Рішення

від 13.01.2025 по справі 907/900/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/900/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., розглянувши матеріали

за позовом Мукачівської окружної прокуратури, м. Мукачево в інтересах держави в особі Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, смт Воловець Мукачівського району Закарпатської області

до Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради, смт Воловець Мукачівського району Закарпатської області

та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , смт Воловець Мукачівського району Закарпатської області

та до Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради, смт Воловець Мукачівського району Закарпатської області

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Мукачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та до Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради, в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Воловецької селищної ради № 13 від 01.08.2023;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Воловецькій школі мистецтв Воловецької селищної ради нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням норм Закону України "Про освіту", Закону Україн "Про професійну (професійно-технічну) освіту" та статуту Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради внаслідок передачі в оренду приміщення майна навчального закладу для використання не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних з освітнім процесом.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/900/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/900/24 за предметом спору є справою незначної складності, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, суд доходить висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.11.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено прокурору та позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ухвала суду від 05.11.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідачів-1, -2, -3, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, вказана ухвала суду отримана відповідачем-1 13.11.2024, відповідачем-2 12.11.2024, відповідачем-3 12.11.2024 відповідно.

При цьому, суд також враховує, що 29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі також ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов`язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частинами 5 та 6 вказаної вище норми встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Разом з тим, з 04.11.2023 набрав чинності Закон України від 19.10.2023 № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи" (далі Закон № 3424-ІХ).

Згідно з новою редакцією частин 5 - 8 статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону № 3200-IX та з урахуванням змін внесених відповідно до Закону №3424-ІХ в абзац перший частини шостої статті 6 ГПК України та викладення частини 7 статті 6 ГПК України в новій редакції, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці) реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відтак, з 18.10.2023, відповідач-1 та відповідач-3 у відповідності до приписів частини 6 статті 6 ГПК України зобов`язані були зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 05.11.2024, а отже отримання ухвали Господарського суду Закарпатської області, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача-1 та відповідача-3.

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідачів-1, -2, -3 про розгляд справи, відтак, останні вважається повідомленими про розгляд справи належним чином.

29.11.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9345/24 через систему "Електронний суд" від Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради надійшов відзив на позовну заяву.

05.12.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9543/24 через канцелярію суду від Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради також надійшов відзив на позовну заяву, який за змістом та доданими до нього документами є ідентичним вже поданому 29.11.2024 відповідачем-1 відзиву через систему "Електронний суд".

10.12.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9704/24 через систему "Електронний суд" від Мукачівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради.

Інші відповідачі-2 та -3 не скористалися своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк.

Суд вказує про те, що відповідачі-2 та -3 не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідачі-2 та -3 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подали до суду відзив на позов, а відтак не скористалися наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачами-2 та -3 відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що укладення оспорюваного договору оренди № 13 від 01.08.2023 стосовно приміщення комунального закладу освіти з метою використання за будь-яким цільовим призначенням, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди № 13 від 01.08.2023), що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), та, як наслідок, зобов`язання орендаря повернути орендоване нерухоме майно, що перебуває на балансі Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради.

Письмові пояснення позивача.

Позивачем не подано суду жодних пояснень щодо предмету позовних вимог у даній справі.

Заперечення (відзив) відповідача-1.

Відповідач-1 у поданому суду відзиві на позовну заяву від 29.11.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9345/24 (та аналогічному за змістом відзиві від 05.12.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9543/24) позовні вимоги визнає частково, проте просить при ухваленні рішення заявлені позовні вимоги Мукачівської окружної прокуратури залишити без задоволення. Зазначає, що з метою визначення за яким цільовим призначенням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 використовується орендоване приміщення, Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради видано наказ від 20.11.2024 №01-08/96 "Про створення тимчасової комісії з обстеження орендованого приміщення ФОП ОСОБА_2 ". За результатом обстеження, цією комісією було виявлено, що орендоване приміщення фактично не використовується, в ньому відсутнє електропостачання, меблі та товари.

Як вказує відповідач-1, за письмовим поясненням фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 22.11.2024, у період з дати укладення договору по сьогоднішній час, зазначений орендар не користувався орендованим приміщенням, але орендну плату сплачував вчасно, чим належним чином виконував свої обов`язки як орендар згідно з договором.

Також відповідач-1 посилається на те, 04.11.2024 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради із заявою про внесення змін до пункту 1.1 договору оренди № 13 від 01.08.2023 шляхом укладання додаткової угоди до цього договору, в якій просила змінити цільове призначення використання майна, та викласти його в такій редакції: "орендоване майно буде використовуватись для реалізації канцелярських товарів, шкільного та національного одягу, тощо, для забезпечення навчально-мистецького процесу товарами, які охоплюють основні потреби учасників освітнього процесу Воловецької школи мистецтв".

Відповідач-1 вказує, що таке цільове використання майна відповідає зазначеним у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видам підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно з КВЕД. З урахуванням чого, керуючись пунктом 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", пунктом 11.3 договору оренди № 13 від 01.08.2023 та підставі заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 04.11.2024, Відділ освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради уклав з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 додаткову угоду № 1 від 08.11.2024 до договору оренди № 13 від 01.08.2023, якою внесено зміни до пункту 1.1 договору, а саме: визначено наступне цільове призначення використання майна: "орендоване майно буде використовуватися для реалізації канцелярських товарів, шкільного та національного одягу, тощо, для забезпечення навчально-мистецького процесу товарами, які охоплюють основні потреби учасників освітнього процесу Воловецької школи мистецтв".

Відповідь прокурора на відзив відповідача-1.

Згідно з поданою суду відповіддю на відзив відповідача-1 від 10.12.2024 прокурором заперечуються наведені у відзиві доводи щодо підстав для укладення додаткової угоди № 1 від 08.11.2024 до договору оренди № 13 від 01.08.2023 з метою зміни цільового призначення використання орендованого майна.

Прокурор наголошує, що після звернення із позовом у цій справі про визнання недійсним договору оренди майна комунальної власності № 13 від 01.08.2023, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зареєстровано новий КВЕД: 47.62 Роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах та вже після цього між Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 від 08.11.2024 до договору, якою внесено зміни до пункту 1.1 договору в частині визначення цільового призначення використання майна.

Прокурор вважає, що після подання позовної заяви у цій справі відповідачі такими своїми діями фактично визнали незаконність договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Воловецької селищної ради від 01.08.2023 № 13.

При цьому, за доводами прокурора, Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради не було проведено нового аукціону та не укладено нового договору оренди, за умовами якого існувала б заборона на використання майна комунального закладу освіти не за освітнім призначенням у відповідності до вимог пункту 17 частини 1 статті 1 та частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Заперечення (відзив) відповідача-2.

Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем-2 не подано.

Заперечення (відзив) відповідача-3.

Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем-3 не подано.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням Воловецької селищної ради від 15.01.2021 № 74 (зі змінами, внесеними рішенням Воловецької селищної ради від 24.12.2022 № 642) створено Відділ освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради (далі також Відділ) та затверджено відповідне Положення про цей Відділ.

Відповідно до рішення Воловецької селищної ради від 15.01.2021 № 72 "Про вхід Воловецької селищної ради до складу засновників юридичних осіб (зі змінами, внесеними рішенням Воловецької селищної ради від 18.02.2021 № 115), засновником Воловецької школи мистецтв є Воловецька селищна рада, уповноваженим органом управління Воловецької школи мистецтв є Відділ.

Нерухоме майно Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради, що розташоване за адресою: 89100 Закарпатська обл., Воловецький р-н, смт Воловець, вул. Карпатська, 58, знаходиться в оперативному управлінні Відділу з правом балансоутримувача, відповідно до рішення Воловецької селищної ради від 25.03.2021 № 152 "Про передачу основних фондів та оборотних засобів комунальних організацій (установ, закладів) Воловецької селищної ради в оперативне управління з правом балансоутримувача відділу освіти культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради".

Рішенням Воловецької селищної ради від 22.06.2023 № 847 "Про намір передачі в оренду нерухомого майна, яке належить до комунальної власності Воловецької селищної ради та затвердження звітів про оцінку майна" (далі також Рішення) затверджено Звіт про оцінку вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 29,9 кв.м, розташованих на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв за адресою: АДРЕСА_1 , з ринковою вартістю 50 292 грн без ПДВ (пункт 1 Рішення). Пунктом 6 Рішення затверджено умови передачі об`єктів комунального майна згідно з додатками 1-5 до цього Рішення.

Крім того, пунктом 7 вказаного Рішення вирішено передати в оренду шляхом проведення аукціону об`єкти нерухомого майна, зокрема, приміщення площею 29,9 кв.м, що розташоване у цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеного Відділом аукціону на оренду вище зазначеного комунального майна Воловецької селищної ради, відповідно до протоколу електронного аукціону № LLE001-UA-20230712-35040 від 23.07.2023 переможцем цього аукціону стала його єдина учасниця фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , з якою 01.08.2023 укладено договір № 13 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Воловецької селищної ради (далі також договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору об`єктом оренди є вбудоване нежитлове приміщення розташоване на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв площею 29,9 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі у Відділі освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради, вартість якого визначена на підставі звіту про оцінку нерухомого майна з визначення ринкової вартості об`єкта нерухомого майна та становить станом на 12.05.2023 50 292,00 грн. У цьому ж пункті договору зазначено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 11.1 договору строк його дії 5 років та діє до 31.07.2028 (включно).

На виконання договору Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради та Воловецькою школою мистецтв за актом приймання-передачі передано, а фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято в оренду нерухоме майно нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний акт приймання-передачі скріплений підписами та печатками сторін (відповідачів-1, -2, -3), що в свою чергу підтверджує фактичну передачу приміщення у строкове платне користування для використання орендованого майна орендарем.

Відповідно до інформації, наданої Воловецькою селищною радою листом від 20.06.2024 № 878 на запит Мукачівської окружної прокуратури від 21.05.2024 № 07.51-95-5064ВИХ-24, рішенням Виконавчого комітету Воловецької районної Ради народних депутатів від 29.11.1991 № 134 "Про виділення приміщення для районної школи мистецтв" будівля Воловецької школи мистецтв була у користуванні згаданої вище установи. Рішенням Воловецької районної ради від 08.10.2020 № 457 та рішенням Воловецької селищної ради від 14.10.2020 № 1287 зазначену будівлю передано від спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району до комунальної власності Воловецької селищної ради. Рішенням Воловецької селищної ради від 25.03.2021 № 152 "Про передачу основних фондів та оборотних засобів комунальних організацій (установ, закладів) Воловецької селищної ради в оперативне управління з правом балансоутримувача відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради" будівля Воловецької школи мистецтв передана в оперативне управління з правом балансоутримувача Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 282561129 власником нерухомого майна, а саме будівлі Воловецької школи мистецтв, що розташована за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт Воловець, вул. Карпатська, 58 є Воловецька селищна рада. Вартість нежитлового приміщення, розташованого на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості, унікальний реєстраційний номер: 201-20241011-0008568548, сформованої з Єдиної бази даних звітів про оцінку від 11.10.2024, складає 682 958,91 грн.

Також судом встановлено, що відповідно до Статуту Воловецької школи мистецтв (далі також Заклад), затвердженого рішенням Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області від 21.02.2023 № 715, Воловецька школа мистецтв Воловецької селищної ради є закладом позашкільної освіти сфери культури і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про освіту", "Про позашкільну освіту", "Про культуру", інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства культури та інформаційної політики України, наказів Міністерства освіти і науки України, рішень Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, наказів Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, наказів відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради і цього Статуту (пункт 1.2).

Відповідно до пункту 2.4 Статуту основними завданнями Закладу є:

- надання початкової мистецької освіти;

- пошук та підтримка обдарованих і талановитих дітей з раннього віку, розвиток їх мистецьких здібностей;

- організація, забезпечення та провадження освітнього процесу для набуття здобувачами спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності, формування у них теоретичних і практичних (у тому числі виконавських) загальних та професійних компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;

- створення умов для професійної художньо-творчої самореалізації особистості здобувача початкової мистецької освіти - учня;

- популяризація академічного та народного мистецтва, долучення до нього широкого кола громадян незалежно від місця проживання, віку та сфери зайнятості;

- формування потреб громадян у якісному культурному та мистецькому продукті, здобуті додаткових компетентностей у сфері культури, мистецтва, пробудження їх інтересу до творчості, мистецьких практик, спілкування з мистецтвом;

- здійснення інклюзивного навчання осіб з особливими освітніми потребами;

- створення умов з метою наближення місця навчання до громадян за місцем проживання;

- створення умов для набуття здобувачами первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для їхньої соціалізації, подальшої самореалізації та (або) професійної діяльності;

- виховання громадянина України шляхом вивчення та виховання поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу, етносів України, а також інших націй і народів;

- здійснення творчої мистецької, інформаційної, методичної, організаційної роботи.

Пунктом 1.8 Статуту передбачено, що майно Закладу перебуває у комунальній власності територіальної громади Воловецької селищної ради, знаходиться в оперативному управлінні з правом балансоутримувача Відділу і закріплюється за Закладом. Заклад фінансується з джерел, визначених відповідно до законодавства. Майно Закладу складається з основних засобів, оборотних та необоротних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у самостійному балансі і закріплюється за Закладом. Заклад зобов`язаний належно утримувати, зберігати та ефективно використовувати приміщення, інженерні комунікації, матеріально-технічне обладнання.

Звертаючись з позовом у цій справі прокурор стверджує, що Законом України "Про освіту" встановлено заборону використання майна не пов`язаним з освітнім процесом. Так, основним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний) та 96.02 - надання послуг перукарнями та салонами краси.

За доводами прокурора, оспорюваний договір оренди укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки виходячи зі змісту договору оренди, нежитлове приміщення може використовуватися орендарем за будь-яким цільовим призначенням, тобто для здійснення комерційної діяльності, яка не пов`язана з освітньою діяльністю або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є підставою для визнання його недійсним та повернення предмета оренди балансоутримувачу.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Воловецьку селищну раду Мукачівського району Закарпатської області, в обґрунтуванні наявності підстав для представництва якої та необхідність захисту інтересів держави прокурор зазначає, що на даний час власником спірного орендованого майна Воловецької школи мистецтв є Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області, і саме до компетенції вказаного органу віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.

При цьому, за позицією прокурора, бездіяльність Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області в частині невизнання недійсним оспорюваного договору оренди та неповернення орендованого майна порушує інтереси держави, що полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження існуючої мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.

Відповідно до частин 3 - 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області в суді, відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Мукачівська окружна прокуратура звернулася з листом-запитом від 21.05.2024 за вих. №07.51-95-5064ВИХ-24 до Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, в якому повідомила про факт укладення оспорюваного договору оренди від 01.08.2023 № 13 та його невідповідність вимогам статті 80 Закону України "Про освіту". Окрім того, у листі висловлювалось прохання повідомити щодо вжиття селищною радою, заходів в частині звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним значеного вище договору або висловлення іншої правової позиції з цього питання.

На адресу Мукачівської окружної прокуратури Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області листом від 20.06.2024 № 878 надала запитувані прокурором документи та повідомила про відсутність правових підстав для звернення органу місцевого самоврядування до суду про розірвання договору оренди.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади у цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 4 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 1 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1 та 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суд враховує, що на території Воловецької селищної територіальної громади таким органом місцевого самоврядування є Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області.

Окрім цього, у контексті заявленої прокурором позовної вимоги щодо зобов`язання орендаря (відповідача-2) повернути орендоване майно (нежитлове приміщення) орендодавцю (відповідачу-3) у зв`язку із недійсністю оспорюваного договору оренди, суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Разом із цим відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалося вище, на відповідний запит Мукачівської окружної прокуратури Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області повідомила про відсутність правових підстав для звернення органу місцевого самоврядування до суду з позовом про розірвання договору оренди від 01.08.2023 № 13.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що у спірних правовідносинах власником орендованого нерухомого майна Воловецької школи мистецтв є Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області, і саме до компетенції вказаного органу віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів членів територіальної громади у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна, Мукачівською окружною прокуратурою згідно з листом від 10.10.2024 № 07.51-95-8977ВИХ-24 повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю захисту порушених прав територіальної громади шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Воловецькою селищною радою Мукачівського району Закарпатської області не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокурату", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Щодо спірних правовідносин.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди від 01.08.2023 № 13 та зобов`язання повернути комунальне нерухоме майно.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту порушеного права визначає стаття 16 ЦК України та стаття 20 ГК України.

Застосування того чи іншого способу захисту порушеного права обумовлено як характером порушеного права, так і змістом самого порушення, очікуваним способом відновлення порушеного права.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України), згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Аналізуючи положення статей 203, 215 ЦК України можна дійти висновку, що недотримання сторонами правочину вимог законодавства України при укладенні договору є підставою для визнання такого договору недійсним.

Сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 частини 3 статті 6 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави

Згідно з частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Розглядаючи позовні вимоги прокурора у цій справі, зокрема, щодо визнання недійсним договору оренди від 01.08.2023 № 13, суд досліджує вид діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у спірному нежитловому приміщенні крізь призму положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", адже у цій справі підставою недійсності договору оренди від 01.08.2023 № 13 вказано невідповідність умов цього договору положенням наведеної норми.

Так, суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди від 01.08.2023 №13).

За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: державний бюджет; місцеві бюджети; плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; гранти вітчизняних і міжнародних організацій; дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору; добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що об`єкт освіти це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємства системи освіти. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у справах № 904/2056/18 та № 923/204/18.

Статтею 1 Закону України "Про освіту" визначено, що освітній процес це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Права та обов`язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа-підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права та обов`язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти.

У постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 Верховний Суд виснував, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Також Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі № 927/400/23 зазначив про те, що наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі. Відсутність у договорі оренди конкретного цільового призначення та надання відповідачу права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване приміщення, порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Водночас, згідно із статтею 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, навчально-виховний процес та підприємницька діяльність мають різні завдання, цілі, мету, результати і вплив на учнів ліцею.

Як уже зазначалося, відповідно до положень Статуту Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради, остання є закладом позашкільної освіти сфери культури, основні завдання якої визначені у пункті 2.4 Статуту, зміст якого досліджено судом вище.

Таким чином, діяльність суб`єкта освітньої діяльності, яка спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу, і буде визначати пов`язаність з освітнім процесом.

Отже, як убачається з матеріалів та установлено судом, будівля Воловецької школи мистецтв, що розташована за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт Воловець, вул. Карпатська, 58, власником якої є Воловецька селищна рада Мукачівського району Закарпатської області, та в якій знаходиться об`єкт оренди нежитлове приміщення на цокольному поверсі загальною площею 29,9 кв. м, яке, в свою чергу, перебуває в оперативному управлінні з правом балансоутримувача Відділу, відноситься до об`єктів освіти комунальної форми власності. Вказане, як уже зазначалося, підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 282561129 та положеннями Статуту Воловецької школи мистецтв.

Так, у частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені норми Закону України "Про освіту", можливо дійти обґрунтованого висновку, що хоча згідно із абзацом 6 частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках та в порядку, визначеному частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", тобто якщо об`єкт оренди використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, або для надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 та інших.

Стаття 52 Закону України "Про освіту" встановлює, що учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Враховуючи специфічний режим орендованого майна, характер діяльності, орендаря має або бути передбаченим спеціальним законодавством, або бути пов`язаними із наданням послуг, пов`язаних із освітнім процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи видами економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); надання послуг перукарнями та салонами краси, роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах.

Беручи до уваги наведене, суд погоджується з твердженням прокурора, що орендар в розумінні положень Закону України "Про освіту" не є суб`єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу.

Спірним договором оренди від 01.08.2023 № 13 визначено, що майно може бути використано орендарем за будь-яким цільовим призначенням, тобто орендодавець не передбачив жодних обмежень використання майна, що є порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Наведені ж у відзиві Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради доводи щодо: (1) долучених до відзиву та адресованих Відділу пояснень самої фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 22.11.2024 щодо некористування орендованим майном у період з дати укладення договору по сьогоднішній день; (2) укладення Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради (орендодавцем) в подальшому (після звернення прокурора із позовом у цій справі) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) додаткової угоди № 1 від 08.11.2024 до оспорюваного договору оренди від 01.08.2023 № 13 (з посиланням на пункт 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна") в частині визначення іншого цільового призначення використання майна, оцінюються судом як такі, що не спростовують встановлених у цій справі порушень вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" внаслідок укладення оспорюваного договору оренди.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти не можуть застосовуватися навіть у випадку, коли вони є чинними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Відповідно до частини 7 статті 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Частинами 1, 2 статті 2 Закону України "Про освіту" визначено, що законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб`єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.

Стаття 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлює, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, в тому числі акти Кабінету Міністрів України, мають відповідати нормам законів України.

Аналогічну позицію щодо того, що Порядок № 483 має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням, викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19.

Крім того, слід наголосити й на тому, що саме по собі невикористання навчальним закладом спірного приміщення не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 14.04.2021 у справі № 917/782/20, від 12.07.2022 у справі № 909/597/21.

Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про те, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виробничим процесом.

Вказані правові позиції щодо використання майна державних та комунальних закладів освіти та можливість їх передачі в оренду є сталими, що також підтверджується висновками Верховного Суду по справі № 917/1090/21 викладеними у постанові від 08.11.2022.

З урахуванням правового висновку, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти всупереч вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що виключає передачу такого комунального майна в оренду за будь-яким іншим цільовим призначенням.

Вказане також підтверджується судовою практикою, що склалася на даний час з приводу вказаного порушення Закону.

Так, Верховний суд у справі № 902/51/21 (постанова від 17.01.2023) погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання відповідачами імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" при укладенні договору оренди є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та зумовлене цим зобов`язання Підприємця повернути Балансоутримувачу спірні приміщення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 902/51/21.

При цьому суд беззаперечно враховує, що навіть з урахуванням умов укладеної сторонами після звернення прокурора із позовом у цій справі додаткової угоди № 1 від 08.11.2024 до оспорюваного договору оренди від 01.08.2023 № 13, жодних умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу оспорюваний договір не містить, а відповідних доказів такого використання у спростування доводів прокурора відповідачами суду не надано.

У частині 1 статті 236 ЦК України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (частина 3 статті 207 ГК України).

Отже, врахувавши викладене вище, надавши оцінку оспорюваному договору та встановивши відсутність у діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 будь-яких ознак освітнього процесу або надання послуг, пов`язаних із забезпеченням такого процесу, або обслуговування учасників освітнього процесу та, що спірне приміщення використовувалося не за освітнім призначенням, суд дійшов висновку про те, що цей договір (як в первісній редакції, так і в подальшому, після внесення змін) суперечить частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що свідчить про наявність обставин для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі частини 1 статті 203 і частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки без предмету договору останній вважається не вчиненим (не укладеним), тому оспорюваний договір оренди від 01.08.2023 № 13 слід визнати недійсним в цілому.

В силу приписів частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 статті 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи викладене, встановлення факту недійсності спірного правочину, суд вважає, що відповідач-2 повинен звільнити та повернути майно, а тому, позовна вимога прокурора в частині зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути Воловецькій школі мистецтв Воловецької селищної ради нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є обґрунтованою та такою, що також підлягає задоволенню.

Інші доводи відповідача-1 не спростовують наведених вище висновків суду та встановлених в ході розгляду справи обставин, а відтак судом відхиляються як безпідставні та належним чином не обґрунтовані.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення повністю.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора зі сплати судового збору на підставі частини 9 статті 129 ГПК України покладаються судом порівну на відповідачів у справі, позаяк саме з їх неправильних дій (укладення між відповідачами-1, -2, договору оренди всупереч вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та фактична передача відповідачами-1, -3 за актом прийому-передачі відповідачу-2 об`єкта оренди за цим договором) і виник даний спір між сторонами.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна від 01.08.2023 № 13, що належить до комунальної власності Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, укладений між Відділом освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 щодо передачі в оренду нежитлового приміщення, розташованого на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Воловецькій школі мистецтв Воловецької селищної ради нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі Воловецької школи мистецтв, загальною площею 29,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Стягнути з Відділу освіти, культури, туризму, охорони здоров`я, молоді і спорту Воловецької селищної ради (89100, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт Воловець, вул. Героїв України, 7, код ЄДРПОУ: 43952472) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ: 02909967) 2018,67 грн (дві тисячі вісімнадцять гривень 67 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ: 02909967) 2018,67 грн (дві тисячі вісімнадцять гривень 67 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

6. Стягнути з Воловецької школи мистецтв Воловецької селищної ради (89100, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт Воловець, вул. Карпатська, 58, код ЄДРПОУ: 05462254) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ: 02909967) 2018,66 грн (дві тисячі вісімнадцять гривень 66 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення (з урахуванням відпустки судді) складено, оформлено та підписано 05.02.2025.

Суддя Д. Є. Мірошниченко