Постанова

від 06.02.2025 по справі 626/1315/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 626/1315/24 Головуючий суддя І інстанції Дудченко В. О.

Провадження № 22-ц/818/646/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про стягнення аліментів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заворотнього Антона Валерійовича на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2024 року, по справі № 626/1315/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та зменшення розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та зменшення розміру аліментів, в якому просив суд:

- встановити нецільове використання ОСОБА_2 аліментів, що сплачувались ОСОБА_1 на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19, починаючи з листопада 2022 року;

- зменшити розмір аліментів, встановлених рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19 до 1/10 від заробітку (доходів) ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 5 прожиткових мінімумів щомісячно, починаючи з листопада 2022 року;

- відкликати виконавчий лист, виданий Красноградським районним судом Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19;

- зобов`язати ОСОБА_2 використовувати аліменти, що сплачуються ОСОБА_1 згідно рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19 виключно на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн та витрати на банківські послуги в сумі 200,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 25.07.2015 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 19.12.2019 року №626/2415/19 розірваний, рішення набрало законної сили 20.01.2020 року. Від цього шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19 стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.08.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Окрім того, вказаним рішенням було стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09.08.2019 і до досягнення дитиною трирічного віку.

Згідно Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Красноградського ВДВС у Красноградському районі Харківської області від 24.04.2023 загальна сума сплачених позивачем на користь відповідача аліментів на утримання їх спільної дитини за період з квітня 2022 по березень 2023 років складає 162 738,42 грн, заборгованість відсутня. Згідно Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Красноградського ВДВС у Красноградському районі Харківської області від 11.12.2023 №82241 загальна сума сплачених позивачем на користь відповідача аліментів на утримання їх спільної дитини за період з грудня 2022 по листопад 2023 років складає 245 395,68 грн, заборгованість відсутня. В 2023 році (з січня 2023 по листопад 2023) середньомісячний розмір аліментів, сплачених позивачем на користь відповідача на утримання їх спільної дитини складав 22 011,12 грн. Таким чином розмір сплачених позивачем аліментів на утримання дитини за 11 місяців значно перевищував прожитковий мінімум на дитину відповідного віку. В порядку, передбаченому ст. 186 СК України, за заявою позивача третьою особою був проведений контроль за цільовим використанням відповідачем аліментів на утримання дитини.

Вказує на необ`єктивність висновку третьої особи інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних нею витрат отриманих аліментів на утримання дитини. Відповідач під час здійснення двох інспекційних відвідувань не змогла пояснити та підтвердити доказами цільове використання всієї суми отриманих від позивача аліментів на дитину починаючи з листопада 2022 року. В той час надані відповідачем пояснення та докази підтверджують нецільове використання аліментів, зокрема на погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг будинку, який належить іншій особі та інші витрати.

Зазначав, що 09.06.2023 року позивач зареєстрував шлюб з іншою особою ОСОБА_4 , від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилась ще одна дитина ОСОБА_5 . Внаслідок цього у позивача з 05.12.2023 року на утриманні знаходиться ще одна дитина, крім того на його утриманні знаходиться дружина, яка на даний час не працює. В зв`язку з народженням дитини позивач несе додаткові витрати на забезпечення потреб новонародженої дитини. Окрім дружини та новонародженої дитини та дружини на утриманні позивача перебувають непрацездатні батьки які мають незначну пенсію, що підтверджується їх пенсійними посвідченнями та довідками про доходи. При цьому відповідач працює та отримує дохід від 10000,00 грн до 12000,00 грн, щомісяця. Відповідач зобов`язана на рівні з позивачем нести половину витрат на утримання дитини. На даний час майновий стан відповідача покращився порівняно із станом, що існував на момент прийняття судом рішення про стягнення аліментів, а саме відповідач працює та отримує щомісячний дохід, також відповідачка зареєструвала шлюб із іншим чоловіком та проживає в його будинку, що свідчить про забезпечення її та дитини житлом. При цьому наданими позивачем доказами підтверджується зміна сімейного стану відповідачки та окремо істотні зміни на гірше в майновому стані позивача, порівняно із станом, що існував на момент прийняття судом рішення про стягнення з позивача аліментів, а саме: поява другої дитини, перебування на утриманні позивача дружини та батьків, додаткові витрати на другу дитину та лікування батьків. З урахуванням обов`язків по утриманню дітей, дружини та батьків вважає, що розмір аліментів на першу дитину позивача має складати не більше 1/10 від заробітку доходу позивача. При цьому вказує, що розмір аліментів необхідно змінити з листопада 2022 року, оскільки позивач довів нецільове використання відповідачем аліментів.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2024 року позов представника ОСОБА_1 - адвоката Заворотнього Антона Валерійовича задоволено частково.

Змінено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_1 на підставі рішення Красноградського районного суду Харківської області від 04 вересня 2019 року по справі №626/1834/19, на користь ОСОБА_6 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.08.2019 року і до досягнення дитиною повноліття, на 1/6 частину з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Застосовано зустрічне зарахування та залишити понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу за кожним із них.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави, судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. Іншу частину судового збору компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Заворотній Антон Валерійович в апеляційній скарзі просить рішення скасувати частково та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов. Стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 30000 грн 00 коп. Стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження у сумі 15000 грн 00 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Вказав, що через необ`єктивність висновку третьої особи інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних нею витрат отриманих аліментів на утримання дитини. Відповідач під час здійснення двох інспекційних відвідувань не змогла пояснити та підтвердити доказами цільове використання всієї суми отриманих від позивача аліментів на дитину починаючи з листопада 2022 року. В той час надані відповідачем пояснення та докази підтверджують нецільове використання аліментів, зокрема на погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг будинку, який належить іншій особі та інші витрати. Відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України, суд першої інстанції мав не тільки повно та всебічно надати оцінку доказам наданим позивачем, а також вжити заходів для збирання доказів з власної ініціативи для забезпечення та захисту права малолітньої дитини на аліменти та їх цільове використання.

Зазначав, що під час судового розгляду справи відповідач та її представник неодноразово наголошували, що підставою для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини вони визнають лише народження другої дитини. Не дивлячись на те, що суд першої інстанції в оспорюваному рішенні погодився, що у позивача існують інші окрім народження другої дитини, обставини, що безпосередньо впливають на його матеріальний сан, а саме: наявність дружини, яка перебуває на утриманні позивача, наявність двох непрацездатних батьків, дохід яких не забезпечує їм належний рівень існування, наявність регулярних та істотних додаткових витрат, як на дитину, так і на лікування батьків, новий розмір аліментів було визначено фактично без врахування вказаних обставин. Також судом залишено поза увагою, що відповідно до ч.2 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», що з врахуванням обов`язків позивача по утриманню вказаних осіб, з його заробітку буде утримано не менше 60 %, і розмір аліментів на першу дитину позивача має складати не більше 1/10 від заробітку (доходу) позивача.

Посилався на постанову Верховного суду від 14.12.2022р. у справі №727/1599/22 підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому, такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів.

Стверджує, що як до прийняття судом рішення так і станом на зараз він не набув права власності на жоден об`єкт нерухомості, не придбав транспортного засобу, інших цінних речей, а майновий стан відповідача покращився порівняно із станом, що існував на момент прийняття судом рішення про стягнення аліментів, а саме відповідач працює та отримує щомісячний дохід, також позивач зареєструвала шлюб із чоловіком та проживає в його будинку, що свідчить про забезпечення її та дитини житлом.

Вказав, що суд вимоги відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу задовільнив у повному розмірі, а його витрати зменшив до 5000,00 грн. Відповідачем не було ані заявлено про такі витрати, ані подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Адвокатом позивача з метою захисту прав та інтересів позивача протягом 10 місяців, що передували зверненню до суду проводилась робота із Третьою собою - Службою у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради, було проведено два інспекційних відвідування, отримані розрахунки заборгованості за аліментами у ВДВС у Красноградському районі Харківської області, підготовлені заяви на проведення інспекційних відвідувань, клопотання про надання роз`яснень, зібрані докази для подальшого звернення до суду; підготовлено мотивована та аргументована позовна заява, опрацьована практика верховного Суду з вирішення подібних спорів, питання для Відповідача відповідно до положень ст. 93 ЦПК України, клопотання про витребування доказів, заява про стягнення судових витрат; прийнято участь у всіх судових засіданнях (п`ять), для чого адвокату позивача кожного разу необхідно було їздити з міста Харкова (відстань туди-назад складає 220 км.) з використанням власного транспортного засобу, докази чого були надані суду разом із заявою про стягнення судових витрат. В той самий час адвокатом відповідача не було поданого жодного документа по суті спору, не викладено письмово позиції з жодного питання. При зазначених очевидних обставинах, при кардинально різних обсягах виконаної роботи, при наявності у адвоката позивача об`єктивних транспортних витрат для участі у п`яти судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов висновку про однаковий розмір витрат, що підлягають відшкодування кожній стороні, що свідчить проте, що рішення в цій частині також не є законним та обґрунтованим. В порушення ст. 134 ЦПК України відповідачем було заявлено про вимогу про відшкодування судових витрат на останньому судовому засіданні в день проголошення рішення суду. При цьому, надані відповідачем докази понесених судових витрат в порушення ч. 9 ст. 83 ЦПК України не були надані позивачу.

Зазначив, що права та інтереси позивача в даній справі на стадії апеляційного провадження представляє адвокат Антон Заворотній, що підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Витрати позивача на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження складають 15 000,00 грн. 05.11.2024 до Харківського апеляційного суду надійшла також заява про стягнення судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції з відповідними доказами.

У письмовому відзиві представник ОСОБА_2 -адвокат Пілігрім П.О. просить відмовити у задоволенні скарги, рішення залишити без змін.

На обгрнтування вказав, що судом першої інстанції враховано, що відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» відповідач відкрила на ім`я дитини банківський рахунок на якому станом на 24.04.2024 року сума залишків рахунку становить 39 027,53 грн. За заявою позивача, щодо контролю за цільовим витрачанням аліментів, службою у справах дітей здійснено відповідну перевірку та не встановлено факту нецільового витрачання аліментів.

Вважає, що діюче сімейне законодавство не вказує на обов`язок отримувати аліменти щомісяця витрачати всю суму аліментів на утримання дитини, а натомість передбачає можливість відкрити рахунок на ім`я дитини та здійснювати накопичення в інтересах дитини, що і було зроблено відповідачем.

Зазначив, що суд першої інстанції на підставі наданих йому відомостей встановив відсутність факту нецільового використання аліментів. Позивач не надав доказів нецільового використання відповідачкою аліментів, а навпаки докази у справі свідчать, що відповідачка витрачала аліменти за цільовим призначенням. Позовні вимоги обгрунтовані власними домислами та припущеннями позивача.

У відзиві просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

За нормою ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків.

Згідно зі ч. 9, 10 ст. 7 Сімейного Кодексу України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

У відповідності до ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

У відповідності до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 273 ЦПК України встановлено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказані висновки містяться постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №545/3115/19 (провадження №61-18145св20).

Отже, з аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст. 191 Сімейного Кодексу України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Витрачання аліментів за цільовим призначенням означає, що той із батьків або інші особи, відповідно до ст. 179 СК України, на ім`я якого вони виплачуються, зобов`язаний спрямовувати їх на забезпечення потреб дитини у харчування, одязі, в охороні здоров`я, отриманні освіти та на створення гідних умов життя дитині. Сама неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Відповідно до статті 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Механізм здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів визначений Порядком здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713 (далі - Порядок).

Так, відповідно до п. 2 Порядку, контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюють органи опіки та піклування шляхом проведення інспекційних відвідувань одержувача аліментів.

За змістом пункту 14 Порядку чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження цільового використання коштів одержувач аліментів може надати виключно за власним бажанням та за умови їх наявності. Також виключно за власним бажанням одержувач аліментів може надати письмове пояснення щодо цільового використання аліментів, яке долучається до висновку за результатами проведення інспекційного відвідування.

Отже, саме на орган опіки та піклування покладено здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів, який може здійснюватися як власною ініціативою органу, так і за заявою платника. Для платника аліментів у разі нецільового витрачання аліментів передбачено право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Таким чином, в таких правовідносинах платник аліментів має покладатися лише на належне виконання своїх функцій органом опіки та піклування, його добросовісність та фаховість, оскільки інші докази витрачання коштів отримувачем не є належними доказами в таких правовідносинах.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2019 року у справі №711/11054/17 (провадження № 61-42009св18), від 02 лютого 2021 року у справі № 751/1396/19 (провадження № 61-18643св19).

Як свідчить практика Верховного суду в аналогічних справах, відсутність усіх фінансових документів на підтвердження щомісячних витрат не може бути єдиним і достатнім доказом, який доводить факт використання тим з батьків, на користь якого зараховуються аліменти, отримуваних коштів на особисті цілі, на користь інших осіб або на будь-які інші потреби, які не пов`язані з утриманням і вихованням дітей.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №553/2334/16-ц (провадження № 61-11343св18), від 17 травня 2021 року справа № 552/3611/19 (провадження № 61-2391св21).

Як встановлено судом у даній справі, органом опіки і піклування були здійснені інспекційні відвідування щодо перевірки цільового витрачання ОСОБА_2 аліментів, які ОСОБА_1 сплачує на утримання сина ОСОБА_7 , та складено відповідні висновки, за якими нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 не встановлено, про що також будо зазначено представником третьої особи у судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 25.07.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 19.12.2019 року №626/2415/19 розірваний, рішення набрало законної сили 20.01.2020 року.

Від вказаного вище шлюбу сторони по справі мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 22.03.2017 НОМЕР_1 .

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 04.09.2019 року по справі №626/1834/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.08.2019 року і до досягнення дитиною повноліття (рішення суду переглянуто в програмі Д-3).

Окрім того, вказаним рішенням було стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 від усіх видів заробітку (доходу) Позивача щомісячно, починаючи з 09.08.2019 і до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідно до вказаного вище рішення ОСОБА_1 подав про визнання позову у справі №626/1834/19.

Згідно Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Красноградського ВДВС у Красноградському районі Харківської області від 24.04.2023 загальна сума сплачених позивачем на користь відповідача аліментів на утримання їх спільної дитини за період з квітня 2022 по березень 2023 років складає 162 738,42 грн, заборгованість відсутня.

З Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Красноградського ВДВС у Красноградському районі Харківської області від 11.12.2023 №82241 вбачається, що загальна сума сплачених позивачем на користь відповідача аліментів на утримання їх спільної дитини за період з грудня 2022 по листопад 2023 років складає 245 395,68 грн, заборгованість відсутня.

Сімейне становище ОСОБА_1 , яке було станом на 2019 рік, змінилось, оскільки 09.06.2023 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 09.06.2023 року, і у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 .

Також, після 2019 року батько позивача ОСОБА_9 досяг пенсійного віку та з 2021 року перебуває на пенсії, підтверджується копіями свідоцтва про народження та пенсійного посвідчення, мати позивача ОСОБА_10 , перебуває на пенсії з 2014 року, підтверджується копіями свідоцтва про народження та пенсійного посвідчення, тобто на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 має вже матір пенсійного віку. Відповідно до копій Виписок із медичних карток амбулаторного (стаціонарного) хворого батьки позивача мають хронічні захворювання. Загальний розмір пенсії батька з березня 2023 року по лютий 2024 року становить 48875,08 грн, а матері за такий же період - 33120,00 грн, що підтверджується копіями довідок про доходи.

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частинами 1, 2 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, за змістом ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Разом з тим, стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів лише за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів.

Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Отже, зменшення розміру аліментів можливе при настанні певних умов.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд бере до уваги, що у пункті 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146) заначено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом ( Пункт 8 в редакції Постанови КМУ № 122 від 16.02.2022; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ N 1263 від 11.11.2022).

Відповідно до п.2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого 07 червня 2018 року № 260 (надалі Порядок) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до п.2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.

Отже додаткова винагорода, яка виплачується на період воєнного стану та яка входить до доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, не має систематичний щомісячний характер та встановляється на період воєнного стану, розмір якої залежить від завдань покладених на військовослужбовця, а тому посилання позивача на ту обставину, що з нього постійно будуть утримуватися аліменти у вказаних в позовній заяві розмірах в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

При цьому під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Утримання інших осіб впливає на матеріальне становище утримувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач крім сина на якого платить аліменти, також має на утриманні сина, який народився після ухвалення рішення про стягнення аліментів, та дружину, яка з народженням сина не працює, а також має двох непрацездатних батьків, які можуть потребуюти матеріальної допомоги.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19, статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Підсумовуючи такий підхід до визначення дійсних обставин для застосування правил статті 192 СК України, можна дійти висновку, що зміна сімейного стану є самостійною (достатньою) та незалежною, але не безумовною (беззастережною) обставиною для зменшення розміру утримання.

Отже, логічний зв`язок обставин, передбачених статтею 192 СК України, з обов`язком утримувати дитину, свідчить, що зміна сімейного стану є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів тоді, коли ці обставини впливають на можливість виплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі.

У даній справі зміна сімейного стану позивача та створення нової сім`ї зумовила появу додаткових утриманців - малолітньої сина та дружини, яка здійснює догляд за дитиною, а тому теж потребує матеріальної допомоги чоловіка, та батька, який досяг пенсійного віку, і також потребує матеріальної допомоги від сина.

Зміна сімейного стану призвела до появи нових матеріальних зобов`язань у позивача, що у будь-якому разі вплинуло на матеріальний стан позивача та можливість надавати утримання сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у раніше визначеному розмірі.

У даній справі, після реєстрації нового шлюбу позивачем та народження в сім`ї позивача ще одного сина, не могло не вплинути на майновий стан позивача, оскільки народження нового члена сім`ї потребує відповідно додаткових коштів на його утримання крім того, окрім новонародженого сина він повинен в силу ст. ст. 75, 84 СК України утримувати й дружину, а також відповідно до ст. 202 СК України зобов`язаний утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначене вище вказує на зміну майнового стану позивача як боржника за аліментними зобов`язаннями щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Погіршення матеріального стану позивача стало наслідком не зменшення його заробітку або доходу, а викликано появою нових утриманців (дружини та сина) через зміну сімейного стану. Крім того суд також враховує, що позивач має батьків, які на час розгляду справи є непрацездатними та перебувають на пенсії, яким позивач зобов`язаний надавати матеріальну допомогу відповідно до Сімейного кодексу України.

За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у разі задоволення судом вимоги про зміну розміру аліментів, новий розмір аліментів сплачується з дня набрання рішенням законної сили.

Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Проте, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 19 червня 2024 року у справі № 686/22677/23 (провадження № 61-5022св24), від 31 липня 2024 року у справі № 278/2599/23 (провадження № 61-2222св24).

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Аліменти у новому розмірі мають сплачуватись з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідне роз`яснення міститься у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», а також зазначену правову позицію наразі підтримує Верховний Суд у своїх правових висновках, зокрема, в постановах від 30 жовтня 2019 року в справі № 462/4973/15-ц, від 16 серпня 2018 року у справі № 583/1454/17, від 31 липня 2019 року в справі № 725/1490/17.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням встановлених обставин даної справи, суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів про зменшення розміру аліментів, які підлягають стягненню з позивача на підставі рішення на користь відповідача на утримання сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Зменшення розміру аліментів з 1/4 частини до 1/6 частини на утримання неповнолітнього сина, на думку суду, є розумним, не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом щодо захисту прав неповнолітньої дитини.

Що стосується доводів скарги про судові витрати сторін на правову допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 604/484/23 (провадження № 61-17933св23), додаткові постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 752/24975/20 (провадження № 61-9599св23).

Матеріалами справи підтверджується, що усудовому засіданні представник позивача наполягав на стягненні з відповідача на користь позивача понесених судових витрат по справі на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн та банківські послуги в розмірі 200 грн.

Відповідач також наполягає на стягненні з позивача понесених нею судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, про що представником відповідача було заявлено в першому судовому засіданні, оскільки відзиву на позовну заяву позивач не подавав. При цьому вказував на те, що 30000,00 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірними із складністю справи, у зв`язку із чим просив зменшити суму компенсації витрат позивача на правничу допомогу.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог та заперечення відповідача щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що справедливим і співмірним буде стягнення із відповідача на користь позивача 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Також позивач просив стягнути з відповідача банківські послуги в сумі 200 грн.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до частини другої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При цьому, банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.

Отже стягненню на користь позивача підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано ним самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов`язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги.

Суд також враховує, що позивач своїм право подати заперечення щодо заяви про розподіл судових витрат не скористався, при цьому даний позов суд задовольняє частково в межах визнаних позивачем позовних вимог, в іншій частині позову відмовляє, а тому суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 5000,00 грн.

Оскільки розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню із сторін є однаковим, і стягнення із відповідача на користь позивача, і стягнення із позивача на користь відповідача однакових сум, що до змін у матеріальному становищі кожного із них не призведе, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне застосувати зустрічне зарахування та залишити понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу за кожним із них.

Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.

Матеріали справи свідчать про те, що протягом її перегляду судом апеляційної інстанції адвокатом Заворотнім А.В. подано тільки апеляційну скаргу. При цьому позиція позивача з часу розгляду справи судом першої інстанції не змінилась, нові докази не подавались, нові обставини справи не встановлювались, інших процесуальних документів до суду апеляційної інстанції адвокатом Заворотнім А.В. не подавалось. Судові засідання у справі не проводились. Її розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Тобто, обсяг наданої адвокатом Заворотнім А.В. правничої допомоги фактично обмежується складанням апеляційної скарги.

Отже, враховуючи, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заворотнього Антона Валерійовича - залишено без задоволення, а рішення - Красноградського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2024 року-залишено без змін, з урахуванням обсягу та складності наданих адвокатом Заворотнім А.В. послуг з правничої допомоги протягом апеляційного перегляду справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що протягом її перегляду судом апеляційної інстанції адвокатом Пілігрім П.О. подано тільки відзив на апеляційну скаргу. При цьому позиція відповідача з часу розгляду справи судом першої інстанції не змінилась, нові докази не подавались, нові обставини справи не встановлювались, інших процесуальних документів до суду апеляційної інстанції адвокатом Пілігрім П.О. не подавалось. Судові засідання у справі не проводились. Її розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Тобто, обсяг наданої адвокатом Пілігрім П.О. правничої допомоги фактично обмежується складанням відзиву на апеляційну скаргу.

Отже, враховуючи, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заворотнього Антона Валерійовича - залишено без задоволення, а рішення - Красноградського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2024 року-залишено без змін, з урахуванням обсягу та складності наданих адвокатом Пілігрім П.О. послуг з правничої допомоги протягом апеляційного перегляду справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню із сторін є однаковим, і стягнення із відповідача на користь позивача, і стягнення із позивача на користь відповідача однакових сум, що до змін у матеріальному становищі кожного із них не призведе, судова колегія вважає за необхідне застосувати зустрічне зарахування та залишити понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу за кожним із них.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги не спростовують висновки районного суду, тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення - без змін.

Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заворотнього Антона Валерійовича - залишити без задоволення.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2024 року- залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Застосувати зустрічне зарахування та залишити понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу за кожним із них.

В іншій частині заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 06 лютого 2025 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.