Рішення

від 21.01.2025 по справі 910/10757/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2025Справа № 910/10757/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Панасюк Ю.М. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 3519804,28 грн

за участі представників:

від позивача - Мінько Я.С. (уповноважений представник);

від відповідача - Малахов М.Л. (уповноважений представник).

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3519804,28 грн.

Позовні вимоги з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору поставки продукції №53-121-01-21-10458 від 13.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 2361821,52 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1091327,46 грн та 3% річних у розмірі 213363,23 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивач повний обсяг товару поставив 14.09.2021, а надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат здійснені без врахування умов Договору та вказаної дати. Крім того, відповідач послався на наявність обставин непереборної сили (карантин та військова агресія РФ) та просив суд зменшити розмір 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.07.2021 між ТОВ «Іст Лоуд Груп» (далі - Постачальник) та АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - Покупець) укладено Договір поставки продукції №53-121-01-21-10458 (далі - Договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити визначений товар (п.1.1 Договору)

Строк поставки товару: вересень-листопад 2021 року. (п.1.2. Договору)

Відповідно до п.3.2. Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п.1.1. шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.3.3. Договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Положеннями ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2361821,52 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №1753 від 31.08.2021 (дата підписання відповідачем - 01.09.2021), №1775 від 31.08.2021 (дата підписання відповідачем - 01.09.2021), №1754 від 03.09.2021 (дата підписання відповідачем - 07.09.2021), №1857 від 13.09.2021 (дата підписання відповідачем - 14.09.2021) та товарно-транспортними накладними, які підписані представниками позивача та відповідача.

Крім того, позивачем до матеріалів справи додано податкові накладні та квитанції щодо їх реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивачем повний обсяг обумовленого товару поставлено 14.09.2021.

Суд зазначає, що строк виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Втім матеріали справи не містять доказів оплати отриманого від позивача товару.

Таким чином, відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого Товару, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2361821,52 грн.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин чи погашення заборгованості за Договором.

Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 2361821,52 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1091327,46 грн та 3% річних у розмірі 213363,23 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат до заяви про збільшення розміру позовних вимог, та враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1091327,46 грн та 3% річних у розмірі 213363,23 грн.

Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин та заявленого клопотання про зменшення розміру 3% річних, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже, лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір з визначеним строком оплатити послуги, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання свого зобов`язання та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Згідно п.9.2. Договору наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.9.3. Договору сторонами, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин суду не надано.

Наведені відповідачем доводи, не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку зі здійснення оплати отриманого у 2021 році товару.

Крім того, суд зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Нарахування на суму боргу відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення відсотків річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому у випадку наявності обставин непереборної сили за договором боржник (відповідач) не звільняється від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

За таких підстав, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру 3% річних.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, оф. 416; ідентифікаційний код 37017486) заборгованість у розмірі 2361821 (два мільйони триста шістдесят одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 1091327 (один мільйон дев`яносто одна тисяча триста двадцять сім) грн 46 коп., 3% річних у розмірі 213363 (двісті тринадцять тисяч триста шістдесят три) грн 23 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 54997 (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто сім) грн 68 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 05.02.2025.

Суддя Я.В. Маринченко