Рішення

від 27.01.2025 по справі 927/1046/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іменем України

РІШЕННЯ

27 січня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1046/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., секретар судового засідання Ткачова А. Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області, вул. Є. Лоскота, буд. 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000, код ЄДРПОУ 02910114, в інтересах держави в особі: позивача: Чернігівської обласної ради, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 25618741, до відповідача: Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, вул. Слов`янська, буд. 51-а, с.Кіпті, Чернігівський район, Чернігівська область, 17050, код ЄДРПОУ 04413360, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Козелецьрайагролісгосп, код ЄДРПОУ 31187172, с.Кошани, Чернігівський район, Чернігівської області, 17061, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Представники сторін: позивача: не прибув, відповідача: не прибув, прокурор: Хряпа А.М. третьої особи: Городнича Т.В. Керівником Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод власнику державі в особі Чернігівської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га, шляхом:

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Кіптівською сільською радою (код ЄДРПОУ 04413360) на земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2717424174220);

-скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га;

-стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 6056 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Остерської міської ради за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га. За твердженням прокурора, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення перебувала у спільній власності територіальних громад області, а тому Кіптівська сільська рада не мала правових підстав вчинення дій щодо проведення реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 справу №927/1046/24 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою від 08.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 09.12.2024 року, 10:00. Встановив сторонам строки для подання письмових заяв.

15.11.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача надійшли письмові пояснення №328 від 13.11.2024, у яких Козелецьке РДАСП Козелецьрайагролісгосп, підтримує позовні вимоги, зазначає про те, що технічна документація із землеустрою, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 40,7994 га для ведення лісового господарства на території Чемерського старостинського округу Кіптівської СТГ Чернігівського району Чернігівської області, на підставі, якої внесені відомості до Державного земельного кадастру, затверджена наказом ДП Козелецьрайагролісгосп № 13-тд від 18.01.2023, тому твердження прокуратури щодо відсутності дозволу на розробку технічної документації та її затвердження, не відповідає дійсності, суперечить нормам чинного законодавства та фактичним обставинам. На думку підприємства, якщо порівнювати площі земельних ділянок, то ці критерії визначені законом мають принципове значення тому, що лісовий квартал (виділ, підвиділ) не є земельними ділянками і до проведення робіт із землеустрою та реєстрації в Державному земельному кадастрі, не мають такого статусу, а тому твердження прокуратури про те, що земельна ділянка була передана однією площею, а зареєстрували в Державному земельному кадастрі вже з іншою, не відповідає дійсності. Так як контур частини лісового кварталу № 88 відображений у планово-картографічних матеріалах, з якого сформовано земельну ділянку 7422089800:79:086:0017, не містить даних щодо промірів ліній, значень внутрішніх кутів повороту та координат поворотних точок зовнішніх меж, то в ході виконання комплексу робіт із землеустрою, з врахуванням усіх вказаних чинників межі, площі цієї земельної ділянки були уточнені комбіновано аналітичним та графічним способами, відповідно до діючих нормативів.

21.11.2024 на адресу суду від Керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області надійшли заперечення на пояснення третьої особи №50-77-4721вих24 від 18.11.2024, у яких прокурор зазначає про те, що доводи третьої особи обґрунтовані тим, що прокурором не доведено факту невідповідності земельної ділянки з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 межам 88 кварталу ДП "Козелецьрайагролісгосп". Чернігівська обласна рада рішення щодо зміни площ, конфігурацій земель лісогосподарського призначення ДП «Козелецьрайагролісгосп» не приймала. ДП «Козелецьрайагролісгосп» самостійно змінило конфігурацію та розмір спірної земельної ділянки, включивши до земель, які перебувають у постійному користування, інші землі, тим самим присвоївши собі повноваження, які не належать до його компетенції. Факт часткового перетинання земель лісогосподарського призначення із спірною земельною ділянкою підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 03.07.2024 № 02-768 та доданим фрагментом ортофотоплану з нанесеними межами 88 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки. Формування земельної ділянки лісогосподарського призначення у межах 88 кварталу відбулось на замовлення ДП «Козелецьрайагролісгосп» та здійснено, у тому числі і за рахунок земель, які не входять в межі вказаного кварталу та не відносяться до земель лісогосподарського призначення, що свідчить про незаконність її формування, як об`єкта цивільного права. Згідно з даними Державного земельного кадастру земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі 28.12.2022 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, категорія земель - землі лісогосподарського призначення.

Відповідач відзив на позов не надав.

За частиною 2 статті 178 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У підготовчому засіданні 09.12.2024 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 09.12.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.12.2024, 09:00.

У судовому засіданні 25.12.2024, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про оголошення перерви з розгляду справи по суті до 27.01.2025,11:30.

В судове засідання 27.01.2025 прибули прокурор та представник третьої особи позивача.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 27.01.2025 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 27.01.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Наказом Обласногокомунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 9 Про дочірнє підприємство Козелецьрайагролісгосп створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Козелецьрайагролісгосп.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 п. 3 статуту Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Козелецьрайагролісгосп, затвердженого наказом директора комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства Чернігівоблагроліс від 27.12.2000 № 9, зареєстрованого розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації від 16.01.2001 № 19, метою діяльності Підприємства є реалізація державної політики розвитку лісового господарства і раціонального використання лісових ресурсів, охорона і захист лісів в системі АПК району відповідно до скоординованих Обласним підприємством обсягів і напрямків цієї роботи, а також одержання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у його продукції та послугах на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу.

Предметом діяльності Підприємства є: спеціалізоване ведення лісового господарства у районі, лісозаготівля, тощо.

Рішенням 15 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 Про надання в постійне користування земель лісового фонду надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам згідно з додатком № 1, для ведення лісового господарства.

У додатку до згаданого рішення обласної ради ДАСП Козелецьрайагролісогосп на території Козелецького району надано в постійне користування 14333,6 га земель лісового фонду, в які увійшла спірна земельна ділянка.

У листі №02-03/677 від 12.08.2024 Чернігівська обласна рада повідомила Козелецьку окружну прокуратуру про те, що Чернігівська обласна рада рішення про передачу (погодження передачі) земельних ділянок лісогосподарського призначення переданих вищевказаним рішенням (яке є чинним, зміни до нього не вносилися) в постійне користування ДП Козелецьрайагролісгосп іншим суб`єктам господарювання та органам місцевого самоврядування не приймала. Також обласною радою не приймалися рішення про припинення права постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні Козелецьке РДАСП Козелецьрайагролісгосп.

Прокурор надав матеріали лісовпрорядкування 2006року Козелецьке РДАСП Козелецьрайагролісгосп, за якими лісовий квартал 88 знаходиться на території Чемерської сільської ради.

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» в його користуванні на території Чемерської сільської ради перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №88.

У 2022 році землевпорядною організацією БПП Позитив розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 40,7994 га для ведення лісового господарства на території Чемерського старостинського округу Кіптівської СТГ Чернігівського району Чернігівської області.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0002384732024 від 27.09.2024 земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га зареєстровано 28.12.2022 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, категорія земель - землі лісогосподарського призначення. Вказана земельна ділянка розташована на території Кіптівської сільської ради.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Остерської міської ради Кезлею В.М. на підставі Земельного кодексу України від 25.10,2001 № 2768-ІІІ, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 № 5245-VI, за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га.

Листом від 03.07.2024 №02-768 ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора надав фрагмент накладки на ортофотоплан межі кв. 88 ДАСП Козелецьрайагролісгосп та межами земельних ділянок згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2016, яка виконана провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І., згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 частково накладається на межі 88 кварталу ДП Козелецьрайагролісгосп.

За інформацією Чернігівської обласної ради у листі від 12.08.2024 № 02-03/677 жодних рішень з приводу погоджень щодо зміни меж, площ, конфігурацій та про припинення права постійного користування ДП Козелецьрайагролісгосп, обласна рада не приймала.

За твердженням прокурора, реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебувають у користуванні комунального спеціалізованого підприємства та у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної ради. У даному випадку, порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконної реєстрації права власності Кіптівської сільської ради.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України.

Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України).

Прокурор у позовній заяві зазначає про те, реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебувають у користуванні комунального спеціалізованого підприємства та у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної ради.

У даному випадку, порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконної реєстрації права власності Кіптівської сільської ради, чим порушуються норми Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, підривається авторитет держави в особі органів місцевого самоврядування, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Виходячи з приписів ст.8 Земельного Кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, що, зокрема, обласні ради, у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад.

Позовну заяву подано в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної ради, яка, на думку прокурора, при наявності порушень інтересів держави тривалий час не діє у вказаних спірних правовідносинах.

Козелецька окружна прокуратура звернулася листом №50-77-3107вих-24 від 22.07.2024 поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення з проханням повідомити, чи вживала облрада заходи з метою витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та чи планує захищати інтереси держави з даного питання у судовому порядку.

Чернігівська обласна рада у листі №02-03/677 від 12.08.2024 керівнику Козелецької окружної прокуратури, повідомила останню про обмежене фінансування обласної ради на судові витрати та не заперечила щодо представництва Чернігівською обласною прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в Господарському суді Чернігівської області для повернення із комунальної власності Кіптівської сільської ради незаконно відчужених земельних ділянок.

Чернігівська обласна прокуратура листом від 28.10.2024 №50-77-4438вих24 в порядку ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру повідомила Чернігівську обласну раду про підготовку до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви в інтересах держави в особі останньої про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

З огляду на невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради у суді при зверненні із цим позовом.

Щодо суті спору, суд зазначає наступне.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу (ст. 7 Лісового кодексу України).

Статтею 8 Лісового кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Як встановив суд, наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 9 «Про дочірнє підприємство «Козелецьрайагролісгосп» створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп».

Рішенням 15 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам згідно з додатком № 1, для ведення лісового господарства.

Відповідно до вказаного додатку до рішення обласної ради ДАСП «Козелецьрайагролісогосп» на території Козелецького району надано в постійне користування 14333,6 га земель лісового фонду, в які увійшла спірна земельна ділянка.

На час прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001 правовідносини щодо набуття у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення були врегульовані нормами Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) та Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000).

Так, відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

За нормою ст. 19 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

із земель запасу для сільськогосподарського використання;

із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;

для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;

в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

За ч. 2 ст. 3 ЗК України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) право розпоряджатись землею мали Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх.

Отже, на момент прийняття обласною радою народних депутатів рішення від 27.03.2001 Чернігівська обласна рада діяла в межах наданих їй ст. 6, 9, 13 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000), ст. 19 ЗК України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) повноважень.

Водночас, за нормою ст. 22 ЗК від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Документами, що посвідчують право власності або право постійного користування землею, з огляду на ст. 23 ЗК УРСР є державні акти, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Акта на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, виданого Козелецькому РДАСП «Козелецьрайагролісгосп» суду не надано.

Суд враховує, що хоча рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття третьою особою права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у третьої особи державного акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001, так і на час розгляду цієї справи не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов`язковому виконанню.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі №910/9909/23.

Разом з тим, Земельний кодекс України, за нормами якого Чернігівська обласна рада приймала рішення від 27.03.2001, втратив чинність з 01.01.2002 у зв`язку із прийняттям та вступом у дію Земельного кодексу України від 25.10.2001.

Пункт 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачав, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін, тобто на дату державної реєстрації спірної земельної ділянки та дату реєстрації відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, пункт 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 не змінено та він є чинним.

Отже, рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 про надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду є чинним та підлягає виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас з 10.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 № 2321-IX, відповідно до якого пункт 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України викладено у такій редакції: «До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування».

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Одночасно, Конституційним Судом України у рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 дещо розширено тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України та зауважено, що якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Норма п. 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, яка вказує, що рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу, підтверджує, що земельні правовідносини третьої особи щодо отримання земельних ділянок лісогосподарського призначення у постійне користування є триваючими.

Відтак суд не вбачає підстав, які б унеможливлювали застосування до цих правовідносин п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Отже, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (у редакції від 20.06.2022, яка набула чинності 10.07.2022).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу; перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами; зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Таким чином, право постійного користування третьої особи земельними лісовими ділянками загальною площею 14333,6 га, у тому числі яка перебуває в межах лісового кварталу 88, посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Козелецького РДАСП «Козелецьрайагролісгосп», що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом, зокрема, у справі №917/623/22 від 06.02.2024.

Провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І. було проведено накладення спірної земельної ділянки на ортофотоплан межі кв. 88 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 часткоово накладається на межі кварталу 88 ДП «Козелецьрайагролісгосп». Фрагмент накладки на ортофотоплан наданий ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора.

Суд враховує, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Отже, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства.

Як встановив суд під час оцінки наявності підстав у прокурора для представництва інтересів держави у цій, спірна земельна ділянка відповідно до п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебуває в управлінні Чернігівської обласної ради.

Відтак суд доходить висновку, що відповідач протиправно зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, проте не входять в межі лісового кварталу №88, що свідчить про її формування також за рахунок інших земель.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак неможливо скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка чпстково накладається на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні третьої особи, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи.

Суд також зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності відповідача.

Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 статті 152 ЗК України).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права територіальної громади.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи викладене вище у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Кіптівською сільською радою (код ЄДРПОУ 04413360) на земельну ділянку з кадастровим номером 7422089800:79:086:0017 площею 2,2265 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2717424174220).

4. Стягнути з Кіптівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04413360, вул. Слов`янська, буд. 51-а, с. Кіпті, Чернігівський район, Чернігівська область, 17050, код ЄДРПОУ 04413360) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2025.

Суддя М.В. Фесюра

: http://reyestr.court.gov.ua