Рішення

від 04.02.2025 по справі 468/2184/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/2184/24

2/468/82/25

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04.02.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючої судді -Звягіної О.В., за участю секретаря судового засіданняШутєєвої Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного підприємства "БАЯ", третя особа: Привільненська об`єднана територіальна громада Баштанського району, Миколаївської області про визнання права власності на незавершену сільськогосподарську споруду,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на незавершену сільськогосподарську споруду, мотивуючи свій позов тим, що 20 грудня 2013 року між позивачем та Приватним підприємством "Бая" в особі його директора Берднікова Олександра Яковича, укладено письмовий договір купівлі - продажу незавершеної споруди сільськогосподарського призначення - корівник, за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріусом.

Вказане незавершене сільськогосподарське будівництво корівника не перебувало під податковою заставою і не накладено на нього обтяження до теперішнього часу. Володіння вказаним майном позивачем було безперервним та відкритим протягом 10 (десяти) років 10 (десяти) місяців. Тобто, давність володіння є добросовісним і весь час позивач сприймав, що укладений договір є дійсним і не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності. Так, як продавець не вимагав від нього повернення вказаного майна, а будь-хто інший не претендував на вказане майно. Третя особа, місцевий орган влади Привільненська об`єднана територіальна громада Баштанського району Миколаївської області не зверталася із позовом про визнання незавершеної споруди сільськогосподарського призначення (корівника) розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024 року, справу передано на розгляд головуючому судді О.В.Звягіній, яка ухвалою від 30.10.2024 року прийняла позовну заяву до розгляду і відкрила провадження, призначила підготовче засідання (ас 18-19).

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 16.12.2024 року підготовче провадження закрито і призначено розгляд справи в судовому засіданні по суті (ас 35-36).

Сторони, які були вчасно і належним чином повідомлені про день, час і місце проведення судового засідання, в суд не з`явилися.

04.02.2025 року позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовну заяву підтримує, просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, будь яких заяв не надав.

Суд ухвалив: судове засідання проводити у відсутності сторін, згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

У відповідності до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи викладене, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, судом ухвалено рішення при заочному розгляді справи.

Дослідивши і об`єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд установив таке.

20 грудня 2013 року між позивачем та Приватним підприємством "Бая" в особі його директора Берднікова Олександра Яковича, укладено письмовий договір купівлі - продажу незавершеної споруди сільськогосподарського призначення - корівник, за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріусом.

Дані обставини підтверджуються письмовими доказами: договором купівлі-продажу № 2 від 20.05.2013р., актом приймання-передачі до договору купівлі продажу, копією технічного паспорту, висновком про оцінку майна.

Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч.ч. 1 та 4 ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом про визнання права. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно із ст. 41 Конституції України, як вищого Закону прямої дії кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та за рішенням суду.

Норми ст. ст. 391 та 392 ЦК України надають право на захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Сторонами була досягнута домовленість по всім істотним умовам договору і угода фактично виконана. Володіння вказаним майном позивачем було безперервним та відкритим протягом 10 років 10 місяців. З вимогами про те, що він незаконно ним володіє і користується ніхто до нього не звертався, в тому числі і представники громади. За вимогами закону договір підлягав нотаріальному посвідченню, проте посвідчений не був.

Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач добросовісно заволодів майном, а саме корівником, за поштовою адресою: АДРЕСА_1 і продовжує відкрито та безперервно ним володіти більше десяти років.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією висловленою в п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3ст. 344 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:

-наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

-законність об`єкта володіння;

-добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння;

-сплив установлених строків володіння;

-відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю;

-для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (п. 43);

-аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно дост. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків;

-при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом;

-володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном;

-крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46);

-звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю;

-підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність;

-наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник;

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55);

-якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48);

-відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння;

-при цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння;

-володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50);

-давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52);

-набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).

Аналогічні правові позиції Верховний Суд висловив і в ряді інших своїх судових рішень, а в постанові від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18 вказав також на те, що:

-за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

- позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування; не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Враховуючи що позивачем доведено наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме його добросовісне, відкрите та безперервне володіння нерухомим майном, відповідачем не надано належних доказів на спростування зазначених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.95 року, Конституцією України, ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355ЦПКУкраїни суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства "БАЯ", третя особа: Привільненська об`єднана територіальна громада Баштанського району, Миколаївської області - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на незавершену споруду, якою він відкрито, безперервно володів більше десяти років, сільськогосподарського призначення корівником площею 1558,9 квадратних метр, висотою 4,5 метра розташовану за поштовою адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року вартістю 180440 (сто вісімдесят тисяч чотириста сорок) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: