Постанова

від 04.02.2025 по справі 922/1674/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1674/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В, Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Радгоспробкоопу «Безлюдівський» (далі - Радгосп, позивач) - Бородіна Є.А. (адвокатка),

відповідачки - Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни (далі - ФОП Потаскаєва Ю.С., відповідачка, скаржниця) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП Потаскаєвої Ю.С.

на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 (головуючий - суддя Присяжнюк О.О.),

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 (головуючий - суддя Присяжнюк О.О.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (головуючий - суддя Крестьянінов О.О., судді Мартюхіна Н.О., Пуль О.А.),

додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (головуючий - суддя Крестьянінов О.О., судді Мартюхіна Н.О., Пуль О.А.)

у справі за позовом Радгоспу

до ФОП Потаскаєвої Ю.С.

про розірвання договору та стягнення коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для розірвання договору оренди майна та стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних і пені.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Радгосп звернувся до суду з позовною заявою до ФОП Потаскаєвої Ю.С., в якій просив:

- розірвати договір оренди майна, укладений позивачем і відповідачкою;

- стягнути з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспу 86 800,00 грн основного боргу, 7 762,62 грн інфляційних втрат; 3 049,16 грн 3% річних і 12 608,30 грн пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачкою порушено строк внесення орендної плати за договором оренди, використано орендовані приміщення не за функціональним призначенням, непогоджено передачу орендованого майна в суборенду третім особам.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 04.09.2024 у цій справі позовні вимоги задовольнив повністю.

2.2. Господарський суд Харківської області рішенням (додатковим) від 10.09.2024 у цій справі заяву Радгоспу про розподіл судових витрат задовольнив повністю і стягнув з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн.

2.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2024 у цій справі апеляційну скаргу ФОП Потаскаєвої Ю.С. залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 - без змін.

2.4. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 03.12.2024 у цій справі заяву представника Радгоспу адвоката Бородіної Євгенії Анатоліївни про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково; стягнув з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспу судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 000,00 грн; в іншій частині заяви відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Відповідачка, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі (в новій редакції) ФОП Потаскаєва Ю.С. з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що правові позиції судів у оскаржуваних судових рішеннях грубо суперечать і не відповідають правовим позиціям Верховного Суду у справах:

4.1.1. щодо правових наслідків перебування майна на балансі підприємства, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №914/3178/22, від 12.10.2022 у справі №922/2773/21, від 12.01.2021 у справі №924/1103/19, від 31.08.2018 у справі №924/1020/17, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14;

4.1.2. щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України] (про відсутність обов`язків сплачувати орендну плату за час неможливості користування орендованим майном) у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/8040/20, №616/41/20, №910/14244/20, №911/1064/21, №910/13158/20, №910/10657/19, №914/2857/20, №915/1046/19, №914/2264/17, №911/3067/20;

4.1.3. щодо застосування приписів норм статей 631, 651 ЦК України про можливість розірвання лише діючого договору, викладених у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18;

4.1.4. щодо застосування приписів статей 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) про необхідність договірного визначення розміру пені як підстави для можливості її стягнення у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 та про необхідність застосування до нарахування пені 6-місячного строку, установленого нормами частини шостої статті 232 ГК України у випадку відсутності іншого строку нарахування пені у договорі, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, постановах Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20, від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19;

4.1.5. щодо порядку застосування приписів норм статті 126 ГПК України в частині критеріїв визначення обґрунтованого розміру витрат на професійну правничу допомогу, які викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 та ін., а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц;

4.1.6. щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини «venire contra factum proprium» (принципу добросовісності поведінки), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

4.2. Також скаржниця у касаційній скарзі з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та пункту 1,4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що свідчить про порушення названими судовими інстанціями вимог статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного дослідження наявних у справі доказів та частин першої і п`ятої статті 236 ГПК України стосовно обґрунтованості судових рішень

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Радгосп заперечив проти доводів скаржниці, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також, позивач просив судові витрати покласти на відповідачку та зазначив, що:

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в Суді складають 25 000,00 грн, які складаються з: складання відзиву на касаційну скаргу - 15 000,00 грн; участь в суді касаційної інстанції - 10 000,00 грн;

- позивач заявив про намір подати докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 01.02.2020 Радгоспом (орендодавець) і ФОП Потаскаєвою Ю.С. (орендар) укладено договір оренди №05 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 51,0 м2, розташоване за адресою: Харківський район, с. Логачівка, вул. Нова, магазин №37, що оформлюється актом приймання-передачі, з метою ведення орендарем господарської діяльності.

6.1.1. Відповідно до пункту 1.3 Договору орендоване приміщення належить орендодавцю і за Договором викупу не підлягає.

6.1.2. Строк оренди встановлюється з моменту підписання Договору до 31.01.2021. Строк оренди може бути змінений за письмовою домовленістю сторін (пункт 1.4 Договору).

6.1.3. Відповідно до пункту 1.5 Договору він набуває чинності з моменту фактичного передання приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору. У момент підписання акта приймання-передачі орендодавець передає орендарю ключі від приміщення, що передається в оренду.

6.1.4. Згідно з умовами пунктів 3.2, 3.3 Договору орендар зобов`язаний використовувати орендоване приміщення за цільовим призначенням відповідно до умов Договору; своєчасно здійснювати розрахунки з орендної плати та інші платежі, передбачені умовами Договору.

6.1.5. Відповідно до пункту 3.10 Договору орендар зобов`язаний використовувати приміщення, що орендується, спільно з іншими організаціями (у такому разі укладається додаткова угода між сторонами за Договором), здавати в суборенду на підставі договору суборенди третім особам на строк і в межах дії Договору оренди, лише за письмовою згодою орендодавця із застосуванням до договору суборенди положень Договору.

6.1.6. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісяця не пізніше 05 числа поточного місяця в сумі 2 850,00 грн, у тому числі ПДВ 20% на поточний рахунок орендодавця. Вартість комунальних послуг до орендної плати не включається. Нарахування орендної плати починається з дати, зазначеної в акті передачі, і припиняються датою підписання сторонами акту повернення. Орендар вважається таким, що сплатив орендну плату, тільки після надходження всієї суми платежу на рахунок орендодавця.

6.1.7. Відповідно до пункту 4.7 Договору орендар сплачує орендну плату за користування нежитловим приміщенням у будь-якому випадку, навіть за час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає та не залежали від вини орендодавця.

6.1.8. Згідно з пунктом 5.2 Договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати (пункт 4.1 Договору) орендар виплачує орендодавцю договірну санкцію в розмірі 10% за кожний день прострочення суми недоїмки, а також 20% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.

6.1.9. Відповідно до пункту 6.3 Договору у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору за тридцять днів до закінчення строку його дії він вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

6.1.10. Відповідно до пункту 6.4 Договору дострокове розірвання договору з ініціативи орендодавця може мати місце в таких випадках, зокрема, при використанні орендарем приміщень, що орендуються, не за функціональним призначенням; у разі порушення строку внесення орендної плати понад місяць з моменту виникнення зобов`язання; у разі не погодженої передачі орендарем орендованого майна у суборенду третім особам.

6.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акта приймання-передачі основних засобів в оренду від 01.02.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, магазин №27, Харківський район, с. Логачівка, вул. Нова загальною площею 51 м2 відповідно до умов Договору.

6.3. Додатковою угодою від 01.02.2021 про зміни та доповнення №1 до Договору сторони погодили змінити пункт 4.1 Договору і викласти його в такій редакції: «Орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця в сумі 3 200,00 грн в касу (на поточний рахунок) Орендодавця».

6.4. Листом від 03.05.2024 позивач повідомив відповідачку про наявність заборгованості у розмірі 86 800,00 грн і вимагав виконати належним чином зобов`язання за Договором, розірвати Договір та підписати акт передачі-приймання приміщення, а також додаткову угоду про розірвання.

6.5. За твердженням позивача, з початку 2022 року відповідачка не виконувала належним чином своїх зобов`язань за Договором щодо внесення орендної плати, при цьому повноцінно користувалася переданим їй приміщенням для здійснення своєї господарської діяльності, внаслідок чого у відповідачки з січня 2022 року до квітня 2024 року включно виник борг у розмірі 86 800,00 грн, що стало підставою для звернення до суду із позовом про його стягнення з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних і пені.

6.6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з такого:

- позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за Договором у розмірі 86 800,00 грн є обґрунтованою, доведеною та не спростованою належним чином та у встановленому законом порядку відповідачкою;

- здійснені позивачем нарахування пені у розмірі 12 608,30 грн за період з січня 2022 року до квітня 2024 року, 3% річних за період з січня 2022 року до квітня 2024 року у розмірі 3 049,16 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 762,62 грн є арифметично правильними, не суперечать вимогам чинного законодавства, є обґрунтованими і такими, що підлягають стягненню;

- відповідачкою не надано суду доказів сплати орендної плати за Договором та не спростовано факту виникнення заборгованості, про яку зазначає позивач, а порушення орендарем такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є істотним і слугує достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

6.7. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегії суддів апеляційної інстанції вказала, зокрема, таке.

6.7.1. Стосовно посилань відповідачки про наявність підстав для звільнення її від сплати орендної плати відповідно частини шостої статті 762 ЦК України, яка передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, колегія суддів апеляційної зазначає таке.

6.7.2. Відповідачка посилається на те, що неможливість використання орендованого майна обумовлена тим, що приміщення зазнали руйнувань внаслідок бойових дій у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та виїздом Потаскаєвої Ю.С. за кордон.

6.7.3. Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачкою не доведено обставин неможливості користування орендованим майном.

6.7.4. В апеляційній скарзі на підтвердження неможливості використання об`єкта оренди відповідачка посилалася на лист виконавчого комітету Роганської селищної ради Харківського району Харківської області від 05.08.2024 №03-19-2035, у якому зазначено, що с. Логачівка Харківського району Харківської області знаходиться в зоні можливих бойових дій, повномасштабних бойових дій на території села не було, але село перебувало під обстрілами з артилерії в період з 24.02.2022 до 20.04.2022, власники будівлі, чи будь-які особи, які мають відношення до цієї будівлі магазину не звертались до Роганської селищної ради з метою обстеження будівлі на предмет пошкодження внаслідок збройної агресії рф, тому будівля комісією з фіксації пошкоджень не обстежувалася.

6.7.5. Втім, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що поданий відповідачем лист із клопотанням про долучення доказу до матеріалів справи (від 05.08.2024 вх.№19693/24) ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2024 залишено без розгляду. У вказаній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що клопотання про долучення доказу до матеріалів справи (вх. №19693/24) подано на стадії розгляду справи по суті, і тому суд на підставі частини другої статті 207 ГПК України залишив його без розгляду.

6.7.6. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що вказана ухвала суду першої інстанції не оскаржувалася та заперечення щодо неї не включалися до апеляційної скарги відповідачкою.

6.7.7. Так, у клопотанні про долучення доказу (лист Роганської селищної ради від 05.08.2024 №03-19-2035) до матеріалів справи (від 06.08.2024 вх.№19693) відповідачка просила визнати поважними причини неподання його разом із відзивом на позовну заяву, долучити до матеріалів справи №922/1674/24 і врахувати при її розгляді. В обґрунтування причин неподання відповідачка зазначала, що 05.08.2024 її представником подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких серед іншого містилися посилання на відповідь Роганської селищної ради на адвокатський запит від 31.07.2024, однак до заперечень вказаний лист помилково не доданий.

6.7.8. Водночас апеляційний господарський суд не може не звернути увагу, що заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву не містить такого додатку як лист Роганської селищної ради від 05.08.2024 №03-19-2035, а тому причини неподання вказаного доказу є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

6.7.9. Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу на умову Договору про сплату орендної плати за користування нежитловим приміщенням у будь-якому випадку, навіть за час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає та не залежали від вини орендодавця (пункт 4.7 Договору).

6.7.10. Суд апеляційної інстанції вважає, що положення пункту 4.7 Договору слід тлумачити як таке, що має бути враховано сторонами та судом, а тому подальша поведінка сторони, яка не приймає вказану умову є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

6.7.11. Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що факт виїзду самої відповідачки за кордон не свідчить про неможливість використання орендованого майна в її господарській діяльності, зокрема, за допомогою найманих осіб.

6.7.12. Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме відповідачкою у справі до відзиву на позов долучений договір про надання торгового приміщення (магазин №37, розташованого за адресою Харківська область, Харківський район, село Логачівка, вул. Центральна) підприємцем Потаскаєвою Ю.С. у безкоштовне користування волонтеру Роганської селищної ради з метою надання послуг населенню під час воєнних дій на території України. Вказані дії свідчать не тільки про фактичне визнання відповідачкою обставин користування орендованим майном, зокрема, після закінчення (як вона стверджує) строку договору найму, а й про вчинення дій щодо розпорядження ним.

6.7.13. Матеріали справи не містять заяв сторін про припинення Договору, а, отже, він продовжив свою дію відповідно до пункту 6.3 Договору після погодженого сторонами пунктом 1.3 строку. При цьому, укладена сторонами додаткова угода про зміни та доповнення від 01.02.2021 №1 до Договору також свідчить про взаємне бажання сторін продовжувати договір оренди.

6.7.14. Суд апеляційної інстанції частково погоджується із доводами відповідачки про відсутність достатнього підтвердження наявності у позивача права власності на об`єкт оренди. Проте, в цьому випадку колегія суддів апеляційної інстанції не вважає їх вирішальними, оскільки, предметом цього спору не є вимоги про визнання договору оренди недійсним. При цьому, в силу закріпленої у статті 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також відповідно до статті 629 ЦК України Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

6.7.15. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до періоду виникнення заборгованості відповідачка здійснювала оплату за Договором, тобто виконувала обов`язки за Договором, чим фактично визнавала існування договірних взаємовідносин між сторонами.

6.7.16. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості з орендної плати у розмірі 86 800,00 грн.

6.7.17. Що стосується вимог про стягнення пені у розмірі 12 608,30 грн, суд апеляційної інстанції виходить з такого:

- відповідно до пункту 5.2 Договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати (пункт 4.1 Договору) орендар виплачує орендодавцю договірну санкцію в розмірі 10% за кожний день прострочення суми недоїмки, а також 20% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України;

- суд першої інстанції правильно врахував, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня;

- з огляду на положення пункту 5.2 Договору позивач розрахував договірну санкцію у розмірі, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому положення частини шостої статті 232 ГК України щодо порядку нарахування штрафних санкцій не застосовується;

- при цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність самого розрахунку, не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про неможливість застосування відповідальності при відсутності вказаного положення у договорі;

- колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості нарахування позивачем пені.

6.7.18. Суд зауважує, що лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 не є сертифікатом у розумінні положень Закону України «Про торгово-промислові палати України», та не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

6.7.19. Відповідачем не надавався відповідний сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо невиконання обов`язку (зобов`язання), а саме щодо сплати орендної плати за Договором.

6.7.20. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- відповідних доказів (зокрема, пошкодження або руйнування орендованого ФОП Потаскаєвою Ю.С. майна) відповідачем до суду надано не було;

- факт виїзду відповідачки за кордон у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації також не свідчить про неможливість належного виконання договірних зобов`язань ФОП Потаскаєвою Ю.С.;

- тому посилання відповідачки на наявність обставин непереборної сили не були доведені перед судом належними та допустимими доказами.

6.8. Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення, яким стягнуто з ФОП Потаскаєвої Ю.С. на користь Радгоспу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке.

6.8.1. Як свідчать матеріали справи, після ухвалення рішення 04.09.2024 від представника Радгоспу надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій позивач просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн.

6.8.2. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником надані такі докази: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ від 04.06.2024 №1222511; договір про надання правової допомоги від 07.09.2023 №07/09/2023 (далі - Договір №07/09/2023); акт наданих послуг від 03.09.2024 до договору про надання правничої допомоги від 07.09.2023 №07/09/2023; платіжна інструкція від 03.09.2024 №583 про сплату позивачем Адвокатському бюро «Ободовської Наталі» 39 000,00 грн та виписку АТ «СЕНС БАНК» за рахунками за 03.09.2024.

6.8.3. З наданих документів вбачається, що Радгосп та Адвокатське бюро «Ободовської Наталі» уклали Договір №07/09/2023, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

6.8.4. Відповідно до пункту 1.3 Договору №07/09/2023 за довіреністю від імені клієнта мають право діяти помічники адвоката та інші співробітники Адвокатського бюро, які мають право виконувати всі обов`язки Адвокатського бюро, за винятком тих, які відповідно до законодавства України, можуть надаватись лише адвокатом.

6.8.5. Підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 Договору №07/09/2023 передбачено, що Адвокатське бюро, на підставі звернень клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді, а також в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності під час розгляду правових спорів.

6.8.6. Правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, клієнт оплачує в національній валюті України - гривні, шляхом переказу суми на рахунок Адвокатського бюро (пункт 4.1 Договору №07/09/2023).

6.8.7. Пунктом 4.2 Договору №07/09/2023 визначено, що сума, яка підлягає сплаті клієнтом визначається відповідно до акта наданих послуг. Клієнт оплачує фактично надані Адвокатським бюро послуги у розмірі, що зазначається в акті наданих послуг.

6.8.8. Факт надання передбачених Договором №07/09/2023 послуг підтверджується актом наданих послуг. Адвокатське бюро після фактичного надання належної правової допомоги, що передбачена предметом даного договору готує і надає (відправляє) клієнту будь-яким не забороненим законодавством засобом зв`язку акт наданих послуг. При цьому сторони домовилися, що акт може складатися за будь-який період часу та включати в себе всі послуги, які були надані клієнту протягом відповідного періоду часу. Акт наданих послуг підписується представником кожної зі сторін. В акті наданих послуг вказується загальна вартість наданої Адвокатським бюро правової допомоги. Клієнт зобов`язаний підписати акт наданих послуг не пізніше наступного дня, після його отримання від Адвокатського бюро (пункт 4.3 Договору №07/09/2023).

6.8.9. Пунктом 4.4 Договору №07/09/2023 визначено ставки вартості надання Адвокатським бюро видів правової допомоги. Так, складання документів індивідуальних/типових - від 3 000,00 грн, складання договорів типових - від 1 600,00 грн, індивідуальних - від 3 000,00 грн, складання позовної заяви (відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, інше) від 6 000,00 грн, участь у судовому засіданні в суді першої інстанції від 16 000,00 грн (перше судове засідання) та 2 500,00 грн (кожне наступне судове засідання), подання будь-яких клопотань від 3 000,00 грн.

6.8.10. Відповідно до пункту 7.1 Договору №07/09/2023 цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків, до повного виконання зобов`язань за ним.

6.8.11. Клієнтом і Адвокатським бюро 03.09.2024 складено акт надання послуг до договору, відповідно до якого Адвокатське бюро надало клієнту такі послуги вартістю 39 000,00 грн:

- підготовка проєкту пропозиції про розірвання договору - 1 500,00 грн;

- складання проєкту позовної заяви - 6 000,00 грн;

- організація (супровід) перекладу договору оренди та заява про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи - 2 000,00 грн;

- підготовка та направлення відповіді на відзив - 6 000,00 грн;

- участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024 - 16 000,00 грн;

- участь представника в судовому засідання в суді першої інстанції 06.08.2024 - 2 500,00 грн;

- участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 27.08.2024 - 2 500,00 грн;

- запланована участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024 - 2 500,00 грн.

6.8.12. Матеріали справи містять платіжну інструкцію АТ «ПриватБанк» щодо оплати позивачем послуг за Договором №07/09/2023 Адвокатському бюро «Ободовської Наталі» на суму 39 000,00 грн.

6.8.13. Дослідивши подані докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що наведений перелік робіт у акті наданих послуг відповідає положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо видів адвокатської діяльності, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам цієї справи, якими підтверджується участь адвоката Бородіної Євгенії Анатоліївни у розгляді справи та складенні відповідних процесуальних документів.

6.8.14. Щодо доводів представника відповідача про виключення з переліку наданих послуг - підготовки проєкту пропозиції про розірвання договору; організацію (супровід) перекладу договору оренди та заяви про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи; запланованої участі представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024, то вказані послуги, на думку суду апеляційної інстанції, охоплюються видами адвокатської діяльності відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а, отже, є такими, що мають бути розподілені при стягненні витрат на правову допомогу.

6.8.15. З огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає заяву представника позивача щодо стягнення 39 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції обґрунтованою.

6.8.16. На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги і в цій частині без задоволення, а додаткового рішення - без змін.

6.9. Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з такого.

6.9.1. Від представника Радгоспу адвоката Бородіної Є.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №922/1674/24 та стягнення з ФОП Потаскаєвої Ю.С. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн.

6.9.2. Від представника ФОП Потаскаєвої Ю.С. надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в якому міститься клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. У поданих запереченнях заявник просить відмовити у задоволенні заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №922/1674/24 в повному обсязі; у разі прийняття судом в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу надані позивачем документи, просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та визначити розмір таких витрат у загальній сумі 2 000,00 грн; проти розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення без участі відповідачки та її представника не заперечує.

6.9.3. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача до заяви надані такі докази: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ від 04.06.2024 №1222511; Договір №07/09/2023; акт наданих послуг від 19.11.2024 до Договору №07/09/2023; платіжна інструкція від 21.11.2024 №601 про сплату Радгоспом Адвокатському бюро «Ободовської Наталі» 15 000,00 грн та виписку АТ «СЕНС БАНК» за рахунками за 21.11.2024.

6.9.4. З наданих документів вбачається, що Радгосп і Адвокатське бюро «Ободовської Наталі» уклали Договір №07/09/2023, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

6.9.5. Пунктом 4.4 Договору №07/09/2023 визначено, зокрема, такі ставки вартості надання Адвокатським бюро видів правової допомоги: складання документів індивідуальних/типових - від 3 000,00 грн, складання договорів типових - від 1 600,00 грн, індивідуальних - від 3 000,00 грн, складання позовної заяви (відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, інше) від 6 000,00 грн, участь у судовому засіданні в суді першої інстанції від 16 000,00 грн (перше судове засідання) та 2 500,00 грн (кожне наступне судове засідання), подання будь-яких клопотань від 3 000,00 грн; складання апеляційної скарги (відзиву на апеляційну скаргу, інше) від 12 000,00 грн, участь в суді у другій інстанції від 12000,00 грн (перше судове засідання) та 3 000,00 грн (кожне наступне судове засідання).

6.9.6. Клієнтом і Адвокатським бюро 19.11.2024 складено акт надання послуг до договору, відповідно до якого Адвокатське бюро надало клієнту такі послуги вартістю 15 000,00 грн:

- складання відзиву на апеляційну скаргу - 12 000,00 грн;

- участь представника в судовому засіданні в суді другої інстанції 19.11.2024 - 3 000,00 грн.

6.9.7. Матеріали справи містять платіжну інструкцію АТ «ПриватБанк» щодо оплати позивачем послуг за Договором №07/09/2023 Адвокатському бюро «Ободовської Наталі» на суму 15 000,00 грн.

6.9.8. Дослідивши подані докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що наведений перелік робіт у акті наданих послуг відповідає положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо видів адвокатської діяльності, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам цієї справи, якими підтверджується участь адвоката Бородіної Євгенії Анатоліївни у розгляді справи та складенні відповідного процесуального документу - відзиву на апеляційну скаргу.

6.9.9. Доводи відповідача, що долучені позивачем на підтвердження наданих послуг докази не містять чіткого визначення, що дані послуги відносяться до справи №922/1674/24, є необґрунтованими, з огляду на те, що вказаний та наданий перелік послуг підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

6.9.10. Колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що предметом спору були не лише майнові вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 110 220,08 грн, а також і немайнові вимоги про розірвання Договору. Тому, в цьому випадку при визначенні розміру відшкодування оплати послуг адвоката колегія суддів апеляційної інстанції вважає не у повній мірі доречним застосування критерію співрозмірності його до ціни позову.

6.9.11. Суд апеляційної інстанції враховує, що в суді першої інстанції інтереси позивача також представляла адвокат Бородіна Євгенія Анатоліївна, яка, зокрема, надавала послуги по складанню проєкту позовної заяви та відповіді на відзив у цій справі, що було встановлено додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024.

6.9.12. Як було зазначено, вартість відповідних послуг (складання позову і відповіді на відзив) була погоджена в Договорі №07/09/2023 у розмірі 6 000,00 грн кожна.

6.9.13. Суд апеляційної інстанції вважає, що надання послуг адвоката щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу, з урахуванням сформованості правової позиції позивача ще під час її розгляду у суді першої інстанції, не потребували витрат значно більшої кількості часу та розумових зусиль, ніж для підготовки позову або відповіді на відзив. А тому, колегія суддів апеляційної інстанції не може визнати заявлений позивачем розмір витрат на підготовку відзиву на апеляційну скаргу у сумі 12 000,00 грн обґрунтованим з точки зору його необхідності, розумності та співмірності.

6.9.14. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на послуги адвоката по складенню відзиву на апеляційну скаргу у справі №922/1674/24, які підлягають до відшкодування, до 6 000,00 грн.

6.9.15. З огляду на складений акт надання послуг від 19.11.2024, відповідно до якого розмір витрат за участь у (першому) судовому засіданні в суді апеляційної інстанції становив 3 000,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адвокат та клієнт самостійно узгодили істотне зменшення вартості (з 12 000,00 грн до 3 000,00 грн) відповідної послуги. А тому, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для перегляду вказаного розміру витрат та вважає його таким, що підлягає задоволенню.

6.9.16. З урахуванням викладеного та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/1674/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від скаржниці 20.01.2025 до Суду надійшла заява, в якій ФОП Потаскаєва Ю.С. просила розглянути по суті касаційну скаргу без її участі та зазначила, що касаційну скаргу підтримує і просить задовольнити у повному обсязі.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Скаржниця посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у пунктах 4.1.1 - 4.1.6 цієї постанови, у контексті підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.10. Предметом розгляду у цій справі є:

- розірвання договору оренди майна;

- стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних і 12 608,30 грн пені.

8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачкою порушено строк внесення орендної плати за договором оренди, використано орендовані приміщення не за функціональним призначенням, непогоджено передачу орендованого майна в суборенду третім особам.

8.11. Предметом розгляду справи №914/3178/22 було витребування з незаконного володіння відповідача будівлі та споруди санаторію.

8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівлі та споруди санаторію належали на праві власності державному підприємству та в процесі реорганізації позивача передані відповідачем до статутного фонду позивача, як правонаступника майнових прав державного підприємства. У зв`язку з чим Санаторій належить на праві приватної власності позивачу та був зареєстрований за державою в особі відповідача помилково.

8.12. Предметом розгляду справи №922/2773/21 було:

- визнання права власності на об`єкт нерухомого майна;

- визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету селищної ради про оформлення права власності на нерухоме майно;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно;

- скасування рішення державного реєстратора, винесене на підставі рішення виконавчого комітету селищної ради, про державну реєстрацію права власності.

8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як правонаступник державного підприємства в результаті корпоратизації є власником та балансоутримувачем трансформаторної підстанції, користується нею, здійснює ремонт та її поточне обслуговування. Однак, на підставі рішення виконавчого комітету селищної ради вказану нежитлову будівлю було зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Позивач зазначає про відсутність підстав для виникнення права власності та реєстрації спірного нерухомого майна за Державою Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України.

8.13. Предметом розгляду справи №924/1103/19 було визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - частину будівлі.

8.13.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до статутного капіталу позивача передано, зокрема, частину спірної будівлі. Позивач зазначив, що з метою вчинення дій щодо проведення державної реєстрації права власності на зазначену будівлю він звернувся до бюро технічної інвентаризації, проте у реєстрації було відмовлено, оскільки державний реєстратор здійснив перереєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності відповідача на це ж майно.

8.14. Предметом розгляду справи №924/1020/17 було визнання права власності на земельну ділянку.

8.14.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником реорганізованої селянської спілки власників, тому до нього перейшли усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства, в тому числі право власності на земельну ділянку. Також позивач посилається на те, що ним набуто право власності на нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці, що перебувала у власності селянської спілки власників, тому в силу статті 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України до позивача, як нового власника нерухомого майна, перейшло право на земельну ділянку на якій розташоване відповідне нерухоме майно.

8.15. Предметом розгляду справи №918/1400/14 було визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників майнових паїв, оформлене протоколом 6, в межах справи за заявою боржника про банкрутство.

8.15.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник є власником спірного майна, враховуючи положення статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та частини п`ятої статті 59 ГК України. Крім того, в обґрунтування вимог, ліквідатор посилається на положення статуту боржника та вважає, що об`єкти нерухомості входять до неподільного фонду підприємства, а тому не підлягали розпаюванню, відтак їх слід включити до складу ліквідаційної маси банкрута.

8.16. Предметом розгляду справи №914/1248/18 було:

- внесення змін до договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) шляхом викладення в редакції вказаній в позовній заяві;

- стягнення суми переплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна.

8.16.1. Позовні вимоги обґрунтовані частковою втратою (руйнуванням) орендованого приміщення та наявністю підстав внесення змін до розміру площі орендованого майна, вартості такого майна, та для зменшення місячної орендної плати у зв`язку з неможливістю використовувати об`єкт оренди в частині зруйнованих площ приміщення.

8.17. Предметом розгляду справи №914/2264/17 було розірвання договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати.

8.17.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору оренди, а також норм законодавства (Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), не виконує зобов`язання щодо сплати орендної плати, що на переконання позивача, в розумінні частини другої статті 651 ЦК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

8.18. Предметом розгляду справи №910/8040/20 було стягнення орендної плати та авансового платежу як безпідставно набутих грошових коштів.

8.18.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з встановленням на всій території України карантину та забороною роботи суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, позивач не міг використовувати нежитлові приміщення, орендовані у відповідача згідно з договором оренди, а тому вважає, що йому мають бути повернуті грошові кошти (орендна плата + авансовий платіж), сплачені в якості орендної плати за вказаний період, як безпідставно набуті.

8.19. Предметом розгляду справи №616/41/20 було розірвання договору оренди землі.

8.19.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником земельної ділянки, а відповідач не виплатив орендну плату за користування земельною ділянкою.

8.20. Предметом розгляду справи №910/14244/20 було зобов`язання відповідача провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна та встановлення її на рівні фактичних витрат на утримання майна.

8.20.1. Позовна заява обґрунтована тим, що у позивача відсутня можливість використовувати об`єкт оренди згідно з договором оренди протягом зазначеного періоду, враховуючи запровадження Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) обмеження і заборони у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби. Однак, відповідач безпідставно відмовив у зменшенні розміру орендної плати за спірний період.

8.21. Предметом розгляду справи №911/1064/21 було визнання права на звільнення від орендної плати, зобов`язання провести перерахунок нарахованої орендної плати та зобов`язання провести зарахування (залік) надміру сплаченої орендної плати.

8.21.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530 та постанови КМУ «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.07.2020 №611 позивач мав право на звільнення від орендної плати та її нарахування у розмірі 25 % від нарахованої орендної плати, проте відповідачами-1, 2 здійснювалось нарахування позивачу орендної плати у розмірі 100 %, неодноразові звернення позивача до відповідачів-1, 2 про звільнення від орендної плати та нарахування її відповідно до вказаної вище Постанови КМУ, залишились без реагування.

8.22. Предметом розгляду справи №910/13158/20 було зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру орендної плати за укладеним сторонами договором оренди нерухомого майна та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна.

8.22.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом позивача, у зв`язку із розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19, з метою запобігання його поширення, припинено господарську діяльність з надання медичних послуг та здійснення медичної практики у зв`язку з неможливістю забезпечення всіх протиепідеміологічних заходів на період з 11.03.2020 до закінчення карантину на території України, спричиненого коронавірусом COVID-19; визнано, що діяльність зупинено з незалежних від позивача причин; на період припинення господарської діяльності товариства, вважати позивача таким, що перебуває у простої. Вказані обставини, за твердженнями позивача, обумовлені прийняттям КМУ постанови від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". З огляду на те, що відповідач вказав на відсутність підстав для зменшення розміру орендної плати, позивач звернувся з даним позовом до суду.

8.23. Предметом розгляду справи №910/10657/19 було стягнення орендних платежів.

8.23.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконував умов договору оренди залізничних вагонів в частині сплати орендних платежів.

8.24. Предметом розгляду справи №914/2857/20 було:

- зобов`язання виконати умови договору та додатково передати в оренду м2 нежитлових приміщень;

- визнання відсутнім права нарахування орендної плати за приміщення за період з 21.06.2018 по день ухвалення рішення у цій справі;

- зобов`язання позивача зробити перерахунок орендної плати з моменту надання реального доступу до приміщення та відповідно до фактичної площі орендного приміщення за весь період такої оренди по день ухвалення рішення у цій справі.

8.24.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передане відповідачем приміщення за своєю площею є меншим ніж площа, яка зазначена у договорі оренди, а тому позивач об`єктивно не міг використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням та з метою, визначеною в договорі.

8.25. Предметом розгляду справи №915/1046/19 було стягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат і штрафу.

8.25.1. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного майна, яке належить до державної власності, в частині оплати користування орендованим майном.

8.26. Предметом розгляду справи №914/2264/17 було розірвання договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати.

8.26.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору оренди, а також норм законодавства (Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), не виконує зобов`язання щодо сплати орендної плати, що на переконання позивача, в розумінні частини другої статті 651 ЦК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

8.27. Предметом розгляду справи №911/3067/20 було стягнення основного боргу, пені та 3% річних.

8.27.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань із здійснення орендних платежів за договором оренди.

8.28. Предметом розгляду справи №910/7981/17 було розірвання договору оренди нежилих приміщень територіальної громади та виселення відповідача з нежитлового приміщення.

8.28.1. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору щодо страхування відповідачем об`єкту оренди на користь орендодавця на весь термін оренди, а також невиконанням відповідачем вимоги орендодавця про зміну договору та приведення його у відповідність до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250.

8.29. Предметом розгляду справи №910/16750/18 було розірвання договору підряду та стягнення штрафних санкцій.

8.29.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду.

8.30. Предметом розгляду справи №461/9578/15-ц було скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища.

8.30.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачці на праві приватної власності належить квартира, а оспорюваний наказ порушує її права та законні інтереси, оскільки здійснені відповідачами за згодою департаменту містобудування роботи призвели до пошкодження як спільного майна в будинку, так і її особистого майна - належної їй на праві власності квартири

8.31. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (дивись пункти 8.11 - 8.24.1, 8.26 - 8.26.1, 8.29 - 8.30.1), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, означені справи відрізняються за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням і доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржницею для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.32. Справи означені у пунктах 8.25 - 8.25.1, 8.27 - 8.28.1 цієї постанови і ця справа є частково схожими за предметом і підставами позову, правової природною договорів, на підставі яких виникли спірні правовідносини, нормативно-правовим регулюванням, втім, відрізняються умовами договорів оренди, доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін, що виключає подібність правовідносин за змістовним критерієм.

8.33. Що ж до цієї справи та справ №908/1501/18, №911/952/22, №910/13575/20, №904/1148/19 та №911/634/19, то Суд виходить з того, що вказані справи є схожими в частині, що стосується предмета позову в частині стягнення пені, за однаковим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин (зокрема, статті 217, 230, 231, 232 ГК України) в контексті заявлених доводів у касаційній скарзі.

8.34. Стосовно справ №910/15944/17, №917/1071/18, №911/3386/17, №910/2170/18, №910/9714/22, №826/1216/16 та №775/9215/15ц, то правові висновки, які висловлені Верховним Судом у них стосувалися норм процесуального права, застосування яких, з огляду на процесуальний характер цих норм, є загальним під час вирішення питання наявності/відсутності підстав для відшкодування судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

8.35. Скаржник у касаційній скарзі посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків означених у пункті 8.33 цієї постанови щодо застосування приписів статей 217, 230, 231, 232 ГК України про необхідність договірного визначення розміру пені як підстави для можливості її стягнення та про необхідність застосування до нарахування пені 6-місячного строку, установленого нормами частини шостої статті 232 ГК України у випадку відсутності іншого строку нарахування пені у договорі.

8.36. Верховний Суд ураховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22, на яку покликалася скаржниця, виснував щодо:

- можливості вважати формулювання в господарському договорі «за кожний день прострочення» установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій;

- зазначення в рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення і охоплення частиною десятою статті 238 ГПК України, частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України вимоги про стягнення 3 % річних;

- зменшення штрафних санкцій (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України).

8.37. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.37.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.37.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.38. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.39. Так, скаржниця зазначила, що:

- у договорі оренди сторони взагалі не погоджували застосування такої штрафної санкції як пеня та розмір такої штрафної санкції;

- як вбачається з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, нарахування пені за прострочення орендної плати відбувалося за період з 01.01.2022 року по 30.04.2024 відразу на майже всю загальну суму боргу (74 000,00 грн);

- водночас, право на нарахування штрафних санкцій, включаючи пеню, діяло тільки шість місяців з моменту виникнення заборгованості по кожному щомісячному зобов`язанню провести відповідний платіж, а не протягом останніх шести місяців перед зверненням до суду на загальну суму заборгованості за різні періоди одночасно.

8.40. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, вказували, зокрема, таке:

- відповідно до пункту 5.2 Договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати (пункт 4.1 Договору) орендар виплачує орендодавцю договірну санкцію в розмірі 10% за кожний день прострочення суми недоїмки, а також 20% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України;

- суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, правильно врахував, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня;

- з огляду на положення пункту 5.2 Договору позивач розрахував договірну санкцію у розмірі, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому положення частини шостої статті 232 ГК України щодо порядку нарахування штрафних санкцій не застосовується.

8.41. Отже, доводи відповідачки стосовно того, що сторонами у Договорі не погоджено застосування такої штрафної санкції як пеня та розмір такої штрафної санкції спростовуються змістом пункту 5.2 Договору, дослідження та оцінки правової природи якої здійснено попередніми судами і яке засноване на правильному тлумаченні статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України.

8.42. Втім, частково знайшли своє підтвердження доводи відповідача стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини шостої статті 232 ГК України, з огляду на таке.

8.43. Верховний Суд виходить з того, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

8.44. Частина перша статті 546 ЦК України встановлює, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

8.45. Відповідно до частини першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

8.46. Згідно із частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

8.47. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

8.48. До моменту порушення зобов`язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

8.49. Отже, штрафною є така санкція, що передусім спрямована на спонукання особи утриматися від порушення вимог закону чи умов договору під загрозою майнової кари (висновок, викладений Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2024 у справі №904/1553/23).

8.50. Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

8.51. Колегія суддів касаційної інстанції виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначила правовий висновок такого змісту:

«Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій

209. Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором».

8.52. Зі змісту оскаржуваних судових рішень, умов Договору та розрахунку пені, які досліджувались та оцінені судами першої та апеляційної інстанцій вбачається, що:

- пеня нарахована на суму заборгованості у розмірі 74 000,00 грн за період з 01.01.2024 до 01.05.2024;

- заборгованість за Договором, яка заявлена до стягнення позивачем складає 86 800,00 грн, яка виникла за період з січня 2022 року до квітня 2024 року;

- у силу приписів пункту 4.1 Договору оренда палата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місця у сумі 3 200,00 грн;

- відповідно до пункту 5.2 Договору розмір штрафної санкцій складає 10% за кожний день прострочення суми недоїмки;

- позивачем нараховано пеню з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, а саме - 30 % і 29 %;

- позивач просить стягнути всього 12 608,30 грн пені, з яких: 7 185,68 грн, нараховані за період з 01.01.2024 до 29.04.2024 на 74 000,00 грн; 5 422,62 грн, нараховані за період з 01.02.2024 до 01.05.2024 на суму 74 000,00 грн;

- суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши умови Договору, зокрема, зміст пункту 5.2 дійшли висновку, що вказана у цьому пункті штрафна санкція є пенею.

8.53. Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

8.54. Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

8.55. У силу приписів статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

8.56. Таким чином, ураховуючи правову позицію наведену у пункті 8.51 цієї постанови, норми права наведені у пунктах 8.43 - 8.46, 8.50 цієї постанови, з огляду на доводи відповідачки, відзив на касаційну скаргу позивача, судові рішення в частині стягнення пені ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та розмір стягнутої пені не відповідає розміру, який визначено у Договорі сторонами (дивись пункт 8.52 цієї постанови), оскільки:

- сторонами визначено розмір штрафної санкції - 10 %, а у розрахунку позивача та судами попередніх інстанцій стягнуто подвійну облікову ставку НБУ, що суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», частині четвертій статті 231 ГК України та частині другій статті 551 ЦК України;

- період нарахування пені суперечить приписам частини шостої статті 232 ГК України;

- крім того, позивачем нараховано пеню фактично двічі за один і той самий період на одну і туж суму (дивись пункт 8.52 цієї постанови).

8.57. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.58. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.59. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.60. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.61. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.62. Таким чином, доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ураховуючи обставини цієї справи, знайшли своє часткове підтвердження, з міркувань викладених вище у цій постанові в частині стягнення пені.

8.63. Що ж до решти доводів відповідачки, то вони не знайшли свого підтвердження, з огляду на те, що вони фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржниці, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень в частині вимог про розірвання договору оренди та стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, а тому судові рішення у вказаних частинах залишаються без змін.

8.64. Втім, суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи в частині вимог щодо стягнення пені.

8.65. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.66. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині пені, а в частині вимог про розірвання договору оренди та стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат судові рішення залишаються без змін.

8.67. З огляду на те, що спочатку суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права під час розгляду вимог про стягнення пені, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору в частині стягнення пені, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення пені, справа - передачі в скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині вимог про розірвання договору оренди та стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат судові рішення залишаються без змін.

8.68. Стосовно доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення та додаткової постанови, то слід зазначити таке.

8.69. Відповідно до частин першої та третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

8.70. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.71. Рішення суду першої інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини, в якій зазначається розподіл судових витрат (пункт 5 частини п`ятої статті 238 ГПК України).

8.72. Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (підпункти б і в пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України).

8.73. Приймаючи 04.09.2024 рішення у справі №922/1674/24, суд першої інстанції лише вирішив питання стосовно покладення судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. У свою чергу, приймаючи 19.11.2024 постанову у справі №922/1674/24, суд апеляційної інстанції лише вирішив питання стосовно розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

8.74. Втім, питання розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу вирішено відповідно судом першої інстанції шляхом прийняття додаткового рішення від 10.09.2024 та судом апеляційної інстанції шляхом прийняття додаткової постанови від 03.12.2024 у цій справі.

8.75. Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

8.76. Із аналізу змісту статті 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

8.77. Вказана вище правова позиція узгоджується із висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 (пункт 9), Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі №1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі №522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі №640/15192/19.

8.78. Оскільки, рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанова суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині стягнення пені підлягають скасуванню, а справа №922/1674/24 у скасованій частині - передачі на новий розгляд, з урахуванням мотивів, викладених вище, то, враховуючи приписи частин четвертої та п`ятої статті 129 ГПК України наразі наявні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 10.09.2024, постанови суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 (у частині розгляду апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення) та додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 03.12.2024, адже наявність/відстуність підстав для стягнення пені впливає/може вплинути на розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, оскаржувані судові рішення в частині вимог щодо розірвання договору оренди та стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат залишаються без змін.

8.79. Відтак, у частині означеного у пункті 4.1.5 цієї постанови, то Суд такі доводи не розглядає, адже, вони за наведених вище міркувань не впливають на висновок щодо скасування оскаржуваних судових рішень в частині витрат на професійну правничу допомогу.

8.80. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.81. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржниці про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.4. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права під час розгляду вимоги про стягнення пені, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідачки задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині стягнення пені, постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині розгляду апеляційної скарги щодо додаткового рішення, додаткове рішення від 10.09.2024 і додаткову постанову від 03.12.2024 повністю, справу у скасованій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 і постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 залишити без змін.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений відповідачкою за подання касаційної скарги в частині оскарження судових рішень (рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанови суду апеляційної інстанції від 19.11.2024) щодо вимоги про розірвання договору оренди (вимога немайнового характеру), покладається на скаржницю, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково та рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині вимог щодо розірвання договору залишив без змін.

10.2. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги в частині оскарження судових рішень (рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанови суду апеляційної інстанції від 19.11.2024) щодо вимог про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат, 3 % річних і пені (вимога майнового характеру), що складає мінімальний розмір ставки судового збору для вимог майнового характеру, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує рішення суду першої інстанції від 04.09.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині стягнення пені (в частині вимог про розірвання договору оренди та стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат судові рішення залишаються без змін), постанову суду апеляційної інстанції від 19.11.2024 в частині розгляду апеляційної скарги щодо додаткового рішення, додаткове рішення від 10.09.2024 і додаткову постанову від 03.12.2024 повністю та передає справу в скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору, сплаченого щодо майнової вимоги за мінімальною ставкою, та професійної правничої допомоги, понесених у суді касаційної інстанції, за умови дотримання вимог передбачених ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасувати в частині стягнення пені та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1674/24 скасувати в частині розгляду апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення.

4. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 скасувати повністю.

5. Справу №922/1674/24 у скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець