Рішення

від 28.01.2025 по справі 225/514/24

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 225/514/24

Провадження 2/206/231/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючої - судді Плінської А.В.,

при секретаріБілій О.А.,

з участю представника відповідача Літвіна С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій,

встановив:

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій в розмірі 500000 грн. На обґрунтування своїх позивачка зазначила, що прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого чоловіка, вступила в управління та розпорядження домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 . Через те, що розпочалась війна, позивачка не встигла зареєструвати майно на своє прізвище, адже необхідна технічна інвентаризація майна, що є неможливим через військові дії російської федерації. В травні 2022 року позивачка евакуювалась до м. Дніпро, де проживає і на теперішній час. На початку грудня 2022 року ОСОБА_1 дізналась, що домоволодіння, яке належало чоловіку захоплено озброєними військовими, були пошкоджені двері, вікна, замки, однак фото фіксацію їй зробити не дозволили, а змогла забрати лише деякі речі. Позивачка вказала, що змушена була звернутись до поліції за захистом своїх прав, адже військові спалили всі її заготовлені дрова, використовували електроенергію. ОСОБА_1 зазначила, що військові в будинку постійно змінюються і використання ними будинковолодіння заподіює їй моральні страждання, адже будинковолодіння їй доведеться відновлювати за власний кошт, їй неприємно, що користуються її речами, позивачка є особою з інвалідністю та держава не забезпечила їй житло, соціальну підтримку, натомість відбирає останнє в особі озброєних військових через що, вона перебуває в пригніченому стані, стала зневіреною.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 11 березня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2024 року суддею Плінською А.В. прийнято до свого провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

21 листопада 2024 року Міністерство оборони України подали до суду відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів правового титулу використання позивачкою домоволодіння. Крім того, з листа поліції слідує, що в діях військовослужбовців відсутній склад кримінального чи адміністративного правопорушення, а з листа військової частини НОМЕР_1 слідує, що в будинку мешкали військовослужбовці за усною домовленістю з позивачем. В ході опитування сусідів належність осіб до Збройних Сил України не встановлена. Також вказують, що не доведено, що шкоди позивачу завдано посадовими особами Міністерства оборони України.

Ухвалою від 22 січня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивачка не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві.

Заслухавши учасника процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 належало на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності (а.с.9) ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер що підтверджується відповідними свідоцтвами (а.с.7-8).

ОСОБА_1 з 15 вересня 2012 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту позивачки та довідкою від 13 травня 2022 року №1241-5001578441 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як слідує з листа Бахмутського районного відділу поліції ВП №1 ГУНП в Донецькій області від 28 жовтня 2023 року №5255/402/01-23 за результатами проведеної перевірки факти пошкодження або викрадення майна з будинку АДРЕСА_1 не встановлені. В діях військовослужбовців ЗСУ, які проживають у вказаному домоволодінні не виявлені ознаки складу кримінальних або адміністративних правопорушень. Останні проінформовані про необхідність сплати рахунків за комунальні послуги, зокрема за споживання електроенергії та зобов`язались їх сплачувати вчасно за погодженням з ОСОБА_1 .

Листом військової частини НОМЕР_1 III від 11 листопада 2023 року ОСОБА_1 повідомлено, що в ході проведення перевірки встановлено, що з 10 серпня 2023 року, за усною домовленістю з позивачкою по справі, в будинку АДРЕСА_1 дійсно тимчасово мешкають військовослужбовці Збройних Сил України. Вказані факти підтвердив ОСОБА_3 , який є сусідом позивачки. Зазначили, що в ході опитування сусідів встановлено, що під час ведення активних бойових дій у грудні 2022 року поблизу м. Торецьк, дійсно мало місце заселення в будинок АДРЕСА_1 осіб, але їх приналежність до Збройних Сил України не встановлена.

Частиною 1ст.2 ЦПК Українивизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1ст.15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31березня 1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зазначено, що: "виходячи з положень статей16і 23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.".

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18) зазначено, що "тлумачення положень статей 11та 23 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.".

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей11та23ЦК Українидозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогост. 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Враховуючи, що позивачка на час смерті чоловіка постійно з ним проживала, не зверталась із заявою щодо відмови від спадщини, відповідно є такою, що прийняла спадщину.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала на спричинення їй моральної шкоди особами, які самовільно заселились до успадкованого нею будинку на початку грудня 2022 року і які постійно змінюються.

Відповідно до статтей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (стаття 386 Цивільного кодексу України).

При цьому,суду ненадано тане наведенопереконливих доказівтому,що позивачцізаподіяно моральну шкодувійськовослужбовцями ЗСУ,адже ненадано доказівтому,що вгрудні 2022року в будинок АДРЕСА_1 заселились саме військовослужбовці ЗСУ, не зазначено якої саме частини, їх прізвища, кількість, не надано доказів тому, що вони користувались речами, комунальними послугами, що і стало підставою для заявлення позову про відшкодування моральної шкоди. Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 мала доступ до будинку, ніхто їй не перешкоджав, вона забрала необхідні їй речі. Докази пошкоджень будинку, або ж існування заборгованості з оплати комунальних послуг суду не надано.

Позивачка не довела, що втратила можливість користування своїм майном саме внаслідок зайняття будинку військовослужбовцями ЗСУ, а не через обстріли з боку збройних формувань, підтримуваних російською федерацією, що зумовили переїзд позивачки до іншого населеного пункту.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.

03 березня 2022 року Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».

Абзацом шостим статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України») визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).

Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення

загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України»).

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводитися відкрито чи приховано (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (абзац перший частини восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Таким чином, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Після оприлюднення згаданого Указу Президента України від 17 березня 2014 року, а саме з 18 березня 2014 року в Україні діє особливий період, а з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан. При цьому особливий період охоплює також і період воєнного стану.

У позовній заяві позивач зазначила, що з травня 2022 року добровільно покинула місце проживання прислухаючись до військової адміністрації та евакуювалась до м. Дніпро.

При цьому суд звертає увагу, що тимчасове перебування з певного часу у будинку позивача військовослужбовців Збройних Сил України і їхнього майна недостатньо для того, щоб кваліфікувати таке перебування саме як примусове відчуження (реквізицію) Україною цього майна. В іншому разі будь-яке покинуте власниками на тимчасово окупованих територіях України чи територіях активних бойових дій приватне майно, яким якийсь час користувалися збройні формування будь-кого із учасників воєнного конфлікту (України чи російської федерації як держави-агресора), слід було би вважати примусово відчуженим державою, на території якої воно знаходиться, тобто Україною. Проте такий підхід і покладення на Україну обов`язку відшкодувати (компенсувати) всю вартість цього майна (навіть у випадку його повного чи часткового збереження) не узгоджується ні з принципом відповідальності держави-агресора за шкоду, зумовлену агресією проти України, ні із загальними засадами відповідальності держави за завдану нею шкоду.

Також позивачка не обґрунтувала та не надала доказів, як змінився стан спірного майна з того моменту, як вона виїхали з м. Торецьк, до того моменту як до житла вселились військові і за час їх перебування там, як і не довела, що будь-які зміни вказаного майна відбулися саме внаслідок діянь України. Тимчасове знаходження військовослужбовців Збройних Сил України і їхнього майна у будинку позивача не є безумовним доказом того, що відповідний об`єкт зазнав негативних змін саме внаслідок такого тимчасового знаходження військовослужбовців Збройних Сил України і їхнього майна.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання їй такої шкоди і, що вона завдана діями або бездіяльністю відповідача, оскільки саме по собі тимчасове використання військовослужбовцями Збройних Сил України майна позивачів підпорядковане виконанню як Збройними Силами України, так і позивачкою, як громадянкою України, конституційних обов`язків (статті 17, 65 Конституції України), не може бути діянням, яким позивачу завдана моральна шкода. За іншого підходу виконання конституційного обов`язку (частина перша статті 65 Конституції України) кожним громадянином зумовлювало б завдання йому моральної шкоди, що не відповідає суті виконання цього обов`язку.

Виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.10,11,81, 258, 264-266 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )до ДержавиУкраїна вособі Міністерстваоборони України(код 00034022, м.Київ, проспектПовітрофлотський,6)про відшкодуванняморальної шкодивнаслідок неправомірнихдій відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 04 лютого 2025 року.

Суддя: А.В. Плінська