутримувачем підстава для відмови у продовженні договору оренди від 29.01.2019 не є застосовною у наведеному випадку та, відповідно, відсутні підстави для непродовження такого договору. При цьому суд першої інстанції послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22. За висновками місцевого господарського суду, спірний договір є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців із дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір, тому відповідач на законних підставах користується орендованим майном, підстав для його виселення з орендованого державного нерухомого майна немає.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимог задоволено та виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т"</a> з орендованого державного нерухомого майна. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що положення статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають, що рішення про відмову у продовженні орендних відносин орендодавцем може бути прийняте не лише з підстави необхідності використання орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувачем, а й з тих підстав, в тому числі, що передбачені статтею 7 цього Закону - власні потреби у майні балансоутримувача. Тобто ця норма визначає більш ширше коло підстав для прийняття орендодавцем рішення про припинення договірних відносин. Як зазначив суд апеляційної інстанції, орендодавець приймав рішення про припинення договірних відносин з відповідачем не з тієї підстави, що орендоване приміщення необхідне для використання балансоутримувачем для власних потреб, а з підстави необхідності використання майна для власних потреб у зв`язку з цим суд апеляційної інстанції вважав недоцільним здійснення судом першої інстанції тлумачення визначення терміну "приміщення". За обставин непродовження спірних орендних правовідносин суд вважав позовні вимоги обґрунтованими.

Як свідчить зміст касаційної скарги, підставою її подання скаржник визначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду - у наведеному випадку суд застосував статтю 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 (зокрема у пункті 62) у подібних правовідносинах.

Зокрема, скаржник посилається на те, що підставою для відмови у продовженні договору оренди може бути необхідність використання балансоутримувачем для власних потреб саме орендованого приміщення, натомість предметом укладеного між сторонами у справі договору є оренда частини площадки з залізобетонним покриттям, яка не є приміщенням в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Позиція відповідача у цій справі щодо того, що орендоване майно не є приміщенням в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 62 постанови від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, яка підлягає застосуванню у цій справі.

Водночас колегія суддів установила, що згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 921/144/24 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕН", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області, про виселення ТОВ "СТЕН" із орендованого державного нерухомого майна, справу № 921/144/24 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 щодо того, що, оскільки спірний об`єкт оренди за договором оренди - асфальтобетонне замощення не є приміщенням, а тому не підпадає під дію абзацу 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Також колегія суддів, передаючи справу на розгляд судової палати, вважала, що "приміщення", про яке йдеться у абз. 2 частини 1 статті 19 Закону, може кваліфікуватися як будь-який об`єкт оренди за цим Законом, визначений у частині 1 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та який, відповідно до зазначеної норми права, є об`єктом оренди за договором оренди державного чи комунального майна, укладеного між сторонами у відповідних правовідносинах.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи наведене, а також задля забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Верховний Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 921/143/24 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 921/144/24 у подібних правовідносинах.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 234, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

Зупинити касаційне провадження у справі № 921/143/24 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 921/144/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак