Рішення

від 22.01.2025 по справі 906/925/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/925/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Андрощук О.М.

за участю представників сторін:

від позивача1: не прибув;

від позивача2: Балтак Д.О. - довіреність №220/107/Д від 08.02.2024;

від позивача3: Бобер А.В. - виписка з ЄДРПОУ;

від відповідача: Приведьон В.М. - ордер серія АМ №1096810 від 31.10.2024.

прокурор Кока С.Л.- посвідчення №077491 від 19.04.23,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі

позивача-1: Житомирської районної державної адміністрації;

позивача-2: Міністерства оборони України;

позивача-3: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира

до Фізичної особи - підприємця Федоровича Андрія Анатолійовича

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 124/2019 від 06.05.2019 та повернення нерухомого майна

Перший заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до суду з позовом, згідно якого просить усунути перешкоди державі в особі Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира у здійсненні права користування та розпорядження землями оборони шляхом:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №124/2019 від 06.05.2019, що укладений Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомира з Фізичною особою - підприємцем Федоровичем Андрієм Анатолійовичем;

- застосування наслідків недійсності правочину, зобов`язавши Фізичну особу - підприємця Федоровича Андрія Анатолійовича повернути за актом повернення з оренди державного нерухомого майна - майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, військового містечка №84, що знаходиться на балансі КЕВ м. Житомира, розташоване за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, привівши земельну ділянку під ним у стан, придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.

Ухвалою від 09.09.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 08.10.2024 об 11:00.

Ухвалою від 08.10.2024 суд відклав підготовче засідання на 07.11.2024 о 10:00.

05.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшли такі документи:

- заява про залучення у справу представника відповідача та надання доступу до електронної справи №906/925/24 в підсистемі "Електронний суд";

- заява представника позивача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

06.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшли такі документи:

- клопотання представника відповідача, згідно якого останній просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні;

- відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення строку від представника відповідача;

- додаткові пояснення у справі від представника позивача-2.

Протокольною ухвалою від 07.11.2024 суд поновив строк для подання відзиву на позовну заяву та долучив подані документи до матеріалів справи.

Ухвалою від 07.11.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 28.11.2024.

14.11.2024 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

27.11.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 28.11.2024 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті, призначив судове засідання на 23.12.2024.

Протокольною ухвалою від 23.12.2024 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.01.2025.

У судовому засіданні учасники справи надали пояснення, зокрема, щодо розташування спірного майданчика, згідно наданих до справи документів, підтвердивши, що останній знаходиться у внутрішньому дворі ГБО.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Неодноразово наголошував на тому, що майданчик з бетонно - тротуарної плитки не має самостійного інтересу для орендаря при використанні під кафе, оскільки такий інтерес існує саме щодо земельної ділянки, на якій розміщено кафе.

Позивач1 повноважного представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.2, а.с.127).

Представники позивача2 та позивача3 у засіданні суду позовні вимоги не підтримали, просили відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у наданих до суду письмових поясненнях.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача2, позивача3 та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказує, що укладенням 06.05.2019 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомир та Фізичною особою - підприємцем Федоровичем Андрієм Анатолійовичем договору оренди нерухомого майна №124/2019, а саме: майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, що діє понині, вчинено перешкоди у розпорядженні та користуванні землями оборони, що призвело до незаконного використання земель оборони не за цільовим призначенням - для розміщення кафе, що перешкоджає використанню земель оборони за цільовим призначенням - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, тому мають бути усунуті перешкоди у розпорядженні та користуванні землями оборони під так званим "майном" у виді майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м шляхом визнання недійсним вказаного договору із застосуванням наслідків його недійсності. Прокурор вказує, що майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні чинного законодавства, а є елементом благоустрою території, а саме: військового об`єкту - 52-го Гарнізонного будинку офіцерів в смт. Озерне, тому на підставі укладеного договору оренди нерухомого майна - майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м фактично відбулась передача в оренду земельної ділянки, тобто сторонами фактично вчинено удаваний правочин. Прокурор зазначає, що передача майданчика з бетонно-тротуарної плитки, що не є індивідуально визначеним нерухомим майном та не зареєстроване таким в Державному реєстрі, в користування будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки є неможливою. При цьому відповідно до вимог закону та правовстановлюючих документів правом на розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1822055600:04:002:0017, у тому числі передавати її в користування, наділено лише Житомирську районну державну адміністрацію, а на час укладення правочину - Житомирську обласну державну адміністрацію, тому сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельної ділянки, за відсутності повноважень на вчинення такого правочину у КЕВ м. Житомира. Наголошує, що на час укладення оспорюваного договору та наразі Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях. Також прокурор зазначає, що земельна ділянка не вибула з володіння держави, тому порушені права та законні інтереси держави у цій справі підлягають захисту шляхом усунення перешкод у розпорядженні та користуванні військовим майном, яким є земельна ділянка, що полягає у визнанні недійсним договору №124/2019 від 06.05.2019 із застосуванням наслідків недійсності - повернення майданчика з бетонно-тротуарної плитки державі в особі її постійного землекористувача - КЕВ м. Житомир і саме задоволення усіх вимог у їх сукупності може забезпечити поновлення порушених інтересів держави.

Позивач2 у додаткових поясненнях (т.2, а.с.1-3) вказує, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою, а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання. Вказує, що тверде покриття не відноситься до об`єктів, які не можуть бути передані в оренду, відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Зазначає, що тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним у розумінні ч.3 ст.283 ГК України. Вказує, що оспорюваний договір має всі істотні умови, які має містити договір оренди державного майна, у відповідності до типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774. В свою чергу, типовий договір оренди землі, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, відрізняється за змістом від типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності. Зазначає про відсутність підстав вважати укладений договір оренди нерухомого майна удаваним правочином, який приховує собою договір оренди земельної ділянки з урахуванням чого до правовідносин за спірним договором не можуть бути застосовані норми законодавства, що регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.

Позивач3 у додаткових поясненнях (т.1, а.с.148-150) просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що майно (майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м у військовому містечку №84 за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне) перебуває на обліку та балансі КЕВ у м. Житомирі з 17.04.2014 відповідно до акту прийняття-передачі основних засобів форми №ОЗ-1, вказаний майданчик було включено до Переліку нерухомого військового майна, яка без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оброни України та Збройних силах України, та те, що асфальтне покриття (асфальтований майданчик, майданчик з бетонно-тротуарної плитки тощо) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди), з іншого - нерухомим майном (інженерною спорудою). Вказує, що КЕВ м. Житомира укладено договір не одноосібно, а за чітко встановленою вимогами чинного законодавства процедурою. Зокрема, відповідно до Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №778 від 11.05.2000, а саме: визначено вартість об`єктів оренди за результатами проведення незалежної оцінки нерухомого майна та здійснено рецензування звіту про оцінку нерухомого майна; проведено конкурс на оренду та визначено його переможця; регіональним відділенням Фонду державного майна України за місцем розташування об`єкта оренди надано позитивний висновок стосовно надання Міноборони дозволу на передачу нерухомого військового майна в оренду та укладення договору оренди; на підставі висновку РВ ФДМУ, уповноваженим органом військового управління (Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України) надано дозвіл КЕВ м. Житомира на передачу в оренду та укладання договору оренди вказаного нерухомого військового майна. Згідно умов договору, орендар сплачує орендну плату за користування об`єктами оренди та компенсує орендодавцеві кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно. Під час перевірок контролюючими органами (Державна аудиторська служба України, Рахункова палата України, Департамент внутрішнього аудиту Міноборони) стану використання нерухомого військового майна на умовах оренди, жодного разу не було зазначено, що передача в оренду споруд технічних майданчиків є прихованою орендою землі та те, що технічний майданчик не є нерухомим майном.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.230-234) просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірний договір укладено за чітко встановленими вимогами чинного законодавства України та процедурою. Зазначає, що відповідно до умов договору в оренду передано нерухоме майно, яке в сукупності становить відкритий майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м під розміщення кафе та є інженерною спорудою. Вказане майно перебуває на балансі позивача3 з присвоєнням відповідного інвентарного номера та має оціночну вартість саме як нерухоме майно. Спірне майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від такої земельної ділянки, яка є природним об`єктом, є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, зі своєю метою використання, а отже, таке майно може бути окремим об`єктом оренди, тому відсутні підстави стверджувати про наявність ознак удаваності спірного договору в розумінні ст.235 ЦК України. При цьому зауважує, що ст. 235 ЦК України прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами. Стверджує, що розміщення майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м поблизу нерухомого майна - будинку офіцерів, не є підтвердженням того, що цей майданчик є об`єктом благоустрою цього військового об`єкту в розумінні ст.13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Вказує, що оскільки майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м побудований у 1936 році, тобто до прийняття Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому сам по собі факт відсутності свідоцтва про державну реєстрацію нерухомого майна не може достеменно свідчити про відсутність такого майна та відсутність у позивача3 права власності (оперативного управління) на вказане нерухоме майно.

Прокурор у відповіді на відзив (т.2, а.с.62-73) вказує на те, що на землях оборони, що мають спеціальний статус та пільгове оподаткування, посеред військового містечка, відповідачем облаштовано кафе, що явно не сприяє обороноздатності держави в умовах воєнного стану, а отримані додаткові кошти від такої оренди не вартують тих наслідків, що тягне за собою така оренда майна, в тому числі нецільове використання земель оборони, оскільки це впливає на зниження військової дисципліни унаслідок продажу алкогольних напоїв військовослужбовцям, на їх підготовку, на обороноздатність країни вцілому. Вказує, що право власності чи оперативного управління на спірне майно у даній справ не оспорюється. Зазначає, що відповідачем не надано ні паспорта будівництва майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, ні жодного іншого документа, що засвідчував би той факт, що це майно окремо збудоване ще у 1936 році та є окремо визначеним, а не приналежне до Гарнізонного будинку офіцерів. При цьому вважає твердження, що майданчик з бетонно-тротуарної плитки збудований у 1936 році неспроможним, оскільки у 40-х роках минулого століття не використовували "бетонно-тротуарну плитку", а вказані технології з`явилися лише у другій половині 20 сторіччя. Відсутність державної реєстрації майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м лише засвідчує, що він є приналежною річчю, а тому не міг передаватися в оренду без головної речі. Вважає твердження щодо належності бетонно-тротуарної плитки до інженерних споруд помилковим. Стверджує, що наведена представником відповідача судова практика, зокрема у справі №916/661/17, не є релевантною з обставинами у справі №906/925/24.

У запереченнях на відповідь на відзив (т.2, а.с.98-102) відповідач навів доводи та обґрунтування аналогічні тим, що містяться у відзиві на позовну заяву. Крім того зазначив, що в умовах воєнного стану на території області радою оборони Житомирської області прийнято рішення від 01.06.2022, введене в дію розпорядженням голови ради оборони Житомирської області від 01.06.2022 №48, щодо заборони продажу алкогольних та слабоалкогольних напоїв особам у військовій формі на час дії правового режиму воєнного стану; рішенням ради оборони Житомирської області від 16.11.2022 №82 органам виконавчої влади та місцевого самоврядування доручено посилити контроль щодо повної заборони продажу алкогольних напоїв та напоїв, вироблених на спиртовій основі особам, що одягнені у формений одяг військовослужбовця та інших правоохоронних органів, представникам добровольчих формувань, які залучені до несення служби і вказаних вимог відповідач дотримується. Також відщповідач обгрунтовує заперечення щодо тверджень прокурора про нерелевантність наведеної ним судової практики з обставинами у справі №906/925/24.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі визначених ним позивачів, при цьому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, а й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави у сфері майнових правовідносин є економічними інтересами держави, та полягають у забезпеченні з боку держави ефективного та правомірного використання майна всіма суб`єктами права власності, недопущення порушень в цій сфері.

Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 80 ЗК України, держава є суб`єктом права власності на землі державної власності і реалізує це право через відповідні органи державної влади. Право державної власності на землі державної власності набувається і реалізується державою, зокрема, в особі Житомирської обласної державної адміністрації відповідно до приписів Земельного кодексу України.

Як зазначає прокурор, у даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, здійснюється користування земельною ділянкою, що перебуває у державній власності, не за цільовим призначенням та не для цілей оборони, що порушує інтереси держави у сфері її обороноздатності.

Разом із цим, інтереси держави стосуються також дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття права користування землею.

Законне використання цих земель беззаперечно носить суспільний та державний інтерес, а порушення вимог законодавства щодо використання земельної ділянки такому інтересу не відповідає та його порушує. Звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - повернення державі земельної ділянки, користування якою здійснюється в порушення чинного законодавства.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частиною 4 статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У зв`язку з цим, уповноважені державні та інші органи зобов`язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав.

Правовідносини, пов`язані з використанням земель державної та комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність договору, на виконання якого землі оборони використовуються підприємцем у своїй господарській діяльності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Суперечності, які виникають при використанні земель оборони, зачіпають інтереси держави, а незаконне використання таких земель, є не лише порушенням загальнодержавних інтересів, а й підриває її обороноздатність, що, відповідно до ст.131-1 Конституції України, покладає на прокурора обов`язок представництва її інтересів у суді, адже обороноздатність країни є визначальним чинником для забезпечення її територіальної цілісності як в мирний час, так і в особливий період. Підрив обороноздатності країни несе невиправну шкоду державі.

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність чи передаватись в оренду для здійснення підприємницької діяльності не для потреб оборони, належать, поміж іншого, землі оборони.

На виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку Указом Президента України №68/2022 від 24.02.2022 створено на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації, у зв`язку з утворенням яких відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій на начальників таких військових адміністрацій.

Наразі уповноваженим органом, що здійснює функції власника держави на землі оборони та уповноваженим органом у спірних правовідносинах, що визначений позивачем1, є Житомирська районна державна адміністрація, що має статус Житомирської районної військової адміністрації.

Також, Законами України "Про управління об`єктами державної власності", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про оборону України" встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до п. 1,2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Отже, Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, є також уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах, яке безпосередньо зацікавлене у збереженні військового майна, яким є й землі оборони, їх використання за призначенням для виконання визначених функцій, у тому числі вказаної земельної ділянки під майданчиком, який передано в оренду для підприємницької діяльності відповідачу.

Також, відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини); квартирно-експлуатаційні служби військових частин (п.2.1. Положення).

Одним із основних завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення є забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками (п.1.3. Положення). Саме тому, на квартирно-експлуатаційну службу військової частини покладається організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації (п.3.1. Положення).

Фонди і територія військового містечка, а також земельні ділянки передаються військовим частинам на утримання і експлуатацію через квартирно-експлуатаційні органи за Актом приймання (передачі) для утримання та експлуатації будівель, споруд і території військового містечка, який затверджується начальником територіального квартирно-експлуатаційного управління (п.4.4. Положення). Відповідно, саме КЕВ (КЕЧ) здійснює облік земельних ділянок, їх інвентаризацію, оформлення прав на них, контроль за використанням їх за цільовим призначенням та уповноважений вчиняти дії щодо захисту прав держави у сфері використання земель оборони (п. 5.18, 5.19, 5.24 Положення).

Майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Авіаційна, 78, смт. Озерне, Житомирського району, а фактично земельна ділянка з цільовим призначенням - землі оборони, перебуває у користуванні Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Житомира, якому має бути повернута у зв`язку із застосуванням наслідків недійсності правочину та якого прокурор визначив позивачем3.

Як вбачається з матеріалів справи, Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", 13.08.2024 за вих. №62-2615 направлено до Житомирської районної державної адміністрації повідомлення про наявність вказаних порушень інтересів держави, про необхідність вжиття заходів до їх захисту, а також прокурором попереджено, що у разі подальшої бездіяльності, Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону будуть вжиті самостійно заходи представницького характеру на захист інтересів держави, у відповіді на яке від 12.08.2024 №220/74/1479 Міністерство оборони України зазначило, що не вбачає порушень законодавства при передачі в оренду майданчика, а припинення (розірвання) договору призведе до зменшення надходжень коштів оборонному відомству.

Також, 30.07.2024 за вих. №2436 направлені аналогічні повідомлення у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира.

КЕВ м. Житомира не надало відповіді, попри встановлений прокурором термін (до 10.08.2024).

Житомирська районна державна адміністрація у відповіді від 21.08.2024 №01- 18/3137 повідомила, що нею будуть вжиті заходи щодо захисту інтересів держави. Проте, у відповіді від 30.08.2024 №01-3233 Житомирська районна військова адміністрація повідомила, що про зазначені прокурором порушення їм нічого невідомо, а в зв`язку із кадровими змінами клопоче, аби прокуратура самостійно вживала заходи до захисту інтересів держави.

Як зазначив прокурор, моніторингом загальнодоступних інформаційних ресурсів (https://court.gov.ua) на час підготовки та пред`явлення цього позову було встановлено, що позивачі так і не пред`явили позов задля захисту вказаних порушених інтересів держави.

Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, що в умовах воєнного стану є достатньою підставою для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави в сфері її обороноздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та попередньо, до пред`явлення позову, повідомлено позивачів1,2,3 щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивачів1,2,3 та прокурором доведена наявність підстав для його участі у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд враховує, що способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно зі ст. 326 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Відповідног до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Слід зазначити, що власник земельної ділянки не втрачає права володіння нею навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу (договору) використовує інша особа.

За вказаного, зайняття земель оборони з порушенням ЗК України та законодавства у сфері обороноздатності країни, не пов`язане з позбавленням володіння земельною ділянкою, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Водночас суд враховує, що позовні вимоги стосуються лише частини земельної ділянки, що належить до земель оборони.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За вказаного, суд вважає обгрунтованими доводи прокурора про те, що вимоги про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом визнання недійсним договору №124/2019 від 06.05.2019 про оренду майданчика з бетонно-тротуарної плитки та застосування наслідків недійсності правочину у цій справі слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника земельної ділянки про усунення перешкод на підставі ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, які створені відповідачем під час користування земельною ділянкою, на якій розміщено майданчик з бетонно - тротуарної плитки площею 663 кв. м.

Так суд встановив, що згідно з актом від 17.04.2014 комісійного обстеження території в/містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 проведено обстеження території в/містечка № НОМЕР_1 будівлі інв.№8 52-ГБО смт. Озерне та виявлено майданчик, який не взятий на облік та баланс КЕВ у м. Житомирі (т.1, а.с.45).

Відповідно до акту прийняття-передачі основних засобів від 17.04.2014 (т.1, а.с.43), на підставі акту комісійного обстеження від 17.04.2014 прийнято на балнс КЕВ у м. Житомирі майданчик 52-ГБО з бетонно-тротуарної плитки загальною площею 663 кв.м.

Вказаний майданчик з бетонно-тротуарної плитки був включений до додаткового переліку нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних силах України, затвердженого 22.03.2018 Міністерством оборони України (т.1, а.с.236-237).

28.09.2018 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомира складено акт інвентаризації нерухомого військового майна загальною площею 663,0 кв.м, військового містечка №84, розташованого за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78 - майданчика з бетонно-тротуарної плитки (т.1, а.с.237 (на звороті).

Як вбачається з протоколу №15 від 18.01.2019 засідання конкурсної комісії, створеної наказом начальника КЕВ в м. Житомирі від 19.12.2018 №307, переможцем конкурсу на право укладання договору оренди нерухомого військового майна, що перебуває на балансі КЕВ в м. Житомирі - майданчик з бетонно-тротуарної плитки за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, військового містечка № НОМЕР_1 , визнано Фізичну особу - підприємця Федоровича Андрія Анатолійовича (т.1, а.с.53-59).

Згідно з листом від 16.04.2019 №06/1005 Регіональне відділення Фонду державного майна по Житомирській області не заперечувало щодо передачі в оренду військового нерухомого майна, що перебуває на балансі КЕВ м. Житомира, а саме: майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м за адресою: Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, в/м №84, що планується для передачі в оренду під розміщення кафе з продажем підакцизної групи товарів (т.1, а.с.239 (на звороті)).

У листі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 19.04.2019 №303/1/6/465 (т.1, а.с.40) вказано про надання дозволу Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомира на передачу в оренду до 3-х років ФОП Федоровичу А.А. нерухомого військового майна - майданчика з бетонно-тротуарної плитки площею 663,0 кв.м у військовому містечку №84 за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, для використання під розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

06.05.2019 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомира (орендодавець, позивач3) та Фізичною особою - підприємцем Федоровичем Андрієм Анатолійовичем (орендар, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого військового майна №124/2019 (т.1, а.с.30-34), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663,0 кв.м, військового містечка №84, що знаходиться на балансі КЕВ м. Житомира, розташоване за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, вартість якого визначена на 31.05.2018 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки 116785 грн (без ПДВ).

Відповідно до п.1.3 договору, назване в п.1.1 нерухоме майно орендодавець передає орендарю з метою використання під кафе.

Згідно з п.3.1 договору, орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (вересень 2018 року) на рівні 4550,00 грн за результатами конкурсу.

Пунктом 5.10 договору визначено, що орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Цей договір укладено строком на 6 місяців, що діє з 06.05.2019 до 06.11.2019 (п.10.1 договору). Умови цього договору зберігають силу протягом строку цього договору. Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (10.12 договору).

Згідно з актом від 06.05.2019 позивач3 передав відповідачу майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663,0 кв.м (т.1, а.с.35).

Надалі строк дії цього договору неодноразово продовжувався, а саме: згідно додаткової угоди до договору №272 строк його дії продовжено ще на 6 місяців, до 07.05.2020; додаткової угоди №280 ще на один рік - до 07.05.2021; додаткової угоди №314/1 - до 05.04.2022 (т.1, а.с. 46-52).

З урахуванням п. 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", договір вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, тобто вказаний договір діє й понині. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Акт обстеження військового містечка (земельної ділянки) №84 (Житомирська область, Житомирський район, бюджетний/госпрозрахунковий фонд, загальною площею 920,0624 га) від 13,06.2024, складений КЕВ м. Житомир засвідчує, що ФОП Федорович А.А. згідно договору використовує майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв. м згідно умов правочину - під розміщення кафе.

Суд встановив, що згідно з витягом з ДЗК про земельну ділянку указане майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1822055600:04:002:0017, загальна площа якої 0,8966 га, цільове призначення - землі оборони, вид використання "для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України", державна власність (т.1, а.с.74-78).

Вказана земельна ділянка відповідно до Державного акту на право користування землею №022538 закріплена в безстрокове і безоплатне користування за Житомирською Квартирно-експлуатаційною частиною району (т.1, а.с.81-86) та згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 02.02.2021 зареєстрована на праві власності за Житомирською районною державною адміністрацією, форма власності - державна (т.1, а.с.87).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, Верховний Суд, зазначив, що за змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 р. у справі № 915/857/20, та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач3 передав відповідачу за договором оренди нерухомого військового майна від 06.05.2019 №124/2019 в оренду майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, для використання у підприємницькій діяльності - під розміщення кафе.

Вказаний майданчик з бетонно-тротуарної плитки був поставлений КЕВ м. Житомира на баланс згідно акту комісійного обстеження від 17.04.2014, яким проведено огляд території військового містечка №84 у АДРЕСА_1 та виявлено майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, який не обліковувався на відповідному балансі.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 (у редакції, чинній на момент укладення договору) відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Аналогічні вимоги передбачено у ч.6 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які діють на даний час.

Статтею 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 № 193, затвердженої наказом Міністерства з питань Житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство":

- тверде покриття - цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні;

- удосконалене покриття - цементобетонне, асфальтобетонне, залізобетонне або армобетонне збірне покриття, бруківки із брущатки й мозаїки, збірні покриття з дрібнорозмірних бетонних плит, із щебеню і гравію, оброблених органічними й в`язкими матеріалами.

Пунктом 4 статті 1, статтею 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" унормовано, що об`єкти у сфері благоустрою населених пунктів - це, серед іншого, території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Положеннями п.1 ч.1 ст.21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, поміж іншого: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм.

Державними будівельними нормами (ДБН) Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій" у п.9.1 Покриття підпункті 9.1.1 визначено наступні види покриття, що використовуються для благоустрою:

- тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо;

- "м`які" (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в`яжучим;

- газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав`яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо);

- комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо).

Прни цьому суд враховує, що відповідно до ст.190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 184 ЦК України розрізняються речі, визначені індивідуальними та родовими ознаками.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Частиною 1 статті 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Суд враховує, що майданчик з бетонно-тротуарної плитки нерозривно пов`язаний з поверхнею, яку він покриває, тобто певну частину земельної ділянки.

Виходячи з аналізу ст.179, 181, 189 ЦК України, майданчик з бетонно-тротуарної плитки не є рухомою річчю, оскільки відсутня можливість вільно переміщувати його у просторі, водночас він також не може бути об`єктом нерухомого майна без земельної ділянки, на якій він знаходиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно положень ч. 1, ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на час укладання правочину) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Згідно зі ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, у зв`язку з чим є залежною від головної речі і має допоміжний статус. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарської призначення речі.

Як вбачається з акта комісійного обстеження території військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 від 17.04.2014, майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв. м було виявлено саме при обстеженні будівлі інв №8 52-ГБО смт. Озерне за адресою розташування цієї будівлі (т.1, а.с.45).

З акту прийняття-передачі основних засобів від 17.04.2014 (т.1, а.с.43) також вбачається, що на підставі акту від 17.04.2014 комісійного обстеження прийнято на балнс КЕВ у м. Житомирі майданчик саме 52-ГБО.

Водночас суд враховує, що вказаний майданчик з бетонно-тротуарної плитки знаходиться на земельній ділянці, на якій розміщений лише один об`єкт нерухомості, а саме: Гарнізонний будинок офіцерів.

Так, суд встановив, що згідно кадастрового плану земельної ділянки 1822055600:04:002:0017 та експлікації земельних угідь до нього, єдиними об`єктом нерухомості на кадастровому плані є Гарнізонний будинок офіцерів, загальна площа земельної ділянки 0,8966 га (т.1, а.с.74-78). При цьому 0,2636 га - землі під соціально - культурними об`єктами, 0,6330 га займають вулиці та бульвари (включаючи тротуари) набережні, площі. Водночас інформація про наявність на цій земельній ділянці такого нерухомого майна як майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, відсутня.

Також суд враховує, що у матеріалах справи міститься акт інвентаризації нерухомого військового майна від 28.09.2018, складений комісією, затвердженою наказом начальника КЕВ м. Житомир №250 від 18.12.2017, з якого вбачається, що інвентаризацію проведено щодо майданчика з бетонно-тротуарної плитки загальною площею 663 кв.м, в//м №84 розташованого за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78. В акті зазначено також, що будівля збудована у 1936 році (т.1, а.с.237 (на звороті).

Згідно з відповіддю Новогуйвинської селищної ради від 13.11.2024 №05-20/1906 адресу: смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, присвоєно будинку офіцерів (інв.№8) рішенням виконкому від 21.09.2017, що розташований саме за цією адресою. Окрему адресу такому об`єкту нерухомості, як майданчик з бетонно-тротуарної плитки уповноважений орган не присвоював (т.2, а.с.74).

При цьому суд враховує, що у судовому засіданні учасники справи підтвердили розташування спірного майданчика, згідно наданих до справи документів, у внутрішньому дворі 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) в смт. Озерне.

Додатковим підтвердженням того, що вказаний майданчик з бетонно-тротуарної плитки не є окремим об`єктом нерухомого майна та є об`єктом благоустрою 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) в смт. Озерне є інвентарна картка КЕВ у м. Житомирі №2298 обліку основних засобів в бюджетних установах, у якій зазначено: "Майданчик 52-ГБО з бетонно-тротуарної плитки" (т.1, а.с.240), що свідчить про те, що цей майданчик відноситься саме до об`єкта нерухомості - 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) в смт. Озерне.

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв. м не є нерухомим майном в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом благоустрою 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) у смт. Озерне та приналежністю до головної речі - земельної ділянки, на якій у даному випадку розташований 52-гий Гарнізонний будинок офіцерів (ГБО).

Отже, майданчик з бетонно-тротуарної плитки, що розташований перед 52-им Гарнізонним будинком офіцерів належить до об`єктів благоустрою, тобто є типом покриття перед будівлею, а не окремим об`єктом нерухомого майна, є допоміжним обладнанням відповідної частини земельної ділянки, на якій розташована будівля (інв.№8) 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) в смт. Озерне, з метою задоволення потреб у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням, тобто він є приналежністю до головної речі - земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно.

Виходячи з правової природи приналежності до речі, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом цивільного обігу.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача та позивачів 2,3 стосовно того, що в оренду передано нерухоме майно (інженерну споруду).

При цьому суд враховує, що наведена відповідачем судова практика не є релевантною з обставинами даної справи. Так, у справі №916/661/17 суди на підставі досліджених доказів, проаналізувавши умови правочину та процедуру його укладення, погодились, що спірний правочин за своєю природою є договором найму (оренди) саме нерухомого майна, а не земельної ділянки, оскільки були встановлені індивідуальні ознаки такого нерухомого майна та доказами було підтверджено, що це був єдиний комплекс тепличного господарства, що перебував на балансі санаторію та міг бути об`єктом оренди нерухомого майна.

За статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою, вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі та отримання прибутку. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк.

Враховуючи викладене, укладений між позивачем3 та відповідачем договір оренди нерухомого військового майна за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, оскільки очевидним є той факт, що метою відповідача, який брав в оренду майданчик з бетонно-тротуарної плитки для розміщення кафе було отримання користі саме від земельної ділянки під ним, а не від властивостей бетонно-тротуарної плитки чи майданчика вцілому.

Так, згідно листа Новогуйвинської селищної ради від 08.2024 №05-20/1287 (т.1, а.с.90-91), наразі на земельній ділянці (майданчику) наявна тимчасова споруда (шатро) та об`єкти виносної торгівлі. Згідно з завіреною копією рішення виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради від 24.06.2015 №66, яка була пред`явлена орендарем, виконавчим комітетом надавався дозвіл ФОП Федоровичу А.А. на розміщення об`єкту торгівлі в кафе "Івушка" в смт. Озерне ГБО та затверджено режим роботи без вихідних та перерви з 11:00 до 01:00 та надавався дозвіл на торгівлю алкогольними напоями ФОП Федоровичу А.А. в кафе "Івушка". Алкогольні напої, за інформацією орендаря, у даному закладі продаються. Щодо цього закладу обмеження на продаж алкогольних напоїв громадою з 2021 року не встановлювалися.

При цьому суд враховує, що використання переданого позивачем3 відповідачу в оренду майданчика з бетонно-тротуарної плитки без використання земельної ділянки, на якій воно знаходиться, є неможливим, оскільки він нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою, на якій розташований.

Таким чином суд дійшов висновку, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування частини земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від кафе, яке там розміщено відповідачем, а умови укладеного між позивачем3 та відповідачем правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди частини земельної ділянки, а відтак, до оспорюваного правочину слід застосовувати норми законодавства, якими врегульовано питання укладення та виконання договору оренди землі (ЗК України, Закон України "Про оренду землі").

З огляду на викладене та виходячи зі змісту укладеного між КЕВ м. Житомира та відповідачем спірного правочину, суд дійшов висновку , що фактично предметом цього договору є передача частини земельної ділянки площею 663 кв. м, що розташована поблизу будівлі 52-го Гарнізонного будинку офіцерів (ГБО) в смт. Озерне, що має кадастровий номер 1822055600:04:002:0017, загальну площу 0,8966 га, цільове призначення - землі оборони, вид використання "для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України", перебувають у державній власності.

Таким чином, на підставі зазначеного договору фактично відбулась передача в оренду частини земельної ділянки державної форми власності з цільовим призначенням - землі оборони, тобто сторонами вчинено удаваний правочин.

Водночас відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно зі ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

А тому, окрема передача майданчика з бетонно-тротуарної плитки, що не є індивідуально визначеним нерухомим майном та не зареєстроване таким в Державному реєстрі, в користування будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки є неможливою.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 ЗК України визначено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка з кадастровим номером 1822055600:04:002:0017, площею 0,8966 га, на якій розташований, у тому числі майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв. м, перебуває у державній власності, а права власника від імені держави здійснює Житомирська районна державна адміністрація, що зареєструвала його 02.02.2021.

За вказаного, наразі уповноваженим органом, що здійснює функції власника держави на землі оборони є Житомирська районна державна адміністрація, однак, у матеріалах справи відсутні рішення щодо передачі в оренду відповідачу земельної ділянки з метою під кафе.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч. 8 ст. 93 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, право постійного користування не є тим правом, яке надає право користувачу земельної ділянки або іншій особі надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган.

Відповідно до ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок належать до повноважень Кабінету Міністрів України.

Окрім зазначеного, частина 1 статті 19 ЗК України містить положення щодо поділу земель України за цільовим призначенням на відповідні категорії, серед яких, зокрема, є землі оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини можуть дозволяти фізичними і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів щодо земельних ділянок, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому, порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони має визначатися Кабінетом Міністрів України.

Проте, як на час укладання оспорюваного правочину, так і наразі, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

При цьому землі оборони є землями державної форми власності та об`єктами обмеженої оборотоздатності і не можуть бути передані в користування допоки не розроблено порядок передачі їх в оренду (користування) для інших цілей.

Також, суд враховує, що погодження на передачу в оренду вказаного майданчика з бетонно-тротуарної плитки, надані Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомира Регіональним відділенням Фонду державного майна по Житомирській області та Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних сил України, в контексті наведених вище норм закону, є неправомірними.

Таким чином, КЕВ м. Житомир передавши в оренду відповідачу майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв. м, який є приналежністю до головної речі - фактично передав в оренду частину земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме військове майно - ГБО, що призвело до незаконного використання земель оборони відповідачем та перешкоджає використанню таких земель за цільовим призначенням, а саме: для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

З огляду на викладене в сукупності, враховуючи, що при укладенні спірного догору не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельної ділянки площею 663 кв.м, враховуючи відсутність повноважень на вчинення такого правочину у КЕВ м. Житомира, суд дійшов висновку, що спірний договір укладено з порушенням приписів ч.1 ст. 203 ЦК України, тому позовна вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого військового майна №124/2019 від 06.05.2019 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд враховує і те, що нецільове використання земель оборони явно не сприяє обороноздатності держави, тим більше в умовах воєнного стану. Зокрема використання земель оборони для таких цілей як здійснення підприємницької діяльності, крім ризиків не контрольованого продажу алкогольних напоїв на території військової частини, може створювати ризики не бажаного поширення інформації та пов`язані з цим негативні наслідки для Збройних Сил України.

Стосовно позовних вимог про повернення об`єкта оренди.

Відповідно до ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, визнання недійсним договору оренди має правовим наслідком повернення об`єкта оренди в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Враховуючи викладене, з огляду на задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого військового майна №124/2019 від 06.05.2019, позовна вимоги про повернення об`єкта оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Суд звертає увагу, що витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню на користь особи, яка його сплачувала, в даному випадку - Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого військового майна №124/2019 від 06.05.2019, що укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомира та Фізичною особою - підприємцем Федоровичем Андрієм Анатолійовичем.

3. Фізичній особі - підприємцю Федоровичу Андрію Анатолійовичу ( АДРЕСА_2 , ід. номер НОМЕР_2 ) повернути Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомира (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 20, ід. код 08492505) за актом повернення з оренди державного нерухомого майна - майданчик з бетонно-тротуарної плитки площею 663 кв.м, військового містечка №84, що розташоване за адресою: Житомирська область, Житомирський район, смт. Озерне, вул. Авіаційна, 78, привівши його у стан, придатний для використання земельної ділянки під ним за цільовим призначенням.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Федоровича Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , ід. номер НОМЕР_2 ) на користь Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 20, ід. код 38347014) 6056,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.02.25

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- прокуратурі та позивачам через електронні кабінети;

2 - відповідачу (рек. з пов.).