Рішення від 06.02.2025 по справі 910/13128/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2025Справа № 910/13128/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13128/24

За позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан»

про стягнення 49656,51 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» (далі - відповідач) про стягнення 49656,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/12 від 16.12.2019 не у повному обсязі розрахувався за отриманні послуг, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 27378,24 грн, пеню у розмірі 18090,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 2753,30 грн та 3% річних у розмірі 1434,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13128/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.10.2024 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02105, м. Київ, пр. Миру, 13-Б, кв.60.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відмітками «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Поміж цим, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову кореспонденцію за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення лист рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постанові від 09.12.2021 року у справі №911/3113/20 Верховний Суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 94, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Отже, з 18.10.2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали суду про відкриття провадження у справі від 28.10.2024 року, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суду про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.10.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2019 року між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватікан» (далі - сторона-2) було укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/12 (далі - договір), пунктом 1.1 якого передбачено, що сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 57 (між а/с №6 та мостом) (вздовж лінії швидкісного трамвая), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 57 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 6 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Відповідно до пункту 2.2.6 договору сторона-2 зобов`язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з умовами цього договору.

Майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 02.01.2020 по 09.01.2020. У випадку не підписання сторонами акту приймання передачі майданчика в експлуатацію даний договір вважається розірваним з 10.01.2020 (пункти 3.1, 3.2 договору).

Пунктом 3.4 договору визначено, що щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих у попередньому місяці. Підписання акта приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акта приймання-передачі наданих послуг у строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих у попередньому місяці, вважається підписаним стороною-2 без зауважень.

Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях визначена за результатами аукціону та становить 12,64 грн, в тому числі ПДВ в сумі 2,11 грн. Загальна ціна договору становить 868610,69 грн, у тому числі ПДВ 144768,45 грн (пункт 4.2 та 4.3 договору),

Відповідно до пункту 4.5 договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів у місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування у даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого) числа наступного місяця.

Умовами пункту 4.6 та 4.7 договору визначено, що сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату. Відсутність рахунку на дату оплати визначену п.4.5 цього договору, не звільняє сторону-2 від зобов`язань щодо оплати.

Пунктом 4.9 договору визначено, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (пункт 7.1 та 7.2 договору).

Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/12 від 16.12.2019 року підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

08.01.2020 року сторонами складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 63 машиномісць за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 57 (між а/с №6 та мостом) (вздовж лінії швидкісного трамвая), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

На виконання умов договору та на підтвердження наданих послуг відповідачу позивачем складено акти надання послуг на загальну суму 27378,24 грн, а саме: №5897 від 31.12.2022 на суму 22334,88 грн, №554 від 31.01.2023 на суму 5043,36 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без застережень та зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача у спірний період претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватікан», в порушення своїх зобов`язань належної оплати за надані послуги не здійснило, у зв`язку з чим виник борг в сумі 27378,24 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідача неодноразово листи з вимогою вих.№053/05-935 від 24.03.2022 року, вих.№053/05-2078 від 29.08.2022 року, вих.№053/05-2379 від 28.09.2022 року про необхідність сплати заборгованості, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/12 від 16.12.2019 року передбачає вчинення КП «Київтранспарксервіс» певних дій за плату (надання права на організацію та експлуатацію місць паркування транспортних засобів), а відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі такого договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/6312/19 від 03.02.2020.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.5 договору визначено, що оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів у місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 4.5 договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з отриманих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, і не спростовано відповідачем, останній у встановлені договором строки оплату за користування майданчиком для паркування за грудень 2022 року, січень 2023 року не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати платежів за договором підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 27378,24 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної обліком ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отримані послуги у грудні 2022 року, січні 2023 року, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.2 договору, позивачем за кожним актом наданих послуг нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 18090,27 грн.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення від суми несплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

У даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2019-12/12 від 16.12.2019 року не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманих послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позаяк, позивач при визначенні періоду нарахування пені за порушення строків оплати за надані послуги у грудні 2022 року, у січні 2023 року вищевикладеного не врахував.

З урахуванням вищевикладеного, за розрахунком суду, виходячи з приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, належною до стягнення є пеня у загальному розмірі 7284,75 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

При цьому, судом було враховано пункт 7 «Прикінцеві Положення» Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідноси), яким визначалось, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1434,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 2753,30 грн. за отримані послуги у грудні 2022 року, січні 2023 року.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд дійшов висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період прострочення, за розрахунком суду їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач у позовній заяві просить стягнути суму інфляційних втрат у розмірі 2753,30 грн., а суд не може виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовували б заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за надані позивачем послуги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» про стягнення 49656,51 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» (02105, м. Київ, проспект Миру, буд. 13-Б, кв. 60; ідентифікаційний код 30369266) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6; ідентифікаційний код 35210739) основний борг у розмірі 27378 (двадцять сім тисяч триста сімдесят вісім) грн 24 коп., пеню у розмірі 7284 (сім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 75 коп., 3% річних у розмірі 1434 (одна тисяча чотириста тридцять чотири) грн 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 2753 (дві тисячі сімсот п`ятдесят три) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 2369 (дві тисячі триста шістдесят дев`ять) грн 09 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2025.

СуддяТ.В. Васильченко