Рішення

від 26.11.2024 по справі 921/406/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 листопада 2024 року м. ТернопільСправа № 921/406/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участі секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Простір Буд ", вул. Лозовецька, 6, офіс 85, м. Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа", вул. Гетьмана Сагайдачного, 4, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 1 686 907,13 грн.

В судове засідання представники сторін не з`явились.

Судові процедури

Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Простір Буд " звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа" про стягнення заборгованості 1 686 907, 13 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024, для розгляду справи №921/406/24 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 відкрито провадження у справі №921/406/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.08.2024.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 22.08.2024.

Ухвалою суду від 22.08.2024 підготовче засідання відкладено на 17.09.2024 з підстав, викладених у ній.

Ухвалою суду від 17.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/406/24 до судового розгляду по суті на 24.10.2024.

Розгляд справи по суті.

Ухвалами суду від 24.10.2024 та від 12.11.2024 судове засідання відкладено відповідно на 12.11.2024 та на 26.11.2024 з підстав, викладених в них.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, що виникли на підставі Договору підряду №1/05 від 22.05.2019, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України .

У судове засідання представник позивача не з"явився, однак надіслано заяви про розгляд справи без його участі.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, сформовані Господарським судом Тернопільської області (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, та те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

22.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європа", як Замовником/відповідачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Простір - Буд", як Підрядником/позивачем укладено Договір підряду №1/05, за умовами якого Підрядник зобов`язався власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення, будівельних норм та правил виконати роботи на об`єкті, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Гетьмана Сагайдачного, 4, а Замовник зобов`язався прийняти і оплатити виконані роботи ( п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що загальна ціна цього Договору визначається Додатком №1 до Договору Договірна ціна та становить 4 611 032, 00 грн, в тому числі податки, збори, обов`язкові платежі, встановленні чинним законодавством і не враховані складовими вартості будівництва (без ПДВ - 5%) - 230 551,60 грн. Ціна даного договору є динамічною.

Порядок здійснення оплати сторони погодили у розділі 3 Договору. Зокрема, визначили, що Замовник має право перерахувати Підряднику аванс для придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів і обладнання в розмірі до 30% вартості робіт. Підрядник зобов`язується виконати роботи по отриманому авансу протягом 90 календарних днів з дня його отримання. По закінченні вказаного терміну Підрядник повертає невикористані суми авансу на розрахунковий рахунок Замовника. Розрахунки Замовником проводяться за фактично виконані роботи у термін на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Замовником представлених Підрядником належно оформлених актів виконаних робіт та/або рахунку на оплату. Вартість виконаних робіт, що підлягає сплаті визначається зі всіх складових вартості робіт. Оплата за виконані роботи здійснюється у безготівковому порядку, валютою платежу є гривня (п. 3.1, п.3.2, п.3.4 Договору).

Згідно пункту 4.6 Договору фактом належного виконання робіт є акт приймання-передачі виконаних робіт, який складається, підписується Виконавцем та підписується Замовником та/або оплачений Замовником рахунок на оплату.

Замовник зобов`язується прийняти від підрядника акти виконаних робіт та/або рахунки на оплату, перевірити їх та оплатити впродовж 3 (трьох) робочих днів. Підрядник зобов`язався після закінчення всіх робіт на об`єкті на протязі 3 (трьох) днів повідомити про це Замовника (пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.4.6 п. 5.4 Договору).

Відповідно до пунктів 6.1, 6.4 Договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. У випадку прострочення Замовником розрахунку за виконані роботи, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Підрядник зобов`язується завершити роботи, передбачені договором до 01.09.2019. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час діє Договору (п.п. 10.1-10.3 Договору).

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 4 611 032, 00 грн, факт якого встановлений рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 у справі №921/67/24.

Вказаним судовим рішенням задоволено позов ТОВ "Простір-Буд" та стягнуто з ТОВ "Європа" заборгованість за Договором підряду №1/05 від 22.05.2019 в розмірі 4 611 032, 00 грн.

Таким чином, а також, те, що умовами Договору підряду №1/05 від 22.05.2019, неналежне виконання зобов`язань по якому і було предметом судового розгляду у справі №921/67/24, передбачено обов`язок відповідача, як Замовника, сплатити на користь позивача, як Підрядника, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, ТОВ "Простір-Буд" за період з 01.01.2023 по 01.07.2023 нараховано пеню в сумі 1 149 599, 76 грн, яку останній і просить стягнути з відповідача.

Окрім того, на підставі положень ст. 625 ЦК України, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті вартості виконаних робіт позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 205 228, 72 грн, нараховані за період з 01.01.2023 по 18.06.2024 та інфляційні втрати в сумі 332 078, 65 грн за період з 01.01.2023 по 31.05.2024.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

За своїм змістом і правовою природою укладений між сторонами у справі правочин є Договором підряду, правовідносини за яким регулюються положеннями гл. 61 ЦК України та гл. 33 ГК України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями гл. 49, 51 ЦК України та гл. 26 ГК України.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі договору підряду №1/05 від 22.05.2019, який за правовою природою є договором підряду.

Зазначений правочин підписаний повноважними представниками сторін, не має ознак договору, недійсність якого прямо встановлена законом. Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору підряду, строк дії договору, умови виконання робіт/прийняття, факт виконання, загальна вартість виконаних робіт, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Правова природа цих зобов`язань - що виникають з виконання/прийняття робіт, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо виконання/прийняття/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями гл. 61 ЦК України та гл. 33 ГК України.

Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду (ч. 2 ст. 317 ГК України).

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (стаття 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 844 Цивільного кодексу України, ціна у договорі може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Як визначено статтею 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов"язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (частина 4 статті 879 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що 22.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європа", як Замовником/відповідачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Простір - Буд", як Підрядником/позивачем укладено Договір підряду №1/05, за умовами якого Підрядник зобов`язався власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення, будівельних норм та правил виконати роботи на об`єкті, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Гетьмана Сагайдачного, 4, а Замовник зобов`язався прийняти і оплатити виконані роботи (п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що загальна ціна цього Договору визначається Додатком №1 до Договору Договірна ціна та становить 4 611 032, 00 грн, в тому числі податки, збори, обов`язкові платежі, встановленні чинним законодавством і не враховані складовими вартості будівництва (без ПДВ - 5%) - 230 551,60 грн. Ціна даного договору є динамічною.

Порядок здійснення оплати сторони погодили у розділі 3 Договору. Зокрема, визначили, що Замовник має право перерахувати Підряднику аванс для придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів і обладнання в розмірі до 30% вартості робіт. Підрядник зобов`язується виконати роботи по отриманому авансу протягом 90 календарних днів з дня його отримання. По закінченні вказаного терміну Підрядник повертає невикористані суми авансу на розрахунковий рахунок Замовника. Розрахунки Замовником проводяться за фактично виконані роботи у термін на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Замовником представлених Підрядником належно оформлених актів виконаних робіт та/або рахунку на оплату. Вартість виконаних робіт, що підлягає сплаті визначається зі всіх складових вартості робіт. Оплата за виконані роботи здійснюється у безготівковому порядку, валютою платежу є гривня (п. 3.1, п.3.2, п.3.4 Договору).

Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Підрядник зобов`язується завершити роботи, передбачені договором до 01.09.2019. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час діє Договору (п.п. 10.1-10.3 Договору).

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за виконані роботи.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 у справі №921/67/24, яке набрало законної сили відповідно до вимог ГПК України.

Наявна в базі даних "Діловодство спеціалізованого суду" інформація свідчить про те, що зазначене судове рішення у справі №921/67/24 набрало законної сили - 28.05.2024.

06.06.2024 Господарським судом Тернопільської області на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.05.2024 у справі №921/67/24, на підставі статті 327 Господарського процесуального кодексу України, видано відповідний наказ.

Разом з тим, у справі №921/67/24 позивачем не заявлялось та судом не вирішувалось питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 916/495/21.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Як визначено статтею 129 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Судове рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тому обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Тернопільського області від 01.05.2024 у справі №921/67/24 повинні бути враховані як преюдиційні при розгляді даної справи.

Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі договору, як і доказів погашення стягнутої рішенням суду у справі №921/67/24 суми боргу в повному обсязі в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, твердження позивача про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за Договором підряду №1/05 від 22.05.2019 зобов`язань, суд визнає правомірними, такими, що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Відповідно, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього підстав для застосування до відповідача передбаченої п. 6.4 Договору та ст. 625 ЦК України відповідальності та звернення до суду з даним позовом.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1 149 599, 76 грн за період з 01.01.2023 по 01.07.2023, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.

У постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 Верховний Суд зазначив, що: "Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до пунктів 6.1, 6.4 Договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. У випадку прострочення Замовником розрахунку за виконані роботи, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Оскільки відповідачем не оплачено вартість виконаних робіт, на підставі положень ст.ст. 546-551 ЦК України, ст. ст. 217-230 ГК України та умов договору позивачем нараховано пеню у розмірі 1 149 599,76 грн за період з 01.01.2023 до 01.07.2023.

Судом, здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час проведення позивачем, вірно визначено суму заборгованості, але періоди нарахування пені зазначені невірно.

Судовим рішенням у справі №921/67/24 встановлено, що останнім днем оплати є 02.01.2023, оскільки дата 31.12.2022 припадає на вихідний день суботу, з врахуванням п. 3.2 Договору та Додатку №1 до Договору , яким сторони змінили п.3.2 Договору, виклавши його в наступній редакції: "Розрахунки Замовником проводяться за фактично виконані роботи у термін до 31.12.2022".

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Отже, розрахунок пені визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, за допомогою калькулятора програми "Ліга", зокрема на суму боргу - 4 611 032,00 грн за період з 03.01.2023 по 01.07.2023, який становить 1 136 966,79 грн ( міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є пеня у розмірі 1 136 966,79 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1 136 966,79 грн в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 12 632,97 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 205 228,72 грн, суд встановив таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом, здійснено/перевірено розрахунок 3% річних, за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 201 825,07 грн ( міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є 3% річних у розмірі 201 825,07 грн, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 3 403,65 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 332 078, 65 грн, суд встановив таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 332 078,65 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін правочину, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 25 303,61 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 25 303,61 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 25 063,06 грн покласти на відповідача та у розмірі 240,55 грн покласти на позивача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа", вул. Гетьмана Сагайдачного, 4, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 22604324 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Простір Буд ", вул. Лозовецька, 6, офіс 85, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 41957154 - 1 136 966,79 грн пені, 201 825,07 грн 3% річних, 332 078,65 грн інфляційних втрат та 25 063,06 грн судового збору.

4. В решті позовних вимог, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "06" лютого 2025 року.

Суддя Я.Я. Боровець