Рішення

від 30.01.2025 по справі 501/3813/24

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 30.01.2025

Справа № 501/3813/24

2/501/395/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025рокум. Чорноморськ Одеської області

Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Смирнова В.В.,

за участі секретаря судових засідань Кочкіної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа - ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійснені права власності, шляхом скасування арешту майна.

Предмет та підстави позову.

скасувати арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, накладеного відділом ДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області (постанова №34325141; В-15/495, видана 18.09.2012 року державним виконавцем Ісупова Н.В.) та виключити запис про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на нерухоме майно №13011853 від 19.09.2012 року.

ВСТАНОВИВ:

І. виклад позиції позивача.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Котик М.Ф. позовні вимоги обгрунтовує тим, ухвалою суду від 23.10.2009р. у справі 2-1905/2009, з метою забезпечення позовних вимог ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 434533,11 грн.. накладений арешт на майно, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 .

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15.12.2010р. у справі 2-633/2010 задоволені позовні вимоги ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Одеса Банк» до ОСОБА_1 про стягнення з останнього 430438.14 грн.

На підставі рішення суду буди видані виконавчі листи та відкрите виконавче провадження №34325141

В подальшому, виконавче провадження №34325141, в порядку якого накладено арешт на все його майно ОСОБА_1 , знищено в 2016 році. ОСОБА_2 , який є стягувачем у виконавчому провадженні №34325141, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.02.2015 року відмовлено в задоволенні заяви про отримання дублікату виконавчого листа. На підставі викладеного, позивач вважає, що тривалий арешт майна за відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право позивача на вільне розпорядження своїм майном, просив задовольнити позовні вимоги.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача адвокат Котик М.Ф. у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідач у судове засідання не прибув, надав пояснення в яких вказав, що він не є належним відповідачем у справі, просив справу провести без його участі (а.с.54-55).

Треті особи: ОСОБА_2 та представник Одеської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» в судове засідання не прибули.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 09.09.2024 року відкрито провадження у справі (а.с.38).

Судом на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.

13.10.2009 року відкрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення заборгованості у розмірі 430 438,14 гривень.

Ухвалою Іллічівського міського суду від 23.10.2009р. у справі 2-1905/2009, з метою забезпечення позовних вимог ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 434533,11 грн.. накладений арешт на майно, що зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (а.с.9).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04.03.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу суду від 23.10.2009 року скасовано (а.с.26).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15.12.2010 року у цивільній справі №2-633/10 позов Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 430438,14 грн. задоволено (а.с.14,24-25)

На підставі вказаного рішення суду Іллічівський міський суд Одеської області видав виконавчі листи (а.с.17-19).

На підставі виконавчих листі відділом державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області було відкрито виконавче провадження 18.09.2012р. та цього ж дна винесена постанова державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.10,11).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16.12.2013 року задоволено заяву ВАТ АКБ «Одеса-Банк» про заміну стягувача з ВАТ АКБ «Одеса-Банк» у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2-633/2010 на ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: с.Бурдівка Розділянського району Одеської області , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.21-22).

Надалі, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року у цивільній справі №2-633/10, задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-633/2010, поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання (а.с.12).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.02.2015 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року про задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання скасовано (а.с.15-16).

Згідно листа-відповіді Чорноморського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області №60764 від 21.08.2024 року (а.с.29-30), на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №34325141 від 18.09.2012 року з примусового виконання виконавчого листа від 16.02.2011 №2-633/2010, - суб`єкт, що видав: Іллічівський міський суд Одеської області. Виконавче провадження №34325141 завершено 27.11.2012, державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 (відсутність у боржника майна) ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції на день вчинення виконавчих дій). Виконавче провадження №34325141 знищено у 2016 році.

За інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - наявний арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13011853, зареєстровано обтяження 19.09.2012 року за №13011853 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі виконавчого провадження №34325141, В-15/495 від 18.09.2012 року, яке перебуває в провадженні відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області, державного виконавця Ісупової Н.В.. (а.с. 31).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом 18 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 34325141 з примусового виконання виконавчого листа Іллічівського міського суду Одеської області від 16 лютого 2011 року № 2-633/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «АКБ «Одеса-Банк» заборгованості у розмірі 430438,14 грн. Указане мало місце під час дії Закону № 606-XIV.

В подальшому, відбулася заміна стягувача в виконавчому провадженні на правонаступника ОСОБА_2 на підставі того, що 25.06.2013 року відбувся аукціон з продажу майна ВАТ АКБ «Одеса-Банк», за результатами якого майнові права за договором №197/07-Ф від 27.12.2007 про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу придбані ОСОБА_2 на підставі договору №21 від 27.06.2013 року про відступлення права вимоги

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкція № 512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Суд встановив, що 27листопада 2012 року державний виконавець повернув виконавчий документ відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону № № 606-XIV, згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача права звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з цим, у цій справі суд встановив, що стягувач ОСОБА_2 реалізував своє право на звернення до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, - ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року у цивільній справі №2-633/10, задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-633/2010, поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання, але ухвалою апеляційного суду Одеської області (№провадження 22ц/785/972/15) від 18.02.2015 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року про задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання скасовано.

З врахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 658/310/21, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 25 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19), від 09 лютого 2022 року № 658/310/21 (провадження № 61-14862св21) аналіз пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування положень Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Суд враховує, що виконавче провадження було знищено у 2016 році, та звертає увагу, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження, та, що вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна, повинно прийматися державним виконавцем, коли виконавче провадження завершене.

Зазначені висновки Верховного Суду підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі виконавче провадження було знищено, а виконавчий документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 1404-VIII.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16 зазначено, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Оскаржувані рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки суд встановив, що виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 1404-VIII, рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості не виконане, але стягувач на протязі десяти років не реалізував своє право і вочевидь не має процесуальної можливості повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 зазначено, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зазначені висновки підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі суд встановив, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив. Надалі ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року у цивільній справі №2-633/10, задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-633/2010, поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання, разом з цим ухвалою апеляційного суду Одеської області (№провадження 22ц/785/972/15) від 18.02.2015 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 10.10.2014 року про задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання скасовано. Тобто, стягувач реалізував своє право на поновлення строку для звернення виконавчого листа для виконання, повторно з 2016 року, після знищення виконавчого провадження №34325141, - не звертався до суду про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа для виконання.

Також суд враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, а саме, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у зв`язку з знищенням виконавчого провадження тому може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки оскаржувані рішення не суперечать зазначеному висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

У відповідності до ч.1 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно із ч.1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виходячи з наведених положень Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. А, закінчивши виконавче провадження, державний виконавець повинен зняти арешт, який було накладено на майно такого боржника при здійсненні виконавчого провадження. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 664/14/19.

У постанові Верхового Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження N 61-697св20) зазначається, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Враховуючи, що арешти на все нерухоме майно Позивача були накладені Чорноморським (колишня назва Іллічівський) відділом ДВС в Одеському районі Одеської області, саме відповідач повинен був вчинити дії по їх зняттю, а відтак Чорноморський відділ ДВС у Одеському районі Одеської області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) є належним відповідачем у даній справі, оскільки саме на нього покладено обов`язок зняти арешт з майна при завершенні виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Згідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження"передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відтак, відповідно до ч.1ст.316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 таN 11 до Конвенції"закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює правовласника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею,незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 321, 383, 386 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненнілише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяжень на належне йому майно. Таким чином, арешти, накладений на його майно, порушують право власності позивача.

Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно позивача, за умови відсутності виконавчих проваджень, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішень якими накладено арешт на майно позивача та те, що протягом тривалого часу, а саме з 16.12.2013 року стягувач так і не реалізував свої право щодо звернення до суду для поновлення строку, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З вищевикладеного вбачається, що виконавчі провадження відсутні, а тому і відсутня правова підстава для примусових дій державного виконавця, які полягають в арешті майна, право позивача порушено і підлягає захисту.

Слід зазначити, що наявність записів про арешт нерухомого майна позбавляє позивача права набувати, володіти та повноцінно користуватися, як власнику, майном.

Окрім того, відповідачем не зазначено будь яких правових підстав для продовження існування арешту нерухомого майна та існування відповідних записів про обтяження (арешти) у державних реєстрах.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22) зазначено, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

Відтак, не скасований арешт на майно ОСОБА_1 при відсутності виконавчих проваджень та будь яких майнових претензій до нього, є порушенням закріпленого Конституцією України (стаття 41) права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Зважаючи про відсутність будь-яких відкритих виконавчих проваджень в даному контексті втручання у мирне володіння та користування майном ОСОБА_1 є невиправданим та є та таким, що підлягає захисту.

Щодо виключення записів про проведену державну реєстрацію обтяження № 2387883, № 2398917, № 8526251 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.3 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно вимог ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що суб`єктами, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав є: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, відомості про обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У даній ситуації не мають місця обставини, що визначені пунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону.

При наявності судового рішення про скасування обтяжень реєстратором вноситься новий запис про це, тобто про скасування попереднього обтяження, а не про вилучення такого запису з реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.31-1 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Рішення суду про скасування арешту майна є підставою для внесення до відповідного Державного реєстру запису про скасування арешту майна.

Суд, повно і всебічно з`ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень; дослідивши докази, що були надані сторонами дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 260-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) , третя особа - ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійснені права власності, шляхом скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт з майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, накладеного відділом ДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області на підставі постанови №34325141; В-15/495, виданої18.09.2012 року державним виконавцем Ісупова Н.В. та виключити запис про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на нерухоме майно №13011853 від 19.09.2012 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Смирнов В.В.