Рішення

від 05.02.2025 по справі 754/14051/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/931/25

Справа №754/14051/24

РІШЕННЯ

Іменем України

05 лютого 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль О.В., секретар судового засідання І. Кочерга справа № 754/14051/24

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач 1

Товариство з обмеженою відповідальністю «П.О.С.Т.» - відповідач 2

ОСОБА_3 - відповідач 3

Вимоги позивача: визнання правочинів недійсними, застосування наслідків нікчемного правочину, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, стягнення вартості частки майна

Герасимчук О.О. - адвокат позивача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов з проханням: 1) Визнати недійсним договір комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладений між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 ; 2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладений між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 ; 3) Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину договору комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 .. Витребувати у ОСОБА_3 транспортний засіб Audi Q7 р. н. НОМЕР_1 ; 4) Поділити майно подружжя стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину коштів за транспортні засоби Audi Q7 і Renault Trafic, які були спільною власністю подружжя в сумі 312900 грн.

Документ сформовано в системі «Електронний суд».

Ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито провадження (загальне).

Ухвалою суду від 08.10.2024 відмовлено в задоволенні заяви адвоката позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції із-за відсутності технічної можливості.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 06.11.2024 відкладено підготовче провадження з причин неявки учасників справи та відсутністю даних про отримання відповідачами судових викликів.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 26.11.2024 задоволено клопотання про виклик і допит свідків, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 18.12.2024 відкладено розгляд справи з причин першої неявки учасників справи в судове засідання для розгляду справи по суті та відсутністю даних про отримання відповідачами судових викликів, а також неявкою свідків сторони позивача і відсутністю даних про отримання свідками судових викликів та необхідністю з`ясування у сторони позивача конкретних меж частини позовних вимог щодо поділу майна та з`ясування інформації про відомі стороні позивача номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти відповідачів та свідків.

Ухвалою суду від 18.12.2024 на виконання внесеної до протоколу судового засідання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 18.12.2024 у справі № 754/14051/24 зобов`язано ОСОБА_1 надати і направити до суду в письмовій/електронній формі конкретний і повний виклад свого варіанту поділу майна з дотриманням вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України, повідомити відомі стороні позивача номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти відповідачів та свідків, а також повідомити чи наполягає сторона позивача на виклику і допиту своїх свідків ураховуючи заяву сторони позивача про розгляд справи за її відсутності. Визначено строк виконання даної ухвали в частині надання письмового висновку щодо розв`язання спору до 21.01.2025.

На виконання ухвали суду від 18.12.2024 стороною позивача (адвокат Герасимчук О.О.) надіслано письмовий висновок щодо розв`язання спору у якому сторона позивача чітко виклавши межі своїх позовних вимог просить: 1) Визнати недійсним договір комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладений між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 ; 2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладений між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 і за яким до ОСОБА_3 перейшло право власності на ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 ; 3) Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину договору комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 .. Скасувати перереєстрацію ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 здійснену регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023. Витребувати у ОСОБА_3 ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 ; 4) Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 та ТЗ Renault Trafic, 2002 року випуску; 5) Виділити у власність ОСОБА_5 ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 та ТЗ Renault Trafic, 2002 року випуску; 6) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 312900 грн. - компенсації за 1/2 частину ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 та ТЗ Renault Trafic, 2002 року випуску; 7) Судові витрати покласти на відповідачів (судовий збір і правнича допомога).

Також у письмовому висновку щодо розв`язання спору сторона позивача не заперечує проти розгляду справи по суті без допиту свідків сторони позивача у разі їхньої неявки в судове засідання.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

Учасники справи та свідки в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Адвокатом позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи та без допиту свідків сторони позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно ст. 57 СК України, 1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. 3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 61 СК України, 1. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. 3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 62 СК України, 1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, 1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 64 СК України, 1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Згідно ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно ст. 66 СК України, 1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. 2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов`язує правонаступника дружини та чоловіка.

Згідно ст. 67 СК України, 1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. 2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Згідно ст. 68 СК України, 1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. 2. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 69 СК України, 1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. 2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 70 СК України, 1. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. 3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно ст. 71 СК України, 1. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. 5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно п. 12 п. 19 «ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ» ЦК України, 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Згідно п. 2-1 розділу VII «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» СК України, 2-1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-3058цс16 від 22.06.2017 «Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.».

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2023 у справі № 754/10787/22 (суддя Лісовська О.В.) розірвано укладений 10.06.2014 шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ..

Відповідно до доданого до позову (в копії) свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником ТЗ Renault Trafic є ОСОБА_1 (дата реєстрації 07.04.2021), а відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (дата реєстрації за ОСОБА_1 26.09.2020) та листа РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві від 10.05.2024 № 31/26-544аз власником ТЗ Audi Q7 була ОСОБА_1 і ТЗ Audi Q7 на підставі правочинів про відчуження перереєстровано на ОСОБА_3 , зокрема, підстава перереєстрації - договір купівлі-продажу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023 та договір комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023 укладених у суб`єкта господарювання ТОВ «П.О.С.Т.».

Вищевикладене свідчить, що вищевказане рухоме майно (два два автомобіля) придбані у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, що ніким та нічим не спростовувалось.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про визнання обох транспортних засобів спільною сумісною власністю подружжя є обґрунтованими.

Стороною позивача суду не надано і судом не здобуто конкретних правових і достовірних та беззаперечних доказів, які б однозначно свідчили, що відповідачі при укладенні оспорюваних договорів щодо спірного майна, діяли недобросовісно, зокрема, що відповідачі 2 і 3 знали чи за обставинами справи не могли не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що відповідач 1 не отримав згоди на це другого з подружжя.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про 1) Визнання недійсним договору комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 ; 2) Визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 і за яким до ОСОБА_3 перейшло право власності на ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 ; 3) Застосування наслідків недійсності нікчемного правочину договору комісії № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» і ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6508/23/1/012228 від 03.11.2023, укладеного між ТОВ «П.О.С.Т.» та ОСОБА_3 , скасування перереєстрації ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 здійсненої регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 6508/23/1/012228 від 02.11.2023, витребування у ОСОБА_3 ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 ; 4) Виділення у власність ОСОБА_5 ТЗ Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 задоволенню не підлягають за недоведеністю позовних вимог.

Підстав для відступу від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності подружжя суду не надано.

Доказів у спростування запропонованого стороною позивача варіанту поділу спільної сумісної власності подружжя суду не надано.

Відповідно до наданого стороною позивача звіту про незалежну оцінку, дата оцінки 16.09.2024, ринкова вартість автомобіля Renault Trafic, 2002 року випуску, р. н. НОМЕР_2 становить 198900 грн..

Відповідно до наданого стороною позивача звіту про незалежну оцінку, дата оцінки 16.09.2024, ринкова вартість автомобіля Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_1 становить 426900 грн..

Доказів у спростування обох вищезазначених і наданих стороною позивача звітів про незалежну оцінку, дата оцінки 16.09.2024, суду не надано.

У порядку поділу майна сторона позивача просить автомобіль Renault Trafic виділити у власність відповідачу, стягнувши з відповідача компенсацію вартості 1/2 частини цього автомобіля.

198900 грн. : 2 = 99450 грн. (вартість 1/2 частини автомобіля Renault Trafic).

426900 грн. : 2 = 213450 грн. (вартість 1/2 частини автомобіля Audi Q7).

99450 грн. + 213450 грн. = 312900 грн. - ціна позову та загальна/сукупна вартість 1/2 частини автомобіля Renault Trafic і автомобіля Audi Q7.

При поділі спільного майна шляхом виділу в натурі автомобіля Renault Trafic відповідачу і стягненню з останнього компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Renault Trafic, правові підстави для існування задекларованого/зареєстрованого права власності на цей автомобіль за позивачем відсутні.

З урахування викладеного, позовні вимоги про виділення у власність відповідачу автомобіля Renault Trafic та стягнення з відповідача 312900 грн. компенсації вартості 1/2 частини обох автомобілів є обґрунтованими.

За таких обставин позов задовольняється частково.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено 6035,88 грн. - судового збору.

Судом задоволено повністю позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю та 3/4 частин позовних вимог про поділ майна подружжя, зокрема, шляхом стягнення компенсації вартості 1/2 частини обох автомобілів та виділення у власність лише одного автомобіля.

1211,20 х 0,8 = 968,96.

968,96 : 4 х 3 = 726,72.

968,96 + 726,72 = 1695,68.

Доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу суду на час вирішення спору не надано.

У позові стороною позивача зазначено, що докази витрат на правничу допомогу будуть надані на протязі розгляду справи або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) транспортний засіб Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_6 та транспортний засіб Renault Trafic, 2002 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на транспортний засіб Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_6 та транспортний засіб Renault Trafic, 2002 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

Виділити у власність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) транспортний засіб Renault Trafic, 2002 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

Припинити право власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на транспортний засіб Renault Trafic, 2002 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 312900 грн. - компенсації вартості частини транспортного засобу Audi Q7, 2006 року випуску, р. н. НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_6 та транспортного засобу Renault Trafic, 2002 року випуску, VIN НОМЕР_7 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1695,68 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: