Постанова

від 28.01.2025 по справі 903/753/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Справа № 903/753/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

позивача - Дунайчук О.С.

відповідача - Бовгиря Я.А., Сидорук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22

та апеляційні скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" та Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича

до Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач"

про встановлення сервітуту земельної ділянки

До Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича, в якій позивач просить: встановити на користь Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича строковий (до 19.12.2065 року) безоплатний земельний сервітут на частині земельної ділянки площею (площа сервітуту) 934 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 9580 кв.м. кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, яка перебуває на умовах користування в ТДВ Ковельагроспецпостач, який полягає у праві проходу та проїзду на автомобільному транспорті по наявному шляху, до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166), вказаний у плані земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут; встановити на користь Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича строковий (до 19.12.2065 року) безоплатний земельний сервітут, на частині земельної ділянки площею (площа сервітуту) 525 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 2443 кв.м. кадастровий номер 0722182400:04:002:1267, яка перебуває на умовах користування в ТДВ Ковельагроспецпостач, який полягає у праві проходу та проїзду на автомобільному транспорті по наявному шляху, до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166), вказаний у плані земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 позов задоволено.

Встановлено на користь Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича строковий (до 19.12.2065 року) безоплатний земельний сервітут на частині земельної ділянки площею (площа сервітуту) 934 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 9580 кв.м., кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, яка перебуває на умовах користування в ТДВ "Ковельагроспецпостач", який полягає у праві проходу та проїзду на автомобільному транспорті по наявному шляху до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166), вказаний у плані земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут.

Встановлено на користь Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича строковий (до 19.12.2065 року) безоплатний земельний сервітут на частині земельної ділянки площею (площа сервітуту) 525 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 2443 кв.м., кадастровий номер 0722182400:04:002:1167, яка перебуває на умовах користування в ТДВ "Ковельагроспецпостач", який полягає у праві проходу та проїзду на автомобільному транспорті по наявному шляху до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166), вказаний у плані земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 заяву Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу по справі № 903/753/22 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (45000, Волинська область, Ковельський район, с. Вербка, вул. Ватутіна, 20, код ЄДРПОУ 00913195) на користь Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 5038 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 03.03.2023 та додатковим рішенням у справі №903/753/22 Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить суд апеляційної інстанції вирішити питання про відкриття апеляційного провадження.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції додатковим рішенням від 20.03.2023 у справі №903/753/22 Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить заяву Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу по справі №903/753/22 задовольнити частково. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на користь Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича 5038 витрат на професійну правничу допомогу. У задоволення решти заяви відмовити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 об`єднано до спільного розгляду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 з апеляційними скаргами Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" та Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 09.04.2024 у справі №903/753/22, якою апеляційну скаргу ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 та апеляційні скарги ТзДВ "Ковельагроспецпостач" та ФОП Дунайчука О.С. на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22 залишив без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Також, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову від 21.05.2024 у справі №903/753/22, якою відмовив ТзДВ "Ковельагроспецпостач" у задоволенні заяви про виправлення описки в ухвалі Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №903/753/22. Відмовив у задоволенні заяви ТзДВ "Ковельагроспецпостач" про ухвалення додаткового рішення та покладення на позивача судових втрат у справі №903/753/22. Заяву ФОП Дунайчука О. С. про ухвалення додаткового рішення у справі №903/753/22 задовольнив частково. Вирішив стягнути з ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на користь ФОП Дунайчука О.С. 7572,80 грн витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи у Волинському відділенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз в суді апеляційної інстанції. Вирішив стягнути з ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на користь ФОП Дунайчука О.С. 11 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В решті вимог заяви відмовив.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2024 касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №903/753/22 скасовано, справу №903/753/22 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд, ухвалюючи постанову, наголосив, що ФОП Дунайчуком О.С. були надані документи, зібрані після ухвалення у справі судового рішення, які не витребовувалися ухвалою суду від 05.02.2024, натомість суд апеляційної інстанції долучив надані позивачем нові докази, при цьому не мотивував, в чому полягає винятковість випадку неподання цих доказів позивачем до суду першої інстанції у встановлений строк, не зазначив, чи стосуються ці докази предмета експертизи, та з яких причин, що об`єктивно не залежали від позивача, ці докази надані суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд послався на усталений правовий висновок, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Водночас прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів (які не витребовувалися ухвалою суду від 05.02.2024) без урахування наведених критеріїв матиме наслідком порушення положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, основним елементом якого є однозначність та передбачуваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.04.2024 у справі №920/1114/21, від 09.04.2024 у справі №905/291/23.

Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував вимог процесуального права, не надав належної оцінки доводам відповідача, не дослідив докази, наявні у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак його висновки про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними.

Верховний Суд зважаючи не дотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалену у справі постанову, а також додаткову постанову скасував, а справу передав на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

26.09.2024 матеріали справи №903/753/22 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/753/22 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 р. розгляд апеляційних скарг призначено на "14" листопада 2024 р. о 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою:33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Запропоновано учасникам справи - у строк до 01.11.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові пояснення чи заперечення (з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 03.09.2024 р. у справі №903/753/22 в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання таких пояснень чи заперечень та доданих до них документів іншим учасникам справи.

31.10.2024 р. Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович надав апеляційному господарському суду пояснення, в яких наголошує на тому, що посилання відповідача у апеляційній та касаційній скарзі на невідповідність технічної документації вимогам законодавства є безпідставними, оскільки дане питання досліджувалось у судовому засіданні та судом зроблено обґрунтовані висновки про його відповідність вимогам діючого законодавства України. Відповідач стверджує, що в межах території земельних ділянок, що знаходяться у його користуванні на праві оренди, та на які позивач просить встановити земельний сервітут, розміщено об`єкт промисловості - комплекс «Машинний двір» ТзДВ «Ковельагроспецпостач», до якого входять виробничі будинки з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами. Проте, на існуючому на вказаних земельних ділянках шляху, яким користується відповідач та до 2020 року - інші суборендарі, відсутні будь-які будівлі та споруди, що можуть перешкоджати встановленню сервітуту на користь позивача. Дана обставина також підтверджується листом відповідача №65 від 22.02.2019р. Протилежне не було доведено відповідачем у судовому засіданні належними та допустимими доказами. А подана відповідачем технічна документація на об`єкт промисловості - комплекс «Машинний двір» не підтверджує протилежного. Вказана документація викликає сумнів щодо законності її виготовлення, оскільки земельні ділянки перебувають в оренді органів місцевого самоврядування, що передбачає отримання дозволу власника на здійснення будь-якого будівництва.

Станом на 2020 рік суб`єкти господарювання, в тому числі і позивач, регулярно користувались існуючим проїздом, який знаходився на земельних ділянках, орендованих відповідачем. Після цього, відповідачем будь-яке нове будівництво нерухомого майна не здійснювалось (відсутні передбачені законом дозволи на початок будівництва, які свідчать про дійсний намір здійснення таких дій, а також правовстановлюючі документи, які б підтверджували існування нових будівель та споруд об`єкту промисловості - комплекс «Машинний двір», що перешкоджають здійсненню проїзду. Навпаки, таких будівель на даний час не існує, а надання вищевказаної технічної документації відповідачем є метою введення суду в оману. Виключенням є встановлення відповідачем бетонної огорожі на місці воріт, через які здійснювався в`їзд автомобільним транспортом позивача з території з/д відповідача по існуючому проїзду до з/д позивача. Такі дії вчинені з метою унеможливлення доступу до з/д позивача через існуючу дорогу відповідача, що і стало одним із приводів звернення до суду із сказаним позовом.

Також, Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович 31.10.2024 р. до суду апеляційної інстанції подав клопотання про виклик як експерта Самулевича Віктора Миколайовича та сертифікованого інженера Марчук Наталію Олександрівну для надання роз`яснень висновку і надання відповідей на питання суду та учасників справи.

01.11.2024 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" надав апеляційному суду пояснення по справі №903/753/22, в яких вказує на те, що матеріали, що включені до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється сервітут, які виготовлені позивачем на підставі договору від 15.04.2021 № 44 та надані відповідачу для погодження, пізніше суду, не відповідають вимогам пунктів в), г), ґ) ст. 55-1 Закону України "Про землеустрій», а також відсутнє погодження та затвердження технічної документації відповідно до ч. 11 ст. 186 ЗКУ (в редакції від 17.03.2021).

Позивачем (ФОП Дунайчук О.С.) були надані документи (датовані 19.07.2023 та 15.02.2024), зібрані після ухвалення у справі судового рішення, які не витребовувалися ухвалою суду від 05.02.2024, при цьому не мотивував, в чому полягає винятковість випадку неподання цих доказів позивачем до суду першої інстанції у встановлений строк, не зазначив, чи стосуються ці докази предмета експертизи, та з яких причин, що об`єктивно не залежали від позивача, ці докази надані суду апеляційної інстанції.

Також, відповідач наголошує на тому, що здійснення сервітуту в такий спосіб фактично змінить режим (цільове) використання земельної ділянки та функціональне призначення частини виробничої території машинного двору підприємства, неминуче призведе до заподіяння збитків відповідачу, як суб`єкту господарювання.

01.11.2024 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подав через систему «Електронний суд» заперечення щодо пояснень позивача від 31.10.2024 р. в яких вказує на те, що позивачем не ураховано вказівок, що містяться у пунктах 5.31. 5.33., 5.69. постанови Верховного Суду від 03.09.2024, що не відповідає вимогам п. 2 резолютивної частини ухвали апеляційного суду від 01.10.2024 у даній справі.

Також, представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" 01.11.2024 р. надіслав до суду апеляційної інстанції заперечення щодо клопотання позивача від 31.10.2024 р.. В запереченні відповідач вказує на те, що клопотання про виклик до суду експерта (учасника проведенні експертизи №05/5 від 30.05.2023) та сертифікованого інженера (виконавця робіт із виготовлення технічного паспорту на об`єкт комплекс «машинний двір ТЗДВ «Ковельагроспецпостач»», номер в ЄДЕССБ Т101:1668:3050-2615-6185) подано без додержання вимог п.10 ч.3 ст.2, ст.114, п.5) ч.1 ст.170, п.6) ч.1 ст.267 ГПК України, є безпідставним, не обґрунтованим, спрямовано на безпідставне затягування розгляду справи, зловживанням процесуальними правами.

08.11.2024р. в системі "Електронний суд" було сформовано клопотання від представника Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач", про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої просить доручити Ковельському міськрайонному суді Волинської області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 р. клопотання представника Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/753/22 задоволено.

12.11.2024 р. Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

13.11.2024 р. Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить відмовити у задоволенні клопотання позивача від 01.11.2024р.. Вирішити питання про судові витрати, та в порядку зміни розподілу судових витрат відшкодувати позивачу судові витрати покладенням їх на відповідача : - пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі в сумі 15000 грн.. - витрати по оплаті експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертизи 7572,80 грн.. - витрати за надання правничої допомоги адвокатом Гарбарчук Н.М. в розмірі 18 500,00 грн..

13.11.2024 р. Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить залишити подане позивачем клопотання 13.11.2024 без розгляду. Визнати рахунок-фактура №05 від 10.04.2024 р., Акт №5 від 10.04.2024р. приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги №23 від "21" вересня 2022 р., квитанції від 13.04.2024 р. №0.0.3583982675.1. на суму 18500,00 грн. та від 16.02.2024 № 0.0.3474896302.1. на суму39378,56 грн., подані позивачем до заяви від 13.04.2024, недопустимими доказами підтвердження понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції. У прийнятті Рахунку-фактури №15 від 03.09.2024 року та Акту № 15 від 03.09.2024 року приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги №23 від 21.09.2022 року, як доказів понесених позивачем судових витрат у суді касаційної інстанції, відмовити з підстав їх не допустимості та не достовірності. Відмовити позивачу у відшкодуванні судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції, та по оплаті експертизи в розмірі 7572,80 грн., та витрат за надання правничої допомоги в розмірі 18500,00 грн., пов`язаних з первинним розглядом справи в суді апеляційної інстанції, та пов`язаних з новим розглядом у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "17" грудня 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ). Доручено забезпечити проведення відеоконференції Ковельському міськрайонному суду Волинської області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 15, м. Ковель, Волинська обл., 45008).

16.12.2024 р. Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просив оглянути із залученням відповідного відповідального працівника суду у судовому засіданні пояснення з приводу електронних доказів (текстовий супровід (умовні позначення елементів та їх опис) окремих відеозаписів та масштабування окремих фрагментів відеозаписів), що додано у формі файлів до даної заяви, та які зберігаються у електронному кабінеті у підсистемі (модулі) ЄСІТС.

17.12.2024 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подав до суду апеляційної інстанції пояснення з приводу окремих письмових доказів, оглянутих в судовому засіданні 17.12.2024 р.

В судовому засіданні 17.12.2024 р. було задоволено клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" про перегляд електронних доказів (текстовий супровід (умовні позначення елементів та їх опис) окремих відеозаписів та масштабування окремих фрагментів відеозаписів).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "10" січня 2025 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ). Доручено забезпечити проведення відеоконференції Ковельському міськрайонному суду Волинської області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 15, м. Ковель, Волинська обл., 45008).

07.01.2025 р. Дунайчук Олег Степанович звернувся на апеляційного суду із письмовими поясненнями з приводу окремих доказів оглянутих в судовому засіданні 17.12.2024 р..

09.01.2025 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подав до суду апеляційної інстанції клопотання про огляд із залученням відповідного працівника суду у судовому засіданні пояснення з приводу окремих письмових та електронних (текстовий супровід, умовні позначення елементів та їх опис, символи, відомості), що додано у формі відео файлів до даної заяви, та які зберігаються у електронному кабінеті у підсистемі (модулі) ЄСІТС.

10.01.2025 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подав заперечення проти поданої позивачем заяви 06.01.2025 р. в яких просить залишити подану заяву (пояснення) позивача від 06.01.2025 в частині подання доданих до неї документів без розгляду. Визнати відповідь б/н від 06.01.2025 та копія рішення від 04.06.2019 Дубівської сільської ради, подані позивачем до заяви від 06.01.2025, неналежними та недопустимими доказами. У прийнятті відповіді б/н від 06.01.2025 та копії рішення від 04.06.2019 Дубівської сільської ради відмовити з підстав їх неналежності та не допустимості.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії у справі Маціщук А.В. в період з 10.01.2025 по 14.01.2025 включно судове засідання у справі №903/753/22, 10.01.2025 не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 р. розгляд апеляційних скарг призначено на "28" січня 2025 р. о 14:10 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ). Доручено забезпечити проведення відеоконференції Ковельському міськрайонному суду Волинської області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 15, м. Ковель, Волинська обл., 45008).

28.01.2025 р. представник Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подав заяву з приводу окремих письмових пояснень позивача у заяві 06.01.2025 р., просить залишити подану заяву позивача від 06.01.2025 р. без розгляду.

У судовому засіданні колегія суддів розглянула клопотання Дунайчука Олега Степанович про виклик в судове засідання судового експерта та сертифікованого інженера для надання пояснень, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано висновок експертного дослідження №05/5 від 30.05.2023. Виконавцем вказаного висновку є судовий експерт Самулевич Віктор Миколайович.

Згідно з ч. 1 ст. 69 ГПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Згідно із ч. 4 ст. 69 ГПК України експерт зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом та роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 5 ст. 98 ГПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Однак, колегія суддів зазначає, що подане позивачем клопотання про виклик експерта не містить обґрунтованих підстав виклику експерта в судове засідання, а тому відсутні підстави для його задоволення.

Також, колегія суддів у судовому засіданні задоволила клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" від 16.12.2024 р. та оглянула у судовому засіданні пояснення з приводу електронних доказів (текстовий супровід (умовні позначення елементів та їх опис) окремих відеозаписів та масштабування окремих фрагментів відеозаписів), що додано у формі файлів до даної заяви, та які зберігаються у електронному кабінеті у підсистемі (модулі) ЄСІТС.

В судове засідання 28.01.2025р. з`явився позивач, який підтримав доводи апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22 та заперечив доводи апеляційних скарг відповідача з підстав, викладених у відзиві

Також, у судове засідання з`явилися представники відповідача (в режимі відеоконференцзв`язку з приміщення Ковельського міськрайонного суду Волинської області), які підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22, та заперечили доводи апеляційної скарги позивача на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22, а також надали додаткові усні пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку, що беручи до уваги необхідність врегулювання використання земельної ділянки позивачем, зважаючи на неможливість позивача задовольнити власні потреби без встановлення користування чужим майном, тобто, без встановлення сервітуту, вимога позивача про встановлення земельного сервітуту на частині земельних ділянок відповідача обґрунтована і підлягає до задоволення. За результатами аналізу наявних у справі доказів у їх сукупності, наведених сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо більшої вірогідності доведеності позиції позивача у порівнянні із наданими доказами відповідача.

У додатковому рішенні Господарський суд Волинської області дійшов висновку, що понесені позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 5038 грн. є документально підтверджені, обґрунтовані, у зв`язку із задоволенням позову їх слід покласти на відповідача, а вимога про стягнення з відповідача 13 962 грн. (19 000 грн. 5038 грн.) витрат на професійну правничу допомогу не підлягає до задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Волинської області вказує, що судом, в порушення принципу рівності прав сторін у процесі, визначеного п.п.1),2),4)-6)10) ст.ст.2,7,11,13 ГПК, створено необґрунтовані переваги оцінці доказів на етапі розгляду справи першою інстанцією, вибіркова оцінка окремих доказів позивача та залишення поза увагою інших доказів відповідача, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи. Зокрема, позивач в процесуальній формі не довів свою правоту за допомогою поданих ними доказів в обґрунтованості своїх вимог, такого процесуального обов`язку не виконав.

Фактично, при ухваленні рішення суд вийшов за межі позовних вимог, за відсутності повноважень визначив інший спосіб захисту, ніж той, який обрано самим позивачем, та фактично визначив більший обсяг прав відповідача, визначений ч.3 ст.404 ЦК України, надавши останньому право користування щодо іншого нерухомого майна відповідача (споруди (інші інженерні споруди тощо)), що розміщено в межах цих з/д, для задоволення свої потреб, задоволенням таких вимог створено підстави для припинення дії сервітуту, визначені п. б) ч. 2 ст. 102 ЗК України (коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням).

Також, суд, посилаючись на пункт 22-2 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», прийшовши до висновку, що: «закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом», в наслідок неправильного тлумачення ст.ст.74,76-79, ч.2 ст.80 ГПК України, фактично переклав обов`язок доказування таких обставин на відповідача.

Також, не вирішено питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися заперечення відповідача, що є недотриманням п. 2) ч.1 ст. 237 ГПК України, не повно і не всебічно з`ясовано, оцінки не надано, та у мотивувальній частині не зазначено щодо інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, зокрема в ході досудового розслідування встановлено, що в межа орендованої підприємством земельної ділянки, якою володіє та користується Дунайчук О.С. (0722182400:04:002:1166 (0,2615 га.)) будинки та споруди, в том числі огорожа (паркан) що належать підприємству, відсутні. Однак, в ході огляду місця події від 20.10.2020 встановлено, що до майданчика наявний заїзд з тильної сторони через ґрунтову дорогу понад річкою Турія, де наявні в`їздні ворота.

Також, в даному випадку в силу прямої дії Закону України «Про охорону праці» та відповідних Правил, Інструкцій, Положень, щодо техніки безпеки на виробництві, існують обмеження у доступі та безпечному безперешкодному проході/проїзду позивача, як сторонньої особи (не працівник підприємства, яка не має прямого відношення до робіт), на особистому транспортному засобі через територію спірних з/д, які водночас є виробничою територією підприємства.

Апелянт в скарзі наголошує, що позивач, визнаючи факт попередньо укладеного вказаного вище Договору та взяті на себе зобов`язання щодо порядку користування майном «облаштувати під`їзд до майданчика за межами приватної території підприємства», у подальшому зайняв протилежну позицію та став вимагати права проходу та проїзду по виробничій території підприємства, став стверджувати про вчинення відповідачем перешкод, про єдину можливість проходу/проїзду до переданої йому в суборенду з/д по території підприємства, про фактичну неможливість задоволення таких потреб (інтересів) будь-яким іншим способом, а у подальшому ініціював кримінальне провадження з цього приводу стосовно керівництва підприємства.

Також зазначає, що місцевим господарським судом, в порушення принципу рівності прав сторін у процесі, створено необґрунтовані переваги оцінці доказів на етапі розгляду справи першою інстанцією, вибіркова оцінка окремих доказів позивача та залишення поза увагою інших доказів відповідача, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 20.03.2023 у справі №903/753/22 Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" наголошує на тому, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та не відповідає нормам ч. 4 ст. 236 ГПК України, що полягає у наступному.

За відсутності в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) та можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, судом не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в пунктах (1) - (6) постанови Верховного Суду у складі суддів КГС додаткової постанови від 16.02.2023 справа №911/1779/21 (ЄДРСРУ109072159 ), зокрема щодо системного аналізу норм ч. 3 ст. 126 ГПК України, п. 4) ч.1 ст. 1, ч. ч.3. 5 ст.27, ч. ч.1,2 ст.30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", та абзаців 2,3 ст.28 Правил адвокатської етики, ст.ст. 237, 626, 632, ч. 1 ст., 903 ЦК України.

Крім цього, суд, як це визначено ч. 5 ст. 80, ст. 113, ч. 1 ст. 114, ч. 2 ст. 119 ГПК України, додатковий строк для подання доказів розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, не встановлював, в рішенні суду та у протоколі судового засідання від 03.03.2023 про такі процесуальні дії не зазначено, і позивач письмово не повідомив та не зазначив про наявність доказів понесених ним судових витрат, які не може бути подано, та причини, з яких такі докази не може бути подано у зазначений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк на стадії до закінчення судових дебатів, як це вимагає ч. 4 ст. 80 ГПК України.

Відповідно, згідно ч. 8 ст. 80. ст. 118, ч. 8 ст. 129 ГПК України право на вчинення таких процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом строку, такі докази суд повинен був не приймати, і така заява мала бути залишена без розгляду.

Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович в апеляційній скарзі на додаткове рішення не погоджується з висновками суду, і вважає рішення несправедливим, адже всі витрати пов`язані з розглядом справи, обґрунтовані та пропорційні до предмета спору, значення справи для сторін, адже результат рішення безпосередньо впливав на можливість позивача займатися підприємницькою діяльністю та здатність отримувати прибуток, забезпечувати свою сім`ю, поведінкою сторони відповідача під час розгляду справи щодо затягування розгляду; відсутність наміру сторони відповідача щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом та зловживання процесуальними правами. Адвокатом не надавалися необумовлені договором послуги чи види правової допомоги, в актах та рахунках не враховувалися витрати на прибуття до суду та очікування судового засідання, за складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Хоча такі витати мали місце і підлягають відшкодуванню відповідно до ст. ст. 19, 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , ст. 126 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 року несправедливим а відтак таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича на додаткове рішення Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" у відзиві просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Також, Фізична особа-підприємець Дунайчук Олег Степанович подав відзив на апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22, в якому наголошує на те, що дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази суд дійшов правильного висновку про те, що викопіюванням з чергового кадастрового плану, з плану відведення земельної смуги для встановлення земельного сервітуту, які містяться у складі технічної документації, підтверджується ізольованість земельної ділянки і відсутність виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення. А тому, посилання відповідача на те, що організація проїзду до земельної ділянки, що перебуває у суборенді позивача, можлива у інший спосіб, ніж встановлення сервітуту на право користування земельними ділянками відповідача, є безпідставними, голослівними та не підтверджуються будь-якими доказами, що досліджені судом.

Відтак, рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу відповідача у справі такою, що не підлягає до задоволення.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

28.11.2017 між ТзДВ "Ковельагроспецпостач" як орендарем та Дубівською сільською радою як орендодавцем було укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться в с.Вербці на вул. Ватутіна, 20 у Ковельському районі Волинської області, площею 0,2615 га, кадастровий номер 0722182400:04:002:1166.

18.12.2017 між ТзДВ "Ковельагроспецпостач" як орендарем та Дубівською сільською радою як орендодавцем було укладено угоду про внесення змін до договору оренди землі, пунктами 1.1, 1.2, 1.3 якої передбачено право орендаря ТзДВ "Ковельагроспецостач" на передачу орендованої земельної ділянки в суборенду.

ФОП Дунайчук О.С. як суборендар на підставі договору суборенди, укладеного 20.12.2017 з ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на 48 років, є користувачем сусідньої земельної ділянки, кадастровий №722182400:04:002:1166.

Згідно з пунктом 28 договору суборенди від 20.12.2017 відповідач як орендар зобов`язався надати необмежений доступ позивачу як суборендарю до його земельної ділянки.

Як зазначив суд першої інстанцій, згідно з поясненнями позивача, його представника земельна ділянка, кадастровий № 0722182400:04:002:1166, яка знаходиться в суборенді ФОП Дунайчука О.С., територіально розміщена таким чином, що проїзд до неї можливий лише через земельні ділянки з такими кадастровими номерами: 0722182400:04:002:1266 та 0722182400:04:002:1167. Ці ділянки перебувають у користуванні відповідача на підставі договорів оренди, укладених між відповідачем ТзДВ "Ковельагроспецпостач", Ковельською міською радою і Дубівською сільською радою Ковельського району Волинської області. На вказаних земельних ділянках існує проїзд, яким з 2012 року користується позивач, відповідач та ще декілька суборендарів.

Як встановив суд першої інстанцій, позивач стверджував, що відповідач чинить йому перешкоди у проїзді до земельної ділянки, що перебуває в його користуванні, шляхом встановлення бетонної огорожі; факт вчинення перешкод зафіксований у матеріалах кримінального провадження 1202003110000399 від 29.02.2020, відкритого за заявою позивача. Позивач пояснював, що з урахуванням місця розташування доступ до земельної ділянки, що перебуває в суборенді позивача, з дороги загального користування можливий виключно через земельні ділянки, які знаходяться в оренді відповідача, оскільки з інших сторін ділянка межує із землями природоохоронного призначення та доступ до неї обмежено канавою.

З матеріалів справи вбачається, що оскільки власниками земельних ділянок, через які має проїжджати позивач до земельної ділянки, якою він користується в господарських цілях, є Ковельська міська рада та Дубівська сільська рада, то позивач звертався до них із заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Дубівська сільська рада 04.11.2020 прийняла рішення №58/14-6, яким надала ФОП Дунайчуку О.С. дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на право проїзду транспортними засобами (проходу) орієнтовною площею 0,0576 га, кадастровий номер 0722182400:04:002:1267 (ділянка знаходиться в оренді ТзДВ "Ковельагроспецпостач") за умови письмового погодження з ТзДВ "Ковельагроспецпостач".

Однак, в рішенні Дубівської сільської ради від 04.11.2020 №58/14-6 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту" було допущено технічну помилку: вказано кадастровий номер земельної ділянки 0722182400:04:002:1267 замість кадастрового номера 0722182400:04:002:1167. Про допущену помилку було вказано у відповіді на відзив, тому позивач подав заяву до Дубівської сільської ради про виправлення помилки.

Згідно з копією рішення Дубівської сільської ради від 22.12.2022 №26/16 "Про внесення змін в рішення сесії Дубівської сільської ради №58/14-6 від 04.11.2020 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту" пункт 1 рішення сесії Дубівської сільської ради від 04.11.2020 №58/14-6 викладено у новій редакції шляхом зазначення кадастрового номера 0722182400:04:002:1167.

26.09.2019 Ковельська міська рада прийняла рішення №55/28, яким надала ФОП Дунайчуку О.С. дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, площею 934 м2, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266 (площею 9580 м2), що перебуває в тимчасовому користуванні на умовах оренди у ТзДВ "Ковельагроспецпостач", на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки, користувачем якої є ФОП Дунайчук О.С. (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166).

Враховуючи дані технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, позивач подавав 07.03.2019, 10.03.2021, 07.06.2021, 16.05.2022 до Ковельської міської ради та Дубівської сільської ради як власників земельних ділянок, щодо яких просить встановити сервітут, пропозиції про встановлення земельного сервітуту на проїзд автомобільним транспортом наявним шляхом та проект договору про встановлення земельного сервітуту. На заяви отримував відповідь про необхідність усунення недоліків у договорі чи технічній документації та погодження умов договору з орендарем земельних ділянок ТзДВ "Ковельагроспецпостач".

Позивач усунув недоліки та 16.05.2022 направив заяву до Ковельської міської ради та Дубівської сільської ради Ковельського району про погодження умов договору сервітуту земельної ділянки на право проходу/проїзду наявним шляхом. У відповіді на його звернення зазначено про необхідність погодження договору з ТзДВ "Ковельагроспецпостач". При цьому ФОП Дунайчуку О.С. було рекомендовано в разі повторної відмови ТзДВ "Ковельагроспецпостач" погодити договір, встановлювати право проїзду по земельних ділянках відповідача в судовому порядку.

Судами встановлено, що позивач до звернення з позовом до суду вживав заходів для встановлення земельного сервітуту у добровільному порядку, зокрема, неодноразово направляв на розгляд та погодження відповідачу пропозиції та проекти договорів про встановлення земельного сервітуту.

24.12.2020 позивач надіслав відповідачу для погодження проекти договорів про встановлення земельного з сервітуту із планами-схемами встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки з кадастровим номером 0722182400:04:002:1167 і з кадастровим номером 0722182400:04:002:1266.

У повідомленні від 12.01.2021 №38 відповідач поінформував позивача про те, що документи передано на додаткове опрацювання юрисконсульту.

У повідомленні відповідача від 26.01.2021 № 15 вказано, що в поштовому відправленні відсутнє вкладення, яке б мало назву: звернення, заява, скарга, лист, пропозиція, зауваження, що унеможливлює реєстрацію вхідної документації на підприємстві та її розгляд.

У травні 2021 року позивач направив на адресу відповідача звернення про погодження сервітуту, де зазначив серед додатків технічну документацію із землеустрою, договори про встановлення земельного сервітуту, плани меж зони земельного сервітуту, копію договору купівлі-продажу майданчика з твердим покриттям, копію договору суборенди земельної ділянки.

У листі від 13.07.2021 № 284 відповідач повідомив про те, що дію рішення Дубівської сільської ради від 04.11.2020 №58/14-6, Ковельської міської ради від 26.09.2019 № 55/28 зупинено, відповідь на звернення ФОП Дунайчука О.С. буде надана впродовж нормально необхідного для цього часу.

Позивач 11.07.2022 повторно звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту.

У листі від 02.08.2022 № 122 відповідач повідомив про ряд зауважень та розбіжностей до поданих документів.

Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди на укладення договору щодо встановлення земельного сервітуту, між сторонами виник господарський спір, переданий на вирішення суду.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 позов задоволено, встановлено на користь Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича строковий (до 19.12.2065 року) безоплатний земельний сервітут.

Однак, відповідач не погодився із рішенням суду першої інстанції та звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 р. у справі №903/753/22.

При зверненні відповідача з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 (в уточненій редакції) до Північно-західного апеляційного господарського суду скаржником долучено клопотання про приєднання до матеріалів справи копії Висновку експерта №05/5 від 30.05.2023 з додатками.

З матеріалів справи вбачається, що при первісному розгляді справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів долучила вказаний Висновок експерта до матеріалів справи як доказ по справі.

Разом з тим колегією суддів було запропоновано сторонам висловити свої позиції з приводу необхідності (доцільності) призначення у справі судової експертизи, а також запропонувати орієнтовний перелік питань на її вирішення, а також експерта (експертну установу) для її проведення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 призначено у справі №903/753/22 судову експертизу, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Однак, 11.03.2024 матеріали справи №903/753/22 повернулися на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду із Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз із повідомленням про неможливість надання висновку експерта №3546 від 28.02.2024 та Актом здачі-приймання виконаних робіт №3546 від 28.02.2024.

За результатами розгляду апеляційних скарг Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 09.04.2024 у справі №903/753/22, якою апеляційну скаргу ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 та апеляційні скарги ТзДВ "Ковельагроспецпостач" та ФОП Дунайчука О.С. на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22 залишив без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2024 касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №903/753/22 скасовано, справу №903/753/22 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Між сторонами виникли земельні правовідносини, пов`язані зі встановленням земельного сервітуту, що регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом (ст. 395 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсі (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 1-3 ст. 402 Цивільного кодексу України).

Нормами ч. 1-6 ст. 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. У разі встановлення земельного сервітуту для спорудження лінійного об`єкта енергетичної інфраструктури, іншого об`єкта законом або договором про встановлення земельного сервітуту може бути встановлена умова щодо переходу права земельного сервітуту до нового власника такого об`єкта при переході права власності на нього. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Пунктом "а" частини першої статті 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

За змістом ч. 1, 2 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога ФОП Дунайчука О. С. про встановлення сервітутів щодо земельних ділянок, якими користується відповідач як орендар. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач перешкоджає проїзду автомобільним транспортом до земельної ділянки позивача, яка, у свою чергу, на підставі договору суборенди, укладеного 20.12.2017 з ТзДВ "Ковельагроспецпостач", перебуває у користуванні позивача, а також тим, що сторони не досягли домовленості про встановлення цих сервітутів для задоволення потреб позивача.

Підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі №918/303/21 зазначив, що стаття 649 Цивільного кодексу України не обмежує власника земельної ділянки, відносно якої планується встановити сервітут або фактично складаються сервітутні відносини, в можливості ініціювання як укладення договору, так і у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін, звернутись за вирішенням спору до суду.

Речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав.

У постанові від 02.08.2023 у справі №926/3103/22 Касаційний господарський суд Верховного Суду наголосив, що однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Таким чином з системного аналізу наведених вище норм та аналізу практики Верховного Суду у відповідній категорії справ колегія суддів зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб.

Відповідно до норм ч. 6 ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п. 2 ч. 1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право користування (сервітут); відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою.

Як визначено ст.1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно із ст.55-1 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку, а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справі №925/603/18 та від 20.09.2018 р. у справі №918/370/17 та враховується судом на підставі ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач до звернення з позовом до суду вживав заходів встановлення земельного сервітуту у добровільному порядку, зокрема, неодноразово направляв на розгляд та погодження відповідачу пропозиції та проекти договорів про встановлення земельного сервітуту.

24.12.2020 позивач надіслав відповідачу для погодження проекти договорів про встановлення земельного з сервітуту з планами схемами встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки кадастровий номер 0722182400:04:002:1167 і кадастровий номер 0722182400:04:002:1266.

Повідомленням №38 від 12.01.2021 відповідач проінформував позивача про те, що документи передано на додаткове опрацювання юрисконсульта.

В повідомленні № 15 від 26.01.2021 вказано, що в поштовому відправленні відсутнє вкладення, яке б мало назву: звернення, заява, скарга, лист, пропозиція, зауваження, що унеможливлює реєстрацію вхідної документації на підприємстві та її розгляд.

У травні 2021 року позивач направив на адресу відповідача звернення про погодження сервітуту, де зазначив додатками технічну документацію із землеустрою, договори про встановлення земельного сервітуту, плани меж зони земельного сервітуту, копію договору купівлі продажу майданчика з твердим покриттям, копію договору суборенди земельної ділянки.

У листі № 284 від 13.07.2021 відповідач повідомив про те, що дія рішення Дубівської сільської ради №58/14-6 від 04.11.2020, Ковельської міської ради № 55/28 від 26.09.2019 є зупиненою, відповідь на звернення ФОП Дунайчука О.С. буде надана впродовж нормально необхідного для цього часу.

Позивач, бажаючи реалізувати своє право, 11.07.2022 повторно звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту (а.с.104, т.1).

У листі № 122 від 02.08.2022 відповідач повідомив про ряд зауважень та розбіжностей до поданих документів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішення в судовому порядку питання встановлення земельного сервітуту є об`єктивною необхідністю, оскільки не вирішення спору по суті призводить до існування стану правової невизначеності, за якого реально існуючі відносини між суб`єктами правовідносин залишаються поза сферою правового регулювання між ними, тоді як у позивача існує необхідність врегулювати використання його земельної ділянки, яке фактично склалось між сторонами, забезпечити таке користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, оскільки відповідач ухиляється від такого врегулювання в позасудовому (договірному) порядку. При цьому не вбачається з матеріалів справи і не доведено відповідачем, що існує можливість задовольнити потреби позивача у користуванні земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту за рішенням суду.

У постановах від 12.06.2019 №487/4106/14-ц, від 14.08.2019 №653/2704/16-ц, від 09.10.2019 №1512/3008/2012 Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляєтеся укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Листування між сторонами у справі впродовж 2020 2022 років свідчить про те, що сторони не досягнули домовленості щодо врегулювання цього питання самостійно шляхом укладення договору.

Верховний Суд у постановах від 23.09.2020 №917/133/17 та від 21.02.2018 №905/3280/16 зазначив, що обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту.

Позивач на виконання вимог ч.5 ст.186 Земельного кодексу України, ст. 55-1 Закону України "Про землеустрій", ч.6 ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут на право проходу (проїзду) через земельну ділянку ФОП Дунайчуку О.С.

Технічна документація на підставі договору №44 від 15.04.2021 була виготовлена фізичною особою підприємцем Дятел Т.О., яка має кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника №012372 від 29.12.2014.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 Земельного кодексу України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на земельній ділянці, яка використовується ним на підставі договору суборенди від 20.12.2017, знаходиться майно, яке йому належить. Відповідно до викопіювання із чергового кадастрового плану, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, всі землі навколо земельної ділянки, яка перебуває в суборенді позивача, перебувають в оренді відповідача або є землями природоохоронного фонду (заплава річки Турії). З південно-східної сторони від земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача та позивача, знаходиться гідротехнічна споруда - канал для дренажу води. Таким чином, доїзд до земельної ділянки позивача з іншої сторони є неможливим, а є можливим лише по наявному шляху через землі, що перебувають у користуванні відповідача. І саме відповідач перешкоджає у встановленні земельного сервітуту на право проїзду автомобільним транспортом до земельної ділянки позивача, незважаючи на те, що згідно з п. 28 договору суборенди від 20.12.2017 відповідач як орендар, передаючи позивачу земельну ділянку в суборенду, зобов`язався надати необмежений доступ позивачу як суборендарю до його земельної ділянки.

У складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут на право проходу (проїзду) через земельну ділянку ФОП Дунайчуку О.С., поданої позивачем на обґрунтування своїх вимог, міститься викопіювання з чергового кадастрового плану, план відведення земельної смуги для встановлення земельного сервітуту, з яких вбачається, що земельна ділянка позивача є ізольованою і не містить виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення. Дубівською сільською радою в інформаційній довідці №75/2.45/-23 від 16.01.2023, яка є власником земельної ділянки кадастровий номер 0722182400:04:002:1166, зазначено про те, що проїзд до земельної ділянки кадастровий номер 0722182400:04:002:1166, яка перебуває в оренді ТДВ "Ковельагроспецпостач", відсутній; інший проїзд до цієї земельної ділянки з вулиці В.Кияна і вулиці Я.Мудрого м. Ковеля не передбачений.

Отже, викопіюванням з чергового кадастрового плану, з плану відведення земельної смуги для встановлення земельного сервітуту, які містяться у складі технічної документації, підтверджується ізольованість земельної ділянки і відсутність виходів до вулиць загального користування внаслідок специфіки свого розміщення.

Також із наданих відповідачем скріншотів з публічної кадастрової карти, викопіювання чергового кадастрового плану вбачається шлях по земельних ділянках відповідача, який запропонований позивачем для встановлення сервітуту. Іншого проїзду на картах не зазначено.

Відповідно до ст.74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідач, стверджуючи про наявність іншого шляху для проходу та проїзду на автомобільному транспорті до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Фізичної особи-підприємця Дунайчука О.С., кадастровий номер якої 0722182400:04:002:1166, не подав належних доказів.

За клопотанням відповідача апеляційний суд оглянув в судовому засіданні відеозаписи, досліджуючи які прийшов до висновку, що на підставі цих доказів суд не може достовірно встановити факт наявності чи відсутності можливості проїзду автотранспорту позивача цим шляхом. Наявність інженерних споруд і обладнання на тій частині земельних ділянок, щодо яких позивач просить встановити сервітут, також не може бути встановлена достовірно шляхом лише огляду відеоматеріалів, відтак ці докази не є належними для встановлення тих обставин, на які покликається відповідач.

Про призначення у справі експертизи для встановлення можливості існування сервітуту на земельних ділянках, які перебувають в оренді відповідача, його конфігурацію до суду першої інстанції сторони клопотання не подавали.

Натомість при зверненні відповідача з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 (в уточненій редакції) до Північно-західного апеляційного господарського суду скаржником долучено клопотання про приєднання до матеріалів справи копії Висновку експерта №05/5 від 30.05.2023 з додатками.

Однак, колегія суддів не приймає доданий відповідачем Висновок експерта №05/5 від 30.05.2023, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена суду та належним чином обґрунтована.

Частиною 4 статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Також суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не приймає поданий скаржником новий доказ у справі.

Надаючи оцінку доказів, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 (п.п.8.15-8.22) зроблено наступний висновок: "Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі№917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів".

До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до cт. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Колегія суддів вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати унормовані статтею 103 ЗК України правила добросусідства, згідно яких власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Досліджуючи матеріали справи, апеляційний суд апеляційний суд вбачає, що відносини сторін щодо суміжного землекористування розпочались з укладенням у 2012 році договору купівлі-продажу нерухомого майна, у відповідності з яким позивачу було передано у власність 2600 кв.м майданчика з твердим покриттям для здійснення підприємницької діяльності. Апеляційний суд не надає юридичної оцінки законності цього договору, виходячи з положень ст.204 ЦК України, але приймає до відома цей юридичний факт для оцінки обставин тривалого користування позивачем земельної ділянкою, суміжною із земельними ділянками відповідача.

У подальшому ФОП Дунайчук О. С. уклав 20.12.2017 з відповідачем договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 722182400:04:002:1166 з ТзДВ "Ковельагроспецпостач" на 48 років, набувши право користування цією земельної ділянкою на довготривалий строк.

З огляду на пункт 28 договору суборенди від 20.12.2017, у відповідності з яким відповідач як орендар зобов`язався надати необмежений доступ позивачу як суборендарю до його земельної ділянки, позивач мав усі підстави очікувати належного виконання відповідачем свого обов`язку.

Апеляційний суд приймає до уваги, що належне користування земельною ділянкою у межах виконання договору суборенди від 20.12.2017 перебуває у безпосередньому зв`язку з можливістю суборендаря мати доступ до земельної ділянки, яку він використовує, згідно з обумовленою у п.15 договору метою для розміщення та обслуговування виробничих приміщень. Доступ до земельної ділянки слід розуміти, зокрема, і як можливість під`їжджати до неї автомобільним транспортом.

З огляду на пояснення позивача, що необхідність у доступі до своєї земельної ділянки має постійний характер і ця потреба існуватиме протягом всього терміну дії договору , колегія суддів приходить до висновку про можливість встановлення сервітуту на весь термін суборенди земельної ділянки - до 20 грудня 2065 року.

Доводи апелянта, зокрема посилання на висновки у судових справах (копії на диску №4, том 2, а.с. 141) на висновок апеляційного суду не впливають, враховуючи наступне.

Постановою від 24 березня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №140/2652/21 про відмову у задоволенні позову щодо визнання протиправним та нечинним пункту 1 рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01.03.2018року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» , прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Як вбачається з тексту постанови, судом скасовано рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки», який передбачав план забудови земельної ділянки кадастровий номер 722182400:04:002:1166 з підстав його невідповідності плану генеральної забудови с. Вербка та порушення порядку його прийняття, однак висновки суду не стосуються земельних ділянок, щодо яких позивач просить встановити земельний сервітут.

Щодо висновків судів у справах №140/4590/21 та 140/4589/21 Волинського окружного адміністративного суду, рішеннями якого позивачу було відмовлено у заявлених позовах про визнання протиправним та скасування рішення №58/14-6 від 04.11.2020 Дубівської сільської ради Ковельського району та про визнання протиправним та скасування рішення Ковельської міської ради Волинської області від 26 вересня 2019 року № 55/28, апеляційний суд, ураховуючи зміст цих рішень, не знаходить підстав застосовувати правила частини 4 статті 75 ГПК України.

Стосовно заперечень апелянта на висновки суду першої інстанції про можливість встановлення безоплатного сервітуту, апеляційний суд враховує, що згідно з ч.3 ст.403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За змістом ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

За висновком суду першої інстанції, з яким колегія суддів погоджується, відповідач, заперечуючи проти встановлення безоплатного сервітуту, та посилаючись при цьому на розмір витрат на утримання 1 кв.м. майданчика з твердим покриттям на 2023 рік 67,68 грн., жодним чином не підтвердив розміру витрат на утримання майданчика, не надав обґрунтування щодо суми оплати за сервітут, ураховуючи існуюче нормативне регулювання плати за землю, власних затрат, пов`язаних із утриманням земельних ділянок. Одночасно з цим слід указати, що частина 3 статті 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Позивач просить встановити безоплатний сервітут на земельні ділянки, посилаючись на те, що встановлення безоплатного земельного сервітуту не призведе до збитків відповідача.

Частиною 4 ст. 101 Земельного Кодексу України встановлено право власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Таким чином, закон передбачає право на відшкодування збитків при настанні певних негативних наслідків, пов`язаних із реалізацію позивачем прав, що випливають із права сервітуту.

Апелянт також зазначає, що окрім факту перебування в оренді земельної ділянки кадастровий номер 0722182400:04:002:1166 також є землекористувачем суміжних земельних ділянок, кадастрові номери яких 0722182400:04:002:1167, 0722182400:04:002:1168, та суміжних до дороги загального користування - №0722182400:04:002:1266; №0710400000:42:012:0056 у межах території яких розміщено об`єкт промисловості - комплекс Машинний двір ТзДВ Ковельагроспецпостач, до якого входять виробничі будинки з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що на його думку є перешкодою встановлення сервітуту для позивача.

Однак, колегія суддів наголошує на тому, що відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не надав доказів, яким чином наявність будівель і споруд на його земельних ділянках перешкоджає встановленню земельного сервітуту, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, окрема з відеозаписів камери спостереження самого апелянта, існує шлях для автотранспорту, яким користуються інші суборендарі.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги необхідність врегулювання використання земельної ділянки позивачем, зважаючи на неможливість позивача задовольнити власні потреби без встановлення користування чужим майном, тобто, без встановлення сервітуту, вимога позивача про встановлення земельного сервітуту на частині земельних ділянок відповідача обґрунтована, відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що така вимога підлягає до задоволення.

Щодо доводів апеляційних скарг позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної правової норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу у розмірі 19 000 грн. позивач додав до матеріалів справи:

- копію договору про надання правової допомоги від 21.09.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Гарбарчук Н.М.;

- копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1045126 від 21.09.2022;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №614 від 15.02.2012,

- акт приймання-передачі виконаних послуг у сфері права №12 від 26.09.2022 на суму 5000 грн. (підготовка позовної заяви), рахунок №12 від 26.09.2022 на суму 5000 грн.;

- акт приймання-передачі виконаних послуг у сфері права №19 від 23.12.2022 на загальну суму 5000 грн. (вивчення відзиву на позовну з доданими до нього документами 3000 грн., підготовка відповіді на відзив 2000 грн.), рахунок №19 від 23.12.2022 на суму 5000 грн.;

- акт приймання-передачі виконаних послуг у сфері права №02 від 03.03.2023 на суму 9000 грн. (участь у судових засіданнях 02.11.2022, 16.11.2022, 31.01.2023, 22.02.2023, 01.03.2023, 03.03.2023), рахунок №02 від 03.03.2023 на суму 9000 грн.;

- квитанції до платіжних інструкцій про перерахування позивачем адвокату Гарбарчук Н.М. 19000 грн.

Пунктом 3.1. договору №23 від 21.09.2022 узгоджено, що обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідних актах приймання передачі послуг та рахунках, які є невід`ємним додатком до цього договору і свідчать про виконання сторонами своїх зобов`язань.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу "договори повинні виконуватися" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспівмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

20.03.2023 Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" подало до суду першої інстанції заперечення проти заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просило залишити таку заяву без розгляду та відмовити у її задоволенні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи свідчать про перевищення позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу (19 000 грн.) у порівнянні з очікуваним її розміром (5038 грн.), що, на думку суду, є істотним перевищенням в розумінні частини шостої статті 129 ГПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та звертає увагу, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Апеляційний господарський суд при визначенні суми, належної до відшкодування іншою стороною, виходить із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує у справі №922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дану позицію підтримав Верховний Суд у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 року.

Так, колегією суддів враховується, що у позовній заяві представник позивача адвокат Гарбарчук Н.М. зазначила, що орієнтовний розмір судових витрат складається з судового збору та витрат на правничу допомогу і очікувано становить 10 000 грн.; остаточна сума судових витрат буде визначена на час закінчення судового розгляду, про що буде подано відповідну заяву з належними документами, що підтверджуватимуть витрати.

Враховуючи те, що позивач поніс витрати на сплату судового збору у розмірі 4 962 грн., то із змісту позовної заяви випливає, що позивач очікував понести витрати на правничу допомогу у розмірі 5 038 грн., виходячи з розрахунку: 10 000 грн. 4 962 грн.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів щодо обґрунтованості перевищення суми, визначеної у попередньому розрахунку суми судових витрат, у суду відсутні правові підстави для стягнення суми, яка значно перевищує розмір, заявлений позивачем на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, обсягу матеріалів, предмету спору, з огляду на критерії реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення розміру відшкодування витрат на професійну правову допомогу саме в розмірі 5 038 грн як такого, що є співмірним з обсягом наданих послуг та обґрунтованим з точки зору його необхідності.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи були прийняте законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення та додаткове рішення, а скаржниками в апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Також, розглянувши заяви відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції від 16.04.2024 р. Вх.№1773/24 від 04.11.2024 р. Вх.№5242/24, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із даної постанови, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 та апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22 слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ФОП Дунайчука О.С. задоволені повністю рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі № 903/753/22, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, вимога про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат є безпідставною, а тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати загальний порядок розподілу судових витрат, унормований ч. 4 ст. 129 ГПК України, та відмовити у задоволенні заяв відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача судових витрат у справі №903/753/22.

Розглянувши подані позивачем ФОП Дунайчуком О.С. заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції від 15.04.2024 р. Вх.№1748/24 та від 13.11.2024 Вх.№9912/24 у справі №903/753/22, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

ФОП Дунайчук О.С. подав до суду апеляційної інстанції заяву про відшкодування судових витрат (витрат на професійну правову допомогу) у суді апеляційної інстанції в якій просить: стягнути з відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на користь позивача Фізичної особи - підприємця Дунайчука Олега Степановича:

- витрати пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі в сумі 15 000 грн.

- витрати по оплаті експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертизи 7 572, 80 грн.

- витрати за надання правничої допомоги адвокатом Гарбарчук Н.М. в розмірі 18 500, 00 грн.

Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, - на відповідача.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи №903/753/22 у суді апеляційної інстанції підтверджується наданими у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України, доказами:

- копією Договору про надання правової допомоги №23 від 21.09.2022 року, укладеного між позивачем та адвокатом Гарбарчук Н.М.;

- копією Акту № 05 від 10.04.2024 року приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги № 23 від 21.09.2022 року;

- копією Рахунку №05 від 10.04.2024 року приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги № 23 від 21.09.2022 року;

- копією квитанції 0.0.3583982675.1 від 13.04.2024 року на суму 18 500, 00 грн.

- копією квитанції 0.0.3474896302.1 від 16.02.2024 року на суму 39 378, 56 грн.;

- ордером серії АС №1090578 від 29.06.2023.

Пунктом 3.1. Договору №23 від 21.09.2022 узгоджено, що обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим Договором визначається у відповідних актах приймання передачі послуг та рахунках, які є невід`ємним додатком до цього договору і свідчать про виконання сторонами своїх зобов`язань.

10.04.2024 Сторонами складено та погоджено Акт № 05 від 10.04.2024 року приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги № 23 від 21.09.2022 року відповідно до умов якого розрахунок вартості правової допомоги за Договором по справі №903/753/22 становить 18 500, 00 грн, а саме:

- опрацювання апеляційної скарги відповідача на 43 сторінках, висновку експерта №05/5 від 30.05.2023 року на 223 аркушах, підготовка відзиву на апеляційну скаргу відповідача - 15 000, 00 грн.

- Заяви/клопотання процесуальні (29.06.2023, 29.06.2023, 13.07.2023, 09.04.2024) 2 000, 00 грн.

- Заяви-запити до Ковельської міської ради, Дубівської сільської ради, ТОВ "Транслегіон" - 1 500, 00 грн.

Як передбачено частиною четвертою ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові від 20.08.2020 у справі №910/3437/19 і додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу "договори повинні виконуватися" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспівмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд не наділений повноваженням, а відповідно не вправі зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, а лише виключно за клопотанням іншої сторони (постанова Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/619/18).

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18).

14.11.2024 до Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення з відповідача судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Так, відповідно до пунктів 69-73 постанови КГС ВС від 18.05.2022 у справі №910/4268/21 суд, вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу співмірним, повинен враховувати, чи змінювалась позиція сторін під час розгляду справи, в тому числі у судах першої та апеляційної інстанції, чи є аргументи, наведені в різних процесуальних документах, що подавались сторонами під час розгляду справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, аналогічними аргументам, викладеним в позовній заяві та інших процесуальних документах, що подавались під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо.

Подібна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №902/1051/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №925/1546/20, де зазначено, що вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що правова позиція, викладена у відзиві на апеляційну скаргу не відрізняється від правової позиції, викладеної в зустрічній позовній заяві та у відзиві на первісний позов. Тобто фактично позиція та доводи сторін під час усього розгляду справи були незмінними, натомість коригувалась лише структура документа.

Так, колегією суддів при вирішенні заяви позивача враховується, що правова позиція позивача в першій та апеляційній інстанції під час вирішення спору не змінювалася, тому, на думку суду, підготовка до розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних витрат часу та зусиль, і в тому числі аналізу судової практики.

Разом з тим, відповідно до долученого представником позивача Акту №05 від 10.04.2024 року приймання-передачі виконаних послуг в сфері права до Договору про надання правової допомоги №23 від 21.09.2022 року до переліку послуг входить в тому числі і "опрацювання апеляційної скарги відповідача та висновку експерта №05/5 від 30.05.2023 року на 223 аркушах".

Колегія суддів вважає, що вказані види правової допомоги, вочевидь, не можуть вважатися окремими видами витрат, які стосуються розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також вказані види правової допомоги входять до поняття: "підготовка відзиву на апеляційну скаргу відповідача".

Окрім того, колегією суддів враховується, що Велика Палата Верховного Суду зауважує у справі №922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність, обґрунтованість та розумність їх розміру; ураховуючи, що позиція представника позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу не є значно відмінною, від позиції, викладеної у позовній заяві, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначених адвокатом в розмірі 18 500 - є завищеним, а тому підлягає зменшенню до суми 9000, 00 грн.

З огляду на зазначене, враховуючи норми ст. 126, 129 ГПК України, оцінивши докази, що підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, результат розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 9 000, 00 грн.

Щодо витрат, понесених позивачем, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи у Волинському відділенні Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз в суді апеляційної інстанції в сумі 7 572 грн 80 коп, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат.

Частинами другою, третьою статті 98 ГПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 призначено у справі №903/753/22 судову експертизу, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Витрати по оплаті вартості проведення судової експертизи було покладено на Фізичну особу-підприємця Дунайчука Олега Степановича.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно виставленого Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз рахунку на оплату вартості земельно-технічної експертизи за її проведення до сплати підлягає 39 378, 56 грн з розрахунку 104 год * 378,64 грн/експертогодину.

11.03.2024 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду повернулись матеріали справи №903/753/22 із Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз із повідомленням про неможливість надання висновку експерта №3546 від 28.02.2024 та Актом 1 здачі-приймання виконаних робіт №3546 від 28.02.2024.

Згідно Акту №2 здачі-приймання виконаних робіт №3546 від 28.02.2024 кількість годин, витрачених експертом на вивчення матеріалів для проведення експертизи (дослідження) становила 20 год. Загальна вартість виконаних робіт експертом становить 7 572 грн 80 коп (20 год. * 378,64 грн/експертогодину). Наперед сплачено ФОП Дунайчуком О.С. 39 378, 56 грн.

Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що у судовому засіданні ФОП Дунайчук О.С. вказав, що експертною установою було частково повернуто суму, яка була сплачена позивачем за проведення експертизи, а саме суму в розмірі 31 805,76 гр.

У зв`язку з тим, що позивачу не було повернуто в повній мірі витрати по оплаті експертизи Волинським відділенням Львівського наукового дослідного інституту, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про повернення витрат, понесених позивачем, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи в сумі 7 572 грн 80 коп.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції №53/5 «строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку)».

Тобто до строку проведення експертизи включається попереднє вивчення матеріалів, складання клопотань та виставлення рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що експертом було, визначено необхідну кількість годин для проведення експертизи, а саме 104 год експертогодин та виставлено рахунок на суму 39 378,56 коп., але у зв`язку з незадоволенням клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів, експертною установою було повернуто матеріали справи до суду апеляційної інстанції із повідомленням про неможливість надання висновку експерта №3546 від 28.02.2024 та Актом 1 здачі-приймання виконаних робіт №3546 від 28.02.2024.

При цьому, експертом було затрачено на дослідження матеріалів які надійшли до установи 20 експертогодин. Розмір витрат за проведення судової експертизи у 2023 році визначався Наказом Міністерства юстиції України від 16.01.2023 № 230/5 «Про встановлення вартості однієї експертогодини у 2023 році», згідно якого вартість однієї експертогодини у 2023 році становить 378,64 гривні.

Тому, за попереднє вивчення матеріалів, заявлення клопотань експертом було затрачено 20 експертогодин, що дорівнює 7572,80 грн.

Отже, сума коштів, неповернута позивачу, обрахована експертною установою з урахуванням виконаної частини експертного дослідження (вивчення матеріалів справи), і визначена правильно відповідно до затраченого часу експерта при проведенні експертизи відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави для відшкодуванням позивачу витрат за проведення експертизи, оскільки вказана сума- це оплата за попереднє вивчення експертом матеріалів, які надійшли до експертної установи.

Щодо понесених позивачем, витрат пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі в сумі 15 000 грн.

За загальним правилом відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2024, касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №903/753/22 скасовано, справу №903/753/22 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Враховуючи, те що касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" було задоволено частково, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за касаційну інстанції є безпідставною, а тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати загальний порядок розподілу судових витрат, унормований ч.4 ст.129 ГПК України, та відмовити у задоволенні заяв позивача Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича про відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі в сумі 15 000 грн.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційних скарг висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення та додаткового рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення господарського суду без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2023 у справі №903/753/22 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Апеляційні скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" та Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/753/22 залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

У задоволенні заяви Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" про ухвалення додаткового рішення та покладення на позивача судових втрат у справі №903/753/22 - відмовити.

Заяву Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат у справі №903/753/22 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (45000, Волинська область, Ковельський район, с. Вербка, вул. Ватутіна, 20) на користь Фізичної особи-підприємця Дунайчука Олега Степановича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 9 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В решті вимог заяви - відмовити.

Господарському суду Волинської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/753/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "05" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.