Рішення

від 06.02.2025 по справі 920/522/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 920/522/18 (911/2223/24)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

позовну заяву ліквідатора Приватної фірми «Валентина» Комлика Іллі Сергійовича

до 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

2) Акціонерного товариства «Сенс Банк»

про стягнення матеріальної шкоди

у межах справи № 920/522/18

про банкрутство Приватної фірми «Валентина» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Європейська, 11, кв. 24, ідентифікаційний код 30845993)

1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи) та процесуальні дії у справі

1.1. У провадженні Господарського суду Київської області (далі суд) перебуває справа про банкрутство Приватної фірми «Валентина» (далі ПФ «Валентина», боржник, позивач) на стадії судової процедури ліквідація банкрута, яка введена постановою суду від 03.12.2018, та яку згідно ухвали суду від 15.06.2023 проводить арбітражний керуючий Комлик Ілля Сергійович (свідоцтво № 130 від 04.02.2023, далі ліквідатор Комлик І.С.).

1.2. 20.08.2024 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» до суду у порядку ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) звернувся ліквідатор Комлик І.С. із позовною заявою (вх. № 3358) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач-1), Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк», відповідач-2), в якій просить: стягнути з останнього на користь ПФ «Валентина» 286 936,68 грн спричиненої матеріальної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовну заяву обґрунтовує ст.ст. 22, 950, 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та зазначає, що в межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі державний виконавець, Відділ примусового виконання рішень) в межах виконавчого провадження проведено опис і арешт рухомого майна боржника, яке передано на зберігання Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі Банк, АТ «Альфа-Банк»). Після зняття державним виконавцем арешту на майно, яке не було реалізовано на електронних торгах, зберігачем ані державному виконавцю, ані боржнику повернуто не було, у зв`язку з чим у відповідача виникає обов`язок відшкодувати ПФ «Валентина» вартість цього майна.

1.3. Ухвалою суду від 23.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі; постановлено здійснити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; установлено сторонам строки для подання заяв по суті справи протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у даній справі.

1.4. Відповідач-1 скористався своїм правом та у строк установлений судом подав до суду відзив на позовну заяву від 09.09.2024 (вх. № 9753/24 від 10.09.2024), в якому проти позовних вимог заперечив та зазначив, зокрема, що:

17.06.2016 державним виконавцем проведений опис і арешт рухомого майна ПФ «Валентина», яке на момент опису та арешту знаходилося за адресою м. Суми, площа Незалежності, 8;

22.08.2016 державним виконавцем до ДП «СЕТАМ» направлена заявка на реалізацію арештованого майна належного ПФ «Валентина». У зв`язку з відсутністю покупців не все майно було реалізовано. Крім того стягувачі за виконавчими документами, що входять до складу зведеного виконавчого провадження, не скористалися правом залишити за собою нереалізоване майно боржника;

19.12.2017 та 14.05.2018 державним виконавцем на підставі ст.ст. 59, 61 Закону України «Про виконавче провадження» винесені постанови про зняття арешту з майна (нереалізованого), якими знято арешт з рухомого майна боржника, та які отримані боржником 19.01.2018 та 18.05.2018;

починаючи з 19.01.2018 та 18.05.2018 боржник міг вільно розпоряджатися вищевказаним майном.

1.5. 17.09.2024 через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» до суду звернулося АТ «Сенс банк» із заявою (вх. № 10104/24), яка за своїм змістом є заявою по суті справи відзивом на позовну заяву.

Так, особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні визначені ст. 251 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) відповідно до ч. 1 якої відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

За змістом ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

Як зазначає відповідач-2 у своїй заяві, про відкриття провадження у цій справі він дізнався 06.09.2024 через реєстр судових рішень.

Водночас відповідно до ч. 5 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Так, із змісту довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала про відкриття провадження від 23.08.2024 було надіслана судом у той же день до електронного кабінету АТ «Сенс банк», та доставлена до зазначеного кабінету 24.08.2024 о 02:09 год. Обставин та доказів, які б указували на протилежне відповідачем-2 суду надано не було.

Отже, у відповідача-2 було право подати відзив на позовну заяву до 09.09.2024, чого останнім зроблено не було.

Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом із цим, ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Підсумовуючи викладене та відсутність заяви АТ «Сенс Банк» про поновлення/продовження процесуального строку, суд дійшов висновку про залишення заяви від 17.09.2024 (вх. № 10104/24), яка за своїм змістом є відзивом на позовну заяву, без розгляду.

1.6. Інших заяв по суті, заяв/клопотань від учасників справи до суду не надходило.

2. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази

2.1. Ухвалою суду від 27.08.2018, зокрема: відкрито провадження у справі № 920/522/18 про банкрутство ПФ «Валентина»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; вирішено інші процесуальні питання у справі.

Ухвалою суду від 05.11.2018, серед іншого, затверджено реєстр вимог кредиторів ПФ «Валентина» до якого включено вимоги кредитора АТ «Альфа-Банк» у розмірі: 21 144,00 грн - судові витрати; 14 412 885,80 грн - основний борг та відсотки; 99 386,87 грн - пеня.

Постановою суду від 03.12.2018, зокрема, визнано ПФ «Валентина» банкрутом та відкрито її ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражну керуючу Степанову Марину Віталіївну (далі ліквідатор Степанова М.В.).

Ухвалою суду від 10.02.2023 замінено найменування кредитора у справі № 920/522/18, а саме, АТ «Альфа-Банк» (ідентифікаційний код 23494714) на АТ «Сенс банк» (ідентифікаційний код 23494714).

Ухвалою сулу від 11.05.2023 відсторонено арбітражну керуючу Степанову М.В. за її заявою від виконання повноважень ліквідатора ПФ «Валентина».

Ухвалою суду від 15.06.2023 ліквідатором ПФ «Валентина» призначено арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича.

2.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 реорганізовано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

2.3. Із змісту листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 06.04.2021 «Щодо надання інформації», адресованого ліквідатору Степановій М.В. убачається, зокрема, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області перебувало зведене виконавче провадження про стягнення заборгованості з ПФ «Валентина» на користь юридичних осіб (серед яких АТ «Альфа-Банк») до складу якого входило 14 виконавчих документів.

17.06.2016 державним виконавцем проведено опис і арешт рухомого майна ПФ «Валентина» (71 найменування), про що складений акт опису й арешту майна, і майно передано на відповідальне зберігання представнику АТ «Альфа-Банк» Корецькому І.Г. На момент опису та арешту вказане майно знаходилося за адресою: м. Суми, пл. Незалежності, 8.

22.08.2016 зазначеним відділом примусового виконання рішення до ДП «СЕТАМ» направлена заявка на реалізацію зазначеного майна, яке, у зв`язку із відсутністю покупців, було реалізовано частково.

У той же час, стягувачі правом, передбаченим ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» не скористалися та не залишили за собою нереалізоване майно ПФ «Валентина».

У зв`язку з чим, державним виконавцем 19.12.2017 та 14.05.2018 винесено постанови про зняття арешту з майна (нереалізованого), якими знято арешт з рухомого майна боржника, а саме: меблі кухонні комплекти «Армія» (шафи 5шт, шафи 6шт); шафи барні; барна стійка; стільці кабінетні 10 шт; холодильник 1-но камерний «Донбас»; стіл салатний; комплект «Вікторія» 4-крісла та 4-дивани; комплект «Грація» 2 шт; гральний апарат «Стрелялки в банки» («Снайпер»); гральний апарат «Стелялки Дабл»; гральний апарат «Гонки Дабл»; гральний апарат «Барабани» (Барабанщики); гральний апарат «Сумо»; гральний апарат «Тетріс» (Призовий автомат «Тетріс»); гральний апарат «Ферарі»; гральний апарат «Боулінг»; кондиціонер «Galanz» 2 шт; гральний апарат «Пожарні»; гральний апарат «Бокс»; гральний апарат «Вампір»; морозильна камера 2 шт; комплект «Дипломат» 2 дивани та 2 крісла; гральний апарат «Конфетніца»; стіл барний, 15 шт; гральний апарат «Караоке»; гральний апарат «Сквош»; гральний апарат «Таракани»; гральний апарат «Яйця».

Зазначені обставини також підтверджуються листом ДП «СЕТАМ» від 11.03.2021 № 725/4305-12-21/15, постановами державного виконавця про зняття арешту від 19.12.2017 й від 14.05.2018 ВП 48361354 та учасниками справи не заперечуються.

2.4. 01.09.2021 ліквідатор Степанова М.В. звернулася до АТ «Альфа-Банк» із претензією № 02-1/124, в якій зазначила про необхідність повернення ліквідатору майна боржника ПФ «Валентина», що перебуває на зберіганні АТ «Альфа-Банк» або, у разі неможливості, відшкодувати шкоду у розмірі вартості втраченого майна.

У відповідь на претензію ліквідатора АТ «Альфа-Банк» зазначив, що:

договір про збереження майна, як передбачено ч. 3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» не був укладений між банком та виконавцем;

фактично втратив можливість зберігати майно 09.11.2017, оскільки приміщення, в якому зберігалося майно, реалізовано третім особам;

фактичними зберігачами майна стали нові власники приміщення за м. Суми, пл. Незалежності, 8;

10.11.2017 та 27.11.2017 АТ «Альфа-Банк» звертався до зазначеного відділу примусового виконання рішення із пропозицією змінити зберігача майна;

19.12.2017 та 14.05.2018 державним виконавцем було знято арешт із зазначеного майна, чим було припинення обтяження, а також припиненні обов`язки зберігача по зберіганню речі за законом. Після зняття арешту ані від державного виконавця, ані від боржника вимоги про повернення відповідного майна до банку не надходили;

якщо в подальшому майно боржника було втрачено, то АТ «Альфа-Банк» не може бути відповідальною особою за таку втрату, оскільки не є зберігачем даного майна. У зв`язку з чим претензія залишена зазначеним банком без задоволення.

2.5. Додатково ліквідатором Степановою М.В. вживалися заходи щодо розшуку зазначеного майна, а саме: надісланий запит від 27.10.2021 № 02/1-131 власникам приміщення, де зберігалося майно боржника, про повернення майна банкрута, у відповідь на який було поінформовано про його відсутність; ініційовано кримінальне провадження № 12021200480002063 (ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України), яке станом на 25.09.2023 триває.

2.6. Відповідно до витягів з мережі Інтернет (https://setam.net.ua/) загальна вартість рухомого майна, яка була визначена ДП «СЕТАМ» під час проведення електронних торгів становить 286 936,68грн.

2.7. Інших обставин та доказів на їх підтвердження учасниками справи суду надано не було.

3. Висновки суду із посиланням на докази та норми права, які застосовано

3.1. Відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

3.2.Так, завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 8 ч.2 ст.16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України).

За загальними положеннями, передбаченими ч.ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Обов`язок доведення наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів ч. 1 ст. 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

3.3. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу також зберігачу (ч. 1 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»).

Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною (ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

Із змісту ч.ч. 6, 7 зазначеної статті вбачається, що у разі нереалізації майна, у порядку визначеному ч.5, виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові.

У свою чергу, п.14 «VIII. Порядок звернення стягнення на майно боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5, далі Інструкція) передбачено, що виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, виконавець складає про це акт і звертається з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої ст. 388 Кримінального кодексу України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина 1 ст. 937 ЦК України передбачає, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених ст. 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942 ЦК України).

Частиною 1 ст.950 ЦК України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Аналіз наведених приписів ЦК України дозволяє дійти висновку, що складення державним виконавцем актів опису й арешту майна та їх підписання з боку банку уповноваженою на зберігання особою свідчить про поширення на судового виконавця положень ст. 955 ЦК України щодо зберігання ним описаного та вилученого у власника (уповноваженого органу) майна та його відповідальності перед власником за збереження такого майна, оскільки, вилучивши у власника описане майно, судовий виконавець тим самим прийняв на себе зобов`язання перед власником (уповноваженим органом) щодо його належного зберігання. Також складення цих актів з визначенням банку як зберігача за постановою про арешт майна та його опис підтверджує ознаки укладення договору зберігання між судовим виконавцем і зберігачем щодо зберігання переданого йому арештованого (описаного) майна та можливу відповідальність банку за втрату ввіреного йому майна перед судовим виконавцем. Отже, актом приймання-передачі арештованого майна, складеним на виконання постанови судового виконавця, опосередковується виникнення двох зобов`язань щодо належного зберігання майна - судового виконавця перед власником (уповноваженою особою) та зберігача (банку) перед судовим виконавцем.

Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що зберігання майна боржника є процесуальною діяльністю державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним зберігач здійснює відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Тому втрата зберігачем майна, на яке було накладено арешт, тягне передбачену законом відповідальність зберігача майна (банку) перед державним виконавцем. За загальним правилом, державний виконавець може нести відповідальність за втрату такого майна у межах відповідного виконавчого провадження перед власником майна.

Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Як установлено судом, та не спростовано учасниками справи, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення під час здійснення ВП 48361354:

17.06.2016 проведено опис і арешт рухомого майна ПФ «Валентина», яке було передано на відповідальне зберігання представнику АТ «Альфа-Банк» Корецькому І.Г.;

упродовж 2016-2017 років організовано електронні торги для реалізації арештованого майна боржника;

повідомлено стягувачів про наявне у них право, передбачене ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», залишити за собою нереалізоване майно боржника, яким зазначені особи не скористалися;

15.11.2017 отримано лист від зберігача Корецького І.Г. в якому повідомлялося про подальшу неможливість бути зберігачем описаного майна у зв`язку з реалізацією банківською установою приміщення, де зберігалось це майно;

постанова про зміну зберігача описаного та арештованого майна 17.06.2016 рухомого майна боржника, яке знаходилося за адресою м. Суми, площа Незалежності, 8 державним виконавцем не виносилася;

17.11.2017 на адресу ДП «СЕТАМ» направлено вимогу завчасно погодити час та день проведення виконавчих дій щодо передачі майна на зберігання відповідно до вищевказаних правових норм. У той час інформація щодо прийняття на зберігання майна з ДП «СЕТАМ» до Відділу примусового виконання рішень не надходила, про що листом від 18.12.2018 повідомлено АТ «Альфа-Банк» (лист Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Сумській області від 17.04.2019 (т. 5 а.с. 175 справи про банкрутство № 920/522/18);

19.12.2017 та 14.05.2018 винесено постанови про зняття арешту з майна боржника.

Проте доказів, які б вказували на вжиття державним виконавцем заходів щодо повернення нереалізованого майна боржнику, після прийняття відповідних постанов про зняття арешту суду (звернення до банку щодо повернення майна, або у разі наявність інформації про псування або розтрату майна - складення відповідного акта і звернення з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої ст. 388 Кримінального кодексу України тощо) суду надано не було.

Ураховуючи зазначені обставини у своїй сукупності та те, що орган виконавчої служби є особою, яка після опису та арешту зберігає майно боржника, у зазначеного органу наявний обов`язок або повернути нереалізоване майно у схоронності з відповідального зберігання банку його власнику або відшкодувати його вартість у зв`язку із його втратою.

3.4. Доказів, що підтверджують/вказують на, зокрема: повернення усього нереалізованого майна ДП «СЕТАМ» до Відділу примусового виконання рішень; підстави не прийняття державним виконавцем постанови про заміну зберігача; надання Банком відповідної інформації державному виконавцю до фактичної реалізації нерухомого майна, де зберігалось майно боржника, або інформацію про його втрату чи пошкодження (у разі наявності такої інформації); обов`язок у нових власників нерухомого майна зберігати майно боржника; відсутність звернення нових власників нерухомого майна до Банку щодо звільнення приміщення від майна, яке їм не належить на праві власності; у разі втрати майна боржника звернення державного виконавця до правоохоронних органів, тощо, учасниками справи суду надано не було, у зв`язку з чим зробити висновок, що вимоги ліквідатора про стягнення шкоди саме з АТ «Сенс Банк» у суду підстав немає.

3.5. З огляду на наведене та враховуючи те, що за загальним правилом, державний виконавець несе відповідальність за втрату майна на яке було накладено ним арешт у межах відповідного виконавчого провадження перед власником майна, яким у даному випадку є ПФ «Валентина», а банк як безпосередній зберігач, несе відповідальність перед виконавчою службою, то вимоги ліквідатора Комлика І.С. про стягнення матеріальної школи саме з АТ «Сенс Банк» є необґрунтованими .

4. Щодо судових витрат

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 7, 61 КУзПБ, ст.ст. 42, 73-74, 75-80, 129, 233, 237-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ліквідатора Приватної фірми «Валентина» Комлика Іллі Сергійовича від 20.08.2024 (вх. № 3358) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення матеріальної шкоди залишити без задоволення.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.02.2025.

Станом на 06.02.2025 рішення законної сили не набрало.