Рішення

від 05.02.2025 по справі 753/2698/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/2698/24

провадження № 2/753/4431/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Хильченко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в особі арбітражного керуючого Севастьянова Сергія Вікторовича про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення суду, суд -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в особі арбітражного керуючого Севастьянова С.В. про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення суду.

Позов мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 12.08.2021 року рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05.02.2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод», третя особа: Дарницький районний центр зайнятості, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Зокрема, стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 947 001 грн 35 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., всього 952 001 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі одна) грн 35 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 812 902 грн 17 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього 817 902 (вісімсот сімнадцять тисяч дев`ятсот дві) грн. 17 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 468 910 грн 98 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього 473 910 (чотириста сімдесят три тисячі дев`ятсот десять) грн 98 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 31 травня 2014 року у розмірі 130 966 грн 39 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього 135 966 (стотридцять п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят шість) грн 39 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення набуло чинності з моменту його проголошення, а саме 12.08.2021 року, й 02.11.2021 року за їх заявами Дарницьким районним судом м.Києва видано виконавчі листи, й на підстааві яких державним виконавцем 11.11.2021 року винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень.

У зв`язку зі спливом шестимісячного строку з дня винесення державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень та відсутність у божника майна, на яке можливо звернути стягнення за виконавчими документами, та, враховуючи, що боржником є державне підприємство, 05.09.2022 року державним виконавцем Дарницького ВДВС м.Києва ЦМУ МЮ у м.Києві Данилюк О.Б. у вказаних виконавчих провадженням були складені акти, які із заявами про виконання рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, направлено разом з іншими документами виконавчих проваджень до Державної казначейської служби України, та отримано нею 06.10.2022 року.

Однак, станом на 06.02.2024 року Державною казначейською службою України рішення суду не виконано, жодних виплат позивачі не отримали.

Таким, чином їх права на своєчасне отримання заробітної плати порушені відповідачем, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом - стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01.06.2012 року по 31.05.2014 року та з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року: ОСОБА_1 - 623 036 грн. 81 коп., ОСОБА_2 - 111 697 грн. 02 коп., ОСОБА_4 - 523 788 грн. 84 коп., ОСОБА_3 - 285 821 грн. 12 коп.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , представник позивачів Самборська О.Г. , діюча на підставі ордерів адвоката про надання правової попомоги 22.11.2024 року, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у редакції про збільшення позовних вимог від 05.08.2024 року (а.с.122-126), з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судвоої влади (суду).

Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за вказаною адресою місця проживання, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

А відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів (доказів) та ухвалити рішення за відсутності відповідача, за погодженням позивачів.

Вислухавши пояснення позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , представника позивачів Самборську О.Г. , діючу на підставі ордарів адвоката про надання правової попомоги 22.11.2024, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні з таких підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядалась у порядку загального позовного позовного провадження з проведеним 17.12.2024 року підготовчим судовим засіданням.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 12.08.2021 року рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05.02.2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод», третя особа: Дарницький районний центр зайнятості, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Зокрема, стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 947 001 грн 35 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., всього - 952 001 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі одна) грн 35 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 812 902 грн 17 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього - 817 902 (вісімсот сімнадцять тисяч дев`ятсот дві) грн. 17 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 468 910 грн 98 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього - 473 910 (чотириста сімдесят три тисячі дев`ятсот десять) грн 98 коп., стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 31 травня 2014 року у розмірі 130 966 грн 39 коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а всього - 135 966 (стотридцять п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят шість) грн 39 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено, яке набуло чинності з моменту прийняття, а саме 12.08.2021 року (а.с.28-34).

02.11.2021 року за заявами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Дарницьким районним судом м.Києва видано виконавчі листи, які звернуті до виконання, й на підставі вказаних виконавчих листів державним виконавцем Дарницького ВДВС м.Києва ЦМУМЮ у м.Києві 11.11.2021 року винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень (а.с.39-42).

У зв`язку зі спливом шестимісячного строку з дня винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень та відсутність у божника майна, на яке можливо звернути стягнення за виконавчими документами, та, враховуючи, що боржником є державне підприємство, 05.09.2022 року державним виконавцем Дарницького ВДВС м.Києва ЦМУМЮ у м.Києві Данилюк О.Б. у вказаних виконавчих провадженнях були складені Акти державного виконавця, які із заявами про виконання рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, направлено разом з іншими документами виконавчих проваджень до Державної казначейської служби України, та отримані Державною казначейською службою України 06.10.2022 року (а.с.43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50).

Позивач вказує, що станом на дату звернення до суду із цим позовом, а саме 06.02.2024 року Державною казначейською службою України рішення суду, а саме постанову Київського апеляційного суду від 12.08.2021 року не виконано, жодних виплат не отримали, тому їх права на своєчасне отримання заробітної плати порушені відповідачем, що стало підставою для звернення до суді із цим позовом - стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01.06.2012 року по 31.05.2014 року та з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року ОСОБА_1 - 623 036 грн. 81 коп., ОСОБА_2 - 111 697 грн. 02 коп., ОСОБА_4 - 523 788 грн. 84 коп., ОСОБА_3 - 285 821 грн. 12 коп.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання зобов`язані здійснювати компенсацію громадянам втрати частин доходів у випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, яка проводиться у разі її затримки на один і більше календарних місяців.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У цій справі судом встановлено, що розрахунки по заробітній платі з позивачами не проведені, рішення суду від 12.08.2021 року про заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року не виконано, про порушене право кожен із позивачівзнав.

Так, позивачі в судовому засіданні вказали про те, що були обізнані про те, що державний виконавець 05.09.2022 року склав Акт про невиконання рішення суду від 12.08.2021 року, яким стягнуто на їх користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року, й які із заявами про виконання рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, направлено разом з іншими документами виконавчих проваджень до Державної казначейської служби України, та отримані Державною казначейською службою України 06.10.2022 року (а.с.43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50).

Про поважні причини пропуску строку звернення до суду у позові позивачі не наводять та про них не зазначають й не обгрутовують, із заявами про поновлення такого строку до суду не звертались.

Вирішуючи вимоги позивачів про стягнення на їх користь компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення суду від 12.08.2021 року за період з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року, суд застосовує Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» чинний на час дії спірних правовідносин.

Так, відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року

№ 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» назву та частини першу статті 233 викладено в такій редакції: "Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів».

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зроблено висновок стосовно структури заробітної плати. Зокрема зазначено, що вона складається з основної і додаткової заробітної плати, як винагороди за працю. Середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення не є заробітною платою, а тому до вимог про його стягнення застосовується позовна давність, передбачена частиною першою статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивачі звернулися до суду із вимогами про стягнення на їх користь компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення суду від 12.08.2021 року за період з 01.06.2012 року по 30.06.2021 року, до яких застосовуються тримісячний строк позовної давності встановлений статтею 233 КЗпП України (у редакції закону № 2352-IX від 1 липня 2022 року на час дії спірних правовідносин).

Зважаючи на пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позивачі звернулися до суду із позовом лише 06 лютого 2024 року, суд у відповідності до ст.233 КЗпП України (у редакції закону № 2352-IX від 1 липня 2022 року), пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), застосовує до спірних правовідносин вказаний строк, що є підставою для відмови у позові.

Підстави, відповідно до ст.234 КЗпП України для поновлення судом строків, пропущених з поважних причин, суд не встановив, та вважає порушені позивачем строки з неповажних причин й такими, що виникли понад 2 роки, адже відповідно до вказаної норми у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно, судом встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права без поважних причин понад визначений ст.234 КЗпП строк, й із заявами про поновлення судом такого строку позивачі не зверталися.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Приймаючи до уваги встановлений факт, суд у разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішення порушеного права відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Зважаючи на пропуск позивачами строку звернення з даними вимогами до суду, вимоги позову, задоволенню не підлягають.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача за правилом ст.141 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 47, 116, 233 КЗпП України, Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», з урахуванням пункту 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), ст.ст.15, 16, 23 ЦК України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в особі арбітражного керуючого Севастьянова Сергія Вікторовича про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення суду, - відмовити.

Понесені позивачами судові витрати покласти на таких позивачів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: