Рішення

від 04.02.2025 по справі 557/2016/24

ГОЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 2/557/151/2025

Справа 557/2016/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року с-ще Гоща

Гощанський районний суд Рівненської області у складі:

судді Оленич Ю.В.,

секретар судового засідання Слюсарчук І.В.,

номер справи 557/2016/24,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Гоща в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що з 14 травня 2012 року працював на посаді водія автотранспортних засобів у Державному підприємстві «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України. 24 жовтня 2023 року позивача було звільнено із займаної посади за угодою сторін, однак в день звільнення підприємством не проведено виплату всіх сум належних йому до сплати, зокрема заробітної плати та грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної відпустки, у зв`язку із чим останній звернувся до суду та його позов рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року у справі № 557/884/24 було задоволено і стягнуто з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 850,52 грн, а також вирішено витання розподілу судових витрат.

Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що станом на 26 вересня 2024 року, тобто вже після відкриття провадження у справі, відповідачем виплачено позивачу заборгованість по заробітній платі, включаючи грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, у загальному розмірі 29516,88 грн.

Оскільки вказаним вище рішенням встановлено, що відповідачем не проведено всіх належних при звільненні розрахунків з позивачем, останній вказує на те, що відповідно до положень ст. 117 КЗпП, починаючи із наступного дня, що йде за днем звільнення, - з 25 жовтня 2023 року і по 25 квітня 2024 року (шість місяців) він набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати йому заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців), тобто за вказаний вище період.

З огляду на наведені обставини, позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 січня 2025 року, яку було подано його представником, просить стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2023 року по 25 квітня 2024 року в сумі 58 097,19 грн (443,49 грн (середньоденна заробітна плата) х 131 робочий день), 1211,20 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про час, місце та дату розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Від представника надійшла заява, у якій останній підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу у його відсутності та відсутності позивача, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час, місце та дату розгляду справи, у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Процесуальні дії у справі

17 грудня 2024 року ухвалою судді Гощанського районного суду Рівненської області позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року, яке набралозаконної сили26грудня 2024року, позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та компенсації через втрату доходів задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 850,52 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, всього 6850,52 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 з 14 травня 2012 року по 24 жовтня 2023 року перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та у день звільнення ОСОБА_1 підприємством останньому не виплачено всіх сум належних йому від підприємства, зокрема нарахованої заробітної плати, а також грошової компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки в розмірі 29 516,88 грн, які відповідачем було виплачено позивачу 26 вересня 2024 року.

Отже, ці обставини не потребують додаткового доведення відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом.

Судом установлено, що в день звільнення позивача 24 жовтня 2023 року розрахунку з ним проведено не було, нараховану заробітну плату, а також грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки, розмір яких склав 29 516,88 грн, відповідачем було виплачено позивачу 26 вересня 2024 року, а тому наявні правові підстави для стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок).

Згідно з абзацу першого пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці згідно довідки № 5 від 07 січня 2025 року, виданої відповідачем, складає 403,49 грн.

Кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні з 25 жовтня 2023 (наступного робочого дня після звільнення) до 25 квітня 2024 року (в межах шести місяців) становить 132 (у жовтні 5 днів, у листопаді 22 дні, у грудні 21 день, у січні 23 дні, у лютому 21 день, у березні 21 день, у квітні 19 днів ).

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2023 року по 25 квітня 2024 року становить 53260,68 грн (403,49 грн х 132 робочих денів).

Судом встановлено, що розмір самої заборгованості по заробітній платі, яка не була вчасно виплачена позивачу при звільненні є меншою за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи наведене, зокрема, що під час звільнення ОСОБА_1 підприємство не провело з ним розрахунок у повному обсязі, при цьому взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати та компенсації за всі не використані дні щорічної основної відпустки становила29 516,88грн, крім цього, позивачу визначено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в сумі 25000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Прийшовши таких висновків, суд звертає увагу також на те, що позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця та в подальшому до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Розподіл судових витрат

Враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до ст. 137, ч.ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути: витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 43,03 % від 1211,20 грн, що становить 521,18 грн (1211,20 х 43,03 % : 100); витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (згідно договору про надання правової допомоги адвокатом від 14 травня 2024 року, платіжної інструкції від 21 листопада 2024 року про оплати суми гонорару, ордера про надання правничої допомоги адвокатом Пузирком О.О. від 16 грудня 2024 року), які становлять 1721,20 грн (4000 х 43,03 % : 100).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовом задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, яка зазначена без утримання податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 1721 гривня 20 копійок та 521 гривня 18 копійок судового збору, всього 2 242 (дві тисячі двісті сорок дві) гривні 38 копійок.

Рішення у частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Державне підприємство «Дослідне господарство «Тучинське» Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, місцезнаходження: 35415, Рівненська область, Рівненський район, с. Тучин, вул. С. Наливайка, буд. 13, код ЄДРПОУ 00729592.

Повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року.

Суддя Ю.В.Оленич