Рішення

від 30.01.2025 по справі 126/1505/24

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/1505/24

Провадження № 2/126/135/2025

"30" січня 2025 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовує тим, що з 08.08.2019 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 02.12.20 року.

Через неповних п`ять місяців після розірвання шлюбу у неї народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є та записаний відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 . Запис батька відбувся на підставі ч. 2 ст. 122 СК України.

З часу народження і по даний час син проживає разом з матір`ю в Рівненській області. Відповідач проживає у с. Флорино Гайсинського району Вінницької області.

Син має проблеми зі здоров`ям, постійно хворіє і потребує регулярного тривалого лікування та стороннього догляду.

Батько дитини не бачив свого сина з часу його народження, не забирав його з пологового відділення та по теперішній час не приймає жодної участі у житті дитини, не займається його вихованням, не піклується про його здоров`я, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на фізичний розвиток сина, як складову виховання.

Вона неодноразово телефонувала відповідачу та повідомляла про народження дитини від нього, про стан здоров`я сина та інші потреби для дитини. На такі звернення відповідач не реагував жодним чином та жодним чином не цікавиться життям дитини.

Тому, тривале, без поважних причин, нездійснення відповідачем своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не виявлення ним жодного інтересу до дитини свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

А тому, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою суду від 13.06.2024 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Позивач, ОСОБА_1 , в підготовче судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2 , також в підготовче судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Зарічненської селищної ради Рівненської області в судове засідання не явилася, надала до суду заяву, в якій позовні вимоги визнала, просить справу слухати у їх відсутність.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України).

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої ст. 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Судом, встановлено, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини Серія НОМЕР_1 .

Відповідно до рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 02.12.2020 шлюб сторін розірваний, син залишився проживати з матір`ю.

Позивач стверджує, що з часу народження дитини відповідач не бачив своєї дитини та по теперішній час не приймає жодної участі у житті дитини, не займається його вихованням, не піклується про його здоров`я, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на фізичний розвиток сина, як складову виховання.

Зазначені позивачем обставини не оспорюються самим відповідачем та визнаються ним в повному обсязі.

Суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні сімейні правовідносини щодо здійснення батьківських прав та обов`язків відповідача відносно його сина.

Відповідно до виписок з медичних карт стаціонарного хворого, ОСОБА_3 часто хворіюча дитина та за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Позивач стверджує, а відповідач не спростував, що догляд сину надає лише мати, батько жодного догляду за сином не здійснює, про здоров`я сина не дбає, не забезпечує сина необхідними ліками коли той хворіє.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності з ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

У відповідності з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтуванням ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області, за наслідками якого на підставі всебічного дослідження документів, обстеження умов проживання дитини, було складено висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету № 206 від 25.07.2024, відповідно до якого визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідатиме найкращим інтересам дитини та її соціального захисту.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

За змістом роз`яснень п.15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Під час розгляду справи судом встановлено саме свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та винну поведінку відповідача по відношенню до сина, яка проявляється в небажанні відповідачем виконувати свій батьківський обов`язок щодо утримання та виховання дитини, про що свідчить відсутність інтересу до її життя, здоров`я та розвитку, не забезпечення будь-якими продуктами харчування, одягом, засобами гігієни, ліками тощо.

У діях відповідача проявляється саме винна та пасивна поведінка по відношенню до сина, не приймається будь-яких дій щодо спілкування та забезпечення сина всім необхідним. Що не оспорюється самим відповідачем.

Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

Суд повно, всебічно та об`єктивно оцінивши обставини справи, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності з точки зору належності та допустимості, дійшов висновку, що позивачем доведено обставини щодо самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки з часу народження дитини, останній не цікавиться життям дитини, не спілкується з хлопчиком, не впливає на його духовний розвиток, відтак суд вважає, що наявні достатні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу до відповідача шляхом позбавлення його батьківських прав, що відповідатиме інтересам дитини, отож позов підлягає до задоволення.

Враховуючи вище зазначене, суд не вбачає підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, а лише вважає за доцільне, роз`яснити останньому положення ст.169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

При цьому, суд роз`яснює, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 166 СК України, особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача 1211 грн. 20 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, і на підставі ст.ст.150, 164, 165, 166, 169 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. Г. Рудь