Ухвала

від 06.02.2025 по справі 910/14154/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

06.02.2025Справа № 910/14154/24

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В. В., розглянувши матеріали справи

позовної заяви ОСОБА_1 , м.Київ

до відповідача: Виробничого кооперативу «Олексія Лук`янова», м.Київ

про стягнення 351 736,99 грн,

Без виклику учасників судового процесу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Виробничого кооперативу «Олексія Лук`янова» про стягнення суми залучених коштів в розмірі 160 000 грн та невиплачених відсотків за користування в розмірі 197 736, 99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором про умови участі асоційованого члена в Прогармі розбудови мережі ломбардів «Ростовщік» в частині повернення суми залучених коштів та сплати відсотків за користування.

Ухвалою від 10.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників судового процесу.

Під час розгляду справи судом було встановлено наявність підстав для закриття провадження у справі з урахуванням такого.

Пунктом 1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).

Водночас, згідно із ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підлягають розгляду у господарських судах, визначені положеннями статті 20 ГПК України.

Зокрема, віднесено до юрисдикції господарських судів: справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто спір між юридичною особою та її членом, який пов`язаний з діяльністю такої юридичної особи, належить до юрисдикції господарських судів як такий, що виникає в корпоративних правовідносинах та є спором корпоративним.

Згідно частинами 1, 2 статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:

а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;

б) суб`єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;

в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин.

Наразі, спір у справі виник між асоційованим членом та виробничим кооперативом стосовно виконання умов договору про умови участі асоційованого члена в Прогармі розбудови мережі ломбардів «Ростовщік».

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1,2,3 ст.95 Господарського кодексу України виробничим кооперативом визнається добровільне об`єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об`єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.

Особливості створення та ведення господарської діяльності кооперативів визначається Законом України "Про кооперацію".

Право членства в кооперативі - це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права стати членом кооперативу, порядку й умов вступу до кооперативу та виходу з його складу, визначення й реалізації його правомочностей як поєднання членських прав та обов`язків, припинення членства й виходу з кооперативу. Зміст членських правовідносин становлять суб`єктивні права і юридичні обов`язки суб`єктів щодо утворення кооперативної організації або порядку вступу, прийняття в члени вже діючого кооперативу, участі в діяльності кооперативу, вихід (виключення) з нього. Суб`єктами членських правовідносин, з одного боку виступають особи, які створили кооперативну організацію (засновники), та особи, які стали членами вже діючої кооперативної організації, а з іншого - кооперативна організація як суб`єкт господарювання.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

За предметом правового регулювання зазначена норма права поділяє всі права і обов`язки членів кооперативної організації на:

- управлінські (участь в ухваленні рішень загальними зборами кооперативної організації, а також у роботі інших органів управління кооперативної організації; участь у виконанні рішень органів управління й органів контролю за діяльністю кооперативної організації тощо);

- майнові (участь у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу);

- господарські (участь у господарській діяльності кооперативної організації);

- трудові (виникають у тому разі, якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах);

- соціальні (користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

Закон України "Про кооперацію" визначає два види членства в кооперативі: дійсне і асоційоване та не залежно від статусу такого членства передбачає сплату особою, яка вступає в члени кооперативу, вступного внеску та паю, не встановлює жодних винятків (обмежень) такого розподілу членства за типами кооперативу.

За положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами дійсного члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Законодавче визначення асоційованого членства в кооперативі міститься у статті 14 Закону України "Про кооперацію", за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Голосіївський квартал" про стягнення з асоційованого члена кооперативу - фізичної особи, коштів за кооперативними договорами дійшла таких висновків: "Асоційованим членом кооперативу може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка є членом такого кооперативу та внесла пайовий внесок у порядку та розмірах, визначених статутом кооперативу, що дає переважне порівняно з дійсними членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.

Асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв`язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу.

Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу.

Асоційоване членство не передбачає рівного з іншими (повними членами) права участі в господарській діяльності кооперативу, що свідчить про фактичне відсторонення асоційованих членів від управління справами кооперативу. Водночас асоційоване членство надає переважне порівняно з іншими членами кооперативу право на одержання паю в разі його ліквідації.

Також асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними.

Відтак, між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові (у випадку участі у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу); господарські (у випадку участі у господарській діяльності кооперативної організації); трудові (якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах); та соціальні відносини (у випадку користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

При цьому корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 ГК України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) та статті 96-1 ЦК України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає".

Велика Палата Верховного суду у зазначеній поставові надала правовий такий висновок: "Системний аналіз Закону України "Про кооперацію", статті 167 ГК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та статті 96-1 ЦК України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин. За таких обставин спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами. Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства".

Отже, спір у розглядуваній справі між асоційованим членом Виробничого кооперативу "ОЛЕКСІЯ ЛУК`ЯНОВА" ( ОСОБА_1 ) і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених договором про умови участі асоційованого члена в програмі розбудови мережі ломбардів "Ростовщик" №ВЕДВ-0000499 від 28.01.2021 не пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами. Відтак, такий спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 06.12.2023 Шевченківського районного суду м.Києва по справі №761/16006/23 було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Олексія Лук`янова» про стягнення сумм залучених коштів по договору ВКДВ 000499 у розмірі 160 000,00 грн. та 191 736,99 грн. невиплачених відсотків в період з 28.01.2021 по 28.01.2023.

У даному випадку суд наголошує, що пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).

У даному випадку, господарський суд не вчиняє обмеження позивача у доступі до правосуддя, оскільки фактично не має права та можливості здійснити розгляд спору із порушенням предметної підсудності тільки виходячи з наявності вказаної вище ухвали Шевченківського районного суду м.Києва.

В контексті означеного судом враховано, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана ухвала від 06.12.2023 Шевченківського районного суду м.Києва по справі №761/16006/23 позивачем не оскаржувалась до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Олексія Лук`янова» про стягнення суми залучених коштів в розмірі 160 000 грн та невиплачених відсотків за користування в розмірі 197 736, 99 грн згідно п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.4 ст.231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір повертається у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору в сумі 5276,05 грн. сплаченого згідно платіжної інструкції №0.0.3720125961.1 від 21.06.2024.

Керуючись ст.ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/14154/24 за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Олексія Лук`янова» про стягнення суми залучених коштів в розмірі 160 000 грн та невиплачених відсотків за користування в розмірі 197 736, 99 грн на підставі п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 5276,05 грн, який сплачено згідно платіжної інструкції №0.0.3720125961.1 від 21.06.2024.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 06.02.2025.

Суддя В. В. Князьков